Справа № 420/21097/25
19 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання незаконним та скасування в частині наказу,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Військової академії (м. Одеса) № 158 від 03.06.2025 року в частині, що стосується відшкодування ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з його утриманням у Військовій академії (м. Одеса) в період з 16.07.2021 року по 03.05.2025 року у сумі 925724 гривні 43 копійки, який виданий всупереч частині 10 статті 25 та підпункту «в», п. 3, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач військову службу/навчання у Військовій академії (м. Одеса) проходив на підставі контракту з 16.07.2021 по 03.06.2025. Згідно наказу за № 59-РС від 03.06.2025 ОСОБА_1 0» червня 2025 року відраховано з числа курсантів Військової академії (м. Одеса) через «невиконання освітньої програми (індивідуального плану - за наявності)». Також, відповідно до п. 3 наказу № 158 від 03.06.2025 позивача вважати таким, що з 03.06.2025 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, вважати таким, що вибув для подальшого проходження служби. В абзаці 8 п. 3 вказаного вище наказу зазначено, що відповідно до частини 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» солдату ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у Військовій академії (м. Одеса) в період з 16.07.2021 року по 03.05.2025 року у сумі 925724 (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 43 копійки. Позивач не погоджується з наказом Військової академії (м. Одеса) № 158 від 03.06.2025 року в частині, що стосується відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням, зважаючи на те, що відповідачем при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача під час підготовки та видання вказаного вище наказу в частині відшкодування витрат було невірно застосовано норми матеріального права. Зокрема, у зв'язку із правовим режимом воєнного стану, у разі дострокового розірвання контракту з курсантами з підстав, передбачених ч.10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та відповідно до вимог ч.10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, підлягають до відшкодування лише у випадках, передбачених підпунктом «в», п. 3, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою судді від 06.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
19.08.2025 до суду від Військової академії (м. Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що частини 10 статті 25 Закону України №2232-XII розповсюджується на дві категорії осіб: - на курсантів, які достроково розривають контракт про проходження військової служби (навчання); - на осіб офіцерського складу, які звільняються протягом п'яти років після закінчення вищого навчального закладу. Так, слідує розібрати вказану норму для належного розуміння, її Позивачем та його представником. Так, перша частина вказаної норми нам говорить таке. Курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, Інша частина вказаної норми нам говорить наступне: а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п'яти років (десяти років - для осіб офіцерського складу, які оволоділи спеціальностями льотного складу авіації) після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу закладу вищої освіти відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону. Отже, саме складний сполучник «а також» розділяє категорії осіб, які зобов'язані відшкодовувати кошти, витрачені на їх підготовку у Вищому військовому навчальному закладі та розмежовує їх за підставами. А відтак, починаючи зі сполучника «а також» вказана норма не може бути застосована до Позивача через те, що Позивач не закінчив Вищий Військовий навчальний заклад, не був (не являється наразі) особою офіцерського складу, яка завершила навчання (не закінчила вищий військовий навчальний заклад), а був відрахований у правовому статусі курсанта цього навчального закладу, через невиконання освітньої програми. Резюмуючи вказане, слідує прийти до висновку, що посилання Позивача та його представника, на частину норми права, яка стосується осіб Офіцерського складу, які завершили навчання, отримали в передбаченому чинним законодавством порядку документи про вищу військову освіту, отримання первинне офіцерське звання та були призначені на посади у Збройних Силах України, як випускники вищого військового навчального закладу є необґрунтованими та такими що задоволенню не підлягають.
21.08.2025 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою норма про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням зафіксована у контракті -Розділ 3 «Інші умови Контракту». У абзаці 2 вказано, що у випадках, передбачених частиною десятою ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», курсант зобов'язується відшкодувати Військовій академії (м. Одеса) витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, з моменту пред'явлення письмової вимоги Військовою академією (м. Одеса) та у будь-якому разі не пізніше 1 (одного) року з моменту розірвання даного контракту. Позивач наголошує, що і в контракті враховано вимоги чинного законодавства, а саме: наявне посилання на правові норми, передбачені ч.10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». З аналізу норми закону випливає те, що при вирішенні питання про відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням слід враховувати особливий правовий режим - воєнний стан. В зв'язку із вказаним вище правовим режимом, у разі дострокового розірвання контракту з курсантами з підстав, передбачених ч.10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та відповідно до вимог ч.10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», витрати, пов'язані з їх утриманням у закладі фахової передвищої військової освіти, вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, підлягають до відшкодування лише у випадках, передбачених підпунктом «в» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач, обґрунтовуючи свою правову позицію, не стверджує, як хибно зазначає відповідач у відзиві на позов про те, що дані витрати підлягають до відшкодування лише у випадках, передбачених підпунктом «в» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу. Позивач тільки наголошував і наголошує про те, що при застосуванні приписів, передбачених ч. 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ч. 5 ст. 26 цього Закону, законодавцем врегульовано/враховано/передбачено різні можливі обставини в країні, у тому числі військово-політичного характеру, а тому, при застосуванні вказаних вище правових норм і необхідно обов'язково брати до уваги наявність одного з трьох правових станів, які можуть бути впровадженні в Україні: - мирний час; - особливий період (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану); - проведення мобілізації та дія воєнного стану. Таким чином, вказані вище аргументи, на думку позивача, свідчать про те, що відповідачем при підготовці та виданні наказу № 158 від 03.06.2025 року не було враховано те, що з 24.02.2022 року та по даний час на території України запроваджено та діє особливий правовий режим - воєнний стан, а тому неправильно застосовано норми матеріального права: - неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню; - незастосування закону, який підлягав застосуванню.
26.08.2025 до суду від представника відповідача надійшли заперечення, згідно з якими законодавець розділив підстави, за яких особи офіцерського складу, що завершили навчання (підготовку) у Вищих Військових навчальних закладах, зобов'язані здійснювати відшкодування коштів витрачених на їх підготовку за час навчання у навчальному закладі. У тому числі у різні періоди, які діють в державі. Законодавець виділив категорію осіб офіцерського складу, які звільняються відповідно до підпунктів "д", "е", "з", "и" пункту 1, підпунктів "д", "е", "ж", "з" пункту 2 та підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої статті 26, з військової служби протягом п'яти років після закінчення вищого військового навчального закладу й, які зобов'язані будуть відшкодовувати кошти. А от, що стосується курсантів, то перелік підстав, за яких здійснюється відшкодування вказано у нормі викладеній законодавцем в початку, до сполучника «а також», а саме: дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання; або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності), в інших випадках, передбачених законом, та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського або офіцерського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.
28.08.2025 до суду від представника позивача надійшла заява (додаткові пояснення).
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у періоді з 16.07.2021 по 03.06.2025 проходив службу (навчання) у Військовій академії (м. Одеса).
Відповідно до наказу начальника Військової академії від 16.07.2021 року № 345 Позивача зараховано з 16.07.2021 року курсантом першого курсу Військової академії (м. Одеса) денної форми навчання.
Згідно наказу начальника Військової академії (м. Одеса) від 16.07.2021 року № 38-РС Позивача було призначено на посаду курсанта.
Відповідно до наказу начальника Військової академії (м.Одеса) від 16.07.2021 року № 147 Позивача зараховано до списків особового складу Військової академії (м. Одеса), поставлено на всі види забезпечення за курсантськими нормами, встановлено тарифний розряд перший та оклад по займаній посаді у розмірі 620 (шістсот двадцять) грн.
В подальшому у відповідності до вимог п. п. 15, 16 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.08 №1153/2008, від 16.07.2021 року між Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії (м. Одеса) та курсантом ОСОБА_1 , укладений контракт на час навчання до присвоєння військового звання «лейтенант».
Згідно укладеного Контракту позивача взяв на себе зобов'язання мати позитивні результати навчання, наполегливо оволодівати знаннями, необхідними для майбутньої військової служби на посаді офіцера, сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, свої службові обов'язки, добре володіти довіреною військовою технікою (озброєнням), уміло керувати особовим складом, продовжувати подальше проходження військової служби на посадах офіцерського складу протягом не менше п'яти років після закінчення навчання, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти у випадках, визначених статтею 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
У відповідності до пункту третього контракту ОСОБА_1 зобов'язався відшкодувати Військовій академії (м. Одеса) витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, з моменту пред'явлення письмової вимоги Військовою академією (м. Одеса) та у будь-якому разі не пізніше 1 (одного) року з моменту розірвання даного контракту.
В подальшому під час проходження військової служби (навчання) наказом начальника Військової академії (м. Одеса) від 03.06.2025 року № 59-РС у відповідності до абзацу третього пункту 1, абзацу третього пункту 3 та пункту 5 розділу ІІ Особливостей відрахування, поновлення та переведення курсантів, слухачів, ад'юнктів закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та наукових установ у системі Міністерства оборони України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 31 грудня 2024 року №877, солдата ОСОБА_1 , було відраховано з числа курсантів через «невиконання освітньої програми (індивідуального плану - за наявності)».
Цим ж наказом згідно частини 11 статті 25 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, пункту 2.14 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року №170, 03.06.2025 року було розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу з солдатом ОСОБА_1 «у зв'язку із систематичним невиконання умов контракту військовослужбовцем».
Відповідно до наказу начальника Військової академії (м. Одеса) № 158 (по стройовій частині) від 03.06.2025 року, позивача - курсанта 411 навчальної групи третього навчального курсу факультету підготовки спеціалістів забезпечення та експлуатації військової техніки Військової академії (м. Одеса) спеціальності підготовки «Автомобільний транспорт» спеціалізації «Автомобілі та автомобільне господарство», солдата ОСОБА_1 , відрахованого з навчання у Військовій академії (м. Одеса) через «невиконання освітньої програми (індивідуального плану - за наявності)», з яким розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами ВВНЗ «у зв'язку із систематичним невиконання умов контракту військовослужбовцем» вважати таким, що з 03.06.2025 року проходить військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, вважати таким, що вибув для подальшого проходження служби.
Вказаним наказом було зазначено, що відповідно до частини 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» солдату ОСОБА_1 відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у Військовій академії (м. Одеса) в період з 16.07.2021 року по 03.05.2025 року у сумі 925724 (дев'ятсот двадцять п'ять тисяч сімсот двадцять чотири) гривні 43 копійки.
Позивач, зважаючи на дію в України правового режиму воєнного стану, вважає наказ Військової академії (м. Одеса) № 158 від 03.06.2025 року в частині, що стосується відшкодування ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з його утриманням у Військовій академії (м. Одеса) в період з 16.07.2021 року по 03.05.2025 року у сумі 925724 гривні 43 копійки, таким, що суперечить частині 10 статті 25 та підпункту «в», п. 3, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із чим звернувся до суду.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 № 2232-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із ч.ч. 3, 4 ст.2 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ч.6 ст. 2 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» визначено, що до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти.
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст.25 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» підготовка громадян України для проходження військової служби на посадах осіб сержантського, старшинського та офіцерського складу проводиться у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти. У них здійснюється навчання курсантів, слухачів, студентів, ад'юнктів і докторантів. Підготовка громадян України, прийнятих на військову службу за контрактом, може здійснюватися у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, навчальних частинах (центрах), військових частинах шляхом навчання на спеціальних курсах підготовки. Порядок та умови направлення, проходження військової служби громадянами України під час такої підготовки визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проведення підготовки громадян України для проходження військової служби на посадах осіб рядового, сержантського і старшинського та офіцерського складу встановлюється Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані ці заклади освіти, спільно з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Зарахування громадян України до закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань.
Громадяни України, які в установленому порядку зараховані до закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти для здобуття певних освітніх рівнів і не мають звань офіцерського складу, вважаються курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами.
До слухачів також належать військовослужбовці, які отримують додаткові чи окремі освітні послуги, у тому числі за програмами післядипломної освіти.
З громадянами України - курсантами закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами п'ятим, восьмим і дев'ятим частини другої статті 23 цього Закону.
Статтею 24 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок» унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» розрізняють наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з п. 15.3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби; контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти (далі - контракт про навчання) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання).
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.
Згідно з п. 36 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України контракт про навчання припиняється (розривається), а курсант відраховується з вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти: за рішенням керівника вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти за наявності підстав, передбачених підпунктами "б", "г", "д", "е", "є", "з" та "і" пункту 1, підпунктами "б", "г", "д", "е", "є", "ж" та "з" пункту 2, підпунктами "б" та "в" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; з ініціативи курсанта за наявності підстав, передбачених підпунктами "б", "ґ", "ж" пункту 1, підпунктами "б" та "ґ" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини 12 статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт про проходження військової служби (навчання) розривається достроково, а курсанти чоловічої статі, відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти відповідно до підпунктів "б", "г", "ґ" чи "ж" пункту 1, підпунктів "б", "г" чи "ґ" пункту 2 та підпункту "б" чи "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону, звільняються з військової служби та направляються у відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік.
За приписами ч. 11 ст. 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт про проходження військової служби (навчання) розривається достроково, а курсанти чоловічої статі, відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти через небажання продовжувати навчання (за власним бажанням) або через недисциплінованість, систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем, невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за його наявності) та в разі їх відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського, сержантського або старшинського складу після закінчення відповідно закладу фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти, вважаються такими, що проходять військову службу за призовом, та направляються під час проведення мобілізації та дії воєнного стану - до військових частин для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Курсанти чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, з якими припинено (розірвано) контракт про навчання з підстав, визначених підпунктами "б", "г", "ґ" чи "ж" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", або які вислужили строки строкової військової служби, звільняються з військової служби (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти і направляються на військовий облік за місцем проживання.
Курсанти чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які не вислужили строки строкової військової служби (за винятком випадків, передбачених підпунктами "б", "г", "ґ" чи "ж" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"), продовжують проходити військову службу.
Відповідно до пункту 195 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у випадках, передбачених частиною шостою статті 23 та частиною одинадцятою статті 25 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", строкову військову службу проходять військовослужбовці, прийняті на військову службу за контрактом із числа військовослужбовців строкової військової служби та громадян призовного віку, які не проходили строкову військову службу, в разі розірвання контракту про проходження військової служби, а також військовослужбовці чоловічої статі, відраховані з вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти в разі розірвання контракту про навчання.
Згідно з п. 3 розділу ІІ Особливостей відрахування, поновлення та переведення курсантів, слухачів, ад'юнктів закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та наукових установ у системі Міністерства оборони України затверджених наказом МОУ №877 від 31.02.2025 року (далі інструкція 877) підставами для відрахування курсантів, слухачів, ад'юнктів з навчання в ЗФПВО, ВВНЗ, ВНП ЗВО та НУ є невиконання освітньої програми (індивідуального навчального плану - за наявності).
Відповідно до Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
У відповідності до наказу МОУ №260 від 07.06.2018 року Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Враховуючи частину 10 статті 25 Закону 2232-XII у разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Оцінюючи доводи позивача щодо того, що в умовах дії правового режиму воєнного стану витрати, пов'язані з утриманням курсантів у закладах військової освіти, підлягають відшкодуванню виключно у випадках, передбачених підпунктом «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд зазначає таке.
Правовідносини, пов'язані з проходженням служби курсантами, їх відрахуванням та визначенням обов'язку відшкодування витрат, регламентуються спеціальною нормою - частиною десятою статті 25 зазначеного Закону.
Ця норма чітко встановлює, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантами з визначених у ній підстав, у тому числі у зв'язку з небажанням продовжувати навчання, недисциплінованістю або невиконанням освітньої програми, вони зобов'язані відшкодувати витрати, пов'язані з їх утриманням у відповідному закладі військової освіти.
Законодавець не обумовив застосування цього положення будь-якими додатковими обставинами чи винятками, пов'язаними з особливим правовим режимом, зокрема воєнним станом. Тому тлумачення норми шляхом штучного розширення її змісту через посилання на правовий режим воєнного стану суперечило б принципам правової визначеності та недопустимості довільного звуження або розширення змісту правових норм.
Суд також звертає увагу, що стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на яку посилається позивач, регулює порядок та підстави звільнення військовослужбовців із військової служби. Її застосування поширюється на військовослужбовців, які займають певні військові посади чи перебувають на службі в статусі осіб офіцерського, сержантського або рядового складу, а не на осіб, які навчаються у вищому військовому навчальному закладі в статусі курсанта.
Курсанти відповідно до Закону не перебувають на військових посадах та не проходять службу у статусі військовослужбовців за контрактом офіцерського складу, а їх правовий статус, права, обов'язки та порядок відрахування врегульовано саме статтею 25 Закону. Тому положення статті 26, у тому числі підпункт «в» пункту 3 частини п'ятої цієї статті, не можуть слугувати критерієм для визначення обов'язку курсанта відшкодовувати витрати у випадку розірвання контракту чи відрахування з навчального закладу.
Крім того, суд зауважує, що підпункт «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону визначає підстави звільнення з військової служби певної категорії осіб офіцерського складу, які вже завершили навчання, отримали відповідне військове звання та проходять службу на військових посадах. Відтак ця норма не охоплює і не може охоплювати правовідносин, у яких перебувають курсанти, зокрема щодо їхніх обов'язків у разі дострокового припинення навчання. Будь-яке інше тлумачення призвело б до неправомірної підміни понять та невірного застосування правових норм.
Посилання позивача на те, що правовий режим воєнного стану змінює або обмежує обов'язок відшкодування витрат також не ґрунтується на нормах законодавства. Так, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не містить відповідних положень, які б скасовували чи змінювали вимоги частини десятої статті 25 щодо відшкодування витрат курсантами.
Воєнний стан впливає на порядок та підстави звільнення військовослужбовців відповідно до статті 26 Закону № 2232-XII, однак не регулює та не змінює порядок відрахування курсантів і не впливає на їхній обов'язок відшкодовувати витрати, чітко визначений спеціальною нормою статті 25 цього Закону. Отже, твердження позивача про необхідність урахування воєнного стану саме в контексті визначення обов'язку курсанта щодо відшкодування витрат не має правового підґрунтя.
З огляду на наведене, суд доходить висновку, що обов'язок курсанта відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у закладі військової освіти, у разі дострокового розірвання контракту виникає безвідносно до правового режиму воєнного стану та не залежить від підстав, визначених у статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Доводи позивача щодо можливості застосування до цих правовідносин виключно підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону є помилковими, не ґрунтуються на правильному розумінні та системному тлумаченні норм закону, а тому відхиляються судом.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред'явлених вимог.
В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі “Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме “небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.
Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов'язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової академії (м. Одеса) (65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 10; ЄДРПОУ 24983020) про визнання незаконним та скасування в частині наказу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк