19 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/6023/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича, Виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича (далі - відповідач 1, держаний реєстратор), Виконавчого комітету Луцької міської ради (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора №78492932 від 21.04.2025; зобов'язання державного реєстратора здійснити реєстрацію права власності ОСОБА_1 на належну їй квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м. шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2025 позивач звернулась до державного реєстратора із заявою щодо проведення реєстраційних дій на нерухоме майно, а саме: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До заяви було додано свідоцтво про право власності на житло за № НОМЕР_1 від 19.03.1998, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; видавник: Бюро приватизації - ВАТ «Лисичанська сода». Вказана заява зареєстрована державним реєстратором у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації за №65636556.
В порядку пункту 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) державним реєстратором було направлено до Лисичанської міської військово-цивільної адміністрації запит про надання інформації щодо проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013.
10.03.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про зупинення розгляду справи №77706606, з підстав відсутності інформації, що містить відомості про зареєстровані права до 01.01.2013.
21.04.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно прийнято рішення про відмову в проведенні державних реєстраційних дій №78492934, так як на запит державного реєстратора від 10.03.2025 №7-17/557 не надано інформації про права, які виникли та зареєстровані в установленому законодавством порядку до січня 2013 року.
Позивач вважає, що дане рішення порушує її матеріальні права та в обґрунтування зазначеного вказує, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таких вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляд заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
Державний реєстратор відмовив позивачу у проведенні державної ресторації прав з посиланням на пункт 8 частини першої статті 24 Закону №1952-VI. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення зазначено, що неможливо підтвердити інформацію, що реєстрація заявлених прав була проведена відповідно до законодавств, що діяло на момент їх виникнення.
Разом з тим, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державні реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню та така підстава для відмови у реєстрації не зазначена серед підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону №1952-IV.
Також, позивач вказує, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 місто Лисичанськ, включено до території активних бойових дій та віднесено до тимчасово окупованої російською федерацією території України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
При цьому, законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій, які реєстратором порушено.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.35).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.42-47) державний реєстратор позовних вимог не визнав та в обґрунтування такої позиції вказав, що 05.03.2025 позивач через Департамент «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» Луцької міської ради подала заяву №65636556 про державну реєстрацію набуття права власності на квартиру АДРЕСА_2 . До заяви про державну реєстрацію заявником подано свідоцтво про право власності, видане Бюро приватизації ВАТ «Лисичанська сода» 19.03.1998.
10.03.2025 державним реєстратором прийнято рішення про зупинення розгляду заяви №77706606, про що було повідомлено заявника, а також 10.03.2025 надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит про надання інформації про зареєстровані до 01.01.2013 права на об'єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Протягом 30 робочих днів відповіді на запит державного реєстратора не надходило.
Керуючись пунктом 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV, державним реєстратором прийнято рішення про відмову у проведенні державної реєстрації прав від 21.04.2025 №784921932. Отже рішення про відмову у державній реєстрації прав прийнято на підставі та у відповідності до вимог Закону №1952-IV.
Державний реєстратор зауважує, що законодавство не розмежовує та не встановлює окремий порядок реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на тимчасово окупованих територіях чи територіях, на яких ведуться бойові дії, а тому з цих підстав рішення реєстратора не може визнаватися таким, що прийняте з порушенням норм законодавства.
Також, на думку державного реєстратора, вимога позивача про зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно здійснити державну реєстрацію права власності на належну їй квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є такою, що суперечить вимогам статті 11 Закону №1952-IV, в якій зазначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Крім того державний реєстратор вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки необхідно було звернутись до суду з позовом про визнання права власності за правилами цивільного судочинства.
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги. Додатково наголосила, що оскільки до заяви позивачем було додано свідоцтво про право власності на житло, за №1165 19.03.1998, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; видавник: Бюро приватизації - ВАТ «Лисичанська сода», яке підтверджує право особи на володіння нерухомим майном, відтак посилання державного реєстратора на статтю 392 ЦК України та необхідності звернення до суду з позовом про визнання права власності на вказане майно за правилами цивільного судочинства є необґрунтованим (а.с.52-53).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до довідки Департаменту соціальної та ветеранської політики Луцької міської ради від 07.04.2022 №764-5000825785 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.7, 21).
05.03.2025 позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку Луцької міської ради із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , до якої долучила свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ «Лисичанська сода».
Державним реєстратором було зареєстровано вказану заяву про державну реєстрацію прав у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації за №65636556.
Вказані обставини підтверджуються описом №П5898 прийняття документа від 05.0.2025 (а.с.8).
10.03.2025 державним реєстратором надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит №7-17/557 з проханням надати інформацію про те, чи зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 та у випадку наявності зареєстрованого права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майна інформацію щодо власників об'єкта нерухомого майна та документів, на підставі яких проведено реєстрацію права (а.с.49).
У зв'язку із тим, що під час розгляду заяви від 05.03.2025 №65636556 встановлено наявність обставин, які є підставою для зупинення розгляду заяви: неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013, а саме: відсутні відомості про зареєстровані речові права до 01.01.2013, в зв'язку з чим надіслано запит до підприємства бюро технічної інвентаризації, що проводило реєстрацію права власності до 01.01.2013, рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно №77706606 від 10.03.2025 розгляд заяви було зупинено до усунення зазначених вище обставин (а.с.9, 48).
Відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №78492932 від 21.04.2025 «Про відмову в проведенні реєстраційних дій» розглянувши заяву від 05.03.2025 реєстраційним номером 65636556 встановлено наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2023, а тому у проведенні реєстраційних дій за заявою було відмовлено у зв'язку із зазначеними вище обставинами. (а.с.10,50).
Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернулася з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Нормами статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон №1952-IV.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із частинами третьою - четвертою статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Згідно із частиною третьою статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.
Нормами частини першої статті 11 Закону №1952-IV передбачено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону №1952-IV заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Про подання/отримання заяви на проведення реєстраційних дій державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав невідкладно повідомляє власника об'єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву, а також відповідного користувача, обтяжувача.
Порядок подання заяв у сфері державної реєстрації прав та повідомлення власника об'єкта нерухомого майна, а також відповідного користувача, обтяжувача про подані заяви визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно із частиною п'ятою статті 20 Закону №1952-IV у разі подання заяви про проведення реєстраційних дій у паперовій формі така заява формується, реєструється у базі даних заяв із зазначенням дати і часу реєстрації та скріплюється особистим підписом заявника, крім випадків, передбачених статтями 27-2, 27-3, 31-2 цього Закону.
З документів, поданих заявником для проведення реєстраційних дій у паперовій формі, виготовляються електронні копії шляхом сканування, які долучаються до заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав, та до реєстраційної справи в електронній формі.
Реєстрація заяв про державну реєстрацію прав проводиться в порядку черговості їх надходження.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Нормами частини другої статті 23 Закону №1952-IV визначено, що державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.
Згідно із частиною третьою статті 3 Закону №1952-IV якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.
Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.
Відповідно до частини четвертої статті Закону №1952-IV рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху.
Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.
Нормами частини п'ятої статті 23 Закону №1952-IV передбачено, що у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Нормами частини першої статті 24 Закону №1952-IV визначено, що підстави для відмови в державній реєстрації прав:
1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;
2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;
3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;
4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;
5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;
6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;
6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;
7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;
8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху;
9) документи подано до неналежного суб'єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;
10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;
11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;
12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;
13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);
14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості;
15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об'єкт незавершеного будівництва (крім об'єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об'єкт нерухомості;
16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об'єкти нерухомості у складі подільного об'єкта незавершеного будівництва;
17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об'єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості, які є частинами подільного об'єкта незавершеного будівництва;
18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об'єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об'єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об'єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";
19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об'єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об'єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об'єкт нерухомості у зв'язку з його першим відчуженням;
20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону;
21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
Нормами частини п'ятої статті 24 Закону №1952-IV відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок №1127).
Пунктом 53 Порядку №1127 передбачено, що у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.
Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов'язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 05.03.2025 позивач звернулася до Центру надання адміністративних послуг у місті Луцьку Луцької міської ради із заявою №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 (а.с.8). До вказаної заяви позивач долучила свідоцтво про право власності №1165 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ «Лисичанська сода» (а.с.11-12).
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстровано в Міністерстві
юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786 місто Лисичанськ Лисичанської міської територіальної громади віднесено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та тимчасово окупованих Російською Федерацією території України.
Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України визначає Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон №1207-VII).
Згідно із частинами четвертою - шостою статті 11 Закону №1207-VII за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
При цьому, суд зауважує, що Законом №1207-VII жодних особливостей чи відмінностей у порядку реєстрації права власності на об'єкти нерухомості, які знаходяться на тимчасово окупованій території не передбачено.
Як встановлено судом, на виконання пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, якою передбачений обов'язок державного реєстратора про направлення запиту органу, який проводив реєстрації відповідного права до 01.01.2013, державним реєстратором було надіслано до Лисичанської міської військової адміністрації запит від 10.03.2025 №7-17/557 з проханням надати інформацію про те, чи зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 та у випадку наявності зареєстрованого права власності на вищезазначений об'єкт нерухомого майна інформацію щодо власників об'єкта нерухомого майна та документів, на підставі яких проведено реєстрацію права (а.с.49).
Таким чином, у даному випадку державний реєстратор відповідний обов'язок повністю виконав.
У відзиві на позовну заяву державний реєстратор повідомив, що на вказаний запит не було надано інформації про права, які виникли та зареєстровані в установленому законодавством порядку до січня 2013 року.
Відповідно до рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №78492932 від 21.04.2025 «Про відмову в проведенні реєстраційних дій» розглянувши заяву від 05.03.2025 реєстраційним номером 65636556 державний реєстратор встановив наявність обставин, які є підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій - після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 01.01.2013, а тому у проведенні реєстраційних дій за заявою було відмовлено у зв'язку із зазначеними вище обставинами. (а.с.10, 50) .
Разом з тим, суд констатує така підстава для відмови у реєстрації не зазначена серед підстав, визначених частиною першою статті 24 Закону №1952-IV, оскільки Закон №1952-IV не передбачає наслідків у вигляді відмови в проведенні державної реєстрації прав у разі відсутності належної відповіді від органу реєстрації до 01.01.2013.
Так, нормами пункту 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV чітко визначено, що підставою для відмови в державній реєстрації прав є саме той випадок, коли після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.
Однак, як встановлено судом, у даному випадку заява позивача про державну реєстрацію прав з підстав визначених частиною першою статті 23 Закону №1952-IV державним реєстратором без руху не залишалася.
Згідно із частиною п'ятою статті 24 Закону №1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.
Частина п'ята статті 23 Закону №1952-IV надає можливість відмовити у проведенні державної реєстрації прав державному реєстратору саме у разі невиконання заявником вимог про надання відповідних документів. А у даному випадку, відмова була обумовлена неможливістю підтвердження прав заявника від іншого владного суб'єкта.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність у спірному рішенні визначених статтею 24 Закону №1952-IV підстав для відмови в державній реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.
На думку суду, перешкода в отриманні державним реєстратором інформації від органу реєстрації з окупованої територіє є об'єктивно обумовлена, та її усунення жодним чином не залежить від позивача. Зазначена ситуація не є окремим випадком, а є системною проблемою щодо прав осіб, права власності яких було зареєстровано до 01.01.2013, відомості не були внесені до Державного реєстру прав на нерухому майно, а органи реєстрації та їх архіви залишилися на тимчасово окупованої території.
Разом з тим, ні Закони №1952-IV та №1207-VII, ні Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, жодним чином не враховують фактор тимчасової окупації та втрати на цих територіях архівів про реєстрації речових прав до 01.01.2013, залишаючи в цьому питанні правове регулювання мирного часу.
Також суд зазначає, що Законом №1952-IV передбачена досить імперативна норма (стаття 29) щодо проведенні реєстрації прав на земельну ділянку, право на яку зареєстровано до 01.01.2013, виключно за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі. Натомість щодо реєстрації права власності на інші об'єкти нерухомості виключно за умови підтвердження цих прав органами, які здійснювали реєстрації цього права до 01.01.2013 Законом не передбачено, що дає підстави для висновку про можливість такої реєстрації за відсутності підтвердження з реєстрів.
Пункт 53 Порядку №1127, вказує, що в першу чергу наявність права на об'єкти зареєстровані до 01.01.2013 встановлюється на підставі документа, який посвідчує набуття права власності, і лише, якщо зазначений документ втрачено, реєстрацію права власності можливо провести на підставі відомостей з відповідних реєстрів. З чого можливо зробити висновок, що у разі втрати відомостей з реєстрів, реєстрація права власності можливо провести на підставі оригіналів паперових документів, складених та виданих відповідно до законодавства діючого до 01.01.2013.
Державна реєстрації речових прав на нерухоме майно як до 01.01.2013, так і після 01.01.2013, здійснювалося в порядку визначеному публічної владою. Неспроможність владних суб'єктів зберегти інформацією щодо реєстрації прав власності громадян до 01.01.2013, не може бути підставою для обмеження права власності приватної особи. При цьому, фактор військового вторгнення та тимчасової окупації не єдиною обставиною, яка могла призвести до втрати органом реєстрації відомостей про зареєстровані права до 01.01.2013. За таких обставин, оскільки владні суб'єкти не зберегли свої носії інформації про зареєстроване право, є несправедливою ситуація, за якою вони не приймають до уваги наявні у особи носії інформації про її зареєстроване право.
Як встановлено судом, у даному випадку до заяви про проведення реєстраційної дії, позивач долучила правовстановлюючий на вказану квартиру, а саме: свідоцтво про право власності на жило № НОМЕР_1 від 19.03.1998, видане Бюро по приватизації ВАТ «Лисичанська сода» (а.с.11-12).
Вочевидь, що правовстановлюючі документи на право власності для того і видавалися органами влади, щоб засвідчити наявність у особи відповідного права. Тому, оскільки позивачка зберегла свій носій інформації про її права (паперовий документ), а владні суб'єкти втратили свій (доступ до реєстрів до 01.01.2013), вони не можуть заперечувати наявність в неї цього права.
В матеріалах справи також наявний технічний паспорт на квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 45,2 кв.м. (а.с.13-16).
Окрім того, як вбачається із аркушу 11 паспорту громадянина України позивач прописана саме за вказаною адресою (а.с.6).
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, з урахуванням системного аналізу положень чинного законодавства України та обставин у справі, встановлених на підставі зібраних доказів, а також відсутність підстав для відмови у проведенні реєстраційних дій, суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора №78492932 від 21.04.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій слід визнати протиправним та скасувати.
Поряд з цим, обираючи спосіб поновлення прав позивача, суд зауважує, що свідоцтво про право власності на жило № НОМЕР_1 від 19.03.1998, яке видане Бюро по приватизації ВАТ «Лисичанська сода» посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 та члену її сім'ї ОСОБА_2 (а.с.11-12), якій згідно із відомостями, що містять на аркуші 7 паспорта позивача являється її сином (а.с.5).
Окрім того, наявний в матеріалах справи технічний паспорт також свідчить про наявність двох співвласників вказаної кватири - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.13-16).
Враховуючи вищезазначене, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення державним реєстратор не надавалася оцінка вказаним обставинам, суд робить висновок про наявність підстав для поновлення порушених прав позивача шляхом зобов'язання державного реєстратора прав на нерухоме майно повторно розглянути заяву позивача від 05.03.2025 за №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, за результатом розгляду адміністративної справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить із того, що часткове задоволення позовних вимог зумовлене обрання судом ефективного способу захисту порушених прав, свобод та інтересів.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн, сплачений відповідно до квитанції від 17.06.2025 (а.с.32).
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича (43025, Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 8), Виконавчого комітету Луцької міської ради (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Б. Хмельницького, будинок 19, код ЄДРПОУ 04051327) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича №78492932 від 21.04.2025 про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Гейзера Сергія Анатолійовича повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2025 за №65636556 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В. Л. Шепелюк