18 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 643/11508/24
провадження №22-ц/818/4025/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання Волобуєва О.О.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
інші учасники справи:
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 травня 2025 року у складі судді Новіченко Н.В.-
В жовтні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з неї аліментів на утримання у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04.10.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позов обґрунтований тим, що сторони у справі до листопада 2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу донька залишилась проживати з позивачем. Відповідачка дитиною не цікавиться, її вихованням та здоров'ям не займається, матеріальної допомоги не надає, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями. Зазначене є підставою для позбавлення її батьківських прав з одночасним стягненням аліментів.
Рішенням Салтівського районного суду міста Харкова від 23 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04.10.2024 року і до досягнення дитиною повноліття та допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
В іншій частині позову відмовлено
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Покладено на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення мотивоване тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідачку, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в її діях. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Проте позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно доньки ОСОБА_4 , свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками щодо доньки, неможливість змінити поведінку матері у кращу сторону. Так, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що відповідачка має негативний моральний облік, веде антисоціальний спосіб життя, цілеспрямовано вчиняє дії на шкоду інтересам своєї доньки, несе загрозу її життю та здоров'ю тощо. Водночас суд зауважує, що встановлені у справі обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки ОСОБА_4 , з покладенням на орган опіки та піклування контролю за виконанням нею своїх батьківських обов'язків. Під час судового розгляду встановлено, що наразі дитина проживає з позивачем, а на відповідачку, як мати, покладено конституційний обов'язок утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини суд виходив із сукупності наявних в матеріалах справи доказів та враховує загальновідомі обставини про щоденну потребу дитини у їжі, одязі, засобах особистої гігієни, забезпеченні належних побутових умов та умов для належного гармонійного розвитку, а також те, що обов'язки з утримання дітей є рівними для обох батьків. Також суд враховує, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дітям відповідного розміру утримання не знаходиться у переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку утримання дітей. Разом з цим, суд врахував вимоги Сімейного Кодексу щодо розміру аліментів, те що дитина сторін на даний момент проживає разом з позивачем, тому Відповідачка, як мати дитини, зобов'язана згідно з вимогами Сімейного кодексу України брати участь в її утриманні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити апеляційну скаргу.
Апеляційна скаргу мотивована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та ухвалив рішення про відмову у позові, що не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам норм матеріального та процесуального права. Відповідачка отримавши позовну заяву повністю з нею погодилась. Суду надані докази про те, що відповідачка багаторазово притягувалась до адміністративної відповідальності за здійснення домашнього насильства, не виконання заборонного припису або не повідомлення про місце свого перебування, не виконання батьками зобов'язань по вихованню дітей. Крім того департамент служб у справах дітей звернувся до суду про позбавлення батьківських прав на сина ОСОБА_5 від першого шлюбу, та стягнення з неї аліментів та закріплення житла. Апелянт наголошує, що бажає тільки найкращого для своєї доньки, зазначає, що в житті доньки не може бути відповідача, яка є безвідповідальною людиною без перспективи змінити своє відношення до дитини. Оскільки апелянт знаходиться на військовій службі, захищаючи країну від ворога, він хоче бути впевнений в тому, що у разі його загибелі, його донька не буде ні з яких умов передана відповідачці, і тим, самим буде позбавлена негативного впливу з боку відповідачки.
До суду надійшла заява від ОСОБА_2 , в заяві відповідачка просила апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін, справу розглядати без її участі.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 мають малолітню доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого Московським районним управлінням юстиції відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, актовий запис №98 від 07.02.2020 року (а.с.4).
Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 28 листопада 2023 року шлюбні відносини між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 було розірвано. Шлюб укладений між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.08.2023 року Салтівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, та зроблений актовий запис №92. (а.с.10-11).
Згідно довідок від 09.11.2023 №6317-7001923338, та довідки від 09.11.2023 року №6317-7001923565 ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 взяті на облік внутрішньо переміщеними особами, та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.16-17).
Довідкою від 02.09.2024 року №01-38/142 Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти (Ясла-садок)№ 206 Харківської міської ради» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є вихованкою групи № 4 Комунального закладу «Заклад дошкільної освіти (Ясла-садок)№206 Харківської міської ради» з 01.09.2023 року по теперішній час. (а.с.13).
До матеріалів справи також додано лист №379/0/519-24 від 20.09.2024 року від Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка №12» Харківської міської ради, де зазначено наступне ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає за адресою АДРЕСА_2 , спостерігається фахівцями поліклініки з народження по теперішній час. Декларація про вибір лікаря , який надає первинну медичну допомогу , укладено у лютому 2020 року з лікарем-педіатром ОСОБА_6 . Згідно інформації, отриманої від лікаря-педіатра та записів історії розвитку дитни (Ф-112/о) з червня 2022 року за медичною допомогою до поліклініки зверталась ОСОБА_7 у супроводі свого батька ОСОБА_1 , або бабусі, всі рекомендації стосовно лікування та обстеження дитини батько виконує, зауважень з боку медичних працівників не має. Мати ОСОБА_8 за останні два роки з донькою ОСОБА_3 до поліклініки не зверталась, станом дитини не цікавилась. (а.с.14).
Донька ОСОБА_4 разом з Відповідачкою зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 07.10.2024. (а.с.21)
Відповідно до акту від 23.07.2024 року, складеного комісією у складі депутата Краснокуцької селищної ради Струнець Р.В., сусідів ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , за адресою АДРЕСА_1 без реєстрації проживають ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 . До с. Качалівка переїхали з м. Харків і за вказаною адресою проживають з березня 2024 року (а.с.15).
Згідно висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Уляна мешкає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_3 , де є умови для проживання. У дитини є окреме спальне місце, шафа для зберігання речей, куточок для ігор та дозвілля. Дитина забезпечена одягом, взуттям, іграшками, харчуванням. Мати дитини була запрошена до Департаменту служб, за запрошенням не з'явилася, причини неявки не повідомила, відзиву на позовну заяву або пояснень не направляла. Враховуючи вищевикладене, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_11 (а.с.88-89).
Згідно листа від Національної поліції України Головного управління Національної поліції в Харківській області Харківське районе Управління поліції № 2 громадянка ОСОБА_2 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства та неналежне виконання батьківських обов'язків у відношенні дитини за ч.1 ст.173 - 2 КУпАП у жовтні 2023 року, за ч. 1 ст.173 - 2 КУпАП у червні 2023 року та цього ж місяця їй було винесено терміновий заборонний припис та за ч. 1 ст. 184 КУпАП 02.10.2023, 09.10.2023 та 06.08.2024 (а.с.73).
Згідно довідки ОСОБА_1 , є солдатом та перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_2 з 22.04.2025 року (а.с.149).
Судова колегія вважає, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них норми матеріального справа що їх регулюють.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав відсутні. Позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Визнання позову з боку відповідачки не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки суперечить вимогам закону.
Оскільки суд попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання своєї доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та поклав на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судова колегія погоджується з висновком суду про відмову у задоволені позову в оскаржуваній частині.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Тому судова колегія вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Салтівського районного суду м. Харкова від 23 травня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 -залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 19 листопада 2025
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук