19 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/32130/23
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач 2), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у відмові в призначенні йому пенсії на пільгових умовах за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити та нарахувати йому пенсію на пільгових умовах з 24.08.2023.
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що в період з 25.09.2001 по 04.03.2015 та з 05.03.2015 по 21.08.2023 він працював на посаді водія автотранспортного засобу по вивезенню лісу, тобто протягом понад 20 років, а тому має достатній стаж роботи для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як робітнику безпосередньо зайнятому на лісозаготівлях та лісоплавні за списком професій, посад і виробництв, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Однак пенсійний орган відмовив йому у призначенні пенсії через відсутність у нього станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи на посадах, що пов'язані з безпосередньою зайнятістю на лісозаготівлях і лісосплавні, не менше 12 років 6 місяців. Позивач вважає таке рішення протиправним, адже наявність спеціального стажу роботи на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу підтверджується уточнюючою довідкою від 21.08.2023 №08-35/64, яка надавалась разом із заявою про призначення пенсії. У зв'язку із цим, для захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/32130/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію управління зазначило, що згідно з пунктом 2-1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Таким чином, пенсії за вислугу років згідно з нормами статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом №1788-XII спеціального стажу (вислуги років). Так, відповідно до пункту "в" статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. Однак, за результатами розгляду поданих ОСОБА_1 документів було встановлено, що згідно довідки від 21.08.2023 №08-35/64 він працював на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015, а з 05.03.2015 по 21.08.2023 - водієм автотранспортних засобів по вивезенню лісу. Водночас, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 позивач працював на посаді водія транспортного цеху автомобіля ЗІЛ. З огляду на це був зроблений висновок, що спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 не підтверджений в установленому законом порядку та прийнято рішення від 01.09.2023 №06450008812 про відмову у призначенні йому пенсії. Враховуючи вказані обставини, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вважає, що діяло правомірно, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області також подало до суду відзив на позовну заяву. На обґрунтування своєї правової позиції Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у відзиві вказало, що 24.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв'язку із чим, після реєстрації цієї заяви та сканування копій доданих до неї документів, її за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 саме Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення від 01.09.2023 №064450008812, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії через відсутність у нього спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 в розмірі 12 років 6 місяців. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про прийняте рішення, шляхом направлення йому листа від 08.09.2023 №0600-0205-8/94315.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вказало, 21.09.2023 ОСОБА_1 повторно звернувся до управління із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 28.09.2023 №064450008812, яким відмовило позивачу у призначенні даного виду пенсії. Підставою для прийняття такого рішення став висновок про відсутність у ОСОБА_1 необхідного спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 не менше 12 років 6 місяців. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області такий стаж у позивача становить лише 2 роки 8 місяців.
Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не приймало жодних рішень про відмову в призначенні позивачу пенсії, а відтак не вчиняло дій, які б могли порушувати його право на належне пенсійне забезпечення. Натомість, прийнятті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вважає правомірними, а тому просить відмовити в задоволенні позову.
Разом з відзивом на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду клопотання (вх.№86510/23), в якому просило залучити Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до участі в даній справі в якості відповідача, обґрунтовуючи це тим, що після звернення із заявою від 24.08.2023, ОСОБА_1 повторно звертався за призначенням пенсії із заявою від 21.09.2023, яку розглядало саме Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Ухвалою суду вказане клопотання було задоволено та залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області до участі в адміністративній справі №240/32130/23, в якості відповідача (далі - відповідач 3).
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що позовна заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. На обґрунтування своєї позиції Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зазначило, що згідно з пунктом "в" статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі. Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583. При цьому, управління зауважило, що спеціальний стаж роботи визначається станом на 11.10.2017, оскільки це визначено п.2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, обов'язковою умовою для призначення даного виду пенсії є підтвердження спеціального стажу, в тому числі й уточнюючими довідками відповідного зразка, якими підтверджується факт безпосереднього здійснення особою відповідних робіт. Водночас, за результатами розгляду наданих ОСОБА_1 документів не було підтверджено наявність у нього спеціального стажу. Так, згідно наданої довідки №08-35-64 позивач працював на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015 та з 05.03.2015 по 21.08.2023 на посаді водія автотранспортних засобів по вивезенню лісу. Водночас, згідно записів з трудової книжки ОСОБА_1 працював на посаді «водія транспортного цеху автомобіля ЗІЛ». Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вважає прийняте ним рішення від 28.09.2023 №064450008812 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії через відсутність у нього спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 не менше 12 років 6 місяців, - правомірним.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 24.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою, в якій просилив призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", як робітнику безпосередньо зайнятому на лісозаготівлях і лісосплаві, за списком професій, посад і виробництв, що затверджений Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), за принципом екстериторіальності вищезазначену заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
За наслідками розгляду цієї заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення від 01.09.2023 №064450008812, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності у нього станом на 11.10.2017 (день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") передбаченого пунктом "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" спеціального стажу за списком професій та посад, затвердженим визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, в розмірі не менше 12 років 6 місяців.
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вбачається, що за результатами розгляду документів, доданих ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії, управлінням було встановлено, що його спеціальний стаж роботи не підтверджений в установленому законодавством порядку. На обґрунтування такого висновку, управління вказало, що згідно довідки від 21.08.2023 №08-35/64 ОСОБА_1 працював на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015, а з 05.03.2015 по 21.08.2023 - водієм автотранспортних засобів по вивезенню лісу. В той час, як згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 ОСОБА_1 працював на посаді водія транспортного цеху автомобіля ЗІЛ. Саме вказані обставини стали підставою для незарахування спеціального стажу роботи.
Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішення від 01.09.2023 №064450008812 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.09.2023 №0600-0205-8/94315.
В подальшому, ОСОБА_1 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 21.09.2023 про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
За принципом екстериторіальності вказану заяву від 21.09.2023 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За наслідками розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення від 28.09.2023 №064450008812 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії. Підставою для відмови стала відсутність у позивача необхідного спеціального стажу роботи в розмірі не менше 12 років 6 місяців. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області такий стаж у позивача становить лише 2 роки 8 місяців. Натомість, період з 25.09.2001 по 04.03.2015, вказаний в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64, до спеціального стажу ОСОБА_1 зарахований не був, оскільки вказана в цій довідці посада «водій автомобілів по вивезенню лісу» не відповідає його посаді «водій транспортного цеху», що вказана в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 та в наказі від 25.09.2001 №192-К.
Вважаючи відмову в призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" протиправною, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Однак, частина 1 статті 9 Закон №1058-IV передбачає, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
В той час, як у спірних правовідносинах позивач звертався до пенсійного органу за призначенням пенсій за вислугу років.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються також Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII).
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, а саме: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Статтею 51 Закону №1788-ХІІ передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання.
Пунктом "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583.
Проте, 01.04.2015 набрав чинності Закон України від 02 березня 2015 року №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Відповідно до пункту "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону №213-VIII) право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Таким чином, у зв'язку із прийняттям Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" в пункті «в» статті 55 Закону №1788-ХІІ було підвищено на п'ять років вік виходу на пенсію для жінок та, як наслідок, зрівняння віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок, а також підвищено загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (з 25 до 30 років - для чоловіків та з 20 до 25 років - для жінок).
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 у справі №1-13/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII.
Конституційний Суд України, приймаючи вказане рішення, виходив з того, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-XII випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Відтак, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Таким чином, положення пункту "в" статті 55 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Відтак, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання наявності права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону №1788-XII застосуванню підлягає норма у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 №213-VIII, яка визначає, що право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
Відмовляючи ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону №1788-XII, як Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, так і як Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій виходило з того, що відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для призначення даного виду пенсії позивач станом на 11.10.2017 (дату набрання чинності Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України підвищення пенсій") повинен був мати спеціальний стаж роботи не менше 12 років 6 місяців.
Надаючи оцінку такій позиції відповідачів, суд зазначає наступне.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017. Вказаним Законом №2148-VIII розділ XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту:
"Особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України".
Крім того, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" також були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII, після яких вказаний пункт викладений у наступній редакції:
"До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".
Таким чином, згідно вказаних правових норм пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-XII пенсія за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена за умови наявності у особи визначеного цим Законом спеціального стажу, необхідного для її призначення, станом на 11.10.2017.
На даний час, Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" є чинним, неконституційним у визначеному законом порядку не визнавався.
Вказана свідчить, що на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 з одного боку, які визначають, що право на пенсію за вислугу років мають робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України: чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, які передбачають, що спеціальний пільговий стаж роботи (тобто 12 років 6 місяців - у чоловіків та 10 років - у жінок) має бути наявний станом на 11.10.2017 - дату набрання чинності Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій".
Вирішуючи питання про те, які правові норми (норми Закону №1788-ХІІ чи норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) слід застосовувати до спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Крім того, Конституційний Суд України вказав, що до основних обов'язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 № 1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Суд зазначає, що аналогічні спірні правовідносини, в яких судом надавалась правова оцінка щодо вирішення вказаної колізії між нормами статті 55 Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, з одного боку, та нормами пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII з іншого боку, розглядались Верховним Судом у справі №240/24/21. Так, за наслідками розгляду вказаної справи Верховний Суд виніс постанову від 06.11.2023, в якій сформував висновок про те, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017, для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципів юридичної визначеності та верховенства права.
Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформованими за подібних правовідносин в постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20, оскільки норми названих законів (Закону №1788-ХІІ та пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII) регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
У вищезазначеній постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Також суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що до спірних у даній справі правовідносин застосуванню підлягають саме норми пункту "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, а не норми пункту 2-1 та пункту 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-XII.
Пункт "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) визначає, що пенсія за вислугу років призначається робітникам, майстрам (у тому числі старшим майстрам), які безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання, - за списком професій, посад і виробництв, затвердженим Кабінетом Міністрів України: чоловікам - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінкам - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній
роботі.
Таким чином, необхідною умовою для призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до пункт "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ є наявність спеціального стажу роботи списком професій, посад і виробництв, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Для чоловіків такий стаж має становити не менше 12 років 6 місяців, а для жінок - не менше 10 років.
Під час розгляду справи судом встановлено, що приймаючи оскаржувані рішення від 01.09.2023 №064450008812 та від 28.09.2023 №064450008812, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зазначали, що наявність у ОСОБА_1 спеціального стажу роботи не підтверджено в установленому законом порядку. При цьому, вказані в довідці від 21.08.2023 №08-35/64 періоди його роботи відповідачі до спеціального стажу не зарахували, мотивуючи такі дії тим, що згідно цієї довідки позивач працював в період з 25.09.2001 по 04.03.2015 на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу, а в період з 05.03.2015 по 21.08.2023 - водієм автотранспортних засобів по вивезенню лісу. В той час, як згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 у вищезазначені періоди ОСОБА_1 працював на посаді водія транспортного цеху автомобіля ЗІЛ.
Таким чином, саме невідповідність даних, що містяться в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64 із даними, вказаними в трудовій книжці, стала підставою для висновку, про відсутність у позивача спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії відповідно до пункт "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Надаючи оцінку правомірності такого висновку відповідачів та здійснюючи перевірку наявності у ОСОБА_1 необхідного спеціального стажу роботи, суд зазначає наступне.
Список професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення" (далі - Список №583).
Відповідно до пункту "а" Списку №583 до робітників, які мають на пенсію за вислугу років, належать, зокрема, водії автомобілів по вивезенню лісу.
Дослідивши наявну у матеріалах справи копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 суд встановив, що в ній містяться наступні записи про роботу позивача в Барановському державному лісомисливському господарстві (яке після перейменування в березні 2005 року змінило назву на ДП "Баранівське лісомисливське господарство", а після реорганізації в жовтні 2022 року було приєднане до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"):
- запис № 14 від 20.07.2001 - прийнято тимчасово водієм транспортного цеху ІІІ класу (підстава внесення запису наказ від 20.07.2001 №136-К);
- запис №15 від 21.09.2001 - прийнято постійно водієм ІІІ класу транспортного цеху автомобіля ЗІЛ - 131 №3480 ЖИС (підстава внесення запису наказ від 24.09.2001 №192-К);
- запис №17 від 22.11.2010 - закріплено автомобілі ЗІЛ-131 номер НОМЕР_2 та ЗІЛ-131 номер НОМЕР_3 (підстава внесення запису наказ від 22.11.2010№156);
- запис №18 від 05.03.2015 - назву посади "Водій" змінено на "Водій автотранспортних засобів" по вивезенню лісу для приведення у відповідність з Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій" (підстава внесення запису наказ від 05.03.2015 №29-К);
- запис №20 від 02.01.2023 - переведено водієм автотранспортного засобу по вивезенню лісу 2 класу транспортного цеху Філії "Баранівське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України" ч. 6 ст. 36 КЗпПУ (підстава внесення запису наказ від 30.12.2022 №3-К);
- запис №20 від 21.08.2023 - звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію ст. 38 КЗпПУ (підстава внесення запису наказ від 21.08.2023 №166-к).
Всі вказані записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985 про роботу позивача у вищезазначені періоди здійснені з дотримання вимог Інструкції від 29.07.1993 №58 "Про порядок ведення трудових книжок працівників", а саме містять інформацію про номер та дату наказу про прийняття на роботу та номер і дату наказу про звільнення, завірені печаткою та підписом відповідальної особи.
Таким чином, відомостями з трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується, що він працював в Баранівському лісомисливському господарстві: в період з 21.09.2001 по 04.03.2015 (13 років 5 місяців 12 днів) - на посаді водія транспортного цеху на автомобілі ЗІЛ-131, а в період з 05.03.2015 по 21.08.2023 (8 років 5 місяців 17 днів) - на посаді водія автотранспортного засобу по вивезенню лісу.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, статтею 48 Кодексу законів про працю України, передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Водночас, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Особливості підтвердження стажу роботи окремих категорій працівників врегульовані пунктом 20 Порядку №637, відповідно до якого, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що належним чином оформлені записи в трудовій книжці є підставою для врахування відповідних періодів роботи до стажу особи при призначенні пенсії, в тому числі й до спеціального стажу для призначення пенсій за вислугу років, а у разі відсутності таких записів або їх неповноти трудовий стаж має встановлюватися на підставі уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій.
Вказане свідчить, що при зверненні за призначенням пенсії за вислугу років будь-які уточнюючі довідки подаються виключно у випадку відсутності трудової книжки, як такої, або у випадку відсутності в трудовій книжці необхідних записів, наявності неправильних або неточних записів.
Суд зазначає, що спеціальний стаж роботи ОСОБА_1 в період з 05.03.2015 по 21.08.2023 на посаді, яка передбачена Список №583, підтверджується належним чином оформленими записами в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985, яка містить відомості про те, що в цей період він працював на посаді водія автотранспортного засобу по вивезенню лісу. Відтак, надання будь-яких уточнюючих довідок для зарахування вказаного періоду до спеціального стажу роботи не вимагалось.
З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що період роботи ОСОБА_1 з 05.03.2015 по 21.08.2023 (8 років 5 місяців 17 днів) на посаді водія автотранспортного засобу по вивезенню лісу безпідставно не був зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області до спеціального стажу його роботи за Списком №583.
Щодо періоду роботи позивача з 21.09.2001 по 04.03.2015, то в трудовій книжці НОМЕР_1 від 26.08.1985 дійсно відсутня інформація, яка б надавала можливість віднести вказаний період роботи до спеціального стажу по Списку №583.
Однак, для підтвердження пільгового характеру роботи у вказаний період ОСОБА_1 на виконання вимог п. 20 Порядку №637 надавав пенсійному органу уточнюючу довідку від 21.08.2023 №08-35/64, видану Філією "Баранівське лісомисливське господарство" ДП "Ліси України".
Згідно інформації, вказаної в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64, ОСОБА_1 працював повний робочий день: в період з 25.09.2001 по 04.03.2015 - водієм автомобілів по вивезенню лісу, а в період з 05.03.2015 по 21.08.2023 - водієм автотранспортних засобів по вивезенню лісу (підстава: наказ по підприємству від 25.09.2021 №192-к, від 05.03.2015 №29-к, від 21.08.2023 №166-к). Вказана довідка також містить інформацію про те, що зазначені періоди роботи підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як працівнику лісової промисловості та лісового господарства, що передбачено Списком професій і посад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583.
Суд зазначає, що вказана довідка містить усі необхідні відомості, що передбачені пунктом 20 Порядку №637, а тому є належним документом, який підтверджує спеціальний стаж роботи позивача за Списком №583 в період з 25.09.2001 по 04.03.2015.
З приводу доводів відповідачів про невідповідність інформації про посаду позивача, вказану в даній уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64, із посадами вказаними в трудовій книжці, то суд зазначає, що визначеною в Порядку №637 метою надання уточнюючих довідок, є саме усунення таких недоліків оформлення трудової книжки, як відсутність в трудовій книжці записів, які підтверджують пільговий (спеціальний) характер роботи, або ж неповнота таких записів.
В спірних правовідносинах уточнююча довідка від 21.08.2023 №08-35/64 фактично усувала такий недолік, як неповнота запису в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1985, а сама трудова книжка містить відомості про те, що в період з 29.09.2001 по 04.03.2015 ОСОБА_1 працював у Баранівському лісомисливському господарстві на посаді водія транспортного цеху на автомобілі ЗІЛ-131, натомість довідка від 21.08.2023 №08-35/64 містить уточнення про те, що працюючи в період з 25.09.2001 по 04.03.2015 водієм, він виконував саме роботи по вивезенню лісу. Тобто, і в трудовій книжці серії НОМЕР_1 і в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64 вказано, що в період з 25.09.2001 по 04.03.2015 ОСОБА_1 працював на посаді водія. У зв'язку із цим, суд вважає, що в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64 фактично було лише конкретизовано, які види перевезень виконував ОСОБА_1 , працюючи в Баранівському лісомисливському господарстві на посаді водія транспортного цеху в період з 25.09.2001 по 04.03.2015. А відтак, жодних суперечностей чи невідповідності між інформацією, зазначеною в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64 та інформацією, зазначеною в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , немає.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головне управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області безпідставно не врахували інформацію, вказану в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64, та як наслідок протиправно не зарахували до спеціального стажу роботи ОСОБА_1 за Списком №583 вказаний в цій довідці період його роботи з 25.09.2001 по 04.03.2015 (13 років 5 місяців 8 днів).
Таким чином, підтверджені записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 та інформацією в уточнюючій довідці від 21.08.2023 №08-35/64 періоди роботи ОСОБА_1 водієм автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015 (13 років 5 місяців 8 днів) та з 05.03.2015 по 21.08.2023 (8 років 5 місяців 17 днів) підлягають врахуванню до спеціального стажу по Списку №583, який надає їй право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "в" ст. 55 статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, станом на дату звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, останній мав спеціальний стаж роботи на посаді, передбаченій Списком №583, в загальному розмірі 21 рік 10 місяців 25 днів, що відповідно до пунктом "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ надає йому право на призначення пенсії за вислугу років.
У зв'язку із чим, рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01.09.2023 №064450008812 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 №064450008812 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, мотивовані відсутністю у нього необхідного спеціального стажу роботи не менше 12 років 6 місяців, є протиправними та підлягають скасуванню.
Відтак, зважаючи на встановлену протиправність оскаржуваних рішень, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи на посадах, передбачених Списком №583, періоди його роботи в Баранівському лісомисливському господарстві на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015 та з 05.03.2015 по 21.08.2023 та призначити йому з 24.08.2023 пенсію за вислугу років відповідно до пунктом "в" статті 55 Закону №1788-ХІІ.
При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення пенсії. В даному випадку суд покладає такий обов'язок на Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки саме вказане управління приймало останнє рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки оскаржувані в даній справі рішення приймались іншими суб'єктами владних повноважень, а тому заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір 1073,60 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
З огляду на положення ч. 1, ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить розподілити наступним чином: 536,80 гривень стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та 536,80 гривень - стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341), до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 13967927) та до Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул.Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області від 01.09.2023 №064450008812 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.09.2023 №064450008812 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи на посадах, передбачених Списком професій і посад працівників підприємств лісової промисловості та лісового господарства, постійно діючих лісопунктів, лісництв, лісозаготівельних дільниць, зайнятих на заготівлі лісу, лісогосподарських роботах, підсочці лісу та лісосплаві, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №583 "Про затвердження нормативних актів з питань пенсійного забезпечення", періоди його роботи в Баранівському лісомисливському господарстві на посаді водія автомобіля по вивезенню лісу з 25.09.2001 по 04.03.2015 та з 05.03.2015 по 21.08.2023 та призначити йому з 24.08.2023 пенсію за вислугу років відповідно до пунктом "в" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 гривень (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 гривень (п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович