19 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/20919/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області) від 21 травня 2025 року про відмову в перерахунку пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов'язання перевести його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком з 14 травня 2025 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у перерахунку пенсії відмовлено, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки до 01 січня 1993 року. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подав посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи та акт сусідів, який підтверджує, що на вихідні, святкові та щорічні літні та двотижневі зимові канікули він проживав разом з мамою в с. Радогоща, що знаходиться у зоні гарантованого добровільного відселення.
Ухвалою суду від 28 серпня 2025 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
30 вересня 2025 року до суду надійшов відзив, у якому ГУ ПФУ в Житомирській області просить у задоволенні позову відмовити. Указує, що у зв'язку з тим, що позивачем не дотримано встановленого порядку підтвердження часу роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, правові підстави для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відсутні.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії НОМЕР_1 , видане 26 січня 2022 року.
З жовтня 2020 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирські області та отримує пенсію по інвалідності.
14 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про перерахунок пенсії, в якій просив призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подав, зокрема, копію посвідчення Серії НОМЕР_1 ; довідку Будо-Літківського старостанського округу виконавчого комітету Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області від 09 жовтня 2024 року №408 та довідку Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 11 жовтня 2024 року №2640.
Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області №066250003071 від 21 травня 2025 року відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки станом на 01 січня 1993 року заявник проживав в зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 6 місяців 15 днів.
Листом від 23 травня 2025 року №0600-0211-8/47002 відповідач повідомило позивача про прийняте ним 21 травня 2025 року рішення.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 березня 2003 року № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1058-IV), який набрав чинності 01 січня 2004 року, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року за наявності страхового стажу не менше 32 року.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.
Спір між позивачем та відповідачем у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, щодо переведення на пенсію зі зниженням пенсійного віку.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01січня 1993 року не менше 3-х років.
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом України № 796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3-х років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22).
Таким чином, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-IV визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Так, за правилами пункту 1.1. розділу І названого Порядку заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії (…) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.
При цьому, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Таким чином, звернувшись до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ у віці 54 років, позивач дотримався вимог чинного пенсійного законодавства в частині строку звернення за призначенням пенсії.
За змістом підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме (…) потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункту 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;
- посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
Пунктом 2.22 розділу ІІ Порядку №22-1 передбачено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта (пункт 4.2 розділу IV Порядку №22-1).
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (…). Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (…) (пункт 4.7 розділу IV Порядку №22-1).
Таким чином, механізм реалізації права на пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІІ, зокрема, щодо переліку документів, необхідних для призначення такої пенсії, чітко передбачений Порядком №22-1.
Надаючи відповідь на спірне у цій справі питання, суд уважає за необхідне зазначає таке.
Відповідно до частин 3 та 4 статті 15 Закону України №796-ХІІ, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання/роботи особи на території зон радіоактивного забруднення засвідчуються довідками органів місцевого самоврядування та підприємств, установ, організацій (військкоматів) відповідно.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
При цьому, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її проживання (роботи), а не реєстрації у певній зоні радіоактивного забруднення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17.
Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період проживання (роботи) особи на відповідній території радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Як установлено судом, поданими позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії документами підтверджується факт його реєстрації та постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 року по 29 серпня 1988 року та з 02 липня 1993 року по 14 вересня 1993 року, а саме довідкою Будо-Літківського старостанського округу від 09 жовтня 2024 року №408 та з 29 жовтня 1997 року по 11 жовтня 2024 року довідкою Відділу реєстрації місця проживання виконавчого комітету Коростенської міської ради від 11 жовтня 2024 року №2640.
До позовної заяви додано акт від 21 жовтня 2024 року, згідно якого сусіди підтверджують, що у період вільний від навчання ОСОБА_1 , з 01 вересня 1987 року по 28 лютого 1992 року на вихідних, святкових, зимових і літніх канікулах фактично проживав разом з мамою в с. Радогоща.
Перш за все суд зауважує, що зазначений акт разом із заявою про перерахунок пенсії позивачем не подавався, а тому не муже бути врахований судом на обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення.
Додатково суд зауважує, що згідно архівної довідки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського від 09 жовтня 2024 року №28/957, яка була подана разом із заявою про перерахунок пенсії, позивач з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1993 року навчався у Вінницькому державного педагогічного інституті на денній формі навчання.
Денна (очна) форма навчання - це традиційний формат навчання, який передбачає щоденне відвідування занять за розкладом у навчальному закладі. Це означає безпосереднє спілкування з викладачами та однолітками, повне занурення в освітній процес і активну участь у лекціях, семінарах, лабораторних та інших заняттях.
Оскільки навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №240/322/25.
Обґрунтовуючи наявність проживання не менше 3 років у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року, позивач, окрім згаданих вище довідок місцевого самоврядування, також покликається на наявність в нього посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії НОМЕР_1 , видане 26 січня 2022 року, з приводу чого суд зауважує на таке.
Положеннями частини 3 статті 65 Закону України №796-ХІІ визначено, що документами, які підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У свою чергу, нормами пункту 4 частини 1 статті 11 цього Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи віднесено, зокрема осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше 3 років.
За змістом частини 4 статті 65 Закону України №796-ХІІ, видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як установлено вище, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською обласною державною адміністрацією 26 січня 2022 року. За змістом цього посвідчення, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України №796-ХІІ.
Суд зауважує, що станом на час видачі позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи чинними були норми Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року №551) (далі - Порядок №551).
Відповідно до пункту 2 Порядку №501 (у редакції, чинній на час видачі належного позивачу документа), посвідчення є документом, що підтверджує, зокрема, статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України №796-ХІІ, іншими актами законодавства України.
За правилами абзацу 5 пункту 6 Порядку №501, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше
3 років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше 3 років, і віднесеним до категорії 3, видаються
посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Єдиним документом, що підтверджує статус «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» або «учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС» та надає право користування пільгами, встановленими Законом України №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі №464/4150/17, від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а та від 18 червня 2020 року у справі №751/2738/17.
Таким чином, Законом України №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом України №796-XII для такої категорії, зокрема, право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.
Також суд уважає за необхідне звернути увагу, що наявне у позивача посвідчення від Серії НОМЕР_1 , видане 26 січня 2022 року, хоча й підтверджує статус ОСОБА_1 як «потерпілого від Чорнобильської катастрофи» та надає йому право користування пільгами, передбаченими Законом України №796-ХІІ, зокрема, на пільгове призначення пенсії за віком, однак не є єдиним та достатнім документом для призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України №796-ХІІ.
Суд ще раз підкреслює, що відповідно до норм законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є (1) довідка про період проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.
При цьому, як уже зазначалось вище, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).
Таким чином, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує виключно довідка органу місцевого самоврядування, і така довідка була долучена позивачем до заяви про призначення пенсії на умовах статті 55 Закону України №796-ХІІ та врахована ГУ ПФУ в Житомирській області при прийнятті рішення.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом установлено, що ОСОБА_1 навчався у Вінницькому державному педагогічному інституті у період з 01 вересня 1988 до 26 червня 1993 року.
Однак, місто Вінниця не відноситься до будь-якої із зон радіоактивного забруднення, що не заперечується сторонами справи.
Суд зауважує, що постійне місце роботи/навчання позивача нерозривно пов'язане з місцем його постійного проживання, а тому факт навчання у Вінницькому державному педагогічному інституті заперечує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (с. Радогоща Лугинського (Коростенського) району Житомирської області) у період з 01 вересня 1988 року по 26 червня 1993 року.
Таким чином, з наявних у матеріалах справи документів суд установив, що позивач станом на 01 січня 1993 року проживав у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 4 місяці 4 дні.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач 25 жовтня 2024 року досягнув віку, визначеного статтею 26 Закону України №1058-IV, з урахуванням зменшення пенсійного віку (54 роки), має необхідний страховий стаж (понад 26 роки), однак не підтвердив факт проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, а відтак не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII.
Такі висновки суду узгоджується з позицією Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 06 січня 2025 року у справі №460/2298/24, від 28 квітня 2025 року у справі №460/5391/24, від 21 травня 2025 року у справі №460/5512/24 та Сьомого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року у справі №240/9414/24, від 03 листопада 2025 року у справі №240/12926/24.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що він діяв в межах повноважень та в спосіб, передбачений законом, а тому позов не підлягає задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
19.11.25