18 листопада 2025 року м. Київ справа №240/5721/24
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу,
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, в якому просить суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретаря судового засідання ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01 січня 2024 року на рівні 18 % місячного посадового окладу;
- зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплачувати секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про Державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є державним службовцем та працює в Житомирському окружному адміністративному суді, у зв'язку з чим з 29.09.2023 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 27% посадового окладу, як такій, що має стаж державної служби 09 років, на момент встановлення.
В подальшому, на виконання вимог абзацу 2 пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік" № 3460-ІХ наказом Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік (з 01 січня 2024 року) у розмірі 18 відсотків посадового окладу.
Вважає, що вказаний наказ у частині встановлення розміру надбавки за вислугу років державної служби на 2024 рік є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Розпорядженням Житомирського окружного адміністративного суду в адміністративній справі №240/5721/24 матеріали справи направлено до Сьомого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі №240/5721/24 матеріали справи направлено до Київського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями визначено головуючим суддею Лиска І.Г., та передано на розгляд останньому.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду справу №240/5721/24 прийнято до провадження, за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав. Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з ч.2 ст.175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд назначає наступне.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді секретаря судового засідання Житомирського окружного адміністративного суду.
Згідно з наказом керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 29.09.2023 за №02-92-ос, відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу", позивачу встановлено з 13.10.2023 надбавку за вислугу років на державній службі в розмірі 27% посадового окладу, як такій, що має стаж державної служби 09 років.
В подальшому, Верховна Рада України 9 листопада 2023 року ухвалила Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», згідно якого передбачено встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям не більше 30 відсотків посадового окладу, що менше ніж передбачено спеціальним Законом України «Про державну службу».
Згідно з розділом «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України. При цьому, абзацом 2 пункту 12 розділу «Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
На виконання абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», наказом керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос позивачці встановлено надбавку за вислугу років відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»» у розмірі 18 відсотків, як такій, вислуга років якої на державній службі становить 09 років.
Не погодившись із вищезазначеним наказом та зважаючи на те, що внаслідок його видання порушено право на належний рівень оплати праці, як державного службовця, гарантоване статтями 50 та 52 Закону України "Про державну службу", позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Приписами ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України "Про державну службу" та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Частиною 1 статті 50 Закону України "Про державну службу" визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Згідно з ст.ст.46, 50 Закону України "Про державну службу" стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з:
- посадового окладу;
- надбавки за вислугу років;
- надбавки за ранг державного службовця;
- виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
- виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
- премії (у разі встановлення).
Відповідно до ч.1 ст.52 Закону "Про державну службу" надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет на 2024 рік", пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов'язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст.68 Основного Закону України) надважливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.
Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.
Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб'єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.
Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема:
1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч.1-3 ст.8);
2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст.9);
3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві:
1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч.1-2 ст.6);
2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про державну службу", а не Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
У рішенні від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У свою чергу, роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч.1 ст.52 Закону України "Про державну службу", а не п.12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством, а відтак спірний наказ суд визнає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Саме тому, наказ від 16.01.2024 №02-07-ос щодо встановлення позивачу надбавки за вислугу років на державній службі на 2024 рік з 01 січня 2024 року - 18% посадового окладу суперечать нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України.
Враховуючи зміст спірних правовідносин, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування спірного наказу із одночасним покладанням обов'язку на відповідача здійснити нарахування та виплату з 01.01.2024 року надбавки за вислугу років відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» у розмірі на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Між тим, судом встановлено, що Відповідачем законність оскаржуваного наказу не доведена.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні. Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати наказ Житомирського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 №02-07-ос у частині встановленого розміру надбавки за вислугу років державної служби секретаря судового засідання ОСОБА_1 на 2024 рік, а саме у період з 01 січня 2024 року на рівні 18 % місячного посадового окладу.
Зобов'язати Житомирський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок та виплачувати секретарю судового засідання ОСОБА_1 надбавки за вислугу років державної служби з 1 січня 2024 року відповідно до ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.