Справа № 203/4005/25
Провадження № 2/0203/1907/2025
06.11.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Єдаменко С.В.,
при секретарі - Пархоменко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
13 червня 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 27 травня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 194781, відповідно до умов якого останній було видано кредит в сумі 2 000 грн., строком на 28 днів, зі стандартною процентною ставкою 2% в день або 730% річних. 17 лютого 2022 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу № 01-17/02/2022, згідно якого позивач набув право вимоги до відповідачки за зазначеним вище кредитним договором. Згідно виписки по особовому рахунку, станом на 16 квітня 2025 року заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 10 400 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 2 000 грн. та заборгованість по процентам в сумі 8 400 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість та понесені по справі судові витрати. (а.с.1-6)
Після надходження з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки-фізичної особи ОСОБА_1 (а.с.35), ухвалою судді від 16 червня 2025 року було відкрито провадження у справі та на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін. (а.с.36)
Позивач у судові засідання не з'явився, в позовній заяві клопотав про розгляд справи за відсутності представника позивача та проти розгляду справи в заочному порядку не заперечував. (а.с.5 на зв.)
Відповідачка в судові засідання не з'явилась, відзив на позов до суду не находив. Відповідачка повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу судових повісток та СМС повідомлень. (а.с.а.с.37, 38, 41, 42, 54, 55, 59, 60) Клопотань про розгляд справи за її відсутності відповідачка не надала, про причини неявки не повідомила. Конверти, направлені на адресу відповідачки, повернулись до суду із позначкою - «за закінченням терміну зберігання». (а.с.а.с.39, 56, 57)
З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з'явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.
Частинами 1, 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
В зв'язку із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Так, статтею 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону). Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону).
За змістом ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27 травня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 було укладено договір № 194781 про надання фінансового кредиту, відповідно до умов п.п.1.1-1.3 якого останній було видано кредит в сумі 2 000 грн., строком на 28 днів до 23.06.2021 року, зі стандартною процентною ставкою 2% в день або 730% річних. (а.с.20-23)
Останній було укладено в електронній формі та підписано відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Згідно з п.п.2.1, 2.3 договору, сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід'ємною частиною цього договору. Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
З матеріалів справи вбачається, що свої зобов'язання за кредитним договором кредитор виконав належним чином, надавши позичальникові кредит в обумовленому розмірі шляхом проведення транзакції через платіжний сервіс у вигляді перерахування коштів 27.05.2021 року о 18:54:13 г. на банківську картку відповідачки, що зазначена у договорі, емітовану PRIVAT BANK, шляхом зарахування переказу на карту, що підтверджується листом ТОВ «ПрофітГід». (а.с.10)
17 лютого 2022 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» було укладено договір факторингу № 01-17/02/2022 (а.с.25-28), згідно витягу з реєстру боржників (а.с.33) на користь останнього було відступлено право вимоги до відповідачки за зазначеним вище кредитним договором, заборгованість за яким станом на дату відступлення та згідно виписки по особовому рахунку (31) становила 10 400 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в сумі 2 000 грн. та заборгованість по процентам в сумі 8 400 грн.
За вказаних обставин, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між ТОВ «ЗАЙМЕР» та відповідачкою кредитного договору, надання останній кредиту в обумовленому договорі розмірі в сумі 2 000 грн., набуття права вимоги за договором ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», а також не виконання відповідачкою своїх зобов'язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів в порядку та строки, встановлені договором, суд приходить до висновку про обґрунтованість, доведеність та необхідність задоволення позовних вимог, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 194781 від 27 травня 2021 року, в сумі 10 400 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 2 000 грн. та заборгованості по процентам в сумі 8 400 грн.
В частині стягнення з відповідачки понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу в розмірі 10 500 грн., суд враховує наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134, 137, 141 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявила клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частина 2 ст.141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15).
Суд враховує, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року).
Так, відповідно до положень ч.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3, 5, 9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року № 922/1964/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
В своїй заяві позивач просив стягнути з відповідачки понесені витрати на правову допомогу в сумі 10 500 грн., на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги від 29.12.2023 року між ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та адвокатом Пархомчуком С.В., додаткову угоду № 1 від 27.12.2024 року, довіреність від 30.12.2024 року на представництво інтересів позивача, акт про отримання правової допомоги від 18.08.2025 року, платіжну інструкцію.
Пунктом 3.1. договору від 29.12.2023 року було встановлено вартість правової допомоги адвоката в розмірі 2 000 грн. за одну годину фактично витраченого часу.
Згідно акту від 18.08.2025 року адвокатом було надано наступну правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 194781 від 27.05.2021 року: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості (1 година, 2000 грн.); складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг та аналіз судової практики (2,5 години, 5000 грн.); інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг ЄДРСР щодо процесуального статусу судової справи (1,5 години, 3000 грн.); канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції (500 грн.).
Суд враховує, що стосовно справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. Позовна заява подавалась адвокатом в електронній формі, до заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
При цьому, позовна заява не містить посилань на судову практику, правові позиції Верховного Суду. Крім позовної заяви та заяви про розподіл судових витрат, інших процесуальних документів представником позивача не подавалось, останній участі в судових засіданнях не приймав.
Доказів понесення саме адвокатом витрат в сумі 500 грн. на виготовлення копій документів, відправку поштової кореспонденції, суду не представлено. Крім того, вказані витрати не є витратами на правову допомогу.
Також суд враховує, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 10 500 грн. перевищують розмір заявленої до стягнення суми заборгованості, а тому є неспівмірними із ціною позову.
За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10 500 грн. є завищеними.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачки понесених витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір та стягнувши з відповідачки на користь позивача вказані витрати в розмірі 2 500 грн.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 133, 134, 137, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279-287 ЦПК України, суд -
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ - 42228158; адреса: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, оф. 7) заборгованість за кредитним договором № 194781 від 27 травня 2021 року в розмірі 10 400 грн., що складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту - 2 000 грн., простроченої заборгованості за процентами - 8 400 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн. 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 грн., а разом: 15 322 (п'ятнадцять тисяч триста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня підписання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст заочного рішення підписано 12.11.2025 р.
Суддя С.В. Єдаменко