Справа № 643/20204/25
Провадження № 1-кс/643/6502/25
19 листопада 2025 року слідчий суддя Салтівського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м. Харкові клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №62025170020002823 від 28.02.2025 за ч.1 ст. 286 КК України,-
встановив:
До Салтівського районного суду міста Харкова надійшло клопотання власника майна ОСОБА_3 , у якому заявник просить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 05.03.2025, що належить йому на праві власності, а саме на автомобіль марки VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_1 .
Заявник клопотання про скасування арешту майна мотивує тим, що є волонтером та допомагає ЗСУ шляхом перевезення гуманітарної допомоги. Дорожньо-транспортна пригода відбулася не через його вину. Станом на теперішній час з автомобілем марки VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_1 проведено всі необхідні слідчі дії, у тому числі огляд експертом для проведення автотехнічної та трасологічної експертизи.
ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.
Представник власника майна адвокат ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, надав письмову заяву про долучення до матеріал справи документів.
Слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР у м. Полтаві ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, до його початку надав заяву по те, що на даний час автомобіль марки VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_1 оглянутий експертом, не заперечував щодо повернення автомобіля власнику.
В зв'язку з розглядом клопотання за відсутності учасників кримінального провадження, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України.
Слідчий суддя дослідивши доводи учасників, матеріали клопотання, надані слідчим матеріали кримінального провадження, дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Статтями 7, 16 КПК України передбачено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Натомість при розгляді клопотання, поданого в порядку ст.174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює доводи клопотання в частині обґрунтованості підстав для скасування раніше накладеного арешту.
Згідно з приписами ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання встановлено, що ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 05.03.2025 у справі №643/3272/25 накладено арешт в тому числі і на автомобіль марки VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_2 не належить ОСОБА_3 , проте перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку, передбаченому ст. ст. 170-174 КПК України.
Згідно з ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення ч.ч.2,3 ст.170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, при вирішенні питання про скасування арешту майна, слідчий суддя також бере до уваги той факт, що в даному випадку обмеження права власності (володіння) є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява №31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява №48191/99, п.п. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", п. п. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Доводи слідчого щодо передачі автомобіля власнику, змінивши його місце перебування, належним чином на даний час доведені та підтверджені.
А тому, з огляду на викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.107, 174, 309, 372, ч.2 ст.376 КПК України, слідчий суддя,-
ухвалив:
Клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №62025170020002823 від 28.02.2025 за ч.1 ст. 286 КК України - задовольнити.
Скасувати арешт в часті користування автомобілем марки VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , накладений ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 05.03.2025 по справі №643/3272/25.
Автомобіль VOKKSWAGEN Т4 д.н.з. НОМЕР_1 , 2001 року випуску, чорного кольору, VIN НОМЕР_3 повернути його власнику ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на відповідальне зберігання, попередивши його про кримінальну відповідальність за статтею 388 КК України.
Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1