Рішення від 11.11.2025 по справі 643/10140/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2025 року

м. Харків

Справа № 643/10140/24

Провадження № 2/638/1562/25

Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді - Яковлевої В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сікорського А.С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в приміщенні Шевченківського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

09 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гупал Роман Миколайович звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 27 листопада 2017 року між ОСОБА_1 (надалі Позивач, Позикодавець) та ОСОБА_2 (надалі Відповідач, Позичальник) був укладений письмовий Договір позики №27/11/17-6 (далі Договір позики), предметом якого було передання у власність Позичальника грошових коштів у сумі 166865 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США = 26,913646 грн.) на день укладення цього Договору було еквівалентно 6200 (шість тисяч двісті) доларів США.

Згідно з п.2 Договору позики, сума позики отримана Позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору.

Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до 1.1 Договору позики та графіку повернення Позичальником грошових коштів, закріпленому у п.5 Договору позики, становив 27 березня 2018 року включно.

Згідно з п.8 Договору позики, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п.1 даного договору, на банківський рахунок або готівкою.

Пунктом 10 Договору позики визначено, що у разі прострочення виконання зобов'язання Позичальником за даним договором, Позичальник зобов'язаний сплатити Позикодавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Згідно з п.п. 11, 12 Договору позики забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань була передача в заставу рухомого майна автомобіля ТОЙОТА модель CAMRY, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2008 року випуску, Тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належав «Позичальнику» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 23.07.2016 Центр 6341.

Відповідно до п.13 Договору позики, факт повернення позики або її частини підтверджується заявою Позикодавця, про одержання суми позики в повному обсязі або частково, яке є єдиним належним підтвердженням виконання Позичальником зобов'язання за цим договором. Після повного виконання зобов'язання Позичальником за даним договором Позикодавець зобов'язується передати Позичальнику розписку.

Відповідно до п. 15.2. Договору позики, Позичальник зобов'язаний належним чином виконувати зобов'язання, покладені на нього положеннями Договору позики (в тому числі щодо своєчасного повернення позики). Відповідно до п.15.3 Договору позики, Позичальник зобов'язаний протягом двох робочих днів письмово повідомляти Позикодавця про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені та наявність інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов'язання за цим Договором, з наданням відповідних документів, що підтверджують такі зміни. Згідно п. 15.4. Договору позики, у разі невиконання Позичальником умов Договору позики, Позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов'язання за Договором позики.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з непогашенням заборгованості за Договором позики, неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковими угодами №1 від 27.03.2018, №2 від 27.07.2018, №3 від 27.11.2018, №4 від 28.03.2019 строк дії Договору позики було продовжено.

Згідно з п.1 додаткової угоди №5 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 164100 (сто шістдесят чотири тисячі сто) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=25,801837 грн.) на день укладення додаткової угоди №5 було еквівалентно 6360 (шість тисяч триста шістдесят) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №5, становив 27.07.2019 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з частковим погашенням суми позики та неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковими угодами строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №6 від 29 липня 2019 року до Договору позики були внесені зміни в п.1. 5. 6.1. 4

Згідно з п.1 додаткової угоди №6 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 157726 (сто п'ятдесят сім тисяч сімсот двадцять шість) гривень 31 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США 25,439728 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 6200 (шість тисяч двісті) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №6, становив 27.11.2019 включно.

Згідно з п.1 додаткової угоди №7 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 186636 (сто вісімдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 24 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CША=25,085516 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7440 (сім тисяч чотириста сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №7, становив 27.11.2019 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з частковим погашенням суми позики та неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковими угодами строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №8 від 29 серпня 2019 року до Договору позики були внесені зміни в п.1, 5, 6.1.

Згідно з п.1 додаткової угоди №8 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 178571 (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят одна) гривня 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=25,221856 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7080 (сім тисяч вісімдесят) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №8, становив 27.11.2019 включно.

Згідно з п.1 додаткової угоди №9 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 236830 (двісті тридцять шість тисяч вісімсот тридцять) гривень 20 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США 24.877122 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 9520 (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №9, становив 27.11.2019 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з отриманням додаткової суми позики, непогашенням заборгованості за позикою, неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковою угодою №9 строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №10 від 17 грудня 2019 року до Договору позики були внесені зміни в п.1, 5, 6.1. Згідно п.1 додаткової угоди №10 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 248217 (двісті сорок вісім тисяч двісті сімнадцять) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=23,55 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10540 (десять тисяч п'ятсот сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №10, становив 27.03.2020 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з непогашенням заборгованості за позикою, неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковою угодою №10 строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №11 від 31 березня 2020 року до Договору позики були внесені зміни в п. 1, 5, 6.1.

Згідно з п.1 додаткової угоди №11 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 295647 (двісті дев'яносто п'ять тисяч шістсот сорок сім) гривень 00 копійок, що за курсом долару США В АТ КБ «ПРІВАТБАНК» (1 долар CШA=28,05 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10540 (десять тисяч п'ятсот сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №11, становив 27.07.2020 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з частковим погашенням суми позики та неможливістю Позичальника виконати зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковою угодою №11 строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №12 від 04 вересня 2020 року до Договору позики були внесені зміни в п.1. 5. 6.1.

Згідно з п.1 додаткової угоди №12 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 282166 (двісті вісімдесят дві тисячі сто шістдесят шість) гривень 05 копійок, що за курсом долару США в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США 27,86 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10128 (десять тисяч сто двадцять вісім) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №12, становив 27.11.2020 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з непогашенням суми позики та неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковою угодою №12 строки, за домовленістю сторін додатковими угодами №13 від 30 листопада 2020 року, №14 від 09 квітня 2021 року та №15 від 31 липня 2021 року строк дії Договору позики було продовжено.

Крім того, згідно з п.1 додаткової угоди №15 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 272950 (двісті сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, що за курсом долару США В АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (1 долар США - 26,95 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10128 (десять тисяч сто двадцять вісім) доларів США.

Відповідно до п.1 додаткової угоди №15 сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому Договором позики має відповідати еквіваленту 10128 доларів США за курсом їх продажу в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на дату здійснення платежу.

Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №15, становив 27.11.2021 включно.

Також, п.3 додаткової угоди №15 від 31.07.2021 сторони погодили, що будь-які грошові розрахунки, які відбувалися до моменту підписання даної угоди, не будуть враховуватися при майбутньому поверненні позики, а грошові кошти були передані позикодавцем Позичальнику в день підписання даної угоди.

Факт отримання позики підтверджується розпискою від 31 липня 2021 року, написаною власноруч Позичальником.

Відповідач не дотримався умов Договору позики з додатковою угодою №15, заходів щодо повернення боргу у визначені строки не вжив, позику Позивачу не повернув. Таким чином, Відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього Договором позики зобов'язань та повернення боргу.

Викладені обставини підтверджуються наступними доказами:

1) Договором позики №27/11/17-6 від 27 листопада 2017 року;

2) Додатковою угодою №1 від 27 березня 2018 року;

3) Додатковою угодою №2 від 27 липня 2018 року;

4) Додатковою угодою №3 від 27 листопада 2018 року;

5) Додатковою угодою №4 від 28 березня 2019 року;

6) Додатковою угодою №5 від 12 липня 2019 року;

7) Додатковою угодою №6 від 29 липня 2019 року;

8) Додатковою угодою №7 від 31 липня 2019 року;

9) Додатковою угодою №8 від 29 серпня 2019 року;

10) Додатковою угодою №9 від 04 жовтня 2019 року;

11) Додатковою угодою №10 від 17 грудня 2019 року;

12) Додатковою угодою №11 від 31 березня 2020 року;

13) Додатковою угодою №12 від 04 вересня 2020 року;

14) Додатковою угодою №13 від 30 листопада 2020 року;

15) Додатковою угодою №14 від 09 квітня 2021 року;

16) Додатковою угодою №15 від 31 липня 2021 року;

17) Розпискою про отримання грошових коштів від 31 липня 2021 року.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором позики і до теперішнього часу в повному обсязі не виконав свої обов'язки, порушивши умови договору позики, завдавши матеріальні збитки позивачу.

Розрахунок інфляційних збитків позивача

Боргові періоди: 272950,00 грн - сума заборгованості (дата початку розрахунку -05.09.2021, дата закінчення розрахунку - 04.09.2024. Інфляційне збільшення - 1,43624364, збитки від інфляції -119072,70 грн.

Розрахунок відсотків за користування грошовими коштами

Боргові періоди: 272950,00 грн - сума заборгованості (дата початку розрахунку -05.09.2021, дата закінчення розрахунку - 04.09.2024. Відсоткова ставка: 3% річних, сума відсотків за користування грошовими коштами за вказаний період складає 24572,73 грн.

Пунктом 10 договору позики також визначено, що за несвоєчасне поверненя позики позичальник сплачує позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми позики за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Розрахунок неустойки за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання:

Боргові періоди: 272950,00 грн - сума заборгованості (дата початку розрахунку -05.09.2021, дата закінчення розрахунку - 04.09.2024, розмір складає 998997,00 грн.

Разом з тим, позивач вважає за можливе зменшити суму неустойки за договором позики з додатковою угодою №15 до суми 419805,00 грн.

Також згідно договору позики з додатковою угодою №15 позика підлягає поверненню таким чином, щоб розмір повернутої позики або її частини відповідав доларовому еквіваленту суми позики за курсом долару США, встановленому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на день здійснення платежу за цим договором. Згідно довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» курс продажу долара США станом на 04.09.2024 (дату подачі позову) становить 41,45 грн. Тобто сума основного боргу становить 419805,60 грн (10128 доларів США*41,45 грн).

Таким чином, за розрахунками сторони позивача, сума заборгованості за договором позики складає 983256,03 грн (419805,60 грн+119072,70 грн+24572,73 грн+419805,00 грн).

Також позивач просить стягнути суму витрат на правову допомогу у попередньому розмірі 74762,80 грн.

Так в обгрунтування витрат вказує, що відповідно до договору про надання правничої допомоги від 12.09.2023 та додатку до нього від 02.09.2024, орієнтовна вартість наданих послуг без участі в судових засіданнях складає 22000 грн. Участь в судових засіданнях - 4000 грн за кожен судодень.

Згідно акту наданих послуг від 04.09.2024 станом на дату подачі позовної заяви надано послуг на суму 17600 грн.

У разі прийняття рішення по справі на користь позивача він має сплатити додатковий гонорар у розмірі 5% від суми задоволених вимог.

Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2024 року вищевказану цивільну справу № 643/10140/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики, передано за підсудністю для розгляду до Шевченківського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України. Представник позивачки - адвокат Гупал Р.М. подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просила задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час, дату, місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.

Відповідачем у встановлений частиною сьомою статті 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною восьмою статті 178 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо сторони чи представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

27 листопада 2017 року між ОСОБА_1 (надалі Позивач, Позикодавець) та ОСОБА_2 (надалі Відповідач, Позичальник) був укладений письмовий Договір позики № 27/11/17-6 (далі Договір позики), предметом якого було передання у власність Позичальника грошових коштів у сумі 166865 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят п'ять) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар США = 26,913646 грн.) на день укладення цього Договору було еквівалентно 6200 (шість тисяч двісті) доларів США.

Згідно з п.2 Договору позики, сума позики отримана Позичальником в повному обсязі до моменту підписання договору. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до 1.1 Договору позики та графіку повернення Позичальником грошових коштів, закріпленому у п.5 Договору позики, становив 27 березня 2018 року включно.

Згідно з п. п. 11, 12 Договору позики забезпеченням виконання Позичальником зобов'язань була передача в заставу рухомого майна автомобіля ТОЙОТА модель CAMRY, шасі (кузов, рама) НОМЕР_1 , 2008 року випуску, Тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН-В, колір чорний, державний номер НОМЕР_2 , який належав «Позичальнику» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого 23.07.2016 Центр 6341.

Відповідно до п.15.3 Договору позики, Позичальник зобов'язаний протягом двох робочих днів письмово повідомляти Позикодавця про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені та наявність інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов'язання за цим Договором, з наданням відповідних документів, що підтверджують такі зміни.

Згідно з п. 15.4. Договору позики, у разі невиконання Позичальником умов Договору позики, Позичальник зобов'язаний повернути всю суму позики, сплатити нараховані пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов'язання за Договором позики.

Згідно п.1 додаткової угоди №5 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 164100 (сто шістдесят чотири тисячі сто) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CIIIA=25,801837 грн.) на день укладення додаткової угоди №5 було еквівалентно 6360 (шість тисяч триста шістдесят) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №5, становив 27.07.2019 включно.

Згідно з п.1 додаткової угоди №7 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 186636 (сто вісімдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 24 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=25,085516 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7440 (сім тисяч чотириста сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №7, становив 27.11.2019 включно.

Відповідно до ст. 651, 653 та 654 Цивільного кодексу України, у зв'язку з частковим погашенням суми позики та неможливістю Позичальника виконати свої зобов'язання в повному обсязі у визначені Договором позики та додатковими угодами строки та зміною курсу долару США, за домовленістю сторін додатковою угодою №8 від 29 серпня 2019 року до Договору позики були внесені зміни в п.1, 5, 6.1.

Згідно з п.1 додаткової угоди №8 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 178571 (сто сімдесят вісім тисяч п'ятсот сімдесят одна) гривня 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=25,221856 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 7080 (сім тисяч вісімдесят) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №8, становив 27.11.2019 включно.

Згідно з п.1 додаткової угоди №10 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 248217 (двісті сорок вісім тисяч двісті сімнадцять) гривень 00 копійок, що за курсом долару США в НБУ (1 долар CШA=23,55 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10540 (десять тисяч п'ятсот сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №10, становив 27.03.2020 включно.

Згідно з п.1 додаткової угоди №11 були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 295647 (двісті дев'яносто п'ять тисяч шістсот сорок сім) гривень 00 копійок, що за курсом долару США В АТ КБ «ПРІВАТБАНК» (1 долар США=28,05 грн.) на день укладення додаткової угоди було еквівалентно 10540 (десять тисяч п'ятсот сорок) доларів США. Кінцевий строк повернення Відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №11, становив 27.07.2020 включно.

Факт отримання позики підтверджується розпискою від 31 липня 2021 року, написаною власноруч Позичальником.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором позики і до теперішнього часу не виконав свої обов'язки, порушивши умови договору позики, завдавши матеріальні збитки позивачу.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку (стаття 545 ЦК України).

Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зроблено висновок, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов'язки та наслідки не підлягають виконанню».

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зроблено висновок про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання відповідача перед позивачем не виконане і позика не повернута.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 по справі № 569/24347/18), від 26.09.2018 по справі №483/1953/16-ц, від 31.10.2018 по справі №707/2606/16-ц.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд виходить з того, що до цих правовідносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України в частині інфляційних втрат, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики та п.1 додаткової угоди №15, яким були внесені зміни до п.1 Договору позики, згідно якого, у власність Позичальника було передано грошові кошти у сумі 272950 (двісті сімдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок, що було еквівалентно 10128 (десять тисяч сто двадцять вісім) доларів США.

Отже, відповідно до п.1 додаткової угоди №15 сторони домовилися, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку, передбаченому Договором позики має відповідати еквіваленту 10128 доларів США.

Кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди № 15, становив 27.11.2021 включно.

Оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Такий висновок у подібних правовідносинах зроблений Верховним Судом України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, а також неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18 та підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За несвоєчасне повернення позики (її чергової частини) Позичальник сплачує Позикодавцю неустойку у розмірі 1% від суми займу за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.

Що стосується пені

Відповідно до статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 549, частиною третьою статті 551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, розмір може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19, вказано, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Як вбачається, позивач просив стягнути з відповідача пеню за невиконання умов договору позики № 27/11/17-6 від 27.11.2017 та додатковою угодою № 15 від 31.07.2021 пеню в розмірі 998 997, 00 грн за період з 05.09.2023 року по 04.09.2024 року.

Умовами договору позики передбачено кінцевий строк повернення відповідачем грошових коштів, відповідно до додаткової угоди №15, 27.11.2021 включно.

Водночас, згідно розрахунку позивача, пеня, яку він і просить стягнути з відповідача, нарахована після настання строку повернення позики, а саме, за період з 05.09.2023 року по 04.09.2024 року.

Таким чином, прострочення виконання зобов'язання відповідача розпочалось з наступного дня, тобто з 28 листопада 2021 року.

Ураховуючи викладене, суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов висновку про те, що підстав для стягнення з позичальника пені за невиконання умов договору позики № 27/11/17-6 від 27.11.2017 та додаткової угоди до нього від 31.07.2021 року, яка нарахована позикодавцем після настання строку платежу (повернення позики) - 27 листопада 2021 року, та, відповідно, для задоволення позовних вимог в цій частині, немає, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, про що позивачем також пред'явлено вимоги.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17, провадження № 61-12636св21; від 02 серпня 2023 року у справі № 758/13264/19, провадження № 61-42св22 та від 26 лютого 2025 року у справі № 758/16162/19 (провадження № 61-15753св24).

Наведена судова практика Верховного Суду щодо порядку обчислення пені є незмінною.

Стосовно вимог про стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. У цьому випадку Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто прострочене зобов'язання визначене у розмірі 13 000,00 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 13 000,00 доларів США. Отже, у частині другій статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Нарахування трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням трьох процентів річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. З ухваленням рішення про стягнення боргу зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося, тому кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Аналогічний правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 405/5723/18 (провадження № 61-7659св21) вказано, що «відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. […] суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 757/14438/20 (провадження № 61-13627св21) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 759/9443/17 (провадження № 61-11386св20) вказано, що «не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим суд, з'ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Разом із тим, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд враховує принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, позивачка просить стягнути три проценти річних за період з 05.09.2021 року по 04.09.2025 року, сума яких, за розрахунком позивача, склала 24 572, 73 грн.

Однак з таким періодом та розрахунком трьох процентів річних суд погодитися не може, з огляду на таке.

Виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, період, за який підлягає стягненню три проценти річних за користування грошовими коштами, з 28 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 10 128 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 28 листопада 2021 року до 23 лютого 2022 року у даному випадку, виходячи з принципу диспозитивності, тобто у межах заявлених позовних вимог, що становить 88 днів, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто, 10 128,00 доларів США х 88 днів х 3% : 100% : 365 = 73, 255 доларів США, що станом на день ухвалення рішення 11.11.2025 за офіційним курсом НБУ, який становить 41,9559 грн за 1 долар, еквівалентно 3 073,46 грн.

На підставі викладеного, за відсутності належних та допустимих доказів, які б свідчили про повне повернення грошових коштів, що свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане, відповідно, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики та у визначений сторонами у договорі позики строк кошти позикодавцю не повернув, що дало суду підстави дійти обгрунтованого висновку, що позивач підтвердила своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання щодо стягнення основної суми боргу 417 921 гривні 79 копійок, еквівалентної 10128 дол. США за курсом Національного банку України (41,2640 грн *10128 дол США), з урахуванням 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, за період з 28 листопада 2021 року по 23 лютого 2022 року, в розмірі 3073 гривень 46 копійок.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині слід відмовити.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

В статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 80 ЦПК України).

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (статті 12, 81, 89 ЦПК України).

У частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони.

Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено квитанцією від 04 вересня 2024 року про сплату судового збору (а. с. 17).

Тому, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 4209 гривень 95 копійок.

Позивач також просила стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 74762,80 грн.

Згідно з положеннями статей 137 ЦПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами за результатом розгляду справи, визначається відповідно до умов договору про надання правничої допомоги та встановлюється на підставі наступних доказів: детального опису робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках надання правничої допомоги по певній справі; доказів вартості робіт (послуг) адвоката, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; детального опису витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги витрат адвоката; доказів здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 09 червня 2020 року по справі № 466/9758/16-ц та від 15 квітня 2020 рокупо справі № 199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи). Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Насамкінець варто зауважити, що чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У свою чергу, в постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд вказав, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У процесі вирішення питання про віднесення до судових витрат, які розподілені за результатами розгляду спору, бонусів, передбачених договором про надання правничої допомоги, залежно від результатів розгляду справи, тобто так званого «гонорару успіху», для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у разі укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.

Стороною позивача суду надано документальні докази, що позивачем понесено витрати на правову допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № б/н від 12.09.2023 року; додаток до вказаного договору від 02.09.2024; ордер про надання правничої (правової) допомоги та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; попередній розрахунок послуг; акту наданих послугу від 04.09.2024; рахунок-фактура №б/н від 04.09.2024 до акту наданих послуг від 04.09.2024.

Так, відповідно до акту наданих послуг від 04 вересня 2024 року сторони договору про надання правової допомоги № б/н від 12.09.2023 року склали акт про те, що адвокат передав, а клієнт прийняв наступні послуги:

- консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом до ОСОБА_2 - 1 год, вартість 1 год - 1600 грн, загальна сума - 1600 грн; юридичний аналіз законодавства та судової практики з питань, викладених у позовній заяві: - 3 год, вартість 1 год - 1600 грн, загальна сума - 4800 грн; підготовка та подача позовної заяви до ОСОБА_2 : - 7 год, вартість 1 год - 1600 грн, загальна сума - 11200 грн.

Загальна вартість послуг на день складання акту складає 17600 грн 00 коп (а.с. 46).

Згідно рахунку-фактури від 04 вересня 2024 року найменування послуг:

Всього до сплати: 17600 грн 00 коп (а.с. 47).

Суд звертає увагу на те, що частина з наданих послуг, перелічена адвокатом не може бути віднесена до правничої допомоги, з огляду на наступне.

Суд вважає, що юридичний аналіз законодавства та судової практики з питань, та, відповідно, консультація клієнта з вивченням відповідних документів за позовом є невід'ємною частиною складання та подання позовної заяви.

Вчинення адвокатом дій щодо аналізу матеріалів з опрацюванням всіх наданих документів з боку клієнта було спрямоване на підготовку та безпосередньо складання позовної заяви, формування пакету документів до суду, що включено у вартість цієї послуги.

Отже, відокремлення стадії вивчення проблеми, аналізу запиту від послуги з підготовки та подання позовної заяви з врахуванням опрацювання спору при підготовці позовної заяви сприяло необґрунтованому збільшенню вартості наданих послуг.

Окрім того, не можуть бути включені для розподілу судових витрат такий вид послуг адвоката як консультація клієнта, адже останні можуть мати місце виключно на стадії підготовки позовної заяви.

Так, згідно з п. 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено: представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне - процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, правовий аналіз, вивчення документів, консультація клієнта, вартість яких не є документально підтвердженою належним чином, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені в статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Верховний Суд у постанові від 02.06.2022 у справі №160/6899/20 зазначив про те, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має урахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу, а також пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності витрат.

Згідно приписів частини першої, третьої сатті 211 ЦПК України, розгляд справи ві дбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявит и клопотання про розгляд справи за його відсутності . Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

А тому, щодо участі адвоката у судових засіданнях, суд виходить з того, що, скориставшись та реалізувавши своє процесуальне право правом, передбаченим ч. 3 ст. 211 ЦПК України, згідно з якою, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, 26.11.2024, 03.04.2025, 10.11.2025 через систему «Електронний суд» представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Гупал Р.М. подавав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 149-150, 207, 234-235).

Враховуючи викладене, зважаючи на складність справи, яка розглядалася в порядку загального позовного провадження, зокрема, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг, та час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також, оцінивши співмірність витрат зі складністю предмета спору, виходячи із критеріїв розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000, 00 грн.

Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 12 000, 00 грн є обґрунтованими, адекватним та є співмірним із рівнем складності справи та витраченим адвокатом часом.

Керуючись статтями 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 27/11/17-6 від 27.11.2017 з додатковою угодою № 15 від 31.07.2021 в розмірі 420 995 (чотириста двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 25 копійок, з яких: основна сума боргу - 417 921 (чотириста сімнадцять тисяч дев'ятсот двадцять одна) гривні 79 копійок; 3% річних - 3 073 гривень 46 копійок.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , 12 000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , судові витрати в розмірі 4209 (чотири тисячі двісті дев'ять) гривень 95 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://dg.hr.court.gov.ua/sud2011/ на Офіційному веб - порталі судової влади України.

Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 19 листопада 2025 року.

Суддя В. М. Яковлева

Попередній документ

131889318

Наступний документ

131889320

Інформація про рішення:

№ рішення:	131889319
№ справи:	643/10140/24
Дата рішення:	11.11.2025
Дата публікації:	21.11.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Шевченківський районний суд міста Харкова
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них; інших видів кредиту

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (12.12.2025)
Дата надходження:	12.12.2025
Предмет позову:	за позовом Барсук Є.А. до Діденка Д.С. про стягнення суми заборгованості за договором позики

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

27.11.2024 13:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
05.02.2025 14:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
10.03.2025 11:40	Дзержинський районний суд м.Харкова
03.04.2025 14:30	Дзержинський районний суд м.Харкова
22.05.2025 14:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
16.07.2025 13:00	Дзержинський районний суд м.Харкова
15.09.2025 11:30	Дзержинський районний суд м.Харкова
11.11.2025 11:30	Дзержинський районний суд м.Харкова