Справа № 307/3277/25
17.11.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
учасників судового процесу: обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні № 11-кп/4806/532/25 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2025 року,
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2025 року, клопотання прокурора Тячівської окружної прокуратури про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задоволено.
Продовжено ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 05 грудня 2025 року включно.
Визначено заставу у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії ухвали на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ: отримувач коштів: ТУ ДСА України в Закарпатській області, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 26213408; розрахунковий рахунок - UA198201720355209001000018501; Банк отримувача: ДКСУ м. Київ; Код банку (МФО): 820172, призначення платежу - застава.
Роз'яснено обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Закарпатській області коштів має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно звільнити ОСОБА_5 з-під варти та повідомити про це суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У разі внесення застави покладено на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов'язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свої паспорти для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування з потерпілим, свідками, експертом та спеціалістом у даному кримінальному провадженні;
Вказані обов'язки у разі внесення застави покладаються на ОСОБА_5 на строк не більше двох місяців.
У разі невиконання вище перелічених обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст.194 КПК України.
Відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт.
З матеріалів контрольного (кримінального) провадження вбачається, що 29 серпня 2025 року до Тячівського районного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 11 серпня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025071160000508 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що ОСОБА_5 , будучи раніше неодноразово судимим, востаннє вироком Хустського районного суду Закарпатської області від 06.11.2023 за ч. 3 ст. 15-ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі із застосуванням ст. 71 КК України приєднано не відбуте покарання за вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.12.2020 у виді 6 місяців позбавлення волі, та призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі, на шлях перевиховання та виправлення не став, та повторно вчинив умисне тяжке кримінальне правопорушення проти власності.
11 серпня 2025 року о 19 год. 19 хв. під час дії на всій території України воєнного стану, строк якого продовжувався відповідними Указами Президента України та який діє по теперішній час, ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, спрямованим на незаконне збагачення за рахунок викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправність, караність, суспільну небезпечність своїх дій, а також настання суспільно-небезпечних наслідків, знаходячись в приміщенні магазину «Щодня», що розташований в м. Тячів по вул. Незалежності, 73 Закарпатської області, шляхом вільного доступу зайшов у підсобне приміщення, де знаходилась жіноча сумка, яка належить ОСОБА_6 , з якої викрав грошові кошти в сумі 25 000 гривень, після чого з місця події втік, спричинивши ОСОБА_6 майнову шкоду на вказану суму.
Таким чином, ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, тобто, у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій повторно, в умовах воєнного стану.
Задовольняючи клопотання прокурора, та відмовляючи у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу, суд першої інстанції вказав на тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого ОСОБА_5 обвинувачується, а також те, що ризики, передбачені положеннями ст. 177 КПК України, що стали підставою для обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинуваченого суду не надано, що застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано, у зв'язку з чим суд застосував щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у разі її внесення, поклав на обвинуваченого передбачені ч. 1 ст. 194 КПК України обов'язки.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 вказує на те, що судом першої інстанції однобічно, упереджено розглянуто клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги його доводи про стан його психічного та фізичного здоров'я і подальше незаконне утримання його під вартою в тяжких тюремних умовах без стаціонарного необхідного йому лікування, що може привести до дуже тяжких наслідків стану його здоров'я та життя, що є грубе та цинічне порушення Закону України про охорону здоров'я громадян України та їх людських прав гарантованих Конституцією України. Просить суд оскаржувану ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою скасувати, та обрати йому більш м'який запобіжний захід - домашній арешт. Обвинувачений ОСОБА_5 зобов'язується виконувати всі покладені на нього обов'язки.
Апеляційна скарга розглядаються за відсутності прокурора, неявка якого, з огляду на положення ст. 405, 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, пояснення обвинуваченого ОСОБА_5 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали контрольного провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
У відповідності до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим статтею 177 цього Кодексу ризикам, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , колегія суддів вважає належним чином умотивованим, викладені в судовому рішенні твердження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
Так, на переконання колегії суддів, при вирішенні питання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що: інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, і за його вчинення йому загрожує покарання у виді позбавлення волі від п'яти до восьми років; неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, а навпаки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину; дані про особу обвинуваченого; що судовий розгляд не розпочато, жодні докази не досліджені, потерпілі та свідки не допитані і наведені ризики та обставини є реальними і триваючими, об'єктивно існують, а тому його тримання під вартою буде виправданим та необхідним.
Всупереч доводів апеляційної скарги, висновок суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , відповідає фактичним обставинам справи і такий висновок підтверджується перевіреними судом доказами, яким дана належна оцінка.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що обвинуваченим та стороною захисту не надано жодних доказів, що вік та стан здоров'я ОСОБА_5 перешкоджає продовженню дії відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У зв'язку з чим твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про те, що зважаючи на його психічний стан він потребує стаціонарного лікування і не може утримуватися в установі виконання покарань, оскільки там не створені належні умови, апеляційний суд відхиляє.
Разом з тим, ні суду першої ні апеляційної інстанцій не надано доказів, що стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_5 перешкоджає йому перебувати під вартою в державній установі виконання покарань № 9. Належного медичного висновку, який би засвідчував факт неможливості тримання ОСОБА_5 під вартою за станом здоров'я також не надано.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення; може незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні та може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини.
Вищевказані обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать і про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що інші, більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 під час судового провадження та запобігання вищевказаних ризиків, які продовжують існувати, при цьому обвинуваченим, в свою чергу, не спростована наявність таких. Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту фактично не надано жодних доказів, зокрема й даних про особу обвинуваченого, відомостей про наявність у нього міцних соціальних зв'язків, які би давали обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, не ухилятиметься від суду, не перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином, і що до нього може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
Тому, колегія суддів вважає, що продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним з метою забезпечення дієвості кримінального провадження та належної процесуальної поведінки обвинуваченої.
Крім того, колегія суддів вважає, що, постановляючи ухвалу про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги і положення ст. 182, 183 КПК України, тяжкість кримінального правопорушення, кількість та ступінь ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, так і дані про особу обвинуваченого, а саме: він не працевлаштований, неодноразово судимий, на шлях виправлення не став, навпаки обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину і обґрунтовано визначив розмір застави у межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560? (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., який на переконання колегії суддів, у разі його внесення, буде достатнім для запобігання встановленим у кримінальному провадженні ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення, або порушувати процесуальні обов'язки, однак, обставини, за яких вчинене кримінальне правопорушення, його тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначений судом першої інстанції розмір застави.
Тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення клопотання обвинуваченого про зміну обраного запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення клопотання сторони обвинувачення.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги, доводи якої не знайшли свого підтвердження і не впливають на висновки суду першої інстанції, немає, а ухвалу суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, як законну та обґрунтовану, необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 177, 183, 199, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 07 жовтня 2025 року, якою продовжено ОСОБА_5 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до шістдесяти днів, тобто по 05 грудня 2025 року включно, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді