Справа № 420/24695/25
19 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо застосування з 01.01.2025 понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» при виплаті пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01.01.2025 виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з урахуванням раніше проведених виплат без обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначив, що застосоване в абзаці 1 пункту 1 Постанови КМУ № 1, який дублює вимогу статті 46 Закону № 4059-IX, поняття «період дії воєнного стану» фактично встановлювлює відстрочку або розстрочку виплати пенсії у повному розмірі на невизначений термін, тобто змінює часові межі виплати. Водночас, введення обмежуючих коефіцієнтів статтею 46 Закону № 4059-IX та його підзаконною Постановою КМУ № 1 призводить до виплати пенсійного забезпечення у неповному розмірі та до звуження змісту прав і свобод, яке виражається у зменшенні, зокрема, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод позивача, тобто їх кількісної характеристики. Позивач вважає, що фактично, в описуваній ситуації наявний випадок зловживання з боку відповідача обставиною війни, як причиною невиконання своїх законодавчо встановлених обов'язків, передбачених Конституцією та чинним законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Якщо орган державної влади працює, його співробітники виходять на роботу, то підстави для невиконання конституційних та законодавчих обов'язків відсутні.
У відзиві Головне управління зазначило, що Уряд 03 січня 2025 року ухвалив постанову № 1 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період дії воєнного стану, якою визначив розміри і порядок застосування обмежувальних коефіцієнтів до спеціальних пенсій. Відповідач, посилаючись на приписи вказаної постанови вказав, що зазначені коефіцієнти не застосовуються до пенсій осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб та відповідно передбачені ст.46 Закону № 4059-ІХ обмеження застосовані до позивача правомірно.
У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами викладеними у відзиві та просив задовольнити позовні вимоги.
12.08.2025 року від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд не вбачає об'єктивної неможливості розгляду даної справи до вирішення справи № 320/2229/25, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
12.08.2025 року від відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи.
Положеннями частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Зважаючи на характер матеріально-правового спору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залучення Міністерства соціальної політики України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки рішення суду у даній справі не може вплинути на його права чи обов'язки.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.
Суд установив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З 01.01.2025 ОСОБА_1 проводиться виплата пенсії, із застосуванням коефіцієнтів, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану та з обмеженням максимальним розміром.
Позивач вважає такі дії протиправними, тому звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи цей спір суд керувався наступними приписами законодавства.
Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі Закон № 3668-VІ).
Згідно зі ст. 2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, (максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Разом з тим, ч. 3 ст. 67 Закону №796-XII унормовано, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Конституційний Суд України у Рішенні №2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII є такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічну за змістом норму містить також стаття 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Відтак, після прийняття Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2024 відсутні підстави для застосування до пенсій, призначених відповідно до Закону №796-ХІІ, обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Відповідний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17.06.2025 у справі №560/5370/24.
Притім, питання обмеження пенсії позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) вже було предметом судового розгляду у справі №380/12371/24. У вказаному рішенні суд зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 20.03.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Натомість, спір у цій справі стосується правомірності дій пенсійного органу щодо обмеження пенсійної виплати позивача з 01.01.2025 після перерахунку пенсії на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Відповідно до статті 46 Закону України №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України на виконання статті 46 Закону №4059-IX прийняв постанову від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі Постанова №1) (застосовується з 01.01.2025 відповідно до пункту 3 цієї Постанови).
Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про статус народного депутата України», «;Про Національний банк України», «;Про Кабінет Міністрів України», «;Про дипломатичну службу», «;Про службу в органах місцевого самоврядування», «;Про судову експертизу», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «;Про наукову і науково-технічну діяльність», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
Отже, положеннями статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб коефіцієнтів зменшення пенсії.
Тобто, вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 796-ХІІ. Застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб коефіцієнтів зменшення пенсії згідно із статтею 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.
В пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вказав, що виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Крім того, при вирішенні спору суд вважає за необхідне врахувати правові позиції Конституційного Суду України щодо соціального захисту учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яких віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України, виходячи зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України, в Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 виснував, що «на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов'язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов'язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує», та зазначив, що із цих статей Конституції України «випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян» (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2, перше речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Закон № 796-ХІІ, як визначено в частині першій його статті 1, спрямований, зокрема, на «захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території».
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-XII державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах «пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи», «соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Розв'язуючи питання, пов'язані із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України в Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що потреба в забезпеченні належного рівня соціального захисту таких осіб «зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей»; «соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має передбачати відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізовуватися шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій. Вибір такого особливого порядку відшкодування шкоди обумовлений надзвичайними масштабами катастрофи та її наслідків»; «рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей» (перше речення абзацу другого, абзац третій, перше речення абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини).
У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що «держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено» (абзац двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
Крім того, у цьому ж Рішенні Конституційний Суд України наголосив, що «соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища» (перше речення абзацу дев'ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у рішенні від 03.04.2024 № 4-р(I)/2024 (абзац п'ятий пункту 4.3) дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
У цьому Рішенні від 20.03.2024 № 2-р(II)/2024, виходячи з пункту 1 частини першої статті 14, частини першої статті 54 Закону № 796-XII, Конституційний Суд України зазначив, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (абзац другий статті 1 Конвенції про права осіб з інвалідністю 2006 року), потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава. Зважаючи на те, що пенсію ОСОБА_2 призначено відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб'єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: ОСОБА_2 позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб'єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
На думку суду, оскільки змін до Закону № 796-ХІІ стосовно застосування з 01.01.2025 коефіцієнтів зменшення пенсії стосовно осіб з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеним до категорії 1 (яким є позивач) законодавцем внесено не було, тому застосовуючи правові позиції, викладені у вказаних вище Рішеннях Конституційного Суду України, враховуючи, що призначена позивачу відповідно до імперативних вимог Конституції України пенсія не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов висновку, що виплата позивачу пенсії з 01.01.2025 із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, є протиправною.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов'язання виплачувати пенсію з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до перерахунку пенсії від 06.06.2025 року вказані доплати виплачуються.
Судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Враховуючи вищевикладена, суд дійшов висновку пр. часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач звільнений від його сплати.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром у зв'язку із застосуванням коефіцієнтів пониження, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» з 01.01.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, м. Одеса, вул. Канатна, 83, 65012) здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) без застосування коефіцієнтів пониження, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2025 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов