Номер провадження: 11-кп/813/1975/25
Справа № 522/13313/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2025 у к/п № 12024164500000204 від 24.06.2024 відносно:
ОСОБА_7 ,яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одеса, громадянки України, з вищою освітою, незаміжньої, яка має на утриманні малолітню дитину, фізичної особи-підприємця, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимої,
- обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України та їй призначено покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин.
Строк відбування покарання вирішено рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до набрання вироку законної сили визначено не обирати.
Цивільний позов ОСОБА_9 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 5 000 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання стосовно долі речових доказів.
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що 22.06.2024 о 16 год. 30 хв. вона перебувала в стані алкогольного сп'яніння, оскільки зазначеного дня у неї був день народження, в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 », розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , з метою придбання алкогольних напоїв. Помітивши в магазині раніше їй знайому малолітню ОСОБА_10 , 2013 р.н. з її малолітніми подругами, з якими вони проживають в одному будинку, ОСОБА_7 почала їх провокувати на з'ясування стосунків з приводу причин, з яких вони перестали спілкуватись з її донькою.
Стан алкогольного сп'яніння викликав спалах агресії у ОСОБА_7 через небажання малолітніх спілкуватись з нею з вказаного приводу і на вказаному ґрунті у неї виникли неприязні відносини до малолітньої ОСОБА_10 , яку вона вважала винною у тому, що діти перестали спілкуватись з її донькою і як наслідок у ОСОБА_7 виникло бажання завдати фізичного болю малолітній ОСОБА_10 шляхом нанесення їй удару.
Діючи з вказаною метою, ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що ОСОБА_10 є малолітньою, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та його наслідки, раптово підійшла до ОСОБА_10 та нанесла долонею правої руки один сильний удар по голові, завдавши потерпілій ОСОБА_10 фізичного болю, не спричинивши їй тілесних ушкоджень.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , вказує на те, що вирок суду 1-ої інстанції є незаконним, в частині призначення покарання та на думку ОСОБА_7 є надто суворим з огляду на наступні обставини:
- судом не було надано оцінку обставинам, які пом'якшують покарання, а саме, те що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності раніше не притягувалася, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має позитивні характеристики за місцем проживання, визнала провину та щиро покаялася;
- поза увагою суду залишилась відсутність тяжких наслідків, оскільки, відповідно до висновку експерта №899 від 18.07.2024, удар не спричинив потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень;
- суд 1-ої інстанції не врахував, що наявність у ОСОБА_7 дитини на утримані, унеможливлює виконання покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
За таких обставин, захисник ОСОБА_8 просить вирок суду від 06.05.2025 змінити та ухвалити в частині призначеного покарання новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання у виді штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В судовому засіданні апеляційного суду захисник ОСОБА_8 та обвинувачена ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечувала щодо задоволення апеляційної скарги.
Неповнолітня потерпіла ОСОБА_10 та її законний представник ОСОБА_9 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, проте надіслали клопотання про розгляд справи за її відсутності.
При цьому, на адресу апеляційного суду надійшли письмові заперечення від законного представника потерпілої ОСОБА_9 та прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_11 , в яких останні просили апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок щодо ОСОБА_7 - без змін.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників апеляційного провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваного вироку свідчить про те, що він зазначеним вимогам Закону відповідає не у повному обсязі з огляду на таке.
Враховуючи те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, що їй інкримінується, а також кваліфікація її дій не оспорюється, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що суд 1-ої інстанції, належним чином оцінив досліджені під час судового розгляду докази з точки зору належності, допустимості, достовірності та правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 126 КК України, за кваліфікуючими ознаками: умисне завдання удару, яке завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень.
Що стосується доводів сторони захисту стосовно надмірної суворості призначеного обвинуваченій ОСОБА_7 судом 1-ої інстанції покарання, колегія суддів вважає їх частково слушними з огляду на наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Вимогами ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення і усвідомлення винною особою необхідності її понести, а з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи і попередження нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд 1-ої інстанції врахував повне визнання нею своєї вини, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та відомості про її особу, зокрема те, що вона має постійне місце реєстрації та проживання, не заміжня, є фізичною особою-підприємцем, самостійно виховує неповнолітню доньку, у лікаря на наркологічному обліку не значиться, раніше не судима, має позитивні характеристики з місця проживання.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, судом 1-ої інстанції встановлено не було.
Обставинами, які обтяжують покарання, передбаченими ст. 67 КК України суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини та у присутності малолітніх, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що санкція ч. 1 ст. 126 КК України передбачає покарання у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
При цьому, аналіз положень КК, якими регламентовано питання призначення покарання дає підстави для висновку, що чіткі критерії визначення необхідності застосування саме тієї чи іншої форми реалізації кримінальної відповідальності відсутні, натомість суду надається право самостійно її обрати.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (його права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості та достатності обраного покарання тощо.
У постанові Першої судової палати ККС у складі ВС від 15.08.2023 по справі №295/424/21 зазначено, що процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Апеляційний суд, врахувавши визнання обвинуваченої ОСОБА_7 своєї вини у скоєному діянні як в суді 1-ої, так і в суді апеляційної інстанції, дані про її особу, щире каяття, позитивні характеристики, наявність малолітньої дитини на утриманні та відсутність тяжких наслідків, приходить до висновку, що покарання у виді 60 годин громадських робіт буде достатнім для виправлення ОСОБА_7 та відповідатиме принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
В той же час, апеляційний суд не вбачає підстав для ухвалення нового вироку, як того просить захисникОСОБА_8 , оскільки в її апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення становища обвинуваченої ОСОБА_7 .
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Частиною 2 ст. 409 КПК України визначено що, підставою для скасування або зміни вироку суду 1-ої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а оскаржений вирок щодо ОСОБА_7 - зміні, в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 408, 409, 414, 419, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2025 від 24.06.2024, яким ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України - змінити, в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 покарання за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України у виді громадських робіт на строк 60 (шістдесят) годин.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4