Номер провадження: 33/813/2155/25
Номер справи місцевого суду: 947/37323/25
Головуючий у першій інстанції Іванчук В. М.
Доповідач Назарова М. В.
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,
за участю секретаря - Соболєвої Р.М.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань
апеляційну скаргуОСОБА_1
на постановуКиївського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 гривень.
ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 21.09.2025 року о 00:20 год., за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога 83а, керував електросамокатом потужністю 700 ватт, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року та закрити провадження по справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що переривання відеозапису є грубим порушенням п. 3 Розділу VI «Інструкції із застосування технічних засобів поліції» (затвердженою Наказом МВС № 1026 від 19.11.2015), де передбачено безперервну відеофіксацію від моменту зупинки до завершення адміністративної процедури. Поліцейський не почав вести відеозапис з моменту зупинки, відео починається о 00:25, проте у протоколі зазначений час зупинки 00:20, тому відповідно на запис не потрапив момент зупинки, перевірки документів та фрагмент де поліцейський відпустив ОСОБА_1 після перевірки. У подальшому поліцейський навмисно перервав відеозапис на кілька хвилин, коли переконував ОСОБА_1 відмовитись від огляду. Відсутність безперервного запису позбавляє суд можливості об'єктивно оцінити правомірність дій поліцейських, що робить відео недопустимим доказом відповідно до ч. 1 ст. 251 та ст. 252 КУпАП.
Вказує, що поліцейські не роз'яснили права, передбачені ст. 268 КУпАП та п. 2.5 ПДР України, не назвали ознаки сп'яніння або причину повторної зупинки та ввели в оману щодо відповідальності, повідомивши, що «буде лише попередження» чим порушили принцип доброчесності державних органів (ст. 19 Конституції України).
Також вказує, що відсутні підтвердження правомірності огляду, оскільки ОСОБА_1 не пред'явлено сертифікат на прилад (драґер), не показали документ про калібрування, що є обов'язковою умовою достовірності результатів (наказ МВС № 1452 від 09.11.2015).
Стверджує, що відсутні законні підстави для зупинки, перша перевірка поліцейськими відбулася раніше, тієї ж ночі, під час якої не було виявлено жодних порушень. Повторна зупинка без виявленого порушення суперечить ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», яка передбачає вичерпний перелік підстав. Поліцейські не зафіксували жодної із передбачених законом підстав для повторної зупинки, що свідчить про незаконність самої зупинки.
Відсутні об'єктивні ознаки сп'яніння, передбачені Інструкцією № 1452, на відеозаписі відсутні будь-які візуальні прояви тремтіння рук або зміни кольору шкіри обличчя; поліцейський не вказав, яким саме чином він спостерігав ці ознаки; перевірка «на запах» була фактично проведена після того як ОСОБА_1 виконав вимогу поліцейського «дихнути», та останній повідомив, що ОСОБА_1 може їхати далі, тобто ознаки запаху алкоголю не підтвердились. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що зазначені ознаки є надуманими і не підтверджені жодним доказом, що прямо суперечить вимогам ч. 1 ст. 266 КУпАП та Інструкції № 1452.
Вказує на неправильне визначення об'єкта правопорушення, оскільки суд застосував неправильне тлумачення поняття «транспортний засіб», електросамокат на якому рухався ОСОБА_1 , мав потужність 700 Вт, тобто не є механічним транспортним засобом у розумінні ПДР. Максимальна швидкість електросамокату Jet до 25 км/год, рух відбувався окремою смугою для велотранспорту, тобто не створював загрози дорожньому руху на дорогах загального користування.
Суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду по справі № 127/5920/22 від 15.03.2023, проте вказана постанова стосувалася цивільно-правової відповідальності за шкоду, а не адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. Суд неправомірно використав цивільно-правове визначення «джерела підвищеної небезпеки» для кваліфікації адміністративного правопорушення.
В судовому засіданні особа, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати постанову суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, осіб, що брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засобі відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засоби ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735.
Огляд на стан сп'яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (пункт 6 розділу І Інструкції).
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи винним правопорушника ОСОБА_1 суд вважав доведеною його вину матеріалами справи.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі.
Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об'єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 460163 від 21.09.2025 зафіксовано, що 21.09.2025 року о 00:20 год., за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 83а, ОСОБА_1 керував електросамокатом потужністю 700 ватт, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР. В графі щодо пояснень зазначив, що відмовився від проходження огляду у зв'язку з тим, що квапився додому, вказаний протокол ОСОБА_1 підписав без заперечень (а.с. 1);
- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 21.09.2025, відповідно до якого огляд не проводився (а.с. 5);
- відеозаписом, який було оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено, що працівник поліції роз'яснює ОСОБА_1 , що самокат відноситься до транспортних засобів, тому вживати та їхати не можна, поліцейський запропонував пройти огляд на місці зупинки або в медичному закладі, роз'яснивши, що ОСОБА_1 може відмовитися (00:25:51 хв). ОСОБА_1 запитав: «Якщо відмовлюся?», на що поліцейський відповів, що буде складено протокол (00:26:32 хв). ОСОБА_1 сказав, що відмовляється та поліцейський вказав, що в них є прилад газоаналізатор Драгер, та ще раз запитав ОСОБА_1 чи буде останній проходити огляд, на що ОСОБА_1 відповів «Ні» (00:28:00 хв). Поліціант роз'яснив, що за відмову буде складено адміністративний протокол. Склавши протокол, поліцейський ознайомив ОСОБА_1 з його змістом, який останній підписав без зауважень.
Апеляційний суд відхиляє доводи скарги, що відеозапис переривався, що є грубим порушенням п. 3 Розділу VI «Інструкції із застосування технічних засобів поліції», затвердженою Наказом МВС № 1026 від 19.11.2015, оскільки долучений відеозапис повністю відображає послідовність події, час та дату, а також стан та поведінку ОСОБА_1 , яка свідчить про факт відмови від проходження огляду на місці та в медичному закладі.
Співробітники поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення діяли згідно до вимог чинного законодавства та у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп'яніння та оформлення результатів такого огляду.
Наданий працівниками поліції відеозапис, апеляційний суд визнає належним та допустимим доказом по справі та бере його до уваги, і з нього чітко вбачається неодноразове пропонування працівниками поліції ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння (00:25:51 хв, 00:28:00 хв), від якого ОСОБА_1 відмовився.
Безпідставним є твердження заявника, що оскільки поліцейський не почав вести відеозапис з моменту зупинки, тому відповідно на запис не потрапив момент зупинки, перевірки документів, фрагмент, де поліцейський відпустив ОСОБА_1 після перевірки та переконання ОСОБА_1 відмовитись від огляду, оскільки ґрунтуються тільки на припущеннях та не підтверджені належними, допустимими доказами. Намаганням ОСОБА_1 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції довести, що за перерву у відеозапису тривалістю 23 секунди (запис і звук продовжуються - 27.27-27.50) працівник поліції підійшов до нього, вмовив відмовитися під запис від медичного огляду, на що ОСОБА_1 погодився, та повернувся до поліцейської автівки, де начебто лежала бодікамера, суд дає критичну оцінку, оскільки об'єктивно вказане схиляння до адмінправопорушення, роз'яснення наслідків такого, дача згоди та пересування працівника поліції на відстань приблизно 5-6 метрів туди і назад (коли відеозапис продовжується, і на відео ОСОБА_1 стоїть біля свого автомобіля) жодним чином не вкладається у названі 23 секунди.
Доводи скарги, що поліцейські не роз'яснили права, передбачені ст. 268 КУпАП, спростовується матеріалами справи, а саме протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 460163 від 21.09.2025, де міститься підпис ОСОБА_1 в графі щодо роз'яснення прав.
Щодо доводу скарги, що поліцейські не роз'яснили п. 2.5 ПДР України, то такий спростовується дослідженим відеозаписом, відповідно до якого поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 , що за відмову буде складено адміністративний протокол - 00:26:32 хв.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, є порушенням вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху і утворює самостійний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, про що водієві було роз'яснено працівником поліції.
Мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
Слід відмітити, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння є правопорушенням з формальним складом, тобто є закінченим саме з моменту висловлення особою відмови від проходження відповідного огляду.
Доводи скарги, що працівники поліції не назвали причину повторної зупинки та ввели в оману щодо відповідальності, повідомивши, що «буде лише попередження», апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що за правовим аналізом норм Правил дорожнього руху незгода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це, не позбавляє його обов'язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан сп'яніння, і такий обов'язок не впливає на причину зупинки.
Положення Інструкції пов'язують обов'язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп'яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеним факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку через відсутність в матеріалах справи підстав зупинки транспортного засобу такого водія за встановленого факту керування таким транспортним засобом.
Крім того, всупереч доводам скарги, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст.130 КУпАП, оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту інкримінованого правопорушення.
Щодо твердження скарги, що відсутні підтвердження правомірності огляду, оскільки ОСОБА_1 не пред'явлено сертифікат на прилад (драґер), не показали документ про калібрування, що є обов'язковою умовою достовірності результатів (наказ МВС №1452 від 09.11.2015), апеляційний суд вказує таке.
Згідно п. 5 Розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та/або сертифікат перевірки типу засобів вимірювальної техніки, та/або декларацію про відповідність та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Натомість, як вбачається з відеозапису ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, а також не вимагав у поліцейських сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку приладу, тому вищезазначені доводи є безпідставними.
Щодо доводів скарги, що відсутні об'єктивні ознаки сп'яніння, апеляційний суд вказує, що відповідно до чинного законодавства, працівник поліції самостійно на власний розсуд доходить висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження таким водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Оцінюючи доводи скарги, що суд застосував неправильне тлумачення поняття «транспортний засіб», електросамокат на якому рухався ОСОБА_1 , мав потужність 700 Вт, тобто не є механічним транспортним засобом у розумінні ПДР, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005, зі змінами, при розгляді адміністративних справ, зокрема, за ст. 130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст. 121 КУпАП, п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 № 13-06.
За положеннями ст. 121 КУпАП під транспортними засобами у ст. 121-126, 127-1 - 128-1, ч. 1, 2 ст. 129, ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139, 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому механічний транспортний засіб.
Слід зазначити, що 23.03.2023 набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:
-електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Отже, фактично електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнані транспортними засобами.
В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Протоколом про адміністративне правопорушення зафіксовано керування ОСОБА_1 , електросамокатом марки Jet, тобто з урахуванням наведеного аналізу правових норм ОСОБА_1 керував легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.
Слід звернути увагу, що частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою в стані сп'яніння. Отже, суб'єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп'яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.
З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов'язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп'яніння, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов'язок, передбачений п. 2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов'язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов'язки водіїв механічних транспортних засобів.
Більш того, відповідно до п. 1.9 угоди користувача JET.UA електросамокат- транспортний засіб, що надається Користувачу на умовах Договору приєднання. Протягом оренди користувач зобов'язаний дотримуватися Правил дорожнього руху та інших вимог чинного законодавства та нормативно-правових актів України. Користувачеві забороняється використання транспортного засобу у стані алкогольного, наркотичного, токсичного чи будь якого іншого сп'яніння, під впливом лікарських препаратів, що погіршують реакцію та увагу, у хворобливому чи стомленому стані, що ставить під загрозу безпеку руху та оточуючих (п. 4.5).
За таких обставин, доводи заявника, що електросамокат не є транспортним засобом не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».
Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.
Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова