Справа № 635/3243/25
Провадження № 2/635/3980/2025
19 листопада 2025 року сел. Покотилівка
Харківський районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді Омельник М.М.,
при секретарі судового засідання Сліпченко К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яким просить зняти арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 9167238, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА№ 250400, 20 жовтня 2009 року, ВДВС Харківського РУЮ Харківської області.
В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності володіє 2-х кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.12.1995. Також, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.12.1995, зазначеною квартирою на праві спільної сумісної власності володіють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 02.10.2023 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 15.01.2021 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадщини на вищезазначену квартиру. При відкритті спадкової справи було встановлено, що на майно накладено арешт. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 422667846 від 14.04.2025) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 250400, 20.10.2009, ВДВС Харківського РУЮ Харківської області. З метою реалізації свого права на спадщину, позивач звернувся до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту. Відповідач листом № 34586 від 15.04.2024 повідомив, що автоматизована система виконавчих проваджень не містить відомостей про постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 250400, 20.10.2009, ВДВС Харківського РУЮ Харківської області. Наявність арешту на майно останній позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном та власний розсуд.
Рух справи.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 30 квітня 2025 року прийнято в провадження судді Омельник Марини Миколаївни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна та відкрито провадження в цивільній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено дату проведення підготовчого судового засідання.
03 лютого 2025 року представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Харківській області - Чернявський А.В. надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав та обтяжень).
Відповідач не скористався правом на надання відзиву.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 серпня 2025 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Участь у справі сторін та інших учасників справи.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, однак матеріали справи містять заяву про розгляд справи у його відсутність, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Представник відповідача Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Відповідач відзиву на позов не надавала, з будь-якими клопотаннями та заявами до суду не зверталась.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлена про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності володіє 2-х кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.12.1995.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22.12.1995, зазначеною квартирою на праві спільної сумісної власності володіють ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 від 02.10.2023 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 15.01.2021 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з метою оформлення спадщини на вищезазначену квартиру. При відкритті спадкової справи було встановлено, що на майно накладено арешт.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 422667846 від 14.04.2025) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АА № 250400, 20.10.2009, ВДВС Харківського РУЮ Харківської області.
З метою реалізації свого права на спадщину, позивач звернувся до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту.
Відповідач листом № 34586 від 15.04.2024 повідомив, що автоматизована система виконавчих проваджень не містить відомостей про постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА № 250400, 20.10.2009, ВДВС Харківського РУЮ Харківської області.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакцій чинній на момент виникнення обставин щодо накладення арешту).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).
У постанові ВС КЦС у справі № 463/3251/22 від 03.05.2023 суд зазначив, що установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, суди попередніх інстанцій - на думку ВС - дійшли правильного висновку, що спадкоємець не є суб'єктом права на подачу такої скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене. Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.
Таким чином, оскільки підставами та предметом поданого позову є захист майнових прав позивача щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту майна, належного на праві власності його батькам - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому позивач не був боржником, суд вважає, що в даному випадку позивачем обрано належний спосіб захисту шляхом подачі позову про скасування арешту.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» та п.1 ч.1 ст.10 Закону № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження», одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на майно боржника.
Згідно ч.1 ст.52 Закону № 606-ХІV та ч.1 ст.48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.57 Закону № 606-ХІV та ч.ч.1,2 ст.56 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника.
Підстави для зняття арешту з майна боржника за рішенням суду або державним виконавцем визначені ст.60 Закону №606-ХІV та ст.59 Закону №1404-VІІІ.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.32 Закону № 606-ХІV від 21.04.1999 року «Про виконавче провадження» та п.1 ч.1 ст.10 Закону №1404-VІІІ від 02.06.2016 року «Про виконавче провадження», одним із заходів примусового виконання рішення є звернення стягнення на майно боржника.
Згідно ч.1 ст.52 Закону №606-ХІV та ч.1 ст.48 Закону № 1404-VІІІ звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилучені та примусовій реалізації.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.57 Закону №606-ХІV та ч.ч.1,2 ст.56 Закону №1404-VІІІ передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника.
Підстави для зняття арешту з майна боржника за рішенням суду або державним виконавцем визначені ст.60 Закону №606-ХІV та ст.59 Закону №1404-VІІІ.
Законом №606-ХІV питання щодо зняття арешту з майна боржника, скасування інших заходів примусового виконання рішень, виключення записів з відповідних реєстрів, у разі повернення виконавчого документу стягувачу, врегульовано не було.
Частиною 2 статті 50 Закону №1404-VІІІ у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.ч.1, 2, 4 ст.40 Закону №1404-VІІІ від 2 червня 2016 року «Про виконавче провадження» в редакції, чинній на момент звернення позивача до виконавчої служби із заявою про скасування заходів примусового виконання рішення у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Інформація щодо того, що виконавче провадження було закінчене, відсутня, проте відповідно до розділу XI Правил роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України No1829/5 від 07.06.2017 року, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить З (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Згідно з п.1. розділу Х Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за № 699/30567, завершені виконавчі провадження та виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше 01 серпня поточного року та 01 лютого наступного року, а відповідно до п.1 розділу IX вказаних Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню.
Пунктами 9.9 та 9.11 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року N 2274/5, чинного на момент винесення постанови про накладення арешту, було передбачено, що відбір виконавчих проваджень для знищення та їх знищення здійснюються один раз на рік, не пізніше 1 березня поточного року.
Стаття 2 Закону України «Про міжнародні договори» передбачено, що міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч. 2,4 ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ ( рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
За вказаних обставин, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту з майна, накладеного у завершеному виконавчому провадженні, порушує права власника на мирне володіння своїм майном.
Згідно з ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Статтею 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частино 1 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Право власності на нерухоме майно за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не зареєстровано, а відтак у позивача, в силу приписів закону, не виникло.
Однак частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, а ч.3 ст.1296 ЦК України передбачено, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Отже, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Національне законодавство не містить термінів «правомірні очікування» та «законне сподівання». При цьому, ці терміни часто застосовуються в практиці Європейського суду з прав людини.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції, вважаються законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини поняття «майно» включає в себе, як «фактичне майно», так і майнові цінності, у тому числі і тоді, коли особа може претендувати на відповідну власність, тобто мати на неї право, про що зазначено у справі «Совтрансавто-Холдинг проти України» (заява № 48553/99).
Саме по собі право на майно може розглядатися за змістом ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо таке право буде конкретним, належним чином визначене у заявах. Заявляння особою про своє право власності може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд.
В таких випадках, під час розгляду справи Європейським Судом, право заявника не може вважатися «наявним» відповідно до національного законодавства тому Суд визнає порушеним не право, а встановивши факт законного сподівання визнає порушеним правомірні очікування заявника.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини, дає можливість зробити висновок про те що права власності на об'єкт нерухомого майна породжує право «правомірних очікувань» та «законного сподівання» на вільне володіння, користування та розпорядження майном.
Тому відмова у задоволенні позову призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Тому, невжиття виконавчою службою за заявою позивача заходів щодо скасування обтяжень майна його батьків, спадкоємцем яких є позивач, застосованих постановою 20.10.2009 року в рамках виконавчого провадження, яке завершено, є неправомірними.
На підставі вищевикладеного суд погоджується з доводами сторони позивача, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при завершеному виконавчому провадженні є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт, враховуючи, що арешт майна має тимчасовий характер як засіб забезпечення виконання, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками судового розгляду до прийняття процесуального рішення, а стороною відповідача не наведено переконливих аргументів того, що чинність арешту є доцільною та виправдовує таке втручання у права власності позивача як майбутнього власника.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та необхідність захисту його права шляхом зняття такого арешту, оскільки позовні вимоги відповідають закону та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання. Тобто державний виконавець позбавлений можливості вирішити питання про звільнення майна з-під арешту у позасудовому порядку.
Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача належне користування, володіння та розпорядження своїм майном, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.
З урахуванням викладеного, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов до відповідача обґрунтований і підлягає задоволенню.
Щодо судових витрат.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційна розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 1211,20 гривень.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10-13, 76-84, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 29, 1223,1268, 1269, 1270, 1272, 1296, ЦК України, Законом України «Про нотаріат», ст.ст.1,22,23,32,47,52,57,60 Закону України від 21.04.1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження», ст.ст.1,10,12,37,40,48,56,59,74 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VІІІ «Про виконавче провадження», ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд
позов ОСОБА_1 до Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна - задовольнити.
Скасувати арешт з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження 9167238, накладений на підставі постанови ВДВС Харківського РУЮ Харківської області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серіїї АА № 250400 від 20 жовтня 2009 року .
Стягнути з Харківського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції судовий збір у загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;
відповідач: Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ: 41430395, місцезнаходження: 61165, Харківська область, м. Харків, вул. Космічна, 21 А, поверх 11.
Суддя М.М.Омельник