19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/5483/21
провадження № 61-6001св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа- приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сірика Владислава Вікторовича на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року, ухвалені в складі судді Катющенко В. П., та на постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання спадкового договору та виселення.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що26 листопада 2019 року між ним та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений спадковий договір, відповідно до якого відповідачка зобов'язувалася виконати його розпорядження, які передбачені договором, а у разі його смерті вона набуває право власності на належне йому майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Вказував на те, що він проживає у квартирі АДРЕСА_2 , а відповідачка проживає у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2.3.1 спадкового договору відповідачка взяла на себе ряд обов'язків, зокрема, забезпечення відчужувача продуктами харчування за кошти набувача (відповідачки).
Незважаючи на той факт, що продукти харчування необхідні йому щодня, відповідачка з моменту укладення вказаного договору жодного разу не виконала таке зобов'язання. Продуктами харчування його забезпечує дочка та її чоловік за власні кошти.
Згідно з пунктом 2.3.2 договору, відповідачка зобов'язалася сплачувати комунальні послуги за квартиру за кошти набувача, однак він сплачує самостійно комунальні платежі, належні до сплати за утримання спірної квартири.
Відповідно до пункту 3.3.3 договору, відповідачка зобов'язалася забезпечувати його згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості, проте він купляє ліки за власний рахунок.
Також відповідачка отримала ключі від спірної квартири для проведення дрібного ремонту, який не проводила. Отримавши доступ до спірної квартири, не маючи на те будь-яких законних підстав, ОСОБА_3 заселилася до квартири, хоча умовами спадкового договору відповідачці не надавалось право проживання у спірній квартирі.
Позивач вказував на те, що відповідачка не виконувала своїх обов'язків за спадковим договором, а тому він змушений був укласти договір оренди належної йому квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 , проте остання не змогла до квартири потрапити, оскільки в цій квартирі фактично проживає ОСОБА_3 . Відповідачка замість того, щоб допомагати йому матеріально, чинить йому перешкоди в отриманні додаткового доходу до своєї пенсії, а також перешкоджає йому проживати у спірній квартирі.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд розірвати спадковий договір, укладений 26 листопада 2019 року між ним та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 7816, та виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 березня 2023 року позивача ОСОБА_1 у зв'язку із його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 замінено на правонаступника - дочку ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року у позові ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів невиконання відповідачкою умов спадкового договору, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для розірвання спадкового договору.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Ухвалено додаткове рішення у справі, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 218 866,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 понесла витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 218 866,00 грн, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу позивачка не подавала, а тому вказані витрати підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня
2024 року залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року залишено без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року задоволено частково.
Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року змінено, зменшено суму витрат на професійну правничу допомогу, яка стягнута з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 з 218 866,00 грн до 100 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відсутні належні та допустимі докази на підтвердження невиконання ОСОБА_3 своїх обов'язків, які визначені умовами спадкового договору від 26 листопада 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 всю заявлену відповідачем суму витрат на професійну правничу допомогу, а тому, з урахуванням конкретних обставин справи, фінансового стану ОСОБА_2 , з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, дійшов висновку про те, що визначену судом першої інстанції суму слід зменшити з 218 866,00 грн до 100 000,00 грн, що буде відповідати принципам розумності і справедливості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Сірик В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідачка тривалий час не виконувала своїх зобов'язань за спадковим договором та не надала належних доказів щодо неможливості вчинення таких дій, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про розірвання спадкового договору.
Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції не виключив зі складу витрат на правову допомогу витрати, пов'язані з розглядом апеляційних скарг відповідача на процесуальні рішення суду, залишені без задоволення в суді апеляційної інстанції, витрати на підготовку клопотання про долучення доказів, звіту про обсяги наданих послуг і виконаних робіт, акта приймання-передачі наданих послуг та детального опису, не врахував невідповідність часу, зазначеного відповідачем як участь в судових засіданнях адвоката, таймінгу, визначеному в протоколах судових засідань.
Зазначені порушення не були усунуті при вирішенні справи у суді апеляційної інстанції.
Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суди залишили поза увагою доходи позивача та фінансовий стан, чим створили для сторони непомірний фінансовий тягар.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 209/3295/18 (провадження № 61-1089св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 280/1380/17 (провадження № 61-2069св19), від 25 січня 2023 року у справі № 716/2395/21 (провадження № 61-11315св22), від 15 лютого 2023 року у справі № 699/396/21 (провадження № 61-3953св22), від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22, від 31 липня 2024 року у справі № 758/11022/24 (провадження № 61-5457св24).
Доводи інших учасників справи
У червні 2025 року ОСОБА_3 та її представник - адвокат Толмачова О. Ю. подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а також просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 47 850,00 грн.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У червні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 17 червня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д .
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 листопада 2019 року між ТОВ «Благовіст» Галицьке» та ОСОБА_3 укладений договір про надання консультаційних послуг № 500223/ГЛ, за умовами якого виконавець за завданням замовника зобов'язується надати йому відповідно до умов цього договору кваліфіковані консультації, що відносяться до ринку нерухомості в місті Києві, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Цього ж дня між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений попередній договір.
Згідно з пунктом 1 попереднього договору, сторони зобов'язуються у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу об'єкта нерухомості (основний договір). Об'єкт нерухомості, який буде продаватися за основним договором, має наступні характеристики: функціональне призначення - 4-кімнатна (зазначається для об'єктів житлової нерухомості), загальна площа 107,0, жила площа 65,6 (зазначається для об'єктів житлової нерухомості), площа кухні 9,8 (зазначається для об'єктів житлової нерухомості) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Сторони зобов'язуються до 02 грудня 2019 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір.
26 листопада 2019 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 7813.
Згідно з пунктом 1 договору купівлі-продажу квартири, продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає та сплачує за квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), визначену цим договором грошову суму.
Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу квартири, ця квартира є чотирьохкімнатною, загальною площею 107,00 кв. м, житловою площею 65,6 кв. м.
Згідно з Витягом № 190288541 від 26 листопада 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., 26 листопада 2019 року 14:11:27 здійснено державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 1970327480000, яким є квартира АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 7813, виданий 26 листопада 2019 року, видавник: Стрельченко О. В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 49864307 від 26.11.2019 14:15:35, приватний нотаріус Стрельченко О. В., Київський міський нотаріальний округ, м. Київ.
Цього ж дня, 26 листопада 2019 року між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_3 (набувач) укладений спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 7816.
Згідно з пунктом 1.1 спадкового договору, набувач зобов'язується виконати передбачені в ньому договорі розпорядження відчужувача і в разі його (її) смерті набуває право власності на належне відчужувачу майно визначене у пункті 1.1.1.
Відповідно до пункту 1.1.1 спадкового договору, квартира АДРЕСА_1 , що складається з чотирьох кімнат, загальною площею 107 кв. м, житловою площею 65,6 кв. м.
Відчужувач має право вимагати належного виконання набувачем його обов'язків за цим договором (пункт 2.2.1 спадкового договору).
Згідно з положеннями пункту 2.3 спадкового договору, обов'язками набувача є: забезпечувати відчужувача продуктами харчування за кошти набувача; сплачувати комунальні послуги за квартиру за кошти набувача; забезпечувати відчужувача згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; виконувати дрібний ремонт квартири згідно з існуючим переліком робіт, що належить до дрібного ремонту квартир, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Сірика В. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Статтею 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов'язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов'язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
Згідно зі статтею 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору.
За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Для підтвердження наявних правових підстав для розірвання спадкового договору відчужувач повинен надати належні і допустимі докази невиконання набувачем умов спадкового договору.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з положеннями пункту 2.3 спадкового договору, обов'язками набувача є: забезпечувати відчужувача продуктами харчування за кошти набувача; сплачувати комунальні послуги за квартиру за кошти набувача; забезпечувати відчужувача згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; виконувати дрібний ремонт квартири згідно з існуючим переліком робіт, що належить до дрібного ремонту квартир, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка не сплачувала комунальні послуги за квартиру, водночас відповідачка надала суду квитанції про сплату нею спожитих комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 , яка є предметом спірного спадкового договору. Також позивачка ОСОБА_2 (правонаступник) не довела, що ОСОБА_1 звертався до відповідачки з повідомленням про необхідність забезпечувати його ліками та продуктами харчування, а відповідачка ухилялася від виконання договору та не забезпечувала придбання необхідних ліків та продуктів харчування.
Як встановлено судами, ОСОБА_1 мав захворювання на цукровий діабет, відповідно, придбання для нього ліків без медичного рецепту є неможливим.
Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_9 пояснила, що рецепти на ліки для ОСОБА_1 отримувала його дочка ОСОБА_2 , а сам ОСОБА_1 ніколи не виставляв вимогу відповідачці на купівлю ліків чи продуктів харчування.
Крім того, суди встановили, що ОСОБА_3 у спірній квартирі проводила ремонтні роботи, здійснювала її облаштування, що підтверджується бланками замовлень, чеками, актами виконаних робіт.
За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 не довела невиконання відповідачкою умов спадкового договору.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка тривалий час не виконувала своїх зобов'язань за спадковим договором, зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення,
представник ОСОБА_3 - адвокат Толмачова О. Ю. просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 218 866,00 грн.
ОСОБА_2 заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не подавала.
Враховуючи, що ОСОБА_3 підтвердила належними і допустимими доказами факт понесення нею витрат на правничу допомогу, а ОСОБА_2 не подавала заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу у розмірі 218 866,00 грн.
Зменшуючи суму витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд врахував обставини справи, фінансовий стан ОСОБА_2 та розумну необхідність судових витрат для цієї справи та дійшов висновку про те, що визначену судом першої інстанції суму слід зменшити з 218 866,00 грн до 100 000,00 грн, що буде відповідати принципам розумності і справедливості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду та вважає, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій, стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, залишили поза увагою доходи позивача та фінансовий стан, чим створили для сторони непомірний фінансовий тягар, є безпідставними, оскільки апеляційний суд зменшив визначену судом першої інстанції суму витрат на правничу допомогу.
Водночас ОСОБА_3 не оскаржувала в касаційного порядку постанову апеляційного суду в частині зміни додаткового рішення суду першої інстанції та зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не погоджується з висновком апеляційного суду щодо зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представник - адвокат Толмачова О. Ю. просили стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 47 850,00 грн.
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує таке.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного Суду, який викладений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_3 - адвокат Толмачова О. Ю. надала:додаток № 4 від 03 червня 2025 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 23 листопада 2021 року; звіт про виконання умов договору про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 23 листопада 2021 року та доручення клієнта, який підписаний між адвокатом Толмачовою О. Ю. та ОСОБА_3 ; акт наданих послуг (виконаних робіт), який підписаний між адвокатом Толмачовою О. Ю. та ОСОБА_3 ; детальний опис наданих послуги (виконаних робіт) у судовій справі № 755/5483/21 (в суді касаційної інстанції).
Згідно з актом наданих послуг (виконаних робіт), який підписаний 16 червня 2025 року між адвокатом Толмачовою О. Ю. та ОСОБА_3 , сторони підтвердили, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу загальною вартістю 47 850,00 грн.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.
Згідно з повідомленням про доставлення електронного листа, відзив на касаційну скаргу доставлено до електронного кабінету представника ОСОБА_2 - адвоката Сірика В. В. 04 липня 2025 року.
ОСОБА_2 та її представник - адвокат Сірик В. В. заяву про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу до Верховного Суду не подавали.
Враховуючи, що відповідачка підтвердила належними і допустимими доказами факт понесення нею витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 47 850,00 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, у розмірі 47 850,00 грн.
Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, їх обсягу з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сірика Владислава Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 28 червня 2024 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 47 850,00 грн (сорок сім тисяч вісімсот п'ятдесят гривень 00 копійок).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк