Справа № 726/3691/25
Провадження №2-а/726/41/25
Категорія 140
17.11.2025 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Байцар Л. В., при секретарі судових засідань - Осипчук Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні праву за адміністративним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Венерський Олександр Сергійович до поліцейського 1 взводу, 1 роти, 1 бат. УПП у Вінницькій області капрала поліції Гаврилюка Миколи Миколайовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом. Позов мотивує тим, що 22 жовтня 2025 року поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП у Вінницькій області, капралом поліції Гаврилюком Миколою Миколайовичем відносно ОСОБА_1 складено та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №5989345. У фабулі вказаної постанови зазначено, що: «22.10.2025 09:00:00 Траса АД М30 347 км. Водій керував тз без увімкненого ближнього світла фар в умовах недостатньої видимості, чим порушив п.19.1.а.ПДР - порушення водіями ТЗ використання освітлюючих приладів в темну пору, в умовах недостатньої видимості, в тунелях», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУПАП. Уважають протиправними дії відповідачів щодо ОСОБА_1 по суті розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та прийняття, за наслідками таких дій, постанови серії ЕНА №5989345 від 22.10.2025. Зазначає, що при винесені оскаржуваної постанови, поліцейським Гаврилюком Миколою Миколайовичем жодним чином не встановлено факту вчинення правопорушення позивачем та не долучено доказів, що підтверджують позицію поліцейських, порушено порядок складення адміністративних матеріалів та зазначено недостовірну інформацію у вказаній постанові. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.
Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 05.11.2025 р. відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши суду відповідь на відзив, у якому просив суд задовольнити позов, керуючись поясненнями, що надані у позові та відповіді на відзив. Крім того, долучив також клопотання про долучення до матеріалів справи звіт акту про надані послуги у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції в якості підтвердження понесених судових витрат та просив розглянути справу у його відсутності та відсутності позивача.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав відзив на позовну заяву. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства. Наголошує, що факт вчинення адмінправопорушення підтверджується відео фіксацією із бодікамери поліцейського. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ст.5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП.
За вимогами ст. 280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, діючим законодавством про адміністративні правопорушення передбачена певна процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності, порушення якої, на думку суду, є підставою для скасування рішення уповноваженого органу, прийнятого із порушенням цієї процедури.
Відповідно до ч. 2 ст.19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.9 КУпАП адміністративним правопорушення (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно п. 4.1 Рішення Конституційного Суду Українивід 22 грудня 2010№23 -рп/2010 (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України).
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Як встановлено судом, 22.10.2025 р. поліцейським 1 взводу 1 роти 1 батальйону УПП у Вінницькій області, капралом поліції Гаврилюком Миколою Миколайовичем відносно ОСОБА_1 складено та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №5989345. У фабулі вказаної постанови зазначено, що: «22.10.2025 09:00:00 Траса АД М30 347 км. Водій керував тз без увімкненого ближнього світла фар в умовах недостатньої видимості чим порушив п.19.1.а.ПДР - порушення водіями ТЗ використання освітлюючих приладів в темну пору, в умовах недостатньої видимості, в тунелях», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУПАП.
Пунктом 19.1 ПДР України у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості незалежно від ступеня освітлення дороги, а також у тунелях на транспортному засобі, що рухається, повинні бути ввімкнені такі світлові пристрої:
а) на всіх механічних транспортних засобах - фари ближнього (дальнього) світла;
б) на мопедах (велосипедах) і гужових возах (санях) - фари або ліхтарі;
в) на причепах та транспортних засобах, що буксируються, - габаритні ліхтарі.
Частиною 2 ст. 122 КУпАП передбачено, що порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до п. 10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395, поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 77 КАС України, розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову. Аналогічний правовий висновок щодо обов'язку доказування в адміністративному процесі викладено в постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року (справа № 760/2846/17).
Незважаючи на викладену норму закону, жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, відповідачем до матеріалів справи не долучено.
Так, згідно зі статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд звертає увагу, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути підставою притягнення до адміністративної відповідальності лише у тому випадку, коли обставини, встановлені під час такого спостереження зафіксовані у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17).
Працівники патрульної поліції наділені повноваженнями щодо фіксування події адміністративного правопорушення, мають відповідні технічні засоби та спеціальні знання, відтак, враховуючи те, що відповідач мав можливість для формування доказової бази щодо правопорушення, яке описане в оскаржуваній постанові, однак суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано не було.
Так, відповідно до ст.288 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Однак, враховуючи вищезазначені приписи ст.288 КУпАП, у п. 5 оскаржуваної постанови зазначено, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_1 - «Nissan Note» д.н.з. НОМЕР_1
Суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявний паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 , що містить офіційні фотозображення власника та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 . З даного свідоцтва вбачається, що у своїй власності позивач має транспортний засіб марки «Dodge Challenger», державний номер НОМЕР_3 .
Враховуючи, що постанова серії ЕНА №5989345 від 22.10.2025 року, якою позивача притягнуто до відповідальності не містить інформації про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, тому долучений відповідачем та третьою особою відеозапис з бодікамери поліцейського не може вважатись належним доказом порушення позивачем правил дорожнього руху. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 524/1284/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 має бути врахований судом до спірних правовідносин.
При цьому наданий відповідачем відеозапис підтверджує позицію позивача, а саме те, що зовнішність особи, зафіксованої на відеозаписах не відповідає зовнішності ОСОБА_1 , як і транспортний засіб який був зупинений 22.10.2025 року не належить останньому.
Таким чином, вказаний відеозапис не може вважатися належним доказом вчинення позивачем правопорушення.
Будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 122 КУпАП, матеріали справи не містять.
Законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Згідно із ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на вимоги чинного законодавства, суд вважає, що порушення вимог закону щодо порядку і підстав притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення посадовими особами поліції, які зобов'язані діяти виключно в межах і в порядку, визначених законом, є підставою для захисту прав фізичних осіб, одним із способів якого є скасування рішення у відношенні цієї особи, прийнятого всупереч вимогам закону.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).
Отже, відповідачем не доведено факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення та з матеріалів справи неможливо достовірно встановити даний факт, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених позивачем в адміністративному позові.
Таким чином, суд приходить до висновку, що приймаючи оскаржувану постанову в справі про адміністративне правопорушення, посадовою особою не було її мотивовано та не дотримано встановленого законом порядку її винесення, поліцейським при її винесенні не було зібрано всі достатні докази, що підтверджують факт вчинення позивачем вказаного в постанові адміністративного правопорушення, а тому постанова серії ЕНА №5989345 від 22.10.2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст.122КУпАП у розмірі 510,00 грн., підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 605 грн.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 605 грн. підлягає стягненню з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст. 134 КАС України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу і з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Суд зазначає, що розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною і особою, яка надає правову допомогу.
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, апеляційної скарги, надання консультацій тощо).
Склад і розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав витяг з договору про надання правової допомоги №62/22 від 20.06.2022 р., ЗВІТ (АКТ) про надані послуги у зв'язку із розглядом справи №726/3691/25 в суді першої інстанції (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги) від 17.11.2025 р., платіжну інструкцію № AC22-0510-58AH-PCKC від 17.11.2025 р. на суму 6 625 грн.
Разом з тим, частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У цьому контексті, суд звертає увагу, що справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не є складними.
Відповідно до статті 286 КАС України, такі справи вирішуються судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, а згідно статті 269 КАС України заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що на засадах співмірності та справедливості на користь позивача підлягає стягненню 6 625 грн. в якості відшкодування судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 122, 251, 258, 276, 280 КУпАП, ст. ст. 2, 6-11, 14, 72, 77, 242-246, 250, 255, 257, 262-263, 293, 295, 297 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського 1 взводу, 1 роти, 1 бат. УПП у Вінницькій області капрала поліції Гаврилюка Миколи Миколайовича, Департаменту патрульної поліції про визнання незаконною та скасування постанови серії ЕНА №5989345 від 22.10.2025 - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5989345 від 22.10.2025 про про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст.122КУпАП у розмірі 510,00 грн.- скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст.122КУпАП - закрити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 605 грн. 60 коп.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на надання правової допомоги у розмірі 6 625 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя Л. В. Байцар