17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 569/13339/23
провадження № 61-5487св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М., (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокурора Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року в складі судді Бучко Т. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2024 року в складі колегії суддів Ковальчук Н. М., Гордійчук С. О., Хилевича С. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури відшкодування моральної шкоди в розмірі 555 530,00 грн.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада
2023 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду
від 05 березня 2024 року, позов задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 555 530 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 квітня 2024 року прокурор Рівненської обласної прокуратури Рункевич І. В. засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада
2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Рівненської обласної прокуратури Рункевич Ірини Вікторівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2024 року та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
24 червня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі
№ 904/4507/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 9221163/18, від 09 червня 2020 року у справі № 466/9758/16, від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18, від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України (у редакції чинній на момент подання касаційної скарги) для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У цій справі предметом позову є відшкодування моральної шкодив розмірі
555 530,00 грн, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення до суду з позовною заявою (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Вирішення питання про розподіл судових витрат є складовою частиною судового рішення відповідно до пункту 6 частини першої статті 264 та пункту 2 частини п'ятої статті 265 ЦПК України і не змінює віднесення такої справи до категорії малозначних.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вважає, що його скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки суди не врахували правові висновки Верховного Суду.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий в часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Колегія суддів вважає, що зазначені заявником обставини не знайшли свого підтвердження та не дають підстав уважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд касаційної інстанції зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Оскільки Верховний Суд відкрив помилково касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2024 року в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, то є підстави для закриття касаційного провадження
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 06 листопада
2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 05 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська