про залишення позовної заяви без руху
18 листопада 2025 року м. Київ № 320/55047/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві щодо повернення виконавчого листа №810/4343/18 від 20.12.2018 Київського окружного адміністративного суду на підставі листа від 15.01.2019 №13-08.3/224-454;
- зобов?язати Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві прийняти виконавчий лист, виданий Київським окружним адміністративними судом від 20.12.2018 №810/4343/18 до виконання;
- стягнути з Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві перераховану але не виплачену вчасно пенсію за визначеною відповідачем бюджетною програмою, виходячи з базової суми 123 773 грн. 97 коп. з врахуванням індексу інфляції та 3% річних на дату набрання ним законної сили.
Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Адміністративний позов не відповідає вимогам процесуального закону, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
При цьому, правову категорію "зміст позовних вимог" слід розуміти як дію суду, про вчинення якої позивач вимагає постановити судове рішення, що спрямована на задоволення певної матеріально-правової вимоги позивача. Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб'єктивного права зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, обов'язок з визначення (формулювання) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав, на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, тому для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що містяться в статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення (дію чи бездіяльність) суб'єкта владних повноважень, які порушили її права, в чому конкретно полягає порушення її прав, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права, оскільки суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог.
Тобто, вимоги позовної заяви повинні бути викладені чітко і зрозуміло, з урахуванням правил, встановлених процесуальним законодавством, і узгоджуватись з наданими суду повноваженнями за наслідками розгляду справи, та мають бути спрямовані на захист конкретних прав, свобод та інтересів позивача з зазначенням способу їх захисту, який не допускає неоднозначного, довільного тлумачення змісту позовних вимог і дозволить суду максимально якісно здійснити правосуддя.
Як вбачається із прохальної частини позову позивач серед іншого просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо повернення виконавчого листа №810/4343/18 від 20.12.2018 Київського окружного адміністративного суду на підставі листа від 15.01.2019 №13-08.3/224-454 та зобов'язання прийняти вказаний виконавчий лист до виконання.
Проте, обрунтування позовних вимог та додані до матеріалів справи докази стосуються іншого виконавчого листа.
Таким чином, позивачу необхіно уточнити заявлені позовні вимоги або надати докази на обгрунтування позовних вимог щодо виконавчого листа №810/4343/18 від 20.12.2018.
Окрім того, за приписами частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Також, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
Згідно з частиною 1 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, може бути лише особа, яка володіє процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до частини 2 статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки. Вона визнається за фізичними особами, які досягли повноліття.
Положеннями статті 34 Цивільного кодексу України, серед іншого, передбачено, що особа вважається повнолітньою, якщо вона досягнула вісімнадцяти років.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VІ (далі по тексту - Закон України № 5492-VІ від 20 листопада 2012 року) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у ОСОБА_1 адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копія якого до позовної заяви не долучена.
Крім того, у силу положень пункту 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються, зокрема, місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Разом із тим, у силу вимог статті 25 цього Кодексу, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів стосовно конкретної фізичної особи, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Із вступної частини позову вбачається, що адресою місця проживання позивача є: АДРЕСА_1 . Проте, доказів на підтвердження місця реєстрації не надано.
З приводу викладеного суддя звертає увагу, що для листування, отримання кореспонденції тощо особа може вказувати будь-яку адресу, але для визначення територіальної підсудності справи має значення саме зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, місце перебування (іноземці, особи без громадянства, внутрішньо переміщенні особи) та місце знаходження (юридична адреса) юридичної особи..
Разом із тим, у матеріалах позовної заяви відсутні докази реєстрації в установленому законом порядку за вказаною у позовній заяві адресою.
Також, у силу вимог частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Частиною другою статті 132 цього Кодексу встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Частиною першою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (зі змінами та доповненнями), за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Також, згідно з пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем встановлюється ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 01.01.2025 складає 3028, 00 грн.
У прохальній частині позовної заяви позивачем об'єднаного дві вимоги немайнового характеру, одна з яких є похідною та одну вимогу майнового характеру на суму 123 773,97 грн .
Таким чином, при зверненні до суду із цим позовом, позивачці слід було сплатити судовий збір у розмірі 1 237,74 грн (123 773,97 грн х 1%) за вимогу майнового характеру та 1 211,20 грн (3028,00 грн х 0,4) за вимогу немайнового характеру. Проте, відповідно до наданої квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,50 грн.
Таким чином, позивачу необхідно доплатити судовий збір у розмірі 1237,44 грн.
Наведені обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам процесуального закону.
Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- уточненням прохальної частини позову із способами захисту, що відповідають частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням зауважень суду (разом з копіями такої заяви для направлення сторонам);
- доказів на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності, а також реєстрації в установленому законом порядку за адресою, вказаною у позові або за іншою адресою шляхом подання засвідченої у передбачений законом спосіб ксерокопії паспорта громадянина України у тому числі й з відомостями про реєстрацію місця проживання;
- оригіналу документа про доплату 1237,44 грн. судового збору.
Керуючись статтями 44, 45, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Шевченко А.В.