19 листопада 2025 рокусправа № 380/20110/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України (відповідач-1), Державного підприємства “Інфоресурс» (відповідач-2) із вимогами:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають у невірному відображенні в довідці № 757260 від 17.09.2025 про здобувача освіти інформації, що міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, про порушення послідовності здобуття освіти ОСОБА_1 , визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту";
- зобов?язати Міністерство освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 Закону України "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 01.10.2025 зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Інституту управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» на денну форму навчання, де продовжує навчання. Повідомив, що з довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 757260 від 17.09.2025 слідує, що позивач порушує послідовність освіти на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту". Позивач вважає, що інформація в довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 757260 від 17.09.2025 про поточне здобуття позивачем освіти у Інституті управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» (рівень освіти бакалавр, форма здобуття освіти денна) про порушення послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», на думку позивача, не відповідає дійсності, а тому є протиправною. Тому позивач звернувся до суду із цим позовом.
28.10.2025 від відповідача - Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» на адресу суду надійшов відзив на позову заяву у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень вказав, що відповідач-2 не є суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, тобто не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не здійснює публічно-владні управлінські функції у спірних правовідносинах, не надає адміністративні послуги, законами України не передбачено випадків здійснення відповідачем-2 владних повноважень у спірних правовідносинах. Відповідач-2 законодавчо не вповноважений владно керувати поведінкою Позивача, а останній відповідно не зобов'язаний виконувати вимоги відповідача-2. Повідомив, що власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Зазначив, що згідно з підпунктом 78 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, Міністерство освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, інших державних електронних баз та реєстрів, інших інформаційних систем у сфері, що належить до його компетенції. Вказав, що власником ЄДЕБО є держава в особі її держателя, розпорядника - Міністерства освіти і науки України (відповідач-1), який відповідно до покладених на нього завдань забезпечує ведення та функціонування ЄДЕБО, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО, встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО та є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Державне підприємство «Інфоресурс» (відповідач-2), що є адміністратором та технічним адміністратором ЄДЕБО лише забезпечує функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному відповідачем-1. Повноваження адміністратора та технічного адміністратора ЄДЕБО у спірних правовідносинах, передбачені законодавством, не відносяться до владних. Аналіз повноважень відповідача-2 свідчить про те, що у спірних правовідносинах відповідач-2 як адміністратор та технічний адміністратора ЄДЕБО здійснює лише технічні функції. Стверджує, що формування та видача довідок про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку, не відноситься до компетенції Відповідачів. Вчинення зазначених дій відноситься до компетенції закладів освіти. Просив у задоволенні позову відмовити.
05.11.2025 від відповідача - Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 11.08.2016 зарахований за освітнім рівнем молодший спеціаліст до Відокремленого структурного підрозділу "Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка", відрахований за власним бажанням 27.06.2017. 01.09.2017 зарахований на навчання за освітнім рівнем кваліфікований робітник до Національного університету "Львівська політехніка", завершено навчання 30.06.2020. 15.09.20205 зарахований на навчання за освітнім рівнем фаховий молодший бакалавр до Інституту управління природними ресурсами Вищого навчального закладу "Університет економіки та права "КРОК". Таким чином, ОСОБА_1 здобуває освіту в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій відповідно до вимог законодавства на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, у відповідному полі зазначено «Ні, порушує». Стверджує, що згідно з пунктом 5 Порядку прийому на навчання для здобуття вищої освіти в 2025 році, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.02.2025 № 168, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2025 за № 312/43718, у разі зарахування на навчання для здобуття певного ступеня вищої освіти особи, яка в минулому здобувала такий самий або вищий ступінь вищої освіти, і відповідний ступінь не було присуджено, особа вважається такою, що здобуває рівень освіти, що не є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Відповідач-1 також повідомив, що пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту» (далі -Закону-2145) визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій. Відрахуванням із закладу вищої освіти до присудження ступеня вищої освіти неуспішно завершується етап навчання. Для здобуття освіти, на рівні вищому ніж раніше здобутий та збереження послідовності здобуття освіти визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу освіти особа, має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої (фахової-передвищої) освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття освіти на тому самому рівні національної рамки кваліфікацій. Повторне зарахування на тому самому рівні національної рамки кваліфікації означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні освіти. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі - ЄДЕБО) у відповідному поле буде зазначено «Ні, порушує». Просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 13.10.2025 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
Згідно з свідоцтвом про здобуття повної загальної середньої освіти серії НОМЕР_1 від 30.06.2020 ОСОБА_1 здобув повну загальну середню освіту в 2020 році у Державному навчальному закладі «Художнє професійно-технічне училище ім. Й.П. Станька».
Як слідує з копії дубліката диплому НОМЕР_2 ОСОБА_1 закінчив у 2020 році Державний навчальний заклад «Художнє професійно-технічне училище ім. Й.П. Станька» і здобув професію столяр, виробник художніх виробів з дерева.
Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 11.08.2016 зарахований за освітнім рівнем молодший спеціаліст до Відокремленого структурного підрозділу "Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка", відрахований за власним бажанням 27.06.2017.
Відповідно до інформації про навчання ОСОБА_1 з 15.09.2025 зарахований Інституту управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» за освітнім ступенем фаховий молодший бакалавр за спеціальністю D2 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок».
Позивачу видано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 757260 від 17.09.2025, в якій у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» наявне значення «Ні, порушує».
Позивач не погоджується із довідкою № 757260 від 17.09.2025, тому звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частин 1, 3 статті 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України, який триває і на день розгляду справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-ХІІ).
Згідно із статтею 1 Закону № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Судом встановлено, що позивачу сформовано довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 757260 від 17.09.2025, в якій у графі «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» наявне значення «Ні, порушує».
Відповідно до інформації про навчання ОСОБА_1 з 15.09.2025 зарахований Інституту управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» за освітнім ступенем фаховий молодший бакалавр за спеціальністю D2 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок». Вказані обставини визнаються відповідачами.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях регулює Закон України від 05.09.2017 № 2145-VIII “Про освіту» (далі - Закон № 2145-VIII).
Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено, що рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Частиною 2 статті 17 Закону № 2145-VIII встановлено, що рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
Згідно з частинами 1-3 статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює Закон України від 01.07.2014 № 1556-VII “Про вищу освіту» (далі - Закон № 1556-VII).
Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 1556-VII, атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
З аналізу вищевикладених норм законодавства суд дійшов висновку про те, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми та проходження атестації. Здобуття рівня освіти має підтверджуватись відповідним документом про вищу освіту.
Згідно з інформацією, яка міститься в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, здобувач освіти ОСОБА_1 11.08.2016 зарахований за освітнім рівнем молодший спеціаліст до Відокремленого структурного підрозділу "Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету "Львівська політехніка", відрахований за власним бажанням 27.06.2017.
Відповідно до інформації про навчання ОСОБА_1 з 15.09.2025 зарахований Інституту управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК» за освітнім ступенем фаховий молодший бакалавр за спеціальністю D2 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок».
Таким чином, судом встановлено, що позивач не завершував навчання за освітньо-професійним ступенем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплому бакалавра за спеціальністю 274 «Автомобільний транспорт», як особа, яка успішно виконала відповідну освітню програму, оскільки відрахований з навчання за власним бажанням 27.06.2017. Отже, вказані факти не можуть свідчити про здобуття відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти. За таких обставин, оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем бакалавра, його повторне зарахування на навчання за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України “Про освіту».
З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідачів про те, що повторне зарахування позивача означатиме, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні вищої освіти, оскільки як уже зазначалося судом, факт здобуття знань і навичок за відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем вищої освіти має підтверджуватися відповідним документом про вищу освіту, наявність якого не підтверджується матеріалами справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII, засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", "Про захист персональних даних", "Про авторське право і суміжні права" та "Про публічні електронні реєстри".
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620 (далі - Положення №620), це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України "Про освіту" (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення №620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
Отже, саме Міністерство освіти і науки України та Технічний адміністратор Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство “Інфоресурс» мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" щодо позивача.
З наведених обставин суд дійшов висновку про те, що дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про вищу освіту» є протиправними та такими, що вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах “Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia)», “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincovd and Pine v. The Czech Republic)», “Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia)», “Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia)», щодо застосування принципу належного урядування, згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання Міністерства освіти і науки України внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", ОСОБА_1 на денній формі навчання освіти рівня Фахового молодшого бакалавра за спеціальністю D2 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» в Інституті управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК».
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Таким чином суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо внесення відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", ОСОБА_1 на денній формі навчання освіти рівня Фахового молодшого бакалавра за спеціальністю D2 «Фінанси, банківська справа, страхування та фондовий ринок» в Інституті управління природними ресурсами Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК».
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.