16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)3-50-01
Справа №730/1433/25
Провадження № 1-кп/730/114/2025
"18" листопада 2025 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілої ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Борзнянського районного суду Чернігівської області в м. Борзні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 112025270410000061 від 04.05.2025 року, з обвинувальним актом від 2.09.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Чернігові, з середньою спеціальною освітою, одруженого, не працюючого, є особою з інвалідністю ІІІ групи, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, РНОКПП НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Судом встановлено, що 03.05.2025 року близько 18:35 години ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , керуючи власним автомобілем «ВАЗ 2102» д.н.з. НОМЕР_2 та здійснюючи рух по автодорозі Сидорівка - Берестовець в напрямку від с. Сидорівка до с. Берестовець Ніжинського району Чернігівської області, під час руху на відрізку вказаної автодороги 4 кілометри + 600 метрів від домогосподарства за адресою: с. Сидорівка, вул. Миру, 51 за вказаним напрямком, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та при виникненні небезпеки для руху у вигляді вибоїни на дорожньому покритті не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди, внаслідок чого, в'їхавши у вказану вибоїну, не впорався з керуванням та з'їхав у кювет, де здійснив зіткнення з деревом.
Внаслідок вищевказаної ДТП пасажир автомобіля ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька АДРЕСА_2 , отримала тілесні ушкодження, а саме: в області голови у вигляді поєднаної черепно-лицевої травми, яка виражалась гематомою правої лобно-тім'яно-скроневої ділянки, забійно-рваною (скальпованою) раною лобної ділянки, переломами кісток носа, вилично-орбітального комплексу справа, верхньої та нижньої щелеп справа, а також струсом головного мозку, в області тулуба у вигляді закритого перелому лівого поперечного відростку 2-го поперекового хребця, а також закритої травми грудної клітки, яка виражалась множинними переломами ребер з обох сторін та правобічним гемотораксом (накопиченням крові у правій плевральній порожнині), в області кінцівок у вигляді закритого перелому лівої ліктьової кістки у верхній третині без зміщення уламків, які відповідно до висновку експерта № 66 від 04.07.2025 року в комплексі відносяться до ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, і за цією ознакою класифікуються як тілесні ушкодження тяжкого ступеня тяжкості.
У даній дорожній обстановці ОСОБА_5 порушив вимоги п. 2.3 б (для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), п. 12.3 (у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди) з урахуванням визначення терміну «небезпека для руху» п. 1.10 (небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, що стало причиною та умовою настання даної дорожнього - транспортної пригоди і знаходиться в прямому причинному зв'язку з її наслідкам.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу.
Так, обвинувачений указав, що дійсно 03.05.2025 року близько 18:35 години, керуючи власним автомобілем «ВАЗ 2102» д.н.з. НОМЕР_2 та здійснюючи рух по автодорозі Сидорівка - Берестовець в напрямку від с. Сидорівка до с. Берестовець Ніжинського району Чернігівської області, під час руху при виникненні небезпеки для руху у вигляді вибоїни на дорожньому покритті не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди, внаслідок чого, в'їхавши у вказану вибоїну, не впорався з керуванням та з'їхав у кювет, де здійснив зіткнення з деревом. Намагався об'їхати небезпеку, але не впорався з керуванням. Уважає, що треба було їхати з меншою швидкістю, тоді б вчасно побачив вибоїну. Рухався орієнтовно зі швидкістю 40 км/год. Пасажиркою була потерпіла - ОСОБА_4 . Удар автівки прийшовся на праву сторону, де перебувала саме потерпіла. Як все відбувалося після удару, не знає та не пам'ятає, оскільки сам втратив свідомість. За вчинене дуже шкодує, кається. Із потерпілою порозумілися. Він повністю оплатив лікування, давав стільки коштів, скільки було треба, вона його пробачила. Просить вибачення у суду та перед потерпілою. Просить не позбавляти волі, висновки зробив. Одночасно просить не позбавляти його права керування ТЗ, оскільки він є людиною з інвалідністю та ТЗ йому необхідний для пересування.
Потерпіла ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що вона була пасажиркою в автівці обвинуваченого. Знає його давно, стосунки добрі. Як саме відбулася аварія та що трапилося, не знає, оскільки в автівці заснула. Після ДТП обвинувачений їй всіляко допомагав, давав гроші на лікування. Зробив їй вдома ремонт. Обвинуваченого пробачила. Уважає його доброю, чуйною та хорошою людиною, просить не позбавляти його волі.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що потерпілій ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження.
У даному провадженні суд провів розгляд виключно в межах пред'явленого обвинувачення прокурором.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено, а також це б порушувало права обвинуваченого.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки, відшкодував шкоду.
Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, тобто розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Призначаючи покарання, суд враховує, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обираючи вид покарання, суд приймає до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, те, що він щиро розкаявся у вчиненому, характеризується виключно позитивно.
Також, суд враховує думку потерпілої, яка просить визначити міру покарання обвинуваченому, не пов'язану з позбавленням волі, претензій ані морального, ані матеріального характеру до обвинуваченого не має, отримала від обвинуваченого матеріальне відшкодування.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, у мінімальних межах санкції статті, передбаченої ч. 2 ст. 286 КК України, як про те, в тому числі, просить сторона обвинувачення.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом'якшуючих обставин, відсутності обставин, що обтяжують покарання, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, заяви потерпілої, щодо міри покарання, стану здоров'я обвинуваченого, який є особою з інвалідністю, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, скоїв необережний тяжкий злочин, в стані сп'яніння не перебував, у добровільному порядку повністю відшкодував потерпілому заподіяну матеріальну і моральну шкоду, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки, таким чином давши шанс на виправлення.
У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
З урахуванням особи обвинуваченого та обставин вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що іспитовий строк має становити 1 рік 6 місяців.
Згідно до п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23 грудня 2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають ураховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію транспортних засобів, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
Обмірковуючи питання доцільності призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки, як про то просить прокурор, суд виходить з такого.
Додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, є альтернативним. Таким чином, суд має мотивувати доцільність застосування до винного додаткового покарання у кожній конкретній справі з урахуванням її обставин.
На думку суду, у даній конкретній справі, з урахуванням особи обвинуваченого, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є недоцільним.
Так, як було встановлено судом, обвинувачений є особою з інвалідністю ІІІ групи. Однак, обвинувачений не надав суду жодних доказів чи документів, що позбавлення його права керування дійсно утруднить йому життя чи буде перешкодою у пересуванні з урахуванням стану здоров'я.
Жодних даних про те, що обвинувачений працює, тим більше водієм, чи має на утриманні певних осіб, чи ТЗ необхідний йому з урахуванням його захворювання чи таке інше суду не надано.
Таким чином, суд уважає за можливе призначити обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, але, з урахуванням обставин справи та його стану здоров'я, строком на 1 рік.
Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу, має бути залишений без змін.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові.
А тому заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного ухвалою суду, - підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України з обвинуваченого належить стягнути на користь Державного бюджету України процесуальні витрати на залучення експерта.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Питання про речові докази слід вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік 6 місяців, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов'язки:
?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання;
?періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу не обирати.
Стягнути з ОСОБА_5 судові витрати по справі - вартість проведених експертиз в дохід держави: 4457,00 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/8474-ІТ від 07.07.2025), 5348,40 грн. на проведення інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/8473-ІТ), 4457,00 грн. на проведення судової інженерно - транспортної експертизи (висновок експерта № СЕ-19/125-25/11413-ІТ.
Скасувати арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Борзнянського районного суду Чернігівської області від 06.05.2025 року.
Речовий доказ: автомобіль «ВАЗ 2102» д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ № НОМЕР_3 , які передано на зберігання ОСОБА_6 , - залишити власнику за належністю.
На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1