Іменем України
13 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 390/1651/24
провадження № 22-ц/4809/473/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорова С.М., Мурашко С.І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда (суддя Шевченко І.М.) від 25.11.2024,
1. Короткий зміст позовних вимог
01.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 в розмірі 70486,80 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом - 29029,45 грн; за процентами - 15369,71 грн; за обслуговування кредиту - 26087,64 грн. Також позивач просив стягнути з відповідачки судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 3028,00 грн, витрати на правничу допомогу - 7000,00 грн.
Позов обґрунтований тим, що 09.01.2020 Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 уклали договір кредиту та страхування № Р20.00410.006188726. Згідно з умовами цього договору ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 30000 грн включаючи витрати на страховий платіж на строк до 09.01.2023 зі сплатою відсотків за користування кредитом та витрат за обслуговування кредиту відповідно до Графіка платежів.
Право вимоги до відповідача за кредитним договором перейшло до позивача - ТОВ «ФК«Профіт Капітал» на підставі укладеного 22.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптіма Факторинг» (далі - ТОВ «Оптіма Факторинг») та ТОВ «ФК«Профіт Капітал» договору факторингу № 22/12-2023, яке, своєю чергою, набуло право вимоги на підставі укладеного 19.12.2023 між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» договору факторингу № 19/12-2023.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу від 22.12.2023 № 22/12-2023 позивач набув права вимоги до відповідача в сумі 70486,80 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачкою умов кредитного договору позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача заборгованість в сумі 70486,80 грн.
2. Короткий зміст рішення суду
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2024 позов задоволено. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість за договором № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 у розмірі 70486,80 грн.
Стягнуто з відповідачки на користь позивача компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн та судового збору в сумі 3028,00 грн.
Задовольняючи позов, суд мотивував своє рішення тим, що вимоги позивача є обґрунтованими, оскільки відповідачка не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість, яку вона добровільно не сплатила, а саме: заборгованість по кредиту в сумі 29029,45 грн, по процентах за користування кредитом в сумі 15369,71 грн, по платі за обслуговування кредиту в сумі 26087,64 грн, а всього 70486,80 грн.
3. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Відповідачка ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2024, ухвалити нове, яким позов задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» заборгованість за кредитним договором № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 у розмірі 42102,24 грн. Також просить стягнути з позивача на її користь судові витрати по справі.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позовна вимога про стягнення заборгованості за обслуговування кредиту щомісячно в терміни і розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, суперечить ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем під час укладення договору, тому така умова в договорі кредиту є нікчемною, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду.
У зв'язку з цим, відповідачка не визнає пред'явлену вимогу про стягнення заборгованості за обслуговування кредиту у сумі 26087,64 грн.
Натомість вона визнає, що порушила свої зобов'язання перед Банком з повернення кредиту та сплати процентів, але просить зменшити розмір цієї заборгованості на 2296,92 грн, які вона сплатила та які Банк відніс на погашення комісії за обслуговування кредиту.
4. Відзив на апеляційну скаргу від позивача до суду апеляційної інстанції не надійшов.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
5. Сторони користуючись правом, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, подали до апеляційного суду письмові пояснення.
6. Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста (тридцяти з 19.07.2024 згідно із Законом № 3831-IXвід 19.06.2024) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ціна позову у даній справі становить 70486,80 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 грн х 30 = 90840 грн).
Зазначена справа не належить до виключень, передбачених п. 2 ч. 6 ст. 19 та ч. 4 ст. 274 ЦПК України.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, справа переглядається судом апеляційної інстанції за наявними у ній матеріалами без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) та без проведення судового засідання і його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова в такому випадку не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
7. Фактичні обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції
09.01.2020 ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 (позичальник за договором) уклали договір кредиту та страхування № Р20.00410.006188726.
Відповідно до умов цього договору відповідачка отримала кредит (грошові кошти) на споживчі потреби в сумі 30000,00 грн, та зобов'язалася повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) згідно з умовами договору. Дата повернення кредиту - 09.01.2023.
Згідно п. 1.3 договору кредиту за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за змінюваною ставкою 15% річних від залишкової суми кредиту.
Відповідно до п. 1.5 договору кредиту за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості позичальник зобов'язаний вносити Банку плату відповідно до п. 5 Додатку 1 як «Інші послуги Банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки Банку сплачується згідно діючих Тарифів Банку.
Банк свої зобов'язання за договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 30 000 грн у строк, визначений умовами договору.
Відповідачка своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, має прострочену заборгованість.
19.12.2023 ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма факторинг» уклали договір факторингу № 19/12-2023.
Відповідно до п. 2.1 договору факторингу AT «Ідея Банк» відступило ТОВ «Оптіма факторинг», а ТОВ «Оптіма факторинг»» прийняло права вимоги та в їх оплату зобов'язалося передати грошові кошти в розпорядження AT «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених договором факторингу.
Згідно з реєстром боржників від 19.12.2023 № 1 ПАТ «Ідея Банк» передало ТОВ «Оптіма факторинг» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.01.2020 № Р20.00410.006188726 загальною сумою 70486,80 грн, яка складається з такого: заборгованість за кредитом - 29029,45 грн, заборгованості по процентах - 15369,71 грн, заборгованості по комісії - 26087,64 грн.
22.12.2023 ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» уклали договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав (відступив), а ТОВ «ФК «Профіт Капітал»» прийняв, окрема, права вимоги до за кредитним договором № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 в сумі 70486,80 грн, яка складається з такого: заборгованість за кредитом - 29029,45 грн, заборгованості по процентах - 15369,71 грн, заборгованості по комісії - 26087,64 грн.
Відповідно до п. 2.1 за цим договором ТОВ «Оптіма Факторинг» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату та на умовах, визначених цим договором.
На виконання вимоги даного договору ТОВ «ФК «Профіт Капітал» переказало ТОВ «Оптіма Факторинг» 11776112,00 грн, та відповідно було здійснено передачу реєстру боржників.
Отже до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» починаючи з 22.12.2023 відповідно до договору факторингу №12/90 перейшло право вимоги за договором № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020, що укладений між AT «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .
8. Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги за наявними у ній доказами колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній його частині не відповідає зазначеним нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.
9. Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Застосовні норми права та їх джерела
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
За змістом частин 1, 2 ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Згідно з ч. 2 ст. 1083 ЦК України якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 «Факторинг».
Отже, одним з правових наслідків укладення договору факторингу є заміна кредитора у грошових зобов'язаннях третіх осіб перед клієнтом.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 278/1679/13-ц, від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Враховуючи, що відповідач оскаржу рішення місцевого в частині правомірності стягнення з нього передбаченої кредитним договором комісії за щомісячне обслуговування кредитної заборгованості та в частині правильності визначення загальної суми заборгованості, колегія суддів апеляційного суду виходить з того, що ключовими нормами є:
-норма ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», яка встановлює, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними;
-норма ч. 1 ст. 534 ЦК України, якою визначено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, позивач, як новий кредитор, який набув право вимоги на підставі договору факторингу від 22.12.2023 №12/90, звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020, укладеним між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції на підставі досліджених ним доказів встановив, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал» (фактор) є новим кредитором ОСОБА_1 , на користь якого вона зобов'язана сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, яка виникла у зв'язку із порушенням нею умов кредитного договору.
В апеляційній скарзі правильність висновків суду першої інстанції про порушення відповідачкою зобов'язання з повернення наданого їй Банком кредиту та сплати процентів, а також про те, що право вимоги до відповідачки належить саме позивачу ТОВ «ФК «Профіт Капітал» не оспорюється.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 06.02.2018 у справі № 278/1679/13-ц, від 06.02.2019 у справі № 361/2105/16-ц, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Відповідачка ОСОБА_1 оскаржує законність рішення суду про стягнення з неї на користь позивача щомісячної комісії за обслуговування Банком кредитної заборгованості, стверджуючи, що відповідна умова кредитного договору суперечить ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, зважаючи на те, що частину сплачених нею Банку коштів (2296,92 грн) первісний кредитор зарахував у погашення комісії, апелянт вважає, що її заборгованість по кредиту та процентах має бути зменшення на відповідну суму.
Отже, суд апеляційної інстанції має дати відповідь на питання: чи є підстави для з відповідачки заборгованості з комісії за обслуговування кредиту; чи правильно визначив суд першої інстанції загальний розмір невиконаного відповідачкою зобов'язання за договором?
Цивільне судочинство України ґрунтується, зокрема, на принципах змагальності сторін та диспозитивності (п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Докази мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст. 77 - 80 ЦПК України.
Учасники справи зобов'язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 1, 2, 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, у цивільному судочинстві обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів для підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позиції сторін, а також тих обставин, які визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Результат змагальності сторін має за мету усунення невизначеності щодо фактів, прав та обов'язків учасників у спірних правовідносинах.
Як вбачається з наявної у справі копії договору кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , відповідачка отримала кредит (грошові кошти) на споживчі потреби в сумі 30000 грн, строком на 36 місяців, тобто до 09.01.2023 (п. 1.2, 1.4, 1.6 договору). За користування кредитом встановлена змінювана процентна ставка - 15 % річних (п. 1.3 договору). Також договором передбачено плату за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, відповідно до п. 5 Додатку № 1 «Інші послуги банку» (п. 1.5 договору, а. с. 6).
Відповідачка факт укладення нею цього договору та отримання кредиту на споживчі потреби не визнає.
Суд першої інстанції встановив факт невиконання позичальником ОСОБА_1 у встановлений договором строк грошових зобов'язань перед ПАТ «Ідея Банк». Також суд встановив, що виникле у зв'язку з цим у Банку право вимоги до позичальника перейшло шляхом послідовного укладення двох договорів факторингу до фактора ТОВ «ФК «Профіт Капітал», який є новим кредитором відповідачки за її зобов'язаннями, які виникли на підставі договору № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020.
Оцінюючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апелянта про безпідставність нарахування Банком та стягнення з позичальника заборгованості за обслуговування кредиту в сумі 26087,64 грн.
Умовами договору кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , передбачено обов'язок позичальника щомісячно сплачувати за обслуговування кредиту відповідно до п. 5 Додатку № 1 «Інші послуги банку» (п. 1.5 договору, а. с. 6).
Згідно з п. 5 Додатку № 1 до договору № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 до платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця належить, зокрема, плата за обслуговування кредитної заборгованості - 2,25% щомісячно від початкової суми кредиту (а. с. 7).
Цей кредитний договір у значення п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» є договором про споживчий кредит так, як укладений фізичною особою-позичальником для забезпечення задоволення власних потреб, зокрема, з метою фінансування придбання послуг страхування власного життя (п. 1.7.1, 1.72 договору).
Отже, спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Закону України «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VІІІ).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 1734-VІІІ, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VІІІ до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон № 1734-VІІІ передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону № 1734-VІІІ Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Закон № 1734-VІІІ розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону № 1734-VІІІ після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону № 1734-VІІІ умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21.12.2021 в справі № 148/2112/19).
У Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків таких, як виникнення, зміна чи припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначено: 31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом п. 1.5 договору кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 та п. 5 Додатком № 1 до цього договору на Банк покладено обов'язок з надання позичальнику ОСОБА_1 послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, а на позичальника - обов'язок щомісячно вносити Банку плату за обслуговування кредиту у розмірі 2,25% від початкової суми кредиту.
Однак ні в договорі, ні в Додатку № 1 до цього договору не вказані конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг Банку, які можна віднести до обслуговування кредиту, наприклад, таких як інформування позичальника понад встановлену ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» періодичність про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми кредиту, надання виписку з рахунку щодо погашення заборгованості тощо.
При цьому комісія за розрахунково-касове обслуговування обумовлена окремо у другому реченні п. 1.5 договору кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 та сплачується згідно з Тарифами, розміщеними на його вебсайті Банку.
Отже, кредитний договір не містить конкретного переліку послуг кредитодавця з обслуговування кредиту, за які позичальник зобов'язаний сплачувати щомісячну комісію.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що Банк надавав відповідачці будь-які додаткові послуги, які можна було б кваліфікувати як такі, що пов'язані з обслуговуванням наданого ним кредиту.
З огляду на це, а також положень ч. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що умова першого речення п. 1.5 договору кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 щодо обов'язку позичальника вносити плату (комісію) щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною.
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21.
Не зважаючи на наявність або відсутність заперечень відповідачки про нікчемність умови кредитного договору про комісію за обслуговування заборгованості, суд першої інстанції зобов'язаний був перевірити умови кредитного договору, якими обґрунтовано вимоги позивача, на предмет наявності встановлених законом підстав вважати їх нікчемними.
Оскільки умова укладеного між Банком та ОСОБА_1 кредитного договору про комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, то у Банку не виникло право вимоги до позичальника про сплату цієї комісії, а тому, за принципом «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet» воно не могло бути ним передане, зокрема продане третім особам. Таким чином, позивач не набув права вимоги до відповідачки в частині сплати комісії за обслуговування її заборгованості, що є підставою для відмови в позові в цій частині.
З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідачки заборгованості з плати за обслуговування кредитної заборгованості (комісії) не ґрунтується на законі.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка звернула увагу суду на те, що Банк зарахував сплачені нею кошти за кредитом в сумі 2296,92 грн на погашення плати за обслуговування кредиту (комісії).
Як вбачається з наявної в матеріалах банківської виписки, ОСОБА_1 в період 09.01.2020 - 09.01.2023 внесла в Банк на погашення заборгованості за кредитом 4000 грн, з яких 2296,92 грн (863,21 + 300, 25 + 312, 68 + 820,78 = 2296,92, а. с. 9 - 10) Банк зарахував у погашення плати за обслуговування кредиту.
Враховуючи, що у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що вимога про оплату послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості не ґрунтується на законі через нікчемність відповідної умови п. 1.5 договору № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 534 ЦПК України внесені відповідачкою грошові кошти в сумі 2296,92 грн слід віднести на погашення вимог позивача по стягненню заборгованості за процентами.
Отже, заборгованість відповідачки за процентами, що підлягає стягненню, складає 13072,79 грн (15369,71 - 2296,92 = 13072,79).
Таким чином, оскільки суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також неправильно визначив суму заборгованості за процентами за користуваннякредитом, оскаржуване рішення суду не може бути залишене без змін.
З ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Профіт Капітал» підлягає стягненню заборгованість за договором кредиту та страхування у розмірі 42102,24 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29029,45 грн; заборгованість за процентами - 13072,79 грн.
Колегія суддів апеляційного суду залишає без розгляду додаткові письмові пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Усатенком В. Ю. від 07.03.2025 про протиправність нарахування Банком відповідачці процентів за користування кредитом після 09.01.2023, тобто після закінченням встановленого договором строку кредитування.
По суті ці додаткові пояснення є доповненням до апеляційної скарги так, як раніше в апеляційній скарзі ці аргументи не наводилися, а відповідачка не оскаржувала рішення суду в частині періоду за який з неї суд стягнув проценти за користування кредитом.
Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2024 сплинув 25.12.2024, а з ним закінчився й строк на доповнення апеляційної скарги.
Вказані додаткові пояснення (доповнення апеляційної скарги) представник ОСОБА_1 подав 07.03.2025, тобто після закінчення строку на доповнення апеляційної скарги, а тому, відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України, вони підлягають залишенню без розгляду.
10. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на те, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, та частково неправильне застосування норм матеріального права, тому вимоги апеляційної скарги, що мало наслідком неправильне вирішення позову в частині стягнення з відповідачки заборгованості про платі за обслуговування кредиту та неправильного визначення заборгованості про процентам за користування кредитом, колегія суддів апеляційного суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги про скасування рішення суду в цілому та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову в сумі 42102,24 грн підлягаю задоволенню частково.
Оскільки фактично рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідачки простроченої заборгованості за кредитом та процентами не оскаржується, а оскаржується в частині стягнення заборгованості по комісії, то підстав для скасування рішення суду в цілому немає. Недоліки оскаржуваного рішення можуть бути усунуті шляхом його скасування лише в частині вирішення позову про стягнення комісії й ухвалення щодо цієї частини позову нового рішення, а також зміни загального розміру стягуваної заборгованості.
11. Про судові витрати
Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із тим, що суд апеляційної інстанції ухвалює нове судове рішення щодо частини позовних вимог, а в іншій змінює його, він змінює розподіл судових витрат, понесених сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Так, позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 3028, 00 грн (а. с. 1, 5) та поніс витрат на правничу допомогу в сумі 7000, 00 грн (а. с. 33 - 39);
Згідно з рішенням суду апеляційної інстанції позовні вимоги задоволено на 50,51 % (42102,24 х 100 / 70486,80 = 59,75 %).
Отже, сума компенсації судового збору, право на яку має позивач, становить 1809,23 грн (3028,00 /100 х 59,75 = 1809,23).
Крім того, позивач поніс витрати про професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції в сумі 7000,00 грн, що підтверджується копією договору про надання правової допомоги № 28092021-1 від 28.09.2021 (а. с. 33 -36); копією додаткової угоди № 11 від 23.05.2024 до вказаного договору (а. с. 37); копією форм-актів прийому-передачі реєстрів боржників (а. с. 38 - 39); відомостями зі Статуту А.О. «Правовий діалог» (а. с. 40 - 43); копією платіжної інструкції від 13.06.2024 № 760 (а. с. 44).
Відповідачка до суду першої інстанції клопотання про зменшення цих судових витрат позивача не подала, тому сума компенсації витрат на правничу допомогу, право на яку має позивач, становить 4182,50 грн (7000/100 х 59,75 = 4182,50).
Натомість відповідачка понесла судові витрати у зв'язку з переглядом справи в апеляційному порядку: судовий збір за подання апеляційної в сумі 3633,60 грн (а. с. 103) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.
З урахуванням встановленого ч. 1 ст. 141 ЦПК України принципу розподілу судового збору, сума компенсації судового збору, право на яку має відповідач, становить 1462,52 грн (3633,60 / 100 х 40,25 = 1462,52);
На підтвердження витрат відповідачки на правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції нею надано до суду письмові докази: копію договору про надання професійної правничої допомоги від 19.12.2024; копію додаткової угоди від 23.05.2025 до вказаного договору; копію квитанції до прибуткового касового ордера № 108 від 23.05.2025.
Ці докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми для вирішення питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє неспроможні заперечення представника позивача адвоката Ушакевич М. П. про неналежність доказу - копії квитанції до прибуткового касового ордера № 108 від 23.05.2025 через її складання в односторонньому порядку.
Належним чином засвідчена її копія квитанції до прибуткового касового ордену є належним та допустимим доказом сплати відповідачкою вартості наданих їй адвокатом послуг та виконаних ним робіт, які обумовлені договором.
Сума компенсації витрат на правничу допомогу, право на яку має відповідач, становить 1610,00 грн (4000/100 х 40,25 = 1610,00).
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи, що на користь позивача стягненню підлягає більша сума судових витрат, тому суд зобов'язує відповідача сплатити різницю судових витрат:
1809.23 - 1462,52 = 346,71 грн, судовий збір;
4182,50 - 1610,00 = 2572,50 грн, витрати на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє представник - адвокат Усатенко В'ячеслав Юрійович, задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2024 в частині задоволення вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по платі за обслуговування кредиту в сумі 26087,64 грн скасувати й ухвалити щодо цієї вимоги нове судове рішення.
Резолютивну частину рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2024 змінити, виклавши її в новій редакції:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ: 39992082) заборгованість за договором кредиту та страхування № Р20.00410.006188726 від 09.01.2020 у сумі 42102,24 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29029,45 грн; заборгованість за процентами - 13072,79 грн.
У задоволенні інших вимог, про стягнення процентів в сумі 2296,92 та плати за обслуговування кредиту в сумі 26087,64 грн, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (ЄДРПОУ: 39992082) компенсацію судового збору в сумі 346,71 грн та компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2572,50 грн, а всього 2919,21 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13.11.2025.
Головуючий О.Л. Карпенко
Судді С.М. Єгорова
С.І. Мурашко