про повернення позовної заяви
19 листопада 2025 року м. Київ справа № 320/43693/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Діска А.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" з позовом до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в якому просило:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.06.2025 ВП №78447867.
2. Зобов'язати Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути Комунальному підприємству «Головний інформаційно-обчислювальний центр» стягнутий виконавчий збір у розмірі 64 675,12 грн.
Ухвалою суду від 29.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
В цій ухвалі зазначено недоліки позовної заяви, спосіб та строк їх усунення, який у відповідності до ч. 2 ст. 169 КАС України не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якому просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та зазначає, що постанову про відкриття провадження та постанову про стягнення виконавчого збору було винесено 27.06.2025, про реальне фактичне втручання (списання коштів) позивач дізнався 02.07.2025 (платіжна інструкція № 9802941), тобто саме дата списання стала моментом безпосереднього матеріального порушення права на володіння коштами. До настання факту реального списання (або до отримання від відповідача остаточного відмовного рішення) позивач не мав практичної можливості реалізувати предмет позову щодо повернення фактично стягнутих коштів. КП ГІОЦ невідкладно інформувало Дніпровський ВДВС у м. Києві (лист 30.06.2025) про наявність апеляційної скарги на рішення суду і про подану заяву до Господарського суду міста Києва щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Після списання коштів позивач офіційно звернувся із заявою про повернення стягнутого виконавчого збору (11.07.2025) і повторно також звернувся з аналогічною заявою. Позивачем було отримано офіційні відповіді від відповідача, в яких було роз'яснено позицію та прямо вказано на можливість звернення до суду для вирішення питання повернення коштів. Відповідь Дніпровського ВДВС у м. Києві від 31.07.2025 прямо мотивувала позицію відповідача і одночасно підтвердила, що повернення стягнутих коштів не буде здійснено в адміністративному порядку, а для їх повернення КП ГІОЦ необхідно звернутися до суду. На думку КП ГІОЦ, у таких умовах позов, поданий після отримання вмотивованої відмови, не може розглядатися як необґрунтований. Ухвала Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 по справі 910/461/25 остаточно підтвердила, що наказ від 03.06.2025 не підлягає виконанню, тобто створила юридичну підставу для вимоги повернення виконавчого збору. До прийняття зазначеної ухвали суду підстави для повернення були фактично невизначеними, оскільки до цього моменту не було чіткого способу відновити права без додаткових дій від відповідача. Таким чином, лише після отримання цієї ухвали та позасудової процедури повернення (в т.ч. після вмотивованих відмов відповідача) позивач мав реальну можливість і підстави для підготовки повноцінного позову, що включав документальні підтвердження всіх кроків (заяв, платіжних документів, листування з Дніпровським ВДВС у м. Києві), що зайняло певний обсяг часу та створило об'єктивні перешкоди для негайного звернення до суду в межах 10-денного строку.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Стаття 287 КАС України визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суд зазначає, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 7 лютого 2019 року у справі № 802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі № 826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, позивач зазначає, що про реальне фактичне втручання (списання коштів) дізнався 02.07.2025. Після списання коштів позивач звернувся із заявою про повернення стягнутого виконавчого збору. Позивачем було отримано відповіді від відповідача, в яких вказано на можливість звернення до суду для вирішення питання повернення коштів. Відповідь Дніпровського ВДВС у м. Києві від 31.07.2025 прямо мотивувала позицію відповідача і одночасно підтвердила, що повернення стягнутих коштів не буде здійснено в адміністративному порядку, а для їх повернення КП ГІОЦ необхідно звернутися до суду.
Отже, після списання коштів 02.07.2025 позивач дізнався про порушення своїх прав і повинен був звернутись до суду в межах строку звернення.
Як вбачається з матеріалів справи і зазначається позивачем, КП ГІОЦ звернулось із заявою до відповідача про повернення стягнутого виконавчого збору та 31.07.2025 отримало відповідь від відповідача.
Разом з цим, звернення до суду із цим позовом відбулось лише 28.08.2025, тобто із пропуском встановленого строку звернення до суду. При цьому належних доказів поважності причин пропуску такого строку позивачем суду не надано.
Суд зазначає, що зволікання зі зверненням до окружного адміністративного суду є виключною відповідальністю лише позивача та свідчить про невжиття ним реальних дій для своєчасного захисту свого права.
Суд зазначає, що позивач у своєму клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду не обгрунтовує та не надає доказів на підтвердження неможливості звернення до суду з адміністративним позовом одразу після списання коштів та/або отримання відповіді від відповідача.
Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Причини ж пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами. Такі висновки викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021.
Постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №640/25046/19 містить правовий висновок, згідно з яким причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. В свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та не залежить від волевиявлення сторони і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №9901/462/21 сформульовані правові позиції, у силу яких учасники справи повинні вчасно, сумлінно, в належний спосіб використовувати всі наявні в них засоби та можливості, передбачені законодавством, з метою запобігання невиправданим зволіканням під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 123 КАС України, Верховний Суд враховував, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Водночас статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку звернення з позовом до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 31.03.2020 по справі № 807/235/16 (адміністративне провадження № К/9901/49805/18).
Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Таким чином суд зауважує, що у своєму клопотанні щодо строків звернення до адміністративного суду позивачем не викладено вмотивованих посилань на обставини, які перешкоджали йому звернутись до Київського окружного адміністративного суду із відповідним позовом із дотриманням строку, встановленого законодавством, не наведено достатніх доводів щодо існування обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Відтак, зазначені позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду не можуть бути визнані судом поважними. Інших умотивованих доводів, які б підтверджували поважність підстав пропуску строку звернення до суду позивач не наводить.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Суд, розглянувши доводи поданої представником позивача заяви про поновлення строку звернення до суду, оцінивши надані в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду докази, вважає наведені позивачем причини не поважними.
У зв'язку з ненаданням позивачем доказів про існування поважних причин пропуску строку звернення до суду щодо спірних відносин, підстави, зазначені позивачем у заяві не підтверджується поважність причин пропуску, визнані судом необґрунтованими, а тому суд повертає позивачу позовну заяву з доданими до неї документами.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до ч. 8 ст. 169 КАС України, позивач має право повторного звернення до суду в разі надання доказів поважності причин пропуску такого строку в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Визнати неповажними причини пропуску позивачем строку звернення з позовною заявою до суду.
Клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду залишити без задоволення.
Позовну заяву Комунального підприємства "Головний інформаційно-обчислювальний центр" до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Діска А.Б.