Справа № 636/2474/23 Провадження 1-кп/636/455/25
19.11.2025 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні за №12022221250000075 від 27.03.2022 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого п.п. 1,12 ч. 2 ст. 115 КК України,
На розгляді Чугуївського міського суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за №12022221250000075 від 27.03.2022 року за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого п.п. 1,12 ч. 2 ст. 115 КК України.
До обвинувачених ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 16.03.2023 застосовано, та в подальшому - ухвалами Чугуївського міського суду Харківської області від 12.07.2023, 25.08.2023, 02.10.2023, 20.11.2023, 15.01.2024, 13.03.2024, 08.04.2024, 03.06.2024, 11.07.2024, 04.09.2024, 28.10.2024, 18.12.2024, 27.01.2025, 20.03.2025, 13.05.2025, 02.07.2025, 19.08.2025 та 02.10.2025 - продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань (№27), який спливає 30.11.2025.
Прокурором 13.11.2025 до суду подано письмові клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , із посиланням на ті обставини, що на теперішній час повідомлена обвинуваченим підозра є обґрунтованою, крім того ризики, наведені в п.1,2,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати, а інші, більш м'які запобіжні заходи не дозволять забезпечити виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
Захисник адвокат ОСОБА_6 проти задоволення клопотань прокурора заперечував, просив суд відмовити в продовженні строку запобіжних заходів стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та змінити раніше обрані запобіжні заходи щодо них на інші, не пов'язані із триманням під вартою.
Обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримали думку захисника, проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу стосовно них заперечували, вважали клопотання прокурора незаконним та необґрунтованим, просили суд врахувати наявність у кожного з них стійких соціальних зв'язків, постійного місця проживання. Просили суд врахувати їх доводи та пояснення з приводу клопотання прокурора, викладені в письмових запереченнях.
Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу. Тобто, наведена норма закону містить посилання саме на обов'язок суду розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, саме до спливу визначеного строку тримання під вартою.
За правовими позиціями ЕСПЛ «обґрунтована підозра» це наявність фактів або відомостей, які здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа могла вчинити це правопорушення. Ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого.
Суд, розглядаючи питання доцільності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених, враховуючи, що рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обмежує права і свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості, приходить до наступного.
ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, в зв'язку із чим суд погоджується із твердженням сторони обвинувачення про те, що з урахуванням міри покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винними, останні, перебуваючі на волі, дійсно можуть спробувати переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих у провадженні, оскільки мають інформацію про їх місце проживання, або перешкоджати кримінальному провадженню у іншій спосіб, і запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених та попередити вчинення ними злочинів в подальшому.
Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).
Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув'язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).
Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Вказані підстави враховані у національному законодавстві.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Надаючи оцінку можливості обвинувачених переховуватися від суду, суд бере до уваги, що продовжує існувати певна ймовірність того, що обвинувачені з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК).
За таких обставин, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 злочину свідчить про підвищену суспільну небезпеку. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 хоча і не судимі раніше, мають постійне місце проживання, однак обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину, тому у суду є достатні підстави вважати, що вони з метою ухилення від кримінального покарання можуть переховуватися від суду, чим перешкоджати кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, а також мають можливість впливу на свідків, що матиме суттєве значення для встановлення обставин події.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня ( Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню ( Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.2015 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Обраний відносно обвинувачених запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку. Застосований запобіжний захід відносно обвинувачених кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Обраний запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке інкримінується обвинуваченим, зокрема, не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя шляхом ухилення від суду, тиску на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню у інший спосіб.
Наявні перелічені ризики є реальними, такими, що на теперішній час не зменшились та продовжують існувати, що на даний момент, на думку суду, виключає можливість зміни виду запобіжного заходу щодо обвинувачених ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 на більш м'який.
Суд вважає, що підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися, стан здоров'я обвинувачених не перешкоджає їх утриманню у місці попереднього ув'язнення, а альтернативні запобіжні заходи не дозволять гарантувати їх належну поведінку, тому наявна необхідність у збереженні саме таких запобіжних заходів як тримання під вартою.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження та тієї обставини, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини, на думку суду, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Отже, на теперішній час ризики, що існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченим, суттєво не зменшились, а суспільний інтерес, внаслідок висунутого їм обвинувачення, об'єктивно переважає принцип поваги до особистої свободи.
Враховуючи вищенаведені відомості, колегія суддів вважає обґрунтованими та доведеними ризики, передбачені п. 1,3,4 ч.1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовує необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на момент розгляду клопотання ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються осіб обвинувачених та обставин кримінального провадження.
Таким чином, враховуючи всі вищенаведені відомості, у суду не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовував необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинувачених під вартою, оскільки на момент розгляду клопотання прокурора всі ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинувачених та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду, та якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
За таких обставин, суд вважає доведеним, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливатиме на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування, зміни запобіжного заходу, та продовжує обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб.
При цьому, вирішуючи питання про продовження раніше обраного запобіжного заходу, у відповідності до положень ч.4 ст. 183 КПК України, суд не вважає за доцільне встановлювати обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розмір застави.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 131, 183, 184, 193-199, 314,315, 331, 350, 369-372, 395 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на шістдесят днів, а саме до 17.01.2026.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на шістдесят днів, а саме до 17.01.2026.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - у той самий строк з моменту вручення їм копії ухвали суду, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її дію та не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Головуюча суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_4
ОСОБА_3