Рішення від 21.10.2025 по справі 638/25036/24

Справа № 638/25036/24

Провадження № 2/638/2716/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2025 року м. Харків

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Тимченка А.М.

за участю секретаря судового засідання Кондратюк І.В

представників позивача Власюк К.П., Калинич М.І.

представника відповідача Левченка В.В.

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власюк Катерини Петрівни до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власюк Катерини Петрівни звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила суд:

1. cтягнути з ОСОБА_2 збитки у сумі 8185036 грн 32 коп. за період з 12.05.2021 року по 15.03.2025 року включно;

2. стягнути з ОСОБА_2 збитки у зв'язку з внесенням Відповідачем спільних з Позивачем грошових коштів до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» (ЄДРПОУ - 22628517) та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» (ЄДРПОУ - 30655971 у сумі 10213588 грн. 50 коп.;

3.стягнути з ОСОБА_2 збитки у зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язання на виконання умов Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 року по сплаті Позивачу одноразової грошової виплати у сумі 400 000,00 $, згідно курсу НБУ станом на день виконання судового рішення;

4.стягнути з ОСОБА_2 пеню у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 року за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у сумі 9102031 грн. 52 коп. (дев'ять мільйонів сто дві тисячі тридцять одну гривню п'ятдесят дві копійки);

5.стягнути з ОСОБА_2 447763 грн 61 коп. інфляційних втрат та 74325 грн 53 коп. трьох процентів річних у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 року за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року;

6.стягнути з ОСОБА_2 пеню у сумі 52 903 673 грн 90 коп. (п'ятдесят два мільйона дев'ятсот три тисячі шістсот сімдесят три гривні дев'яносто копійок), 1 740 346 грн 22 коп. (один мільйон сімсот сорок тисяч триста сорок шість гривень двадцять дві копійки) інфляційних втрат та 434314 грн 24 коп. (чотириста тридцять чотири тисячі триста чотирнадцять гривень двадцять чотири копійки) трьох процентів річних, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання, яке мало виконуватись Відповідачем у період з 12.05.2021 року по 15 березня 2025 року включно, та не виконано станом на 26 березня 2025 року;

7.стягнути з ОСОБА_2 пеню у сумі 162 647 376 грн 00 коп. (сто шістдесят два мільйона шістсот сорок сім тисяч триста сімдесят шість гривень нуль копійок), 6 736 925 грн 17 коп. (шість мільйонів сімсот тридцять шість тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень сімнадцять копійок) інфляційних втрат та 1335915 грн. 24 коп. (один мільйон триста тридцять п'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять гривень двадцять чотири копійки копійки) трьох процентів річних у зв'язку з простроченням Відповідачем виконання зобов'язання із сплати Позивачу одноразової грошової виплати, яке Відповідач повинен був виконати не пізніше 24 березня 2021 року і станом на 26 березня 2025 року не виконав;

8.стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 30 000 000 грн 00 коп. (тридцять мільйонів гривень нуль копійок);

9. стягнути з ОСОБА_2 понесені ОСОБА_1 судові витрати, в тому числі витрати на правову (правничу) допомогу.

Свій позов ОСОБА_1 мотивує тим, що з 02 серпня 1990 року перебувала у шлюбі з відповідачем. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. В подальшому між сторонами укладено договір про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, від 31 січня 2019 року, відповідно до якого в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить: квартира АДРЕСА_1 , що набута на ім'я ОСОБА_1 ; валютні цінності - грошові кошти у іноземній валюті у сумі 300000 (триста тисяч) доларів США, а також укладено 31 січня 2019 року договір про надання утримання одному із подружжя, оскільки у зв'язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім'ї позивач не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно має право на утримання. Відповідач своїх зобовязань за договором не виконав, у з'вязку із чим позивач вважає, що наявні підстави про стягнення пені за невиконання умов договору утримання одного із подружжя від 31.01.2019, а також стягнення збитків, інфляційних витрат та трьох відсотків річних. Позивач зазначає, що відповідач ще під час укладання зазначеного договору про утримання вже мав намір не виконувати зобов'язання за договором, про що свідчить його подальша поведінка із несвоєчасної сплати платежів за договором та тим, що недобросовісною та протиправною поведінкою вона була позбавлена права отримати частину належного їй майна в результаті поділу спільного сумісного майна подружжя, та змушена щодня турбуватися про забезпечення своїх потреб, достатнього рівня життя та своє майбутнє, через що відповідачем у справі їй завдані душевні страждання, а отже завдано моральної шкоди, яка підлягає до стягнення. Крім того як зазначає позивач, під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 20 426 677,00 грн. до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю «НАРГУС» (ідентифікаційний код юридичної особи - 22628517), та зробив внесок у розмірі 500,00 грн. до статутного фонду приватного підприємства «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» (ідентифікаційний код юридичної особи - 30655971). року. Шлюб між Сторонами був зареєстрований 02.08.1990, державну реєстрацію ТОВ «НАРГУС» було здійснено 21.04.1994 року, а ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» 06.12.1999 року. Тобто, дані юридичні особи були засновані під час перебування Сторін у шлюбі. Поділ грошових коштів, внесених Відповідачем до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» сторони відповідно до договору про поділ майна не здійснювали. Позивач вважає, що внесенням до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС» спільних з Позивачкою грошових коштів, та відповідно її частки у розмірі 10 213 338 грн. 50 коп. та 250 грн 00 коп., вона втратила належні їй грошові кошти у сумі 10 213 588 грн. 50 коп. А тому, оскільки Позивачка втратила належні їй грошові кошти та її позбавлено права на компенсацію половини вартості її частки, то Позивач вважає, що їй завдано збитків у розмірі 10 213 588 грн. 50 коп. Наголошено, що Відповідач і досі займається даним бізнесом і отримує значні прибутки, в той час як Позивач позбавлена на отримання компенсації своєї половини грошових коштів, які були внесені Відповідачем до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «НАРГУС». Таким чином, пред'являючи даний позов Позивач просить також стягнути Відповідача на її користь збитки у сумі 10 213 588 грн. 50 коп. (десять мільйонів двісті тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім гривень нуль копійок).

12.02.2025 представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Левченко В.В. надав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважав позов необґрунтованим, зазначив, що винна поведінка відповідачі відсутня, позовні вимоги позивача вже були предметом розгляду в інших справах, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 04.03.2025 представнику відповідача ОСОБА_3 - адвокату Левченку В.В. відмовлено у задоволенні клопотання від 13.02.2025 про залишення без руху позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди; клопотання від 13.02.2025 про залишення частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди без розгляду; клопотання від 13.02.2025 про забезпечення судових витрат.

ОСОБА_2 в особі свого представника Левченка В.В. звернувся до Шевченківського районного суду м. Харкова з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди в сумі 1000000,00 грн., який обґрунтовано тим, що після розірвання шлюбу з метою поділу спільного сумісного майна подружжя, 31.01.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про надання утримання одному з подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 113. За умовами даного договору ОСОБА_2 погодився щомісяця надавати ОСОБА_1 аліменти в розмірі 138 777,63 грн. (еквівалент 5 000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Договору), починаючи з 01.02.2019. Згідно п. 12 Договору утримання, сторони домовилися про те, що зазначена сума буде виплачуватися Клієнтом пожиттєво. Також, в п. 13 даного договору передбачена можливість укладення в майбутньому колишнім подружжям договору про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати в розмірі 11 102 210,00 грн. (еквівалент 400 000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Договору). За умовами п. 14 Договору утримання, ОСОБА_1 має право в будь-який момент письмово звернутися до ОСОБА_2 з ініціативою про припинення дії договору утримання та отримання одноразової грошової виплати, а він зобов'язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити вказану суму. Крім Договору утримання, 31.01.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 114. На підставі вказаного договору колишнім подружжям об'єкти спільної власності були розподілені таким чином: · у власність ОСОБА_2 перейшли:(а) автомобіль Land Rover 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; (б) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6322081503:00: 000:0093; (в) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6322081503:00:000:0094; · у власність ОСОБА_1 перейшли (а) квартира АДРЕСА_1 ; (б) грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 300 000,00 (триста тисяч) доларів США. 14.07.2020 ОСОБА_2 надіслав ОСОБА_1 пропозицію про припинення договору утримання, в якій зазначив про неможливість надавати утримання в обумовленому обсязі з 01.08.2020 та запропонував припинити дію Договору утримання в обмін на виплату суми в гривні, еквівалентної 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларам США. Однак, ОСОБА_1 на вказану пропозицію не погодилась, а її представник 23.09.2020 звернулась до ОСОБА_2 з заявою про здійснення одноразової виплати в розмірі, еквівалентному 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США, надавши йому сім днів для відповіді на вказану заяву. У зв'язку з погіршенням здоров'я та матеріального становища, ОСОБА_2 припинив виплату аліментів за Договором утримання та для захисту своїх прав звернувся до суду. Позивач за зустрічним позовом зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 , заявлені у справі, вже були предметом судового розгляду, проте 23.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовноюзаявою про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральноїшкоди. Про даний судовий спір з ціною позову 57 400 006,50 грн. та 400 000,00 доларів США, ОСОБА_2 дізнався - 21.01.2025, перебуваючи на лікуванні в медичному відділіAbano Terme Grand Hotel, а саме під час лікування набутої під час шлюбу хвороби ОСОБА_4 .Отримання даної інформації шокувало Позивача та останній зазнав душевнихпереживань та страждань, оскільки як вже зазначалося, Позивач сподівався, що усіпитання з ОСОБА_1 після довгих судових процесів нарешті були вирішенні.До кінця свого лікування ОСОБА_2 перебував у нервовій напрузі, що змусило Позивача звертатися за допомогою до психолога в медичному відділіAbano Terme Grand Hotel. Навіть після повернення на територію України та зустрічі з юридичним радником. Позивач продовжує перебувати в нервовій напрузі, що в свою чергу змусилоостаннього звернутися до психолога для допомоги вирішення даної проблеми.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 04.03.2025 поновлено строк ОСОБА_2 на подання зустрічної позовної заяви про стягнення моральної шкоди та прийнято позов до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди в межах справи № 638/25036/24. Вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди об'єднані в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власюк Катерини Петрівни до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди.

Відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , через свого представника, адвоката Власюк К.П., надала до суду відзив на зустрічний позов, в якому вказує, що не погоджується з позовними вимогами в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування зазначила, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою, Позивачем не доведено підстав стягнення з Відповідача за зустрічним позовом на його користь моральної шкоди, а тому зустрічна позовна заява ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, що обґрунтовується тим, що реалізація ОСОБА_1 , як громадянки України, свого права на судовий захист, поновлення порушених прав шляхом звернення до суду, гарантованого їй Конституцією України, цивільним та цивільним процесуальним законодавством, та подання позову про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди, що категорично виключає протиправність її дій та вини, абсолютно не має жодного відношення до завдання ОСОБА_2 моральної шкоди та не може породжувати у нього право вимоги на стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди. Окрім того, позивач зауважує, що непогодження особи, до якої пред'явлено позов, з тим, що до неї пред'явлено позов, не свідчить, що такій особі завдано моральної шкоди. Адже, якби це було так, то суди України лише і розглядали б справи про стягнення моральної шкоди. А тому, непогодження ОСОБА_2 з пред'явленим до нього позовом не може свідчити про завдання йому моральної шкоди. Відповідач за зустрічним позовом вважає за необхідне зауважити, що, у зв'язку з недобросовісною та неправовірною поведінкою ОСОБА_2 , який взамін поділу всього спільного сумісного майна подружжя спочатку пропонував ОСОБА_1 укласти Договір про надання утримання одному із подружжя, а потім пред'являв позови про визнання такого Договору недійсним і паралельно про розірвання даного Договору, постраждала ОСОБА_1 , оскільки вона залишилась і без частини спільного сумісного майна, від якого відмовилась взамін на пропозицію ОСОБА_2 отримувати від нього довічне утримання, і без довічного утримання. Внаслідок суперечливої, недобросовісної та неправомірної поведінки, Відповідач за зустрічним позовом не має можливості навіть придбати для себе зайвий раз фрукти, а лікарські засоби, які вона вимушена приймати щоденно у зв'язку з видаленням щитовидної залози, взагалі їй оплачує країна, в якій вона вимушено у зв'язку з повномасштабним вторгненням проживає, оскільки Відповідач за зустрічним позовом не має фінансової можливості придбавати собі необхідні лікарські засоби. І проживати Відповідач за зустрічним позовом вимушена у чужому житлі в маленькій кімнаті, що є наслідками дій позивача за зустрічним позовом, а саме позивач діяв по відношенню до своєї колишньої дружини недобросовісно і позбавив її тих довічних фінансових гарантій, які не просто обіцяв їй, а підписанням договору зобов'язався довічно надавати або взамін припинення передати їй у власність нерухоме майно чи сплатити одноразову грошову виплату у сумі 400 000 дол. США.

25.03.2025 представником позивача за зустрічним позовом - адвокатом Левченком В.В. подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого зазначив про відсутність збитків у сумі 8185036 грн 32 коп., завданих позивачу, оскільки позивачем не доведено реальної можливості отримати певний доход, що має бути реальним, а також те, що протиправні дії відповідача є причиною, а збитки- насідком такої поведінки. Зазначає про відсутність вини в діях відповідача з посиланням на той факт, що укладаючи Договір про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 ОСОБА_2 погодився щомісяця надавати ОСОБА_1 грошові кошти на утримання в розмірі 138 777,63 грн. (еквівалент 5 000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Договору), починаючи з 01.02.2019. Однак, згодом обставини життя Позивача порівняно з датою укладення Договору утримання суттєво змінилися в негативний бік. Так, в результаті пандемії коронавірусної хвороби, доходи Позивача від ведення підприємницької діяльності, починаючи з 2020 року, значно скоротились. Крім того, в 2020 у Позивача значно погіршився стан здоров'я. Таким чином, з незалежних від нього причин, а саме у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пандемії коронавірусу, що вплинула на доходи від підприємницької діяльності, Відповідач не мав можливості надавати Позивачу утримання в тому обсязі, що передбачено умовами Договору утримання, оскільки такі умови змушували Відповідача щомісячно виплачувати на користь ОСОБА_1 значну суму грошових коштів навіть за відсутності відповідних доходів. Враховуючи дані обставини, Відповідач 14.07.2020 надіслав ОСОБА_1 пропозицію про припинення договору утримання, в якій зазначив про неможливість надавати утримання в обумовленому обсязі з 01.08.2020 та запропонував припинити дію Договору утримання в обмін на виплату суми в гривні, еквівалентної 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларам США. Тобто, Відповідач не просто припинив виконання зобов'язань за Договором про надання утримання одному із подружжя, оскільки в нього нібито був умисел не виконувати умови Договору, а навпаки намагався вийти на переговори з Позивачем щодо врегулювання даного питання, оскільки Відповідач фізично був позбавлений можливості надавати утримання, яке було передбачено Договором. Сума у розмірі 80 000,00 доларів США була єдиною сумою, яку Відповідач міг запропонувати Позивачу, оскільки як зазначалося вище, матеріальний стан Відповідача погіршився, а також погіршився і стан його здоров'я, що вимагало додаткових суттєвих фінансових затрат. Однак, ОСОБА_1 на вказану пропозицію не погодилась, а її представник 23.09.2020 звернулась до ОСОБА_2 з заявою про здійснення одноразової виплати в розмірі, еквівалентному 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США, надавши йому сім днів для відповіді на вказану заяву. Враховуючи той факт, що Позивач відмовилася від пропозиції Відповідача в припиненні Договору утримання та отриманні за таке припинення - 80 000,00 доларів США, то Відповідач був змушений звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019, Наголошує, що неможливість виконання зобов'язань за Договором утримання була зумовлена незалежними від Відповідача причинами, а саме: зменшенням доходів, погіршенням стану здоров'я, отримання інвалідності в результаті наявної в нього хвороби і тд., а не протиправна поведінка, а тим більше нібито негативний умисел на невиконання умов договору.

Крім того, у відзові зазначено про безпідставність вимог про стягнення збитків у зв'язку із невиконанням зобов'язання на виконання умов Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 по сплаті позивачу одноразової виплати у сумі 400000,00 грн а також пені щодо прострочення виконання зазначеного зобов'язання у розмірі 9102031 грн 52 коп., оскільки відповідні положення п. 12 та п. 14 зазначеного Договору скасовані за рішенням суду.

Представник відповідача також посилається на безпідставність вимоги про стягнення збитків у сумі 10213588 грн 50 коп. у звязку з внесенням відповідачем спільних грошових коштів до статутних капіталів ТОВ “Наргус» та ПП “Торговий дім “Наргус», оскільки зазначений спір вже був предметом розгляду, Позивач взагалі не має ніякого відношення до вказаних грошових коштів, що в тому числі повністю підтверджується судовими рішеннями у справ №638/15609/20.

Також у відзові зазначено, що стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дружини взагалі не передбачено чинним законодавством України.

В частині стягнення 3% річних Відповідач визнає, що останній, з огляду на тяжкі життєві та фінансові обставини, прострочив сплату визначених Договором утримання платежів, важає, що наявні обґрунтовані об'єктивні обставини для зменшення заявлених Позивачем до стягнення 3% річних у сумі 74 325,53 грн. до 10 000,00 грн., про що склопоче Відповідач.

В частині нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.05.2021 по 15.03.2025, а саме пені у сумі 52 903 673,90 грн., інфляційні втрати у сумі 1 740 346,22 грн. та трьох процентів річних у сумі 434 314,24 грн. за період з 12.05.2021 по 15.03.2025, нарахованої на несвоєчасне виконання зобов'язань за Договором утримання в частині сплати щомісячно коштів на утримання в сумі 5 000,00 доларів з травня 2021, Відповідач повністю не погоджується з даними доводами Позивача з огляду на те, що, рішенням у справі №643/15146/20 визнано п 12 та 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - недійсними. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти за Договором утримання за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн. Дане зобов'язання зі сплати аліментів за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн., ОСОБА_2 було виконано 19.06.2023, що є підставою вважати нарахування пені за період з 12.05.2021 по 15.03.2025 є неправомірним, оскільки судами у справі №643/15146/20 було чітко встановлений строк прострочення виконання зобов'язання за Договором утримання у період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року, а тому у ОСОБА_1 відсутні будь-які законні та обґрунтовані підстави нарахування пені за період з 12.05.2021 по 15.03.2025 у даній справі.

Крім іншого відповідач посилається на те, що 19.06.2023 ОСОБА_2 було повністю сплачено на користь ОСОБА_1 заборгованість за Договором утримання за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн. зазначене дає підстави відповідачу вважати, що , 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані з 12.05.2021 по 15.03.2025 є неправомірними, оскільки зобов'язання за Договором утримання закінчилось 11.05.2021, а тому у ОСОБА_1 відсутні будь-які законні та обґрунтовані підстави нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.05.2021 по 15.03.2025 у даній справі, у зв'язку з чим вимога про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є безпідставною та необґрунтованою.

Як зазначає відповідач, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих Позивачем у зв'язку з несплатою Відповідачем одноразової грошової виплати у зв'язку із відмовою від Договору утримання за період з 24.03.2021 по 26.03.2025, які позивач просить стягнути з ОСОБА_2 : пені у сумі 162 647 376,00 грн., інфляційні втрати у сумі 6 736 925,17 грн. та трьох процентів річних у сумі 1 335 915,24 грн. за період з 24.03.2021 по 26.03.2025, є безпідставними, оскільки рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20, зміненим Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 було задоволено частково: рішення Московського районного суду від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, визнано недійсними пункти 12 та 14 договору. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн. Постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №643/15146/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 залишено без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20 без змін. Тобто, судами у справі №643/15146/20 було відмовлено ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_2 одноразової грошової виплати у розмірі 400 000,00 доларів США. Таким чином, можна зробити висновок, що у Позивача відсутні будь-які обґрунтовані та законні підстави для пред'явлення вимог щодо одноразової грошової виплати у розмірі 400 000,00 доларів США. Відповідно, нараховані позивачем: пеня, інфляційні втрати та 3% річних нібито у зв'язку з простроченням Відповідачем виконання зобов'язання із сплати одноразової грошової виплати за період з 24.03.2021 по 26.03.2025 є неправомірними, оскільки не ґрунтуються на законних та обґрунтованих підставах, оскільки у ОСОБА_2 відсутні будь-які зобов'язання в цій частині перед ОСОБА_1 .

Представник відповідача у відзові просить зменшити розмір заявлених до стягнення позивачем 3 відсотків річних у сумі 74325,53 грн. до 10000,00 грн., застосувати наслідки пропуску строку позовної давності позивачем за зверненням з вимогою про сплату 3% річних та інфляційних втрат та одночасно наводить, що навіть з урахуванням такої позиції вважає позов безпідставним та необгрунтованим.

Також представник відповідача у відзові зазначає, що Позивачем не було доведено, що саме з вини Відповідача була спричинена моральна шкода, відсутній причинний зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні, оскільки неможливість виконання зобов'язань за Договором утримання була зумовлена незалежними від Відповідача причинами, а саме: зменшенням доходів, погіршенням стану здоров'я, отримання інвалідності в результаті його хвороби і тд., а не недобросовісною та протиправною поведінкою останнього, а тому вважаємо вимогу про стягнення моральної шкоди повністю безпідставною та необґрунтованою. У задоволенні первісного позову просить відмовити.

28.03.2025 представником позивача за первісним позовом - адвокатом Власюк К.П. подано заяву про збільшення розміру позовних вимог ОСОБА_1 , яка мотивована тим, що у зв'язку з недобросовісною та протиправною поведінкою Відповідача в частині невиконання своїх зобов'язань за Договором про надання утримання одному із подружжя (а саме сплати грошових коштів у сумі 5 000,00 доларів США або, у разі припинення утримання, передати Позивачці у власність житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно чи виплатити їй одноразову грошову виплату у розмірі 400 000,00 доларів США), їй завдана шкода, у зв'язку з чим Позивач має право на отримання збитків у вигляді упущеної вигоди. У зв'язку з недобросовісною та протиправною поведінкою Відповідача, який зобов'язався забезпечити Позивачці пожиттєве утримання та який порушив взяте на себе зобов'язання, Позивачка зазнала душевних страждань, які завдали їй моральної шкоди, у зв'язку з чим остання має право на стягнення моральної шкоди. Також зв'язку з порушенням Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_2 пені, інфляційних втрат та 3% річних. На підставі зазначеного позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у сумі 8 185 036,32 грн. з 12.05.2021 по 15.03.2025 включно; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у сумі 400 000,00 доларів США; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у сумі 10 213 588,50 грн; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у сумі 9 102 031,52 грн; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 447 763,61 грн. та трьох процентів річних у сумі 74 325,53 грн; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені у сумі 52 903 673,90 грн., інфляційних втрат у сумі 1 740 346,22 грн. та трьох процентів річних у сумі 434 314,24 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені у сумі 162 647 376,00 грн., інфляційних втрат у сумі 6 736 925,17 грн. та трьох процентів річних у сумі 1 335 915,24 грн.; · Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 30 000 000,00 грн.

15.07.2025 представником відповідача за первісним позовом - адвокатом Левченком В.В. подано відзив на позовну заяву з урахуванням збільшених позовних вимог, зазначив, що збільшення позовних вимог вважає безпідставним, позовні вимоги необгрунтованими, нараховані позивачем суми бездоказовими та недоведеними.

Ухвалою суду від 08.07.2025 прийнято заяву представника позивача про збільшення позовних вимог, вирішено розглядати цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власюк Катерини Петрівни до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди, разом зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог. Одночасно підготовче судове засідання було закрито, справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Власюк К.П. в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала в повному обсязі.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Калинич М.І. в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом- позивача за зустрічним позовом - адвокат Левченко В.В. в судовому засідання проти задоволення первісного позову заперечував з підстав його необґрунтованості. Просив задовольнити зустрічний позов.

Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд приходить до такого.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 02 серпня 1990 року, який рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 травня 2018 року у справі № 643/10399/17 розірвано.

31.01.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 114.

На підставі вказаного договору колишнім подружжям об'єкти спільної власності були розподілені таким чином:

- у власність ОСОБА_2 перейшли:(а) автомобіль Land Rover 2009 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; (б) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6322081503:00: 000:0093; (в) земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6322081503:00:000:0094; · у власність ОСОБА_1 перейшли (а) квартира АДРЕСА_1 ; (б) грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 300 000,00 (триста тисяч) доларів США.

В цей же день 31 січня 2019 року між сторонами укладено договір про надання утримання одному із подружжя, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О.В, та зареєстровано в реєстрі за №113.

Пунктом 1 договору сторони встановили обов'язок сплати аліментів ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 в порядку, в строки і на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно п.3 договору ОСОБА_1 у зв'язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім'ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до ч.4 ст.76 СК України має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною.

Згідно п.4 договору ОСОБА_1 заявляє, що потребує матеріальної допомоги.

Відповідно п.5 договору ОСОБА_2 заявляє, що може надавати матеріальну допомогу, встановлену цим договором, і зобов'язується виконувати покладені на нього обов'язки належним чином та сплачувати аліменти у розмірі і в строки, встановлені цим договором.

Пунктом 7 договору встановлено, що, починаючи з 01 лютого 2019 року ОСОБА_2 зобов'язується щомісяця сплачувати ОСОБА_1 аліменти у грошовій формі у сумі 138 777,63 гривень (сто тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 63 копійки), що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору (27,755525 грн. за 1 долар США) еквівалентно 5 000 (п'ять тисяч) доларів США 00 центів. Кошти сплачуються ОСОБА_2 не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного поточного місяця за поточний місяць.

У випадку зміни курсу НБУ гривні України до долара США на дату чергового платежу за договором, сума у гривні, що підлягає сплаті ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , визначається шляхом множення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті на офіційний курс НБУ гривні України до валюти еквіваленту, який буде встановлений на момент сплати. Інформацію про офіційний курс гривні до долара США на день сплати сторони отримують з ресурсу у мережі інтернет - офіційного веб-сайту Національного банку України, а у випадку неможливості - з іншого загальнодоступного офіційного джерела НБУ.

Відповідно до п.11 спірного договору він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення.

Пунктом 12 договору встановлено, що ОСОБА_2 зобов'язується сплачувати аліменти, визначені цим Договором, пожиттєво.

Згідно п.13 договору, сторони залишають за собою право укласти у майбутньому договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати у розмірі 11 102 210 грн, що за курсом НБУ гривні до долара США станом на дату підписання цього договору 27,755525 грн за 1 долар США еквівалентно 400 000 доларів США 00 центів.

Відповідно п.14 договору ОСОБА_1 може письмово звернутись до ОСОБА_2 з ініціативою про припинення дії договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі у сумі 11 102 210, 00 грн, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору 27 755525 грн за 1 долар США еквівалентно 400 000 доларів США 00 центів. ОСОБА_2 зобов'язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити ОСОБА_1 вищевказану суму.

У разі здійснення одноразової грошової виплати ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі та у порядку, визначеному цим пунктом договору, зобов'язання ОСОБА_2 за цим договором зі сплати аліментів ОСОБА_1 та цей договір про надання утримання одному із подружжя припиняються.

Пунктом 17 визначено, що сторони підтверджують, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховання фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, підтверджують їх особисті підписи на договорі.

Згідно із п.18 Договору, сторони підтверджують, що домовились і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов даного договору.

Відповідно п.19 Договору, зміна умов договору допускається тільки за згодою сторін і оформлюється додатковим договором, що посвідчується нотаріально. Одностороння відмова від умов цього договору не допускається.

У липні 2020 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_1 пропозицію про припинення договору про припинення утримання одному з подружжя.

У даній пропозиції ОСОБА_2 вказував, що під час укладення договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019, він не врахував важливих обставин відносно його фінансового становища, окрім того, деякі обставини із яких він виходив при укладені договору, змінились, а саме: фінансові зобов'язання перед третіми особами, загальна економічна криза, яка погіршила його матеріальний стан, бажаючи досягти компромісу під час переговорів щодо укладання цього договору, а також договору про поділ майна подружжя, через високу емоційну напругу, він не зміг об'єктивно оцінити своє фінансове становище та можливі матеріальні наслідки укладання договору про сплату аліментів одному з подружжя. Враховуючи викладене повідомляв, що з 01.08.2020 у нього відсутня можливість продовжити надання щомісячної матеріальної допомоги у розмірі передбаченому п.7 договору від 31.01.2019. З метою дотримання прав та забезпечення законних інтересів обох сторін запропонував припинити договір про надання утримання одному із подружжя за взаємною згодою, шляхом укладення договору про припинення права на утримання замість виплати ним одноразової грошової суми у гривні, яка на дату укладення договору про припинення за курсом НБУ гривні до долара США буде еквівалентна 80 000 доларів США.

23.07.2020 адвокат Власюк К.П., представник ОСОБА_1 , направила на адресу ОСОБА_2 відповідь на пропозицію про припинення договору про надання утримання одному з подружжя. У відповіді зазначено, що всі пункти, перераховані зверненні, є абсолютно надуманими і не мають під собою жодної правової основи, оскільки саме ОСОБА_2 ініціював підписання цього договору, тому повинен був передбачити його виконання на роки вперед. Також ОСОБА_2 зазначено, що його заява розцінена як спроба в односторонньому порядку ухилитися від виконання умов договору.

23.09.2020 ОСОБА_1 склала нотаріально засвідчену заяву-звернення до ОСОБА_2 з пропозицією якнайшвидше сплатити одноразову грошову виплату в розмірі 400 000 доларів США .

19 жовтня 2020 року ОСОБА_1 повторно направила на адресу ОСОБА_2 листа про відсутність його відповіді на заяву-звернення, з питанням щодо його наміру стосовно подальшої сплати аліментів.

24 червня 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Власюк К.П. направлено ОСОБА_2 вимогу про виплату заборгованості по аліментах на утримання одному з подружжя станом на 15.06.2021 у розміні 1257395,00 грн., просила негайно сплатити заборгованість за період з 15.10.2020 по 15.06.2021.

Згідно із копією трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 має безперервний трудовий стаж з 09.09.1981 року, зокрема в ТОВ «НАРГУС» ОСОБА_1 працювала на посаді маркетолога-представника з реклами у товаристві з 01.04.1997 по 20.05.2009.

Рішенням від 06.09.2021 року Московського районного суду міста Харкова ухваленим у справі № 643/15146/20, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-тя особа: приватний нотаріус ХМНО Харківської області Іванова О.В. про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя від «31» січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 113, застосування наслідків недійсності правочину до Договору, стягнення суми та суми судових витрат. Визнано недійсним Договір. Застосовано наслідки недійсності правочину до Договору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти отримані за Договором у розмірі 2 686 087,00 грн. (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч вісімдесят сім гривень 00 коп.), що еквівалентно 95000 (дев'яноста п'яти тисячам доларів США 00 центів). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 190,80 грн. (дванадцять тисяч сто дев'яносто гривень 80 коп.). Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором.

24.05.2023 року Полтавським апеляційним судом ухвалено постанову y справі №643/15146/20, залишеною без змін Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 13.12.2023, рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення по суті заявлених вимог:

- позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів та суми судових витрат задоволено частково. Визнано недійсними пункти 12 і 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від «31» січня 2019 року;

- зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя задоволено частково. Вирішено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969 грн. 67 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.

Відповідно до копії платіжної інструкції № 49506063-2 від 19.06.2023, ОСОБА_2 перераховано ОСОБА_1 на виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі № 643/15146/20 заборгованість за сплати аліментів у розмірі 1028969,67 грн.

16.06.2021 Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №638/15609/20, залишеним без змін постановами Полтавського апеляційного суду від 10.04.2023 у справі №638/15609/20, постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 29.05.2024 у справі №638/15609/20 позовні вимоги ОСОБА_1 про:

-визнання спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 20 426 677,00 грн. внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»;

-визнання спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти у розмірі 500,00 грн. внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10 213 338, 50 коп., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»;

- стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 250,00 грн. внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС»;

- зобов'язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію1/2 частки, що складає 10 213 588,50 грн. внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС» - залишено без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

За змістом ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію, яка стосується предмету доказування. Недопустимими є докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а також, які підтверджують обставини справи, які за законом мають бути підтверджені іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи встановлені обставини справи та відповідні ним правовідносини, оцінивши докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності суд зазначає наступне.

1.Щодо позовної вимоги позивача про стягнення збитків у сумі 8185036,32 грн за період з 12.05.2021 по 15.03.2025 включно, а також збитків у зв'язку із невиконанням зобов'язання по сплаті одноразової грошової виплати у суммі 400000,00 долларів США.

Шкодою в цивільному праві вважається будь-яке обмеження особистого немайнового чи майнового блага.

Відшкодування майнової шкоди є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) позивача в наслідок порушення боржником свого зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитки включають втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Реальними збитками підкреслюється наявність фактичних втрат майнової сфери потерпілої особи.

Другою складовою збитків є упущена вигода, як рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. (Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17).

З наведеного виходить, що збитки прямо не пов'язані з умовами договору, а лише є наслідком їх неналежного виконання стороною.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1166 ЦК України у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора/позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов'язання і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання. Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. Натомість наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 (справа № 750/8676/15-ц), від 11.11.2019 (справа № 904/7601/17), від 12.11.2019 (справа № 910/9278/18), від 16.06.2021 (справа № 910/14341/18).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна у розмірі, заявленому позивачем.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, саме на Позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

З аналізу положень Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 виходить, що ОСОБА_2 погодився щомісяця надавати ОСОБА_1 грошові кошти на утримання в розмірі 138 777,63 грн. (еквівалент 5 000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення Договору), починаючи з 01.02.2019.

Як зазначає відповідач ОСОБА_3 , в результаті пандемії коронавірусної хвороби, його доходи від ведення підприємницької діяльності, починаючи з 2020 року, значно скоротились. Крім того, в 2020 у Позивача значно погіршився стан здоров'я, що підтверджується наданими суду копіями медичних документів: Випискою КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» із медичної карти стаціонарного хворого №8275 від 29.04.2020; Амбулаторную карткою МЦ «Эввива» від 09.06.2020; Заключенням МУ «Інституту неврології» від 30.07.2020; · Консультативним заключенням від 14.09.2020.

Про тривалість погіршення здоров'я відповідача ОСОБА_2 підтверджується наступними документами: Заключенням від 28.04.2021; Випискою КНМ «Обласна клінічна лікарня» із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №9 від 03.06.2022; ·Консультативним висновком спеціаліста ДУ «Інститут неврології психіатрії та наркології НАМН України» від 23.06.2022; Заключенням МЦ «Салютем» від 05.07.2022; Заключенням МЦ «Салютем» від 08.07.2022; Заключенням МЦ «Салютем» від 22.08.2022; Випискою Харківської клінічної лікарні на залізничному транспорті №1 «Філія «Центр охорони здоров'я» із медичної карти стаціонарного хворого №268429 від 21.06.2023; Заключенням МЦ «Салютем» від 06.01.2023; · Заключенням МЦ «Салютем» від 27.09.; Заключенням МЦ «Салютем» від 05.07.2024. наявність у ОСОБА_2 хвороби Паркінсона, яку останній продовжує лікувати на данийчас, підтверджується довідкою медичного відділу Abano Terme Grand Hotel від 03.02.2025.

Наведене дозволяє зробити висновок, що після розірвання шлюбу з Позивачем, починаючи з 2020 року у Відповідача були наявні підтверджені розлади здоров'я - хвороба Паркінсона, яка прогресує, наслідком чого стало отримання статусу особи з інвалідністю (Довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія ААВ № 337349 від 28.06.2022).

Також відповідачем надано повідомлення ГУ Національної поліції в м. Харкові від 26.05.2022 № б/н/119-34/01/12-2022 про те, що підприємство, що знаходиться у власності Позивача, було пошкоджено внаслідок обстрілів, що перешкоджає останньому отримувати дохід від підприємницької діяльності в прогнозованому та очікуваному розмірі.

Тобто з незалежних від відповідача причин, а саме у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, пандемії коронавірусу, що вплинула на доходи від підприємницької діяльності, Відповідач не мав можливості надавати Позивачу утримання в тому обсязі, що передбачено умовами Договору утримання, оскільки такі умови змушували Відповідача щомісячно виплачувати на користь ОСОБА_1 значну суму грошових коштів навіть за відсутності відповідних доходів.

Відповідач 14.07.2020 надіслав ОСОБА_1 пропозицію про припинення договору утримання, в якій зазначив про неможливість надавати утримання в обумовленому обсязі з 01.08.2020 та запропонував припинити дію Договору утримання в обмін на виплату суми в гривні, еквівалентної 80 000,00 (вісімдесят тисяч) доларам США.

Такі дії відповідача свідчать про відсутність умислу відповідача щодо невиконання зобов'язань за Договором про надання утримання одному із подружжя, та підтверджують наявність ініціативи щодо врегулювання даного питання.

Позивач ОСОБА_1 на вказану пропозицію не погодилась, та 23.09.2020 звернулась до ОСОБА_2 з заявою про здійснення одноразової виплати в розмірі, еквівалентному 400 000,00 (чотириста тисяч) доларів США, протягом 7 днів.

Відповідач ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019, з підстав його невідповідності положенням Закону.

Наведене в сукупності свідчить про доведеність неможливості своєчасного виконання умов за договором, яка була викликана суттєвим погіршенням стану здоров'я ОСОБА_2 , а також про недоведеність наявності вини у діях відповідача ОСОБА_2 , відсутність умислу на уникнення виконання зобов'язань за договором, що в свою чергу є підставою для звільнення останнього від відповідальності за збитки, які, як вважає позивач, були їх завдані, а отже дозволяє дійти висновку про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя, первісні позовні вимоги були задоволені повністю.

Рішенням суду визнано договір про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - недійсним. · Застосовано наслідки недійсності правочину до договору про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . ·Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти отримані за вказаним Договором у розмірі 2 686 087,00 грн., що еквівалентно 95 000,00 доларів США. · Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 190,80 грн. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року було відмовлено в повному обсязі.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 було задоволено частково: рішення Московського районного суду від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, визнано недійсними пункти 12 та 14 договору. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти за період з 11 жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1028969,67 грн.

Постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №643/15146/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 залишено без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20 без змін.

За наслідками розгляду справи №643/15146/20 визнано недійсними пункти 12 (стягнення коштів на утримання) та 14 (одноразова грошова виплата) Договору утримання оскільки вказані пункти суперечать чинному законодавству України.

Згідно ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. До основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню по всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у цивільному процесі передбачені ч. 4 ст. 82 ЦПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 р. по справі № 910/9823/17).

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Таким чином, встановлені судовим рішенням у справі №643/15146/20 щодо визнання недійсними пунктів 12 та 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 є преюдиційними по відношенню до даної справи та не підлягають доказуванню.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, оскільки:

- п. 12 Договору: «Сторони Домовились, що Сторона-1 зобов'язана сплачувати Стороні-2 аліменти, визначені в цьому Договорі, пожиттєво»;

- п. 14 Договору: «Сторона -2 може письмово звернутися до Сторони -1 з ініціативою про припинення дії Договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі у сумі 11102210,00 грн, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору 276,755525 грн за 1 долар США еквівалентно 400000,00 долларам США, сторона -1 зобов'язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити Строні- 2 вищевказану суму»,-

визнанні недійсними у судовому порядку у справі №643/145146/20, наведене повністю виключає можливість пред'явлення будь-яких вимог до Відповідача на підставі наведених пунктів Договору, а отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 збитків за невиконання умов Договору про утримання подружжя за період з 12.05.2021 по 15.03.2025 включно у сумі 8 185 036,32 (стягнення коштів на утримання відповідно до пункту 12 Договору утримання) та збитків у зв'язку з несплатою одноразової грошової виплати у розмірі 400 000,00 доларів США (відповідно до пункту 14 Договору утримання), задоволенню не підлягають.

2. Щодо позовних вимог позивача про стягнення збитків у сумі 10213588,50 грн зв'язку з внесенням Відповідачем спільних грошових коштів до статутного капіталу ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий Дім «Наргус».

16.06.2021 Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова у справі №638/15609/20, залишеним без змін постановами Полтавського апеляційного суду від 10.04.2023 у справі №638/15609/20 та Верховного Суду від 29.05.2024 у справі №638/15609/20 залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 про: визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 20426677,00 грн. внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»; визнання спільною сумісною власністю подружжя грошових коштів у розмірі 500,00 грн. внесених ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС»; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10213538 грн 50 коп., внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ «НАРГУС»; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 250,00 грн. внесеної ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП «Торговий дім «НАРГУС»; зобов'язання ОСОБА_2 сплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки, що складає 10213588,50 грн. внесених ОСОБА_2 до статутних капіталів ТОВ «НАРГУС» та ПП «Торговий дім «НАРГУС».

Таким чином позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення збитків у сумі 10213588 грн. 50 коп, що дорівнює частки статутного капіталу ТОВ “Наргус», у зв'язку з внесенням Відповідачем спільних грошових коштів до статутного капіталу ТОВ «Наргус» та ПП «Торговий Дім «Наргус», є повторним зверненням до суду про компенсацію вартості частки статутного капіталу, а отже зазначені вимоги позивача є безпідставними і задоволенню не підлягають.

3. Щодо позовної вимоги про нарахування пені у сумі 9102031,52 грн у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання за Договором про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021.

Норми ст. 196 Сімейного кодексу містять положення, які регулюють відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Згідно із ч. 4 ст. 76 СК України якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

З аналізу наведених норм виходить, що чинним законодавством передбачена можливість на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення у разі сплати аліментів на утримання дитини, та не зазначено про стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання дружини.

Положення Договору про надання утримання одному із подружжя, укладеного 31.01.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до п. 1- 3 якого сторони встановили обов'язок сплати аліментів ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_5 в порядку, в строки і на умовах, визначених цим Договором, оскільки ОСОБА_1 у зв'язку з вихованням дітей, веденням домашнього господарства та піклуванням про членів сім'ї не мала можливості працювати та зайняти відповідну посаду, а тому відповідно до ч.4 ст.76 СК України має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу навіть за умови, що є працездатною.

Відповідно до п. 7 Договору, починаючи з 01 лютого 2019 року ОСОБА_2 зобов'язується щомісяця сплачувати ОСОБА_1 аліменти у грошовій формі у сумі 138 777,63 гривень (сто тридцять вісім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 63 копійки), що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього Договору (27,755525 грн. за 1 долар США) еквівалентно 5 000 (п'ять тисяч) доларів США 00 центів. Кошти сплачуються ОСОБА_2 не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа кожного поточного місяця за поточний місяць.

Зміст положень Договору про надання утримання одному із подружжя, укладеного 31.01.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не містить таких умов, які б передбачали застосування неустойки у разі прострочення сплати аліментів за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

На підставі наведеного, з урахуванням того, що Договір про надання утримання одному із подружжя був укладений на підставі ч. 4 ст. 76 СК України, а саме для надання утримання одному з подружжя у зв'язку з розірванням шлюбу, положення зазначеного договору не передбачають настання правових наслідків за невиконання зобов'язання за договором, суд не вбачає підстав для застосування ст. 196 СК України, а отже вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів на утримання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

4. Щодо вимоги позивача про стягнення 3 % річних у сумі 74325,53 грн. та інфляційних втрат у сумі 447763,61 грн у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання по Договору з надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року.

30.11.2020 року з метою захисту своїх прав та законних інтересів ОСОБА_1 у рамках справи № 643/15246/20 було подано зустрічний позов до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Іванова О.В., про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя.

Рішенням 06.09.2021 року Московського районного суду міста Харкова було ухвалено по справі № 643/15146/20, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-тя особа: приватний нотаріус ХМНО Харківської області Іванова О.В. про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя від «31» січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Івановою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 113, застосування наслідків недійсності правочину до Договору, стягнення суми та суми судових витрат. Визнано недійсним Договір. Застосовано наслідки недійсності правочину до Договору. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти отримані за Договором у розмірі 2 686 087,00 грн. (два мільйона шістсот вісімдесят шість тисяч вісімдесят сім гривень 00 коп.), що еквівалентно 95000 (дев'яноста п'яти тисячам доларів США 00 центів). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 12 190,80 грн. (дванадцять тисяч сто дев'яносто гривень 80 коп.). Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором.

24.05.2023 року Полтавським апеляційним судом ухвалено постанову y справі №643/15146/20 якою рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 вересня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення по суті заявлених вимог. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення коштів та суми судових витрат задоволено частково. Визнано недійсними пункти 12 і 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від «31» січня 2019 року.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя задоволено частково. Вирішено стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969 грн. 67 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.

Позивач зазначає та не заперечує, що 19.06.2023 року на виконання постанови Полтавського апеляційного суду Відповідач сплатив Позивачці аліменти за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969 грн. 67 коп, що підтверджується копією квитанції від 19.06.2023 року.

У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З системного аналізу положень ст. 625 ЦК України, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Боржник зобов'язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

Право на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України і стягнення з боржника трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду не залежить від діяльності органів державної виконавчої служби з цього приводу.

Така правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 4 грудня 2019 року справі № 601/2120/17.

Отже, враховуючи положення ст. 625 ЦК України та наведені правові позиції Верховного Суду, суд приходить до висновку, що наявність судового рішення про стягнення аліментів не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін, оскільки договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання, а тому у позивача виникло право на нарахування та стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом з тим, як вбачається із заявлених позивачем вимог, вона просить стягнутиз відповідача ОСОБА_2 447 763 грн. 61 коп (чотириста сорок сім тисяч сімсот шістдесят три гривні шістдесят одна копійка) інфляційних втрат та 74 325 грн 53 коп (сімдесят чотири тисячі триста двадцять п'ять гривень п'ятдесят три копійки) трьох процентів річних у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання по Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 року за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року;

З огляду на заявлене представником відповідача клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив до суду даний позов поштою та відповідно до дати, яка вказана на поштовому штемпелі датою звернення до суду з даним позовом є 23.12.2024 року.

Отже, оскільки зазначені вимоги знаходяться поза межами строку позовної давності, зокрема з жовтня 2020 року по 11 травня 2021року, у позивача немає права на стягнення з відповідача в судовому порядку інфляційних витрат та 3% річних за період з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року у зв'язку з чим в частині вимог про стягнення сум нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за вказаний період слід відмовити за спливом строку позовної давності.

5. Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 52903673,09 грн., інфляційних втрат у сумі 1740346,22 грн., 3% річних у сумі 434314,24 грн., за прострочення виконання зобов'язання, яке мало виконуватись відповідачем з 12.05.2021 по 26.03.2025.

Вимога позивача про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені у сумі 52 903 673,90 грн., інфляційні втрати у сумі 1 740 346,22 грн. та трьох процентів річних у сумі 434 314,24 грн. за період з 12.05.2021 по 15.03.2025, обґрунтовується позивачем к наслідок несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором про надання утримання одному із подружжя, а саме положення п.7 Договору в частині сплати відповідачем на користь позивача щомісячно коштів на утримання в сумі 5 000,00 долларів США не пізніше 15-го числа кожного поточного місяця за поточний місяць.

Як було зазначено вище, рішенням Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору надання утримання одному із подружжя, застосування наслідків недійсності правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя, первісні позовні вимоги були задоволені повністю, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року було відмовлено в повному обсязі. Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 було задоволено частково: рішення Московського районного суду від 06.09.2021 у справі №643/15146/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, визнано недійсними пункти 12 та 14 договору. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 грошові кошти за Договором утримання за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн. Постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №643/15146/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 залишено без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі №643/15146/20 без змін.

Наведеним рішенням у справі №643/15146/20 визнано недійсними пункти 12 та 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019:

Відповідно до Постанови від 13.12.2023 у справі №643/15146/20 , зазначено: «Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що пункт 12 договору про надання утримання одному із подружжя, відповідно до якого на ОСОБА_1 покладений обов'язок пожиттєво сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 , суперечить положенням закону, яким імперативно обмежено строк існування такого права, а саме згідно з абзацом другим частини четвертої статті 76 СК України право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що частиною другою статті 89 СК України передбачена домовленість сторін про припинення зобов'язання, тобто взаємне бажання, можливість обох учасників припинити договірні відносини на певних умовах, проте пункт 14 договору про надання утримання одному із подружжя передбачає лише право ОСОБА_3 діяти на власний розсуд у будь-який час, покладаючи на ОСОБА_1 безальтернативний обов'язок сплатити грошові кошти у розмірі еквівалентному 400 000 доларів США без урахування його бажання і можливостей, тобто суперечить положенням закону та порушує права ОСОБА_1».

З урахуванням наведеного, на підставі частини четвертої статті 76 СК України право ОСОБА_1 на утримання припинилося 11 травня 2021 року, відповідно строк прострочення виконання зобов'язання за Договором утримання становить з жовтня 2020 року по 11 травня 2021 року, що визначено рішенням суду у справі №643/15146/20.

19.06.2023, стягнуті з ОСОБА_2 грошові кошти за Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн ним сплачені.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням сплати в повному обсязі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 заборгованості за Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1028969,67 грн., зобов'язання за договором є виконаним.

Строк виконання зобов'язання за Договором про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019, з урахуванням визнання недійсним за рішенням суду положень 12 та 14 Договору закінчився 11.05.2021 року.

Викладене дозволяє дійти висновку про те, що з урахуванням наведених вище положень про те, що нормами СК України не передбачене стягнення пені за невиконання зобов'язання зі сплати аліментів на утримання дружини, вимога позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за Договором про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019 за період з 12.05.2021 по 15.03.2025, задоволенню не підлягає.

6. Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих за прострочення Відповідачем виконання зобов'язання зі сплати Позивачу одноразової грошової виплати за період з 24.03.2021 по 26.03.2025.

Вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені у сумі 162 647 376,00 грн., інфляційні втрати у сумі 6 736 925,17 грн. та трьох процентів річних у сумі 1 335 915,24 грн. за період з 24.03.2021 по 26.03.2025, обгрунтовується позивачем несплатою одноразової грошової виплати у розмірі 400000,00 долларів США, як це передбачено 14 Договору: «Сторона -2 може письмово звернутися до Сторони -1 з ініціативою про припинення дії Договору та отримання одноразової грошової виплати у розмірі у сумі 11102210,00 грн, що за курсом Національного банку гривні України до долара США станом на дату підписання цього договору 276,755525 грн за 1 долар США еквівалентно 400000,00 долларам США, сторона -1 зобов'язується протягом 180 календарних днів від моменту такого письмового звернення сплатити Строні - 2 вищевказану суму».

Позивач зазначає, що 23.09.2020 ОСОБА_1 склала нотаріально засвідчену заяву-звернення до ОСОБА_2 з пропозицією якнайшвидше сплатити одноразову грошову виплату в розмірі 400 000 доларів США, проте зазначена вимога не виконана відповідачем, у зв'язку з чим у позивача виникло право на отримання пені, 3 % річних та інфляційних витрат за невиконання зобов'язання.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному з подружжя від 31.01.2019 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти за період з жовтня 2020 по 11 травня 2021 року у сумі 1 028 969,67 грн.

Відмовлено ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за договором про надання утримання одному із подружжя від 31 січня 2019 року одноразової грошової виплати еквівалентної 400000 (чотириста тисяч) доларів США, що станом на 26 листопада 2020 року згідно курсу НБУ складає 11352000 (одинадцять мільйонів триста п'ятдесят дві тисячі) грн. 00 коп. за

Постановою Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №643/15146/20 постанову Полтавського апеляційного суду від 24.05.2023 залишено без змін.

Оскільки п. 14 Договору про надання утримання одному із подружжя від 31.01.2019, , яким передбачалася можливість одноразової грошової виплати у розмірі 400 000,00 доларів США ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 визнано недійсним, зазначені вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені, інфляційних втрати та 3% річних у зв'язку з простроченням Відповідачем виконання зобов'язання із сплати одноразової грошової виплати за період з 24.03.2021 по 26.03.2025 є безпідставними та необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.

7. Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, в установлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди відповідно Постанови ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Постановою ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 наведено висновок: «Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи ».

7.1. Щодо позовної вимоги позивача ОСОБА_1 за первісним позовом про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000000,00 грн суд виходить з такого.

Позивач ОСОБА_1 вимогу про стягнення моральної шкоди позивач обгрунтовує тим, що у зв'язку з недобросовісною та протиправною поведінкою Відповідача ОСОБА_2 , який зобов'язався забезпечити Позивачці пожиттєве утримання та який порушив взяте на себе зобов'язання, Позивачка зазнала душевних страждань, які завдали їй моральної шкоди, оскільки погодившись на пропозицію Відповідача та уклавши з ним Договір, яким Відповідач зобов'язався пожиттєво кожного місяця сплачувати Позивачці грошові кошти у сумі 5 000 доларів США або, у разі припинення утримання, передати їй у власність житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно чи виплатити їй одноразову грошову виплату у розмірі 400 000 доларів США, покладала сподівання на виконання Відповідачем домовленості. Проте, Відповідач припинив сплачувати Позивачці аліменти, а на вимогу сплатити одноразову грошову виплату не відповів та вимогу не виконав та звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору про надання утримання одному із подружжя і в результаті розгляду справи визнано недійсними п. 12 та п. 14 Договору, які передбачали обов'язок Відповідача сплачувати Позивачці аліменти пожиттєво та право Позивачки ініціювати припинення утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або отримання одноразової грошової виплати у розмірі 400 000 доларів США, чим завдав Позивачці моральну шкоду у вигляді душевних страждань. Адже, у зв'язку з недобросовісною та протиправною поведінкою Відповідача Позивачка не отримала і частину майна, яке вона могла отримати в результаті поділу всього спільного сумісного майна подружжя, і пожиттєве утримання. Відтак, отримавши фінансові гарантії від Відповідача, які Відповідач порушив, Позивачка змушена щодня турбуватись про забезпечення своїх потреб, достатнього рівня життя, про своє майбутнє, змушена вступати у тривалі судові процеси, ініційовані Відповідачем, у зв'язку з чим з жовтня 2020 року Позивачка постійно перебувала та перебуває в нервовій напрузі.

При вирішенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди суд враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме недобросовісною та протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_2 спричинена моральна шкода, не доведений причинний зв'язок між діями ОСОБА_2 та заподіяною моральною шкодою, як про це зазначає позивач. Матеріалами справи підтверджено та не спростовується позивачем, що ОСОБА_2 після укладення Договору про надання утриманні одному з подружжя від 31.01.2019 сплачувались аліменти за договором, позивачу направлялася пропозиція щодо припинення дії Договору утримання в обмін на виплату суми в гривні, еквівалентної 80 000,00 доларам США на яку вона не погодилась, що, в сукупності, свідчить про відсутність протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 .

Сам по собі факт припинення виконання зобов'язань за Договором не може ототожнюватись з моральними стражданнями, а отже суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.

7.2 Щодо зустрічного позову про стягнення моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. суд виходить за наступного.

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 свою вимогу про відшкодування моральної шкоди обґрунтовує тим, що враховуючи пройдені судові процеси у справах №643/15146/20 та №638/15609/20, Позивач мав легітимні очікування, що усі питання, які виникли між ним та ОСОБА_1 були вирішені у вказаних справах в судовому порядку.

Однак, 23.12.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди. Про даний судовий спір з ціною позову 57 400 006,50 грн. та 400 000,00 доларів США, ОСОБА_2 дізнався - 21.01.2025, перебуваючи на лікуванні під час лікування набутої під час шлюбу хвороби ОСОБА_4 . До кінця свого лікування ОСОБА_2 перебував у нервовій напрузі, чому не зарадила зустріч з юридичним радником, та останній звернувся до психолога для допомоги вирішення даної проблеми. Крім того, ОСОБА_2 зазначено, що такі дії ОСОБА_1 змушують його витрачати грошові кошти на юридичних радників для супроводжування даної справи, які міг би витратити на підтримку та лікування свого здоров'я, яке є не ідеальним та яке постійно потребує підтримки з боку лікарів, а не на новий судовий спір, який може тривати довгий період часу.

Тобто, саме звернення до суду ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди змушують Позивача перебувати в нервовій напрузі, депресії, тривозі та зазнавати душевних, моральних та психічних страждань, що в свою чергу негативно впливає на стан здоров'я останнього, через що він має право на відшкодування моральної шкоди у сумі 1000000,00 грн.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 15 ЦК Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних втрат, 3% річних та моральної шкоди ОСОБА_1 реалізувала своє передбачене Конституцією та законами України право на звернення до суду для захисту своїх прав та такі дії не є винними діями особи, а отже суд приходить до висновку про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України уразі відмови в позові судових збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Власюк Катерини Петрівни до ОСОБА_2 про стягнення збитків, пені, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний тест рішення складено 03.11.2025.

Суддя А.М.Тимченко

Попередній документ

131889329

Наступний документ

131889331

Інформація про рішення:

№ рішення:	131889330
№ справи:	638/25036/24
Дата рішення:	21.10.2025
Дата публікації:	21.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Шевченківський районний суд міста Харкова
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (24.12.2025)
Дата надходження:	09.12.2025
Предмет позову:	Ап/скарга адвоката Власюк Катерини Петрівни представника позивача Шевченко Олени Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2025 року по справі за позовом Шевченко Олени Вікторівни в особі представника – адвоката Власюк К

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

13.02.2025 11:30	Дзержинський районний суд м.Харкова
04.03.2025 14:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
28.03.2025 11:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
10.04.2025 13:15	Дзержинський районний суд м.Харкова
25.06.2025 11:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
08.07.2025 10:10	Дзержинський районний суд м.Харкова
11.08.2025 11:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
21.10.2025 11:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
20.11.2025 11:15	Дзержинський районний суд м.Харкова
20.11.2025 12:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
03.12.2025 12:15	Дзержинський районний суд м.Харкова
13.01.2026 10:00	Дзержинський районний суд м.Харкова