Дата документу 11.11.2025 Справа № 323/39/22
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/244/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №323/39/22Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.3 ст.297 КК України
11 листопада 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 березня 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Оріхів Запорізької області, який зареєстрований у АДРЕСА_1 , проживав у АДРЕСА_2 , зареєстрований як ВПО у АДРЕСА_3 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.297 КК України,
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.
26 жовтня 2021 року ОСОБА_8 умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи на території ГРП-7 неподалік від м.Оріхів Запорізької області, за допомогою принесеного інструменту відкрутив металеву решітку на вікні технічного приміщення та, розбивши скло, проник до зазначеного приміщення, звідки таємно викрав належні АТ «ОГС «Запоріжгаз» два редуктори до крану кульового приварного Broen DN 400 PN 25 вартістю 33750 гривень кожен, спричинивши матеріальну шкоду на суму 67500 гривень.
03 листопада 2021 року близько 10:00 години ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою викрадення металевих речей, прибув на місце поховання, а саме кладовище №3, розташоване на вул.Привокзальній у м.Оріхів, де підійшов до могили ОСОБА_9 , поруч з яким були розташовані металеві стіл та лавка. Далі ОСОБА_8 , грубо порушуючи загальноприйнятні моральні принципи шанобливого ставлення до пам'яті померлих, руками розхитав зазначені речі та витяг їх з землі, після чого металевий стіл вартістю 725,73 грн. залишив на місці, а металеву лавку вартістю 355,96 грн. розламав та виніс з території кладовища, спричинивши потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 1081,68 грн.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.3 ст.185 КК як умисне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням в інше приміщення, та за ч.3 ст.297 КК як наруга над місцем поховання, вчинена з корисливих мотивів. Йому призначено покарання:
- за ч.3 ст.185 КК у виді 3 років позбавлення волі;
- за ч.3 ст.297 КК у виді 4 років обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст.70, ст.72 КК за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_8 покарання шляхом повного поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначивши покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Вирішено питання про початок строку відбування покарання, арешт майна та речові докази.
В апеляційній скарзі захисник просила вирок скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що покази представника потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не містять жодних доказів вини ОСОБА_8 , а свідчать лише про факт зникнення речей. Жодних доказів, які б могли свідчити про точну дату зникнення зазначених в обвинувальному акті речей, а також особу, яка вчинила злочин, в матеріалах кримінального провадження немає, тому не можна чітко стверджувати, що дата, зазначена в обвинувальному акті, є датою зникнення редукторів. Вказала, що покази ОСОБА_8 є послідовними та логічними, не суперечили одне одному ані на досудовому розслідуванні, ані під час проведення судового розгляду. Доводи обвинуваченого про відсутність в його діях умислу на викрадення чужого майна, що свідчить лише про привласнення ним знахідки, не спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Вважала, що досліджені судом докази в своїй сукупності не містять прямої вказівки на особу ОСОБА_8 як на суб'єкта, який вчинив крадіжку редукторів та металевої лавки, досліджені докази не доводять вину ОСОБА_8 поза розумним сумнівом, а навпаки грубо порушують закріплений законом України принцип презумпції невинуватості.
У судове засідання апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 повторно не з'явився.
При цьому апеляційним судом вживалися всі можливі заходи щодо повідомлення обвинуваченого про дату, час і місце апеляційного розгляду.
Зокрема ухвалою апеляційного суду від 16 вересня 2025 року до обвинуваченого ОСОБА_8 було застосовано привід в судове засідання на 11 листопада 2025 року, який не було виконано у зв'язку з відсутністю (не проживанням) обвинуваченого за вказаною в ухвалі адресою. Згідно пояснень опитаних сусідів ОСОБА_8 у квартирі АДРЕСА_4 (адреса вказана відповідно до наявної в матеріалах провадження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи) не проживає, вони ніколи його не бачили, актуальні місцезнаходження та номер телефону ОСОБА_8 їм невідомі.
Також секретарем судового засідання був здійснений телефонний дзвінок на номер телефону ОСОБА_8 , повідомлений його захисником ОСОБА_7 , проте встановити зв'язок з обвинуваченим не виявилось за можливе, оскільки номер абонента знаходиться не в мережі. Сама захисник також не має зв'язку з обвинуваченим. Місце його перебування їй не відоме.
Відповідно до інформації командування військової частини НОМЕР_1 , де обвинувачений ОСОБА_8 проходив військову службу, останній вважається таким, що 06 листопада 2024 року самовільно залишив вказану військову частину, про що 05 травня 2025 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.5 ст. 407 КК.
Після фактичного припинення ОСОБА_8 виконання служби в ЗСУ останній про фактичне місце свого перебування суду нічого не повідомляв. З апеляційною скаргою на вирок суду не звертався.
У зв'язку з викладеним, а також враховуючи, що в поданій стороною захисту апеляційній скарзі, питання про погіршення правового становища обвинуваченого не порушується, участь ОСОБА_8 в судовому засіданні апеляційного суду є необов'язковою (ч.4 ст.401 КПК).
За таких обставин та відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК апеляційний суд ухвалив провести апеляційний розгляд без участі обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки апеляційним судом здійснено всі можливі заходи за для повідомлення обвинуваченого про час і місце апеляційного розгляду. ОСОБА_8 фактично ухиляється від розгляду апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , поданої в його інтересах.
У судове засідання апеляційної інстанції представник потерпілого АТ «Запоріжгаз», будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду, не з'явився, надіславши на адресу апеляційного суду заяву про розгляд апеляційної скарги захисника за відсутності представника потерпілого. Просив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 відхилити, а вирок суду залишити без змін. Враховуючи дані обставини та відповідно до положень ч.4 ст.405 КПК апеляційний суд провів апеляційний розгляд без участі представника потерпілого.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію захисника, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; прокурора, яка висловила заперечення проти скарги та просила вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.
Згідно з ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Твердження захисника про те, що покази представника потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 не містять жодних доказів вини ОСОБА_8 , а свідчать лише про факт зникнення речей, є непереконливими, оскільки під час судового розгляду обвинувачений не заперечував той факт, що саме він взяв редуктори, проте заперечував, що вони перебували у приміщенні газорозподільного пункту, вказавши, що, нібито, редуктори знаходились біля газової будки у кущах.
Разом з тим покази обвинуваченого в частині того, що редуктори знаходились не в приміщенні, а поряд з ним, спростовуються показаннями представника потерпілого та свідків, які вказали, що редуктори були розташовані всередині металевої споруди типу вагончика, яка була обладнана дверима та вікнами, які облаштовано решітками. При цьому, коли було виявлено відсутність редукторів, на вікнах споруди також було встановлено відсутність решіток та було вибито вікно, що підтверджується протоколом огляду місця події від 27 жовтня 2021 року, яким встановлено, що на момент огляду скло одного з вікон розбите.
Доводи захисника про відсутність в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК, оскільки в даному випадку мало місце привласнення ним знахідки, колегія суддів вважає хибними, виходячи з наступного.
Так, на відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Встановлені у кримінальному провадженні обставини засвідчують, що редуктори, які належали АТ «Запоріжгаз», фактично не вийшли з його володіння, оскільки вони знаходились всередині металевої споруди, обладнаної дверима та вікнами з решітками. Під час перевірки працівниками АТ «Запоріжгаз» газорозподільних пунктів в споруді було виявлено відсутність решіток та вибито вікно, а зі споруди зникли два редуктори. Вказане свідчить про те, що дане майно не вибуло з володіння власника.
За таких обставин, дії обвинуваченого ОСОБА_8 правильно кваліфіковані місцевим судом за ч.3 ст.185 КК.
Посилання захисника в апеляційній скарзі про відсутність доказів, які б могли свідчити про точну дату зникнення редукторів, а тому не можна чітко стверджувати, що зазначена в обвинувальному акті дата є датою їх зникнення, не спростовують правильність висновків суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні крадіжки редукторів.
Винуватість ОСОБА_8 у скоєнні передбаченого ч.3 ст.297 КК злочину також є доведеною поза розумним сумнівом та підтверджується наявними в матеріалах провадження доказами. Зокрема допитаний в суді свідок ОСОБА_14 зазначив, що бачив ОСОБА_8 неподалік пункту приймання металобрухту, який віз у тачці металеві кутки та труби. На запитання свідка де обвинувачений взяв вказані речі, останній повідомив, що витяг їх біля могили на кладовищі та показав звідки саме. При цьому одяг та взуття ОСОБА_8 були брудні, а працівник пункту приймання металобрухту пояснив свідку, що ОСОБА_8 намагався здати металеві вироби, але їх не прийняли, оскільки запідозрили, що вони з кладовища. Проведеним 08 листопада 2021 року оглядом місця події поряд з могилами ОСОБА_15 та ОСОБА_16 виявлено металевий стіл та дерев'яні дошки (які раніше були частиною лавки), а також у землі виявлено чотири отвори, що свідчить про примусове вилучення столу та лавки.
Отже, доводи захисника відсутність доказів того, що обвинувачений вчинив крадіжку металевої лавки є непереконливими.
Правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні передбачених ч.3 ст.185, ч.3 ст.297 КК кримінальних правопорушень, за обставин, зазначених в оскаржуваному вироку. Доводи апеляційної скарги захисника даних висновків суду не спростовують.
При цьому колегія суддів не встановила жодних порушень при дослідженні судом доказів чи неповноти такого дослідження та іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, не надавала.
Призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром є необхідним для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли б перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час апеляційного розгляду не встановлено.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що висуваючи вимогу про скасування вироку суду з призначенням нового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції, захисник в апеляційній скарзі не зазначила підстави для прийняття відповідного рішення, які визначені ст.415 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 29 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4