про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 рокусправа № 380/14025/25
зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Петровської А.М.,
представника позивача Свистун К.М.,
представника відповідача Стецюренка І.С.,
розглянувши у підготовчому засіданні у місті Львові клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-МАКС" до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень
у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-МАКС" код ЄДРПОУ 41449008, місцезнаходження: 79040, м.Львів, вул.Курмановича, буд. 9 до Львівської митниці код ЄДРПОУ 43971343, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Т. Костюшка, 1, у якій просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Львівської митниці від 29.10.2024 №UA209000202489 та №UA209000202490.
Представник відповідача подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Клопотання обґрунтоване тим, що згідно із частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи згаданим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так, враховуючи те, що оскаржені рішення №UA209000202589, №UA209000202590 від 29.10.2024 отримані позивачем 04.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення, останнім днем шестимісячного строку, протягом якого особа мала звернутися до суду було 05.05.2025.
20.08.2025 до суду надійшли заперечення представника позивача, у яких зазначено, що твердження представника відповідача про те, що позивач отримав оскаржувані податкові повідомлення-рішення 04.11.2024 не підтверджується жодними належними доказами. Квитанція Укрпошти не містить підпису позивача чи уповноваженої ним особи, на отримання листів. Окрім цього, на долученому рекомендованому повідомленні про вручення міститься лише підпис працівника поштового зв'язку.
Ухвалою від 17.09.2025 суд залишив позовну заяву без руху для подання позивачем заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
23.09.2025 представник позивача подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, обґрунтовану тим, що позивач дізнався про наявність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень лише 30.01.2025 після участі засновника ТОВ "Л-МАКС" у допиті як свідка в ТУ БЕБ у Львівській області, де йому було повідомлено про наявність оскаржених рішень стосовно ТОВ "Л-МАКС". Відповідно шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду необхідно відраховувати з 30.01.2025. Твердження представника відповідача у заяві про залишення позову без розгляду про те, що позивач отримав оскаржувані податкові повідомлення-рішення 04.11.2024 не підтверджується жодними належними доказами.
07.10.2025 до суду надійшли заперечення представника відповідача на таке клопотання, обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення №UA209000202589, №UA209000202590 від 29.10.2024 отримані позивачем 04.11.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (додається), відтак, останнім днем шестимісячного строку протягом якого особа мала звернутися до суду було 05.05.2025. Представник позивача аргументує свою позицію, посилаючись на лист від Укрпошти від 14.08.2025, в якому зазначається, що інформація щодо поштового відправлення відсутня, тому що воно було прийняте до пересилання більше, ніж півроку тому. Отже, такий лист не може свідчити про неотримання та неповідомлення позивача про прийняті податкові повідомлення-рішення.
Ухвалою від 13.10.2025 суд продовжив розгляд справи.
06.11.2025 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення доказу, а саме відповіді Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України на клопотання засновника ТОВ "Л-МАКС" ОСОБА_1 про ознайомлення з протоколом допиту.
11.11.2025 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, у якому додатково зазначено, що з протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 30.01.2025 вбачається, що ОСОБА_1 отримав лише акт перевірки Львівської митниці №40/24/7.4-19/41449008 від 22.10.2024. Проте жодних підтверджень того, що під час допиту детективами БЕБ ОСОБА_1 вручені оскаржувані податкові-повідомлення рішення та супровідні листи Львівської митниці, протокол допиту ОСОБА_1 не містить, що свідчить хибність доводів представника позивача.
Суд, вирішуючи клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Частина четверта статті 122 КАС України передбачає, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Предметом позову у справі є визнання протиправними та скасування рішень відповідача, прийнятих 29.10.2024.
Позов поданий до суду 10.07.2025, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду.
Оцінюючи поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд висновує таке.
Позивач стверджує, що оскаржені рішення відповідача отримані ОСОБА_1 за наслідками проведення його допиту у статусі свідка старшим детективом підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Львівський області.
Суд встановив, що із змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 30.01.2025 вбачається, що останній отримав лише акт перевірки Львівської митниці №40/24/7.4-19/41449008 від 22.10.2024. Жодних підтверджень тієї обставини, що під час допиту детективом БЕБ вручені оскаржувані податкові-повідомлення рішення та супровідні листи Львівської митниці, протокол допиту ОСОБА_1 не містить. При цьому у згаданому протоколі свідок ОСОБА_1 власноручно зазначив, що протокол допиту ним прочитано, з його слів надруковано вірно, доповнень та зауважень немає.
З'ясовані судом такі обставини повністю спростовують аргументи представника позивача про те, що оскаржені податкові повідомлення- рішення отримані ОСОБА_1 за наслідками допиту у статусі свідка.
Отже, представник позивача не обґрунтував яким чином у розпорядження позивача потрапили оскаржені податкові повідомлення - рішення. Інших обставин, які б свідчили про отримання оскаржених рішень, позивач не зазначив.
З таких підстав суд висновує, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин.
Інших причин, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду, позивач не зазначив.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України», “Смірнова проти України», “Федіна проти України», “Матіка проти Румунії» та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції», “ТОВ Фріда проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із такого:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивача, його юридичну обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З огляду на вказане, у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду необхідно відмовити повністю, а причини пропуску строку звернення до суду необхідно визнати неповажними.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
У зв'язку з цим, суд вважає, що позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-МАКС" до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень необхідно залишити без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 243, 248 КАС України, суд
у клопотанні представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Причини пропуску Товариством з обмеженою відповідальністю "Л-МАКС" строку звернення до суду визнати неповажними.
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Л-МАКС" до Львівської митниці про визнання протиправними і скасування рішень залишити без руху.
Позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви у строк, який не може перевищувати десять днів з дня постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху, скерувавши до Львівського окружного адміністративного суду:
- заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
Ухвала суду про залишення позовної заяви без руху набирає законної сили з моменту її проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу суду може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Повна ухвала суду складена 19 листопада 2025 року.
Суддя А.Г. Гулик