18 листопада 2025 року м. Київ справа №320/27021/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марича Є.В., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
Визнати протиправними дії Головного Управління пенсійного фонду України в Київській області щодо відмови у виплаті позивачу пенсії в розмірі встановленому чинним законодавством України без застосування обмеження пенсії максимальним розміром з 01.03.2024 року.
Зобов?язати Головне Управління пенсійного фонду України в Київській області провести позивачу з 01.03.2024 року нарахування та виплату пенсії в розмірі встановленому чинним законодавством України без застосування обмеження пенсії максимальним розміром; виплатити мені заборгованість, яка виникла з моменту перерахунку пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що пенсія позивачу призначена до 01.10.2011, тому обмеження відповідачем її максимальним розміром при здійсненні перерахунку порушує право, набуте до набрання чинності Законами №№3668-VI, 911 -VIII, 1801-VIII та регламентоване їх нормами, а саме п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону №3668-УІ та п.2 Прикінцевих положень Закону №911-VIII, 1801-VIII.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, учасником ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (Категорія 1).
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та одержує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зі змінами) (далі - Закон № 796-ХІІ).
Позивач звернулась до відповідача із заявою про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 28.03.2024 повідомило, що відповідно до ст. 67 Закону № 796-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно, розмір пенсії до виплати з 01.03.2024 становить 23610,00 грн (десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я визначає Закон № 796-XII, який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до ст. 1 Закону № 796-XII, закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно зі ст. 49 Закону № 796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Частиною 1 ст. 54 Закону № 796-XII, встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Як встановлено судом, позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 796-XII.
Суд звертає увагу на тому, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668-VI), що набрав чинності з 01.10.2011.
За положеннями статті 2 Закону № 3668-VІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Аналогічне положення з 01.10.2011 передбачене у частині 3 статті 67 Закону № 796-XII. Зокрема, згідно з частиною третьою статті 67 Закону № 796-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Однак, 20.03.2024 Конституційний Суд України ухвалив Рішення № 2-р(II)/2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р(II)/2024, стаття 67 Закону № 796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, так само, як і припис статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, зі змінами, оскільки їх визнано неконституційними, з огляду на що, після звернення позивача, відповідач не мав правових підстав обмежувати пенсію позивача максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Отже, 20 березня 2024 року скасовані приписи законодавства, якими встановлювалось обмеження максимального розмірі пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які отримують пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
Таким чином, вбачається висновок щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Вирішуючи питання щодо початку дії вказаного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 у справі № 580/7744/23 дійшов висновку, що правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів статті 2 Закону про реформування пенсійної системи із змінами, що поширює свою дію на Закон із змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону із змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Так, у пункті 2 резолютивної частини рішення № 2-р(II)/2024, зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.
За приписами частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України "Про правотворчу діяльність" від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, далі - Закон № 3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі - Закон № 2136-VIII).
Разом з тим, відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону № 3354-IX, моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо: 1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом; 2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.
У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
При цьому, відповідно до абзацу третього частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII, процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент Конституційного Суду України, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України постановою Конституційного Суду України від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018 (далі - Регламент).
Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту, акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.
Таким чином, за загальним правилом (якщо рішенням Конституційного Суду України не передбачено інше) "попередня" норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов'язки та обмеження для суб'єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості, а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма" (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже, правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон № 796-XII зі змінами, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.
Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями ст. 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності. Норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.
Таким чином визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням Конституційного Суду України, а "нова" норма" (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.
Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб'єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення.
Отже правова позиція Конституційного Суду України щодо неконституційності приписів ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі змінами, та першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі змінами має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, тобто з 20 березня 2024 року.
Враховуюче зазначене вище, у період з 01 вересня 2021 року по 20 березня 2024 року положення статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та припис першого речення ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
За таких обставин та правового регулювання спірних правовідносин, суд з урахуванням ч. 5 ст. 242 КАС України, приходить до висновку, що, починаючи з 20.03.2024 дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, є протиправними.
Щодо позовних вимог в частині виплати заборгованості, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тобто, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
При цьому, суд зазначає, зобов'язання на підставі судового рішення відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу само по собі передбачає виплату заборгованості по ній без обмеження строком, а тому додаткового встановлення судовим рішенням не потребується. Водночас, спосіб виконання рішення про виплату коштів за рахунок Державного бюджету України визначається згідно чинного бюджетного законодавства та особливостей фінансування відповідних видатків, і суд не вважає за можливе визначати спосіб виконання судового рішення в даному випадку.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відмову у позові в частині вказаних позовних вимог.
За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у наступній редакції:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження позивачу пенсії з 20 березня 2024 року максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії з 20 березня 2024 року без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) про визнання протиправною бездіяльності - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) щодо обмеження ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії з 20 березня 2024 року максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії з 20 березня 2024 року без обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням проведених виплат.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.