Постанова від 12.11.2025 по справі 213/1492/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 213/1492/22

провадження № 61-11249св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа - Міська організація Незалежної профспілки гірників України міста Кривого Рогу,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року у складі судді ОСОБА_15 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Бондар Я. М., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «ПІВДГЗК»), третя особа - Міська організація Незалежної профспілки гірників України міста Кривого Рогу, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що вона працювала на підприємстві відповідача на посаді бухгалтера відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії управління. 17 червня 2022 року наказом № 246-зв позивачка звільнена з посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, задіяних у адміністративно-управлінському обслуговуванні Фізкультурно-оздоровчого комплексу (далі ? ФОК). Її звільнення є незаконним, оскільки відповідачем пропонувались їй не всі вакантні посади, не враховано її переважне право на залишення на роботі. Вона проходила співбесіди на вакантні посади та її влаштовували посади дозиметриста та бухгалтера першої категорії, однак 16 червня 2022 року їй було вручено лист, що 17 червня 2022 року її буде звільнено. Відповідачем було відмовлено у прийнятті від неї заяви про згоду на працевлаштування дозиметристом або бухгалтером першої категорії після надання додаткової інформації, тому вона відповідну заяву направила поштою.

Крім того, відповідач не врахував, що вона є профспілковим представникомМіської організації НПГУ м. Кривого Рогу на підприємстві відповідача, та не узгодив її звільнення з профспілкою.

Просила суд:

визнати незаконним та скасувати наказ № 246-зв від 17 червня 2022 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління у АТ «ПІВДГЗК» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України;

поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління у АТ «ПІВДГЗК»;

стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 20 червня 2022 року по день ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовані тим, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці, а саме скорочено та виключено зі штатного розпису управління АТ «ПІВДГЗК» 4 штатні одиниці персоналу, задіяного в адміністративно-управлінському обслуговуванні ФОК, в тому числи посаду, яку обіймала позивач.

Позивач була попереджена про скорочення штатної чисельності працівників управління, і вона мала до 12 червня 2022 року або надати згоду на переведення на вільну вакансію, або відмовитись від переведення. Таким чином відповідачем було дотримано встановлений статтею 49-2 КЗпП України строк попередження про наступне вивільнення.

Позивач двічі зверталась до відповідача з заявами про надання всього переліку вакансій на підприємстві та забезпечення продовження трудових відносин з АТ «ПІВДГЗК». Позивачу надавались пропозиції переведення на іншу роботу, але позивач не надала згоду на переведення на жодну з запропонованих вакансій. За результатами співбесід позивача з деякими структурними підрозділами встановлено, що позивач має можливість бути переведеною на вказані вакансії за умови відсутності медичних протипоказань та отримання відповідної кваліфікації, яку можна отримати безпосередньо на робочому місці за рахунок підприємства. Позивач отримувала направлення на співбесіди з питань працевлаштування та відвідувала співбесіди. У штатному розписі управління посада бухгалтер відсутня, оскільки вона з 18 квітня 2022 року скорочена та виключена зі штатного розпису, а з 12 квітня 2022 року по 17 червня 2022 року не приймалися працівники в штат підприємства в структурний підрозділ «Головна бухгалтерія».

При дослідженні заяви позивача від 17 червня 2022 року встановлено, що текст заяви не містить вимоги позивача перевести її на конкретну посаду, а містить вказівку, що вона бажає отримати інформацію про посади дозиметриста та бухгалтера 1 категорії, про навчання, про медичну комісію, також просить надати всі вакантні посади. Суд звертає увагу, що позивач проходила співбесіди на ці вакансії 30 травня 2022 року та її було про все поінформовано, роз'яснювалось необхідність подання до відділу кадрів заяви про переведення на бажану вільну вакансію, вона мала час визначитись із бажаною вакансією. Заява від 17 червня 2022 року, про яку вказує позивач, фактично не є згодою на переведення на конкретну посаду.

З показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 встановлено, що позивач згоду на переведення на вільну вакансію до АТ «ПІВДГЗК» не надавала. В судовому засіданні не знайшло підтвердження твердження позивача, що відповідач відмовився прийняти її заяву про згоду на переведення. Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що не отримувала заяв від позивача про працевлаштування, переведення, ні на електронну пошту, ні особисто, тобто указане твердження позивача також спростовується.

Таким чином, доведено, що позивачу було запропоновано всі наявні вакансії, що підтверджується дослідженими доказами, позивач у встановлені законом строки не надала відповідачу згоду на переведення на вакантну посаду в АТ «ПІВДГЗК».

Щодо оглянутої інформації, що міститься на наданих позивачем дисках №1 та №2 (а. с. 99 т. 2), які місять відеозаписи та електронні таблиці, то суд не може вважати переглянуті в судовому засіданні файли, а саме електронні таблиці, на наданих позивачем дисках, належними та допустимими доказами. Переглянуті відеозаписи на яких позивач начебто знаходиться в робочому кабінеті та оглядає дані файли саме на робочому комп'ютері з мережевої папки не доводять того, що це є копії дійсних документів.

АТ «ПІВДГЗК» здійснено порівняння продуктивності та кваліфікації не тільки серед співробітників, які займають однакові посади чи виконують однакову роботу з позивачем, а й серед співробітників, функціонал яких не є подібним до функціоналу позивача. Результати відповідного аналізу оформлені протоколом комісії з проведення порівняльного аналізу продуктивності та кваліфікації працівників відділу собівартості (облік структурних підрозділів) головної бухгалтерії АТ «ПІВДГЗК» від 10 квітня 2022 року, згідно з яким за сукупністю показників інші працівники мають перевагу перед позивачем, яка обіймала посаду бухгалтер відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії управління. Свідок ОСОБА_2 вказала, що була у складі комісії, що складала вказаний порівняльний аналіз, аналіз проводився комплексно, рішення приймалось колегіально. Реалізація переважного права на залишення на роботі з урахуванням стажу та досвіду роботи працівника може мати місце у ситуації, коли скорочення штату стосується кількох аналогічних посад, а скороченню підлягає лише посада позивача. Відповідач не мав можливості порівняти кваліфікацію та продуктивність праці за аналогічними посадами, оскільки аналогічних посад в АТ «ПІВДГЗК» не було. Позивач займала посаду «бухгалтер», інші працівники бухгалтерії мають присвоєні категорії та займають більш високі посади: «бухгалтер 1 категорії», «провідний бухгалтер», «начальник відділу», також позивач мала дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Згідно з вказаним порівняльним аналізом позивач була менш кваліфікованим працівником, тому підстав для проведення перестановки (перегрупування) при скороченні позивача у АТ «ПІВДГЗК» не було.

Таким чином, відповідачем дотримано вимог закону щодо переважного права на залишення на роботі.

В АТ «ПІВДГЗК» діє лише одна первинна профспілкова організація - «Первинна профспілкова організація працівників АТ «ПІВДГЗК» (код ЄДРПОУ 42726165). Позивач на профспілковому обліку в цій організації не перебуває, а знаходиться на профспілковому обліку в Міській організації НПГУ м. Кривого Рогу. Суду надано копію статуту Незалежної профспілки гірників України (НПГУ) (а. с. 100-109 т. 1), згідно з яким повноваження і обов'язки профспілка здійснює через виборний орган - Раду голів, яку очолює голова НПГУ, а організація НПГУ через свої виборні органи - Ради голів (профспілкові комітети). Керівним виборним органом ППО в період між конференціями (зборами) є профспілковий комітет (Рада голів). Відсутні будь-які посилання на профспілкового представника та надання йому повноважень на представництво інтересів членів профспілки. Протоколів зборів вказаних органів щодо обрання позивача профспілковим представником, членом виборного органу, та документи, щодо легалізації на підприємстві відповідача суду не надано.

Щодо наданої позивачем копії ухвали Дніпровського апеляційного адміністративного суду (а.с.91-94 т1), то даний документ не завірений належним чином, не містить відомостей про джерело, звідки роздруковано копії. Тому суд не може визнати даний доказ допустимим. Міська організація НПГУ м. Кривого Рогу як профспілка підприємства, установи, організації, яка діє на підставі власного статуту у порядку, визначеному статтею 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», легалізована АТ «ПІВДГЗК» не була, про що також вказано відповідачем у запереченні на відповідь на відзив, із посиланням на справу № 213/775/20 https://reyestr.court.gov.ua/Review/90856573, де ці обставини вже досліджувались судом. Крім того, зобов'язання роботодавця отримати згоду профспілкової організації на звільнення працівника виключене відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином АТ «ПІВДГЗК» правомірно звільнило позивача без повідомлення виборного органу первинної профспілкової організації.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції, що звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства. Доводи апеляційної скарги про те, що при вивільненні ОСОБА_1 їй було запропоновано не всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати, спростовуються матеріалами справи. Колегією суддів не прийнято доводи апеляційної скарги про те, що позивач вживала заходів для переведення, вона проходила співбесіди на запропоновані відповідачем посади, проте ОСОБА_1 не надала суду доказів про те, що вона висловила роботодавцю АТ «ПІВДГЗК» згоду на переведення на будь-яку із запропонованих посад. Посилання ж на ту обставину, що позивачка обрала посади дозиметрист та бухгалтер 1 категорії і бажала подати заяву на прийняття на роботу, не підтверджене жодним належним та допустимим доказом.

Доводи апеляційної скарги про те, що 09 березня 2023 року позивач виявила відкритий поштовий конверт з прикріпленим поштовим повідомленням про отримання рекомендованого листа від позивача відповідачем (конверт, яким вона направляла відповідачу заяву про згоду на працевлаштування від 17 червня 2022 року), що на її переконання свідчить про те, що відповідач навмисно відмовився від отримання її листа, суд відхилив, оскільки не надано доказів як про направлення у вказаному поштовому відправленні саме заяви ОСОБА_1 про надання згоди на переведення на іншу посаду, так і того, що це відправлення здане до поштового відділення до прийняття наказу № 246-зв від 17 червня 2022 року, яким ОСОБА_1 звільнено з посади.

При цьому направлення засобами поштового зв'язку заяви про надання згоди на переведення на іншу посаду саме у день звільнення - 17 червня 2022 року, про що працівника завчасно було попереджено, свідчать про незацікавленість працівника у залишенні на роботі та про формальне дотримання ним вимог трудового законодавства.

Реалізуючи права і виконуючи обов'язки, суб'єкти трудових правовідносин зобов'язані не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Не допускається використання наданих трудових прав та виконання обов'язків на підставі зловживання. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, розумності та сумлінності, для досягнення своєї незаконної прихованої мети, як правило, з використанням дефектів трудового та іншого законодавства (прогалини, колізії, оціночні категорії і тому подібне).

Позивачка, будучи обізнаною з датою майбутнього звільнення та зі списком вакантних посад, протягом тривалого часу не виявляла жодного бажання на зайняття однієї із вакантних посад та не подавала відповідні заяви, тобто не проявляла зацікавленості в залишенні на роботі, подавши заяву поштою 17 червня 2022 року, розуміючи, що вона буде доставлена уже після її звільнення, тим самим унеможливлюючи не тільки розгляд її заяви, а і взагалі отримання роботодавцем такої заяви до дати звільнення позивачки, чим порушила принцип добросовісності в трудовому праві.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не розглядав питання однорідних до посади позивачки посад, які зайняті менш кваліфікованими працівниками, колегією суддів не прийнято до уваги, оскільки відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 Постанови пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» при проведенні вивільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалося, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). АТ «ПІВДГЗК» не приймав рішення про здійснення перестановки (перегрупування) працівників, а тому суд не повинен обговорювати питання про її доцільність.

Посилання ж в апеляційній скарзі на ту обставину, що відповідач не вживав заходів для встановлення наявності або відсутності у позивачки переважного права на залишення на роботі, а порівняльний аналіз продуктивності праці працівників відділу обліку собівартості головної бухгалтерії АТ «ПІВДГЗК» за вересень 2021 року - лютий 2022 року, проведений відповідачем, є необґрунтованим, не прийняті колегією суддів, виходячи з того, що АТ «ПІВДГЗК» здійснено порівняння продуктивності та кваліфікації не тільки серед співробітників, які займають однакові посади чи виконують однакову роботу з позивачем, а й серед співробітників, функціонал яких не є подібним до функціоналу позивачки, за результатами якого за сукупністю показників інші працівники мають перевагу перед позивачкою ОСОБА_1 , яка обіймала посаду бухгалтер відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління.

Разом з тим, АТ «ПІВДГЗК» не запитувало згоду Міської організації НПГУ міста Кривого Рогу та НПГУ на звільнення ОСОБА_1 , у зв'язку з чим, для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції запитав таку згоду, що узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2019 року у справі №336/5828/16 (провадження

№61-30894сво18). Від Міської організації НПГУ міста Кривого Рогу (т. 3 а. с. 208-209) та НПГУ (т. 4 а. с. 52-54) надійшли листи щодо ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 . НПГУ відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що роботодавцем не було запропоновано всівакансії, що відповідають вимогам частини третьої статті 49-2 КЗпП України, що спростовується матеріалами, здобутими в ході розгляду справи, та викладеними висновками суду по суті позовних вимог. Міська організація НПГУ міста Кривого Рогу відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , яка обґрунтована тим, що роботодавцем не дотримано вимоги КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 , зокрема, АТ «ПІВДГЗК» запропонував їй не всю наявну у нього роботу, а лише деякі вакантні посади, та ОСОБА_1 вживалися заходи щодо переведення її на вакантні посади, які її зацікавили, та навіть пройшла співбесіди за кількома посадами, однак 16 червня 2022 року роботодавець вручив їй листа про те, що 17 червня 2022 року її буде звільнено. Наведеним обставинам судом апеляційної інстанції надано оцінку, зокрема, встановлено, що позивачка протягом всього періоду до звільнення не виявила належного бажання продовжувати трудові відносини та бути переведеною на наявні на підприємстві посади з врахуванням її фаху та кваліфікації, у зв'язку з чим відповідач не мав можливості перевести позивачку на іншу роботу за відсутності її згоди на це.

Аргументи учасників справи

31 липня 2024 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Також просить скасувати ухвали судді ОСОБА_15 від 19 травня 2023 року про відмову в допиті як свідка позивача, від 19 січня 2023 року про відмову у витребуванні доказів з ДПС України, Східного міжрегіонального управління по роботі з великими платниками податків, від 08 лютого 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення наданих до справи адвокатом документів не через систему ЄСІТС, від 19 травня 2024 року про відмову в задоволенні клопотання про привід свідка ОСОБА_4 .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суддею ОСОБА_15 зроблені висновки на основі документів, які підписані посадовими особами підприємства, в яких міститься недостовірна інформація, на основі якої начебто фактично було проведено певні дії та зроблені висновки комісії для прийняття рішення про звільнення. Однак по факту службові особи відповідача здійснили фіктивне, незаконне звільнення. Позивач переконана в тому, що скорочення відбулося також із особистої неприязні керівництва до неї.

На основі наказу № 137п від 12 квітня 2022 року на підприємстві AT «ПІВДГЗК» з 18 квітня 2022 року по суті мало б бути затверджено новий штатний розпис, в якому фактично скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом. Тоді скорочення повинно відбуватися не з 12 квітня 2022 року, а з 18 квітня 2022 року. Крім того, у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець тільки тоді зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. Якщо (за твердженням відповідача) позивач була єдиним бухгалтером, то він не мав можливості порівняти кваліфікацію та продуктивність праці за аналогічними посадами.При проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Роботодавець передчасно до 18 квітня 2022 року з порушенням наказу № 137п від 12 квітня 2022 року повідомив позивача про скорочення та виключення зі штатного розпису її посади, без затвердження нового штатного розпису з новими посадами, почав пропонувати вже з 14 квітня 2022 року посади, які не були рівноцінними, не відповідали кваліфікації та спеціальності позивача.

Стосовно протоколу «Проведення порівняльного аналізу продуктивності праці та кваліфікації працівників відділу обліку собівартості» від 10 квітня 2022 року, то указана дата - вихідний, за календарем - неділя, тому указаний документ не є належним доказом. Доказів, а саме наказу про те, що неділя 10 квітня 2022 рокуна підприємстві була робочим днем, представник відповідача в суд не надав. Підробка (службове підроблення) цього протоколу комісії полягає і в тому, що надана фальшива та недостовірна інформація, а саме не включено до протоколу комісії осіб на посадах «Бухгалтер», які були у штатному розкладі підприємства, що підтверджується листами ознайомлення зі Спільною постановою № 18-37 від 27 травня 2022 року, де на копії, яку позивач надала Дніпровському апеляційному суду, зроблено позивачем особисто запис «ознайомлена 07 червня 2022 року» та проставлено особистий підпис позивача за 10 днів до її звільнення. Відповідачем (представником-адвокатом) в судовому засіданні апеляційного суду заявлено, що він не зобов'язаний надавати суду договори, якими оформлені на роботу «Бухгалтера» без категорії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (не надано в суд доказів на підставі, яких суд міг би встановити, коли були ці особи прийняті на роботу). Доказів про те, що вони були оформлені за цивільно-правовими договорами в справі немає, представник відповідача договори в суд не надав.

За період з 14 квітня 2022 року до 17 червня 2022 року позивачу запропоновано лише одну пропозицію за її спеціальністю та фахом. 19 травня 2022 року видано направлення № 255 на співбесіду до головної бухгалтерії AT «ПІВДГЗК», запропонували посаду бухгалтера 1 категорії на місце особи, яка знаходилася у відпустці по догляду за дитиною, яка не є вакантною, позивач повинна була укласти строковий договір та відмовитися від безстрокового договору, що є невигідною пропозицієюта не може бути гарантією постійного працевлаштування.

Стосовно дисциплінарного стягнення відповідно до наказу № 16н від 12 квітня 2021 року, про яке повідомляє відповідач, суддя ОСОБА_15 не взяв до уваги, що посадові особи підприємства роботодавця провели порівняльний аналіз саме за два дні до анулювання/зняття дисциплінарного стягнення з позивача, щоб прийняти рішення про скорочення та мати підставу (догану), яку врахували та яка вплинула на висновки проведеного аналізу на користь роботодавця.

AT «ПІВДГЗК» надав пропозиції на наявні вакансії, які не відповідають її професії і спеціальності, роботу, яку б вона могла виконувати з урахуванням освіти, кваліфікації чи досвіду. Крім цього, роботодавець не запропонував позивачу вакансії, які існували протягом періоду з 12 квітня 2022 року та на день звільнення 17 червня 2022 року включно. Остання пропозиція вакансій роботодавцем була надана 16 червня 2022 року. Тому не виконав обов'язок, покладений на роботодавця щодо працевлаштування працівника, який вивільнюється, незалежно в якому структурному підрозділі він працював (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

З позивачем не проведено з нею повний розрахунок, в день звільнення, не видана заробітна плата за два попередніх місяці, компенсація за невикористану відпустку за 40 днів та виплати, передбачені під час скорочення. Відповідач не повідомив, з якого періоду розробляються та виконуються заходи з оптимізації витрат на утримання ФОК (накази № 779 та № 780 від 25 серпня 2016 року «Про зміни в організації виробництва та праці персоналу структурних підрозділів та зміну істотних умов праці»). Відповідач її з указаними наказами не ознайомлював, бо у 2016 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, тому не могла знати про істотні зміни умов праці та про зміни у виробництві підприємства. 12 квітня 2021 року - у день, коли позивач була ознайомлена з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності (догана) - головний бухгалтер ОСОБА_7 запропонувала їй написати заяву про переведення в інший відділ (у відділ собівартості) головної бухгалтерії з 21 квітня 2021 року, але при цьому не повідомила позивача про те, що в неї змінюються істотні умови праці. Фактично відповідачем порушено порядок, встановлений частиною третьою статті 32 КЗпП України при переведенні ОСОБА_1 , коли працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяця та надати згоду або відмовитися від пропозиції. З наказом № 154п від 13 квітня 2021 року «Про перевід» ОСОБА_1 відповідач не ознайомлював її за два місяці, про зміну істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою позивача не попереджали.

При розгляді справи мали місце суттєві порушення процесуальних норм суддею Інгулецького районного суду ОСОБА_15:

Довіреності, підписані Генеральним директором підприємства, не мають юридичної сили, в яких вказані посади, за якими адвокат ОСОБА_13 та ОСОБА_8 перебувають в трудових відносинах з юридичною особою AT «ПІВДГЗК». Але ці довіреності не надають адвокатам право на участь в судовому процесі без надання в суд належних документів, а надані адвокатами довіреності повинні бути нотаріально посвідченими. Тому 18 квітня 2023 року позивач звернулася до правоохоронних органів з заявою про злочин, який має ознаки статті 212 КК України відносно адвоката ОСОБА_13 та адвоката ОСОБА_8;

ухвалу судді ОСОБА_15 про відкриття провадження позивачу не надіслано, що суттєво порушило її право на своєчасне подання пояснень, строки на подання відповіді на відзив, надало можливість головуючому судді та відповідачу затягнути розгляд справи,позбавило права на заявлення головуючому судді ОСОБА_15 своєчасного відводу;

відзив до позивача поштою не надійшов. Підтвердження про отримання позивачем відзиву відповідач в суд не надав. 24 лютого 2023 року позивачу вдалося переконати суддю ОСОБА_15 винести ухвалу про зобов'язання відповідача надати їй відзив та додатки до нього;

вона має підозру про втручання в автоматизовану систему авторозподілу справ при визначенні судді-доповідача в суді першої інстанції. Згідно з протоколом авторозподілу від 15 липня 2023 року видно про знаходження судді Попова В. В. у щорічній відпустці. Однак 14 липня 2022 року на суддю Попова В. В. було розподілено справу № 213/3140/21. 12 і 13 липня 2022 року справи не розподілялись, а потім з 18 липня 2022 року (понеділок) було розподілено чотири справи № 213/1210/22, № 213/810/22, № 213/1294/22, № 213/2474/21 на суддю Попова В. В. Аналогічні порушення порядку автоматизованого розподілу справ допущено у справі № 213/386/21 за позовом ОСОБА_9 до AT «ШВДГЗК», в якій позивач є учасником процесу в якості представника позивача, яка також потрапила за розподілом до ОСОБА_15 ;

перший відвід судді ОСОБА_15 було заявлено 26 вересня 2022 року на першому засіданні, позивачем виявлено недовіру судді в зв'язку з тим, що головуючий суддя вже себе показав в інших судових справах, де ОСОБА_1 брала участь як представник та особисто бачила його поведінку, яка зумовлювала навіть стороннього спостерігача сумніви в неупередженості судді. В указаному відводі протиправно відмовлено.Також заявлено відвід судді 30 вересня 2022 року, 07 жовтня 2022 року. Суддя Попов В. В. розглянув заяву позивача про відвід судді ОСОБА_15 та виніс ухвалу 07 жовтня 2022 року, начебто посилаючись на пояснення судді ОСОБА_15, які на час розгляду відводу надані судді Попову В. В. не були, пояснення судді ОСОБА_15 надійшли в суд 12 жовтня 2022 року (а. с. 180), тому суддею Поповим В. В. не розглядалися та до уваги братися не могли;

19 січня 2023 року ОСОБА_1 заявила клопотання про завірення головуючим суддею копій документів, а саме запитів до органів, які мають для суду важливе значення при розгляді справи по суті. Позивач в судовому засіданні надала на огляд суду оригінали документів. Документи були оглянуті суддею ОСОБА_15, але вони ним не завірені;

суддя ОСОБА_15 відмовив позивачу в задоволенні клопотання про витребування відомостей з Державної податкової служби, що поставило позивача в нерівні умови перед відповідачем та позбавило її можливості надати суду докази про прийняття на роботу робітників в період з 12 квітня 2022 року по 17 червня 2022 року;

08 лютого 2023 року позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про повернення всіх наданих адвокатами відповідача документів та визнання наданої представником довіреності та інших документів, поданих з порушенням ЦПК України, і суддя ОСОБА_15 клопотання представника відповідача про долучення документів до справи продовжував задовольняти, що ставило позивача в нерівні умови щодо відповідача;

20 лютого 2023 року позивачем в судовому засіданні було заявлено про те, що онлайн трансляції записів судових засідань незбережені. Секретар ОСОБА_14 пояснювала, що неможливо зберігати записи. Позивач наполягала на збереженні записів засідань. Але матеріали справи не містять та відсутня електронна версія справи, дисків з відео- та аудіофіксацією проведених всіх судових засідань; 21 квітня 2023 року позивач заявила відвід секретарю Гусаровій О. С. через неналежне ведення справи, підозрювала її в навмисних діях щодо незбереження відеозаписів з онлайн-трансляції судових засідань, суддею ОСОБА_15 відвід секретаря залишено без задоволення;

24 лютого 2023 року позивачу відмовлено в роз'ясненні ухвали від 08 лютого 2023 року, залишено без розгляду заяву про відвід судді позивачем, внесено до журналу судового засідання заявлені заперечення позивача щодо дій головуючого. Заперечення позивача щодо залишення відводу без розгляду та відсторонення представника відповідача, вимоги про встановлення порушення частини четвертої статті 178 ЦПК України відхилені. Позивач, обурена зухвалою поведінкою судді ОСОБА_15 в судовому процесі, заявила про те, що вона подала позов 01 березня 2023 року щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому відповідачем у справі є фізична особа ОСОБА_15 . Крім цього, 01 травня 2023 року ОСОБА_1 подала позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у розмірі 6 435 000 грн, де відповідачем у справі є Держава Україна в особі «Інгулецький районний суд» та фізична особа ОСОБА_15. (справа № 213/1695/23). Суддя ОСОБА_15 по суті знаходився в конфлікті з позивачем через позови про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, але продовжував розгляд справи та, на думку позивача, помстився їй за це;

21 квітня 2023 року заяву (повідомлення) про необхідність відсторонити представника відповідача від участі у справі суддя залишив без розгляду, визнав дії позивача зловживанням процесуальними правами, що, на думку позивача, є зловживанням суддею своїми посадовими повноваженнями;

в судовому засіданні було оглянуто оригінал конверта, копія якого долучена позивачем до справи з відповіддю на відзив. Цим конвертом було відправлено 17 червня 2022 року заяву про погодження на посаду дозимитриста, бухгалтера 1 категорії та надання інших вакансій. На повідомленні чітко видно, що лист було отримано співробітником підприємства АТ«ПІВДГЗК» ОСОБА_4 , яка на той час працювала діловодом канцелярії, а потім було оформлено відмову від отримання листа та коректором замазано підпис ОСОБА_4 . Позивач заявила про виклик ОСОБА_4 в якості свідка для надання пояснень. За викликом в суд ОСОБА_4 05 травня 2023 року не з'явилася. В матеріалах справи міститься конверт про відправлення ОСОБА_4 повістки, яку вона навмисно не отримала. Про намагання позивача повідомити ОСОБА_4 про виклик до суду в якості свідка позивач повідомила суддю ОСОБА_15 та в зв'язку з цим заявила клопотання про допит позивача в якості свідка під присягу, де вона могла б заявити офіційно про поведінку свідка ОСОБА_4 під час сповіщення її по телефону про виклик в суд, яка уникає надавати суду свідчення. Суддя ОСОБА_15 залишив без розгляду клопотання;

19 травня 2023 року ОСОБА_1 заявила клопотання про примусовий привід свідка ОСОБА_4 до суду, яка навмисно уникала спілкування з позивачем ухилялася, від отримання повісток, які надходять їй через відділення «Укрпошта», щоб не з'являтися до суду. Суддя ОСОБА_15 відмовив в задоволенні клопотання, вирішив продовжити судовий розгляд за відсутності свідка, чим по суті скасував свою ухвалу про виклик свідка ОСОБА_4 , що є неприпустимим;

19 травня 2023 року за клопотанням представника відповідача суддя ОСОБА_15 ухвалив рішення про дослідження інформації з наданого позивачем диску в закритому судовому засіданні. В своєму клопотанні відповідач зазначає, що на диску, який надала позивач ОСОБА_1 , є інформація, яка містить персональні дані співробітників підприємства, та відповідач турбується, що ця вся інформація стане надбанням громадськості. Така заява представника відповідача прямо підтверджує, що всі відомості на дисках та інформація про вакансії і штатний розклад є достовірною. Після цього суддя ОСОБА_15 поставив питання про дослідження не всіх матеріалів на дисках, а вибірково, представник відповідача заявив, що там немає інформації, яка для суду мала б важливе значення, не містить підписів на документах. Суддя ОСОБА_15 перестав досліджувати інформацію (файли на дисках), які надані в суд позивачем. Їй відомо про те, що на підприємстві було проведено службове розслідування відділом безпеки та встановлено, що вся інформація на електронних файлах є достовірною. 06 квітня 2023 року заступник Генерального директора з безпеки Чернов звернувся до відділення поліції № 7 Криворізького районного УП ГУ НП в Дніпропетровській області з заявою про кримінальне правопорушення, в якій він підтверджує, що « ОСОБА_1 є суб'єктом злочину, оскільки мала право доступу до вказаної інформації, у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків». Це звернення прямо підтверджує наявність на файлах достовірних відомостей стосовно штатного розкладу підприємства та наявних вакансій. Із заявою про кримінальне правопорушення 10 жовтня 2023 року також звернувся адвокат відповідача ОСОБА_11 та за ч. 2 ст. 362 КК України проти позивача було відкрито кримінальну справу, що теж підтверджує, що інформація на дисках є достовірною;

30 травня 2024 року позивач звернулася до Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу з позовною заявою про визнання нежитлового приміщення житловим (справа № 213/2410/24), в якій вже 05 червня 2024 року отримала ухвалу суду про самовідвід судді ОСОБА_15, в якій суддя зазначає, що між головуючим та позивачем виникли неприязні стосунки. При розгляді цієї справи на суддю ОСОБА_15 позивач ОСОБА_1 подала у Вищу раду правосуддя як мінімум 6 скарг, заявляла йому відводи, але суддя стійко тримався за справу та продовжував незаконний розгляд. Такі дії судді прямо вказують на те, що він був прямо заінтересований в розгляді саме цієї справи та упереджений щодо позивачки. Тому рішення повинно бути скасоване;

відповідач стверджує, що на адресу АТ «ПІВДГЗК» не надходило жодного належного документа, який свідчив би про те, що на підприємстві було утворено ще одну первинну профспілку. Це є неправдою, бо відповідач вже намагався довести у 2015 році про незаконну реєстрацію, вимагав відміну реєстрації Первинної профспілкової організації НПГУ шляхом подачі адміністративного позову. AT «ПІВДГЗК» не є центральним органом влади. А тому профспілки не можуть бути підпорядковані або залежними від юридичних осіб приватної власності. Позивач повідомляла відповідача, що вона з 01 січня 2018 року є профспілковим представником Міської організації НПГУ м. Кривого Рогу на підприємстві відповідача. Суд зазначає «щодо наданої позивачем копії Ухвали Дніпровського апеляційного адміністративного суду (а. с. 91-94 т. 1) - даний документ не завірений належним чином, не містить відомостей про джерело, звідки роздруковано копії. Суд не може визнати даний доказ допустимим». Проте суд може самостійно за номером справи перевірити відповідність ухвали на офіційному сайті «Судова влада». Але суддя ОСОБА_15 не проявив такої ініціативи, щоб навмисно зафіксувати недопустимий доказ, для того, щоб не брати його до уваги;

впродовж всього періоду розгляду справи суддею ОСОБА_15 грубо порушувалося право позивача на життя, гарантоване Конституцією, оскільки неодноразово проводив засідання під час повітряних тривог.

Таким чином, суд, вислухавши недостовірні та неправдиві показання свідків, дослідивши недостовірні та фіктивні, підроблені документи, які містяться в матеріалах справи, прийшов до висновків, які ґрунтуються на таких доказах, виніс незаконне, необґрунтоване судове рішення на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції розглянув скаргу позивача поверхнево, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, не взяв до уваги та не розглянув питання відводів головуючого судді ОСОБА_15, в постанові апеляційного суду про це немає ані слова.

У листопаді 2024 року АТ «ПІВДГЗК» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін. Судові витрати у справі покласти на позивача у справі.

Відзив мотивовано тим, що твердження позивача про незастосування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 28 серпня 2019 року у справі

№ 761/37621/16-ц, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, у справі № 638/10716/19 не відповідають дійсності. При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Судами першої та апеляційної інстанцій на підставі доказів наявних у матеріалах справи було встановлено, що АТ «ПІВДГЗК» здійснено порівняння продуктивності та кваліфікації не тільки серед співробітників, які займають однакові посади чи виконують однакову роботу з позивачем, а й серед співробітників, функціонал яких не є подібним до функціоналу позивача. Результати відповідного аналізу оформлені протоколом комісії з проведення порівняльного аналізу продуктивності та кваліфікації працівників відділу собівартості головної бухгалтерії АТ «ПІВДГЗК» від 10 квітня 2022 року (т. 1, а. с. 98-99). Таким чином, судами правильно встановлено, що відповідачем дотримано вимог закону щодо переважного права на залишення на роботі, та такого права у позивача встановлено не було. Отже, відповідач вжив всіх можливих заходів, спрямованих на працевлаштування позивача. Щодо посилання на висновки Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 та 24 листопада 2021 року у справі № 638/10716/19, то це є намаганням ввести суд в оману, адже в оскарженій постанові апеляційного суду наявні прямі посилання на зазначені постанови.

Щодо посилань позивача у касаційній скарзі на нібито порушення норм процесуального права при вирішенні справи (частини першої статті 411 ЦПК України), то позивачем під час слухання справи у першій інстанції неодноразово подавались безпідставні заяви про відвід головуючого, секретаря, заяви про відсторонення представника АТ «ПІВДГЗК» і т. п. Усім вказаним заявам судом першої інстанції була надана належна правова оцінка та винесені відповідні ухвали про відмову у їх задоволенні або залишенні без розгляду.

Щодо тверджень позивача про порушення судами частини третьої статті 411 ЦПК України, то, розглядаючи справу по суті, суди дослідили надані відповідачем документи в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, та виходили з того, що вони підтверджують: факти наявності зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників; додержання відповідачем норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника; відсутність згоди позивача від переведення на іншу роботу; відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі; наявність попередження за 2 місяці про наступне вивільнення. Доводи позивача не спростовують зазначених обставин.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив АТ «ПІВДГЗК» на касаційну скаргу, у якій просить вимоги касаційної скарги задовольнити. Зазначає, що доводи відзиву не спростовують доводів касаційної скарги, які вона підтримала.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України: від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, у справі № 638/10716/19; справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду - пункт 1 частини першої статті 411 ЦПК України; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено; справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 21 вересня 2010 року ОСОБА_1 прийнята бухгалтером бюро обліку соціальних підрозділів головної бухгалтерії Управління на АТ «ПІВДГЗК».

02 січня 2019 року переведена бухгалтером бюро з обліку допоміжних підрозділів головної бухгалтерії Управління;

Відповідно до рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 серпня 2020 року у справі № 213/775/20 звільнення позивачки 17 січня 2020 року визнано незаконним та поновлено її на роботі.

12 квітня 2021 року наказом № 16н позивачу оголошено догану.

21 квітня 2021 року ОСОБА_1 переведена бухгалтером відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління.

19 квітня 2021 року за бухгалтером відділу з обліку собівартості ОСОБА_1 (таб. № 40839) закріплено обсяги робіт по структурному підрозділу ФОК згідно з робочою інструкцією з 21 квітня 2021 року (т. 1, а. с. 82-94). З розпорядженням та додатком позивачка ознайомлена 21 квітня 2021 року.

26 квітня 2021 року ОСОБА_1 встановлено неповний робочий день та неповний робочий тиждень.

Відповідно до наказу АТ «ПІВДГЗК» від 12 квітня 2022 року № 137п «Про внесення змін до штатного розпису підрозділів Управління АТ «ПІВДГЗК» у зв'язку з необхідністю зменшення витрат на адміністративно-управлінське обслуговування ФОК з 18 квітня 2022 року скорочено та виключено зі штатного розпису Управління АТ «ПІВДГЗК» 4 (чотири) штатні одиниці персоналу, задіяного в адміністративно-управлінському обслуговуванні ФОК, а саме: фахівець з управління персоналом відділу організації праці та заробітної плати; провідний інженер з охорони праці та промислової безпеки відділу охорони праці; бухгалтер відділу обліку собівартості головної бухгалтерії; провідний економіст планово-економічного відділу.

27 травня 2022 року рішенням Криворізької міської ради № 1318 зі змінами, внесеними рішенням від 28 жовтня 2022 року № 1484, надано попередню згоду на безоплатне прийняття об'єкта соціальної інфраструктури з майном від АТ «ПІВДГЗК» до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади.

Відповідно до листа від 31 серпня 2022 року Регіонального відділення ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській області, направленого до АТ «ПІВДГЗК», проводяться дії, пов'язані із оформленням передачі об'єкта соціальної інфраструктури з майном від АТ «ПІВДГЗК» до комунальної власності Криворізької міської територіальної громади.

14 квітня 2022 року позивач попереджена про скорочення штатної чисельності працівників відділу обліку собівартості головної бухгалтерії Управління АТ «ПІВДГЗК» з пропозицією переведення на іншу роботу. Позивачу пропонувалося до 12 червня 2022 року або надати згоду на переведення на вільну вакансію, або відмовитись від переведення.

ОСОБА_1 зверталась до відповідача із заявами від 16 травня 2022 року та від 30 травня 2022 року про надання всього переліку вакансій на підприємстві та забезпечення продовження трудових відносин з АТ «ПІВДГЗК».

ОСОБА_1 надано пропозиції переведення на іншу роботу:

від 19 травня 2022 року (т. 1, а. с. 63-64) з переліком 37 посад, навпроти кожної позивач зазначила, що просить видати направлення;

від 27 травня 2022 року № 52-08/3100 (т. 1, а. с. 14, 65-67), в якому вказано, що станом на 27 травня 2022 року позивач не надала згоду на переведення на жодну з запропонованих вакансій, їй повторно пропонують у випадку згоди на переведення звернутись до відділу кадрів, надано перелік актуальних вакансій. Наявна відмітка про їх отримання позивачкою 30 травня 2022 року. В переліку вакансій позивачем навпроти вакансій зроблені відмітки про відмову від вакансії, деякі посади без відміток позивача, навпроти деяких вказано, що планує відвідати;

від 30 травня 2022 року (т. 1, а. с. 68-69), в переліку вакансій позивачем навпроти вакансій зроблені відмітки про відмову від вакансії, деякі посади без відміток позивачки, навпроти деяких вказано, що планує відвідати;

від 03 червня 2022 року (т. 1, а. с. 70-72), де вказано, що власник або уповноважений орган пропонує працівнику відповідно до статті 49-2 КЗпП України іншу роботу на тому самому підприємстві при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю. За результатами співбесід позивачки з деякими структурними підрозділами, встановлено, що позивачка має можливість бути переведеною на вказані вакансії за умови відсутності медичних протипоказань та отримання відповідної кваліфікації, яку можна отримати безпосередньо на робочому місці за рахунок підприємства. Позивач не надала згоду на переведення на жодну з запропонованих вакансій;

повторно надано пропозиції вакансій станом на 03 червня 2022 року. Позивач отримала перелік вакансій 07 червня 2022 року та навпроти всіх вакансій проставила прочерки;

від 07 червня 2022 року (т. 1, а .с. 73-74), яку вона отримала 07 червня 2022 року та навпроти всіх вакансій проставила прочерки;

від 16 червня 2022 року, в якій навпроти вакансій бухгалтера 1 категорії позивачка вказала «співбесіда пройдена, відповідаю, потрібне навчання строк не вказано», навпроти посади дозиметриста позивач вказала «направлення на медичну комісію не видавалося, відповідаю, співбесіда пройдена», навпроти інших вакансій проставлені прочерки (т. 1, а. с. 75-76).

Позивач отримувала направлення на співбесіди з питань працевлаштування та відвідувала співбесіди (т. 1, а. с. 15).

Відповідачем до суду надано виписку з штатного розкладу АТ «ПІВДГЗК» станом на 12 квітня 2022 року та 17 червня 2022 року, в якій вказано кількість штатних одиниць та посади (т. 1, а. с. 59-60, 61-62, 133-135). У відділі обліку собівартості головної бухгалтерії управління АТ «ПІВДГЗК» посада бухгалтер відсутня, оскільки вона з 18 квітня 2022 року скорочена та виключена зі штатного розпису.

Відповідно до довідки АТ «ПІВДГЗК» від 23 січня 2023 року № 9 у період з 12 квітня 2022 року по 17 червня 2022 року не приймалися працівники в штат підприємства в структурний підрозділ «Головна бухгалтерія» (т. 1, а. с. 250).

15 червня 2022 року відповідач листом повідомляв позивача про необхідність прийти 17 червня 2022 року та отримати в центральній касі АТ «ПІВДГЗК» належні до виплати кошти при звільненні, з яким позивач ознайомлена 16 червня 2022 року.

Відповідно до листа відповідача від 16 червня 2022 року № 52-08/3292 позивачу повідомлено, що 17 червня 2022 року буде припинено трудовий договір, укладений між нею та відповідачем, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. 17 червня 2022 року необхідно протягом робочого дня з'явитись для ознайомлення та отримання копії наказу про звільнення і трудової книжки до відділу кадрів АТ «ПІВДГЗК». Наявна відмітка про ознайомлення позивача 17 червня 2022 року (т. 1, а. с. 34, 78).

Наказом № 246-зв від 17 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 17 червня 2022 року з посади бухгалтера відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління у АТ «ПІВДГЗК» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Підставою звільнення вказано наказ від 12 квітня 2022 року № 137п «Про внесення змін до штатного розпису підрозділів Управління АТ «ПІВДГЗК»; попередження про скорочення штатної чисельності працівників відділу обліку собівартості головної бухгалтерії Управління АТ «ПІВДГЗК» від 14 квітня 2022 року; пропозиції переведення на іншу роботу (а. с. 79 - копія надана стороною відповідача з відміткою про отримання та ознайомлення позивачем 17 червня 2022 року).

Позивач вказувала, що зверталась 17 червня 2022 року до відповідача з заявою про надання інформації про умови забезпечення продовження трудових правовідносин з підприємством, в якій просила повідомити, яке навчання їй потрібно пройти, та чи забезпечить відповідач проведення такого навчання, строк навчання, за посадою дозиметрист, бухгалтер першої категорії, також просила надати інші вакансії на підприємстві. Текст цієї заяви не містить вимоги позивача перевести її на конкретну посаду (а. с. 30-31 т. 2). Відмітки про отримання відповідачем заяви відсутні, відповідач заперечував отримання АТ «ПІВДГЗК» такого листа.

ОСОБА_1 надана суду копія довідки від 02 вересня 2019 року за вихідним №11, згідно з якою вона перебуває на профспілковому обліку в Міській організації НПГУ м. Кривого Рогу і є повноправним членом профспілки. Також з 01 січня 2018 року ОСОБА_1 є представником НПГУ у Публічному акціонерному товаристві «Південний гірничозбагачувальний комбінат» (т. 1 а. с. 34).

Згідно з копію Статуту НПГУ (а. с. 100-109 т.1) повноваження і обов'язки юридичної особи профспілка здійснює через виборний орган - Раду голів, яку очолює голова НПГУ, а організація НПГУ через свої виборні органи - Ради голів (профспілкові комітети. Керівним виборним органом ППО в період між конференціями (зборами) є профспілковий комітет (Рада голів). Відсутні буд-які посилання на профспілкового представника та надання йому повноважень на представництво інтересів членів профспілки. Протоколів зборів вказаних органів щодо обрання позивача профспілковим представником, членом виборного органу, та документи щодо легалізації профспілки суду не надано.

Позиція Верховного Суду

Щодо доводів про порушення норм процесуального права

1.Позивач зазначає, що процесуальні документи від імені відповідача подавалися неповноважними особами (адвокати ОСОБА_13 та ОСОБА_8), оскільки їх довіреності підписані Генеральним директором підприємства як особам, які перебувають в трудових відносинах з AT «ПІВДГЗК», а не як адвокатам, а надані адвокатами довіреності повинні бути нотаріально посвідченими.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу (частина друга статті 60 ЦПК України).

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами, зокрема, довіреністю юридичної особи (пункт 1 частини першої статті 62 ЦПК України).

Отже, процесуальним законом допускається представництво в суді не адвокатом, зокрема, в спорах, які виникають з трудових відносин.

Необґрунтованими є і доводи щодо необхідності нотаріального посвідчення довіреностей представників АТ «ПІВДГЗК», оскільки обов'язкове нотаріальне посвідчення довіреності від юридичної особи на представництво в суді законом не передбачено.

2. Тому безпідставними також є посилання щодо необґрунтованої відмови позивачу ухвалою суду від 08 лютого 2023 року в задоволенні клопотання про повернення всіх наданих адвокатами відповідача документів, визнання нікчемними наданої представником довіреності та інших документів, поданих з порушенням ЦПК України, про залишення без розгляду клопотання про відсторонення представника відповідача від участі у справі ухвалою від 21 квітня 2023 року.

3. Доводи касаційної скарги про те, що справа в суді першої інстанції розглядалась неповноважним складом суду, оскільки мало місце втручання в автоматизовану систему розподілу справ, є безпідставними, оскільки доказів на підтвердження того, що під час визначення судді у цій справі було порушено передбачений ЦПК України порядок визначення судді для розгляду справи, не надано. Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2022 року (а. с. 37, т. 1) справу призначено судді-доповідачу ОСОБА_15 Протокол містить всі необхідні відомості, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 33 ЦПК України.

Посилання на сумніви у достовірності змісту протоколу авторозподілу від 15 липня 2023 року щодо інформації про знаходження судді Попова В. В. у щорічній відпустці, оскільки на суддю Попова В. В. в цей період розподілялись інші справи: 14 липня 2022 року - № 213/3140/21, 18 липня 2022 року - № 213/1210/22, № 213/810/22, № 213/1294/22, № 213/2474/21 є необґрунтованими, оскільки аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень та звітів про автоматизований розподіл свідчить, що у всіх наведених справах в наведені дні розподілені процесуальні звернення у справах, які перебувають (перебували) у провадженні цього судді.

4. Позивач посилається на необґрунтоване відхилення її заяв про відвід судді ОСОБА_15

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

26 вересня 2022 року позивачем вперше подано письмову заяву про відвід судді ОСОБА_15, яка мотивована безвідповідальним виконанням суддею своїх обов'язків у інших трудових справах № 213/386/21 за позовом ОСОБА_9 до АТ «ПІВДГЗК», в якій суд поставив під сумнів рівність сторін в процесі та неможливість застосування переваги однієї сторони над іншою стороною процесу, що поставило під сумнів його неупередженість, а також вона була представником позивача у справі за позовом ОСОБА_12 до ПАТ «Дніпропетровськгаз», в якому головуючим у першій інстанції був суддя ОСОБА_15, та рішення у вказаній справі скасовано в касаційній інстанції (т. 1, а. с. 152-154);

ухвалою судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_15 від 26 вересня 2022 року у задоволенні заявленого ОСОБА_1 відводу головуючому судді відмовлено. Ухвала мотивована тим, що розгляд судом справ, в яких позивач брала або бере участь, наявність у провадженні судді справ, в яких стороною є АТ «ПГЗК», не свідчить про упередженість суду. Незгода позивача з процесуальними рішеннями судді в інших справах не може бути підставою для відводу. Доказів упередженості та заінтересованості судді не надано. Вказана заява про відвід судді вирішена судом, що розглядає справу, відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України, оскільки надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання;

30 вересня 2022 року (т. 1, а. с. 164-166) позивачем повторно заявлено аналогічний відвід судді ОСОБА_15;

ухвалою судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_15 від 07 жовтня 2022 року заяву позивача розглянуто по суті та визнано необґрунтованою; передано матеріали справи до канцелярії Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області для визначення судді, у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України;

ухвалою судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Попова В. В. від 07 жовтня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід судді ОСОБА_15 у справі, оскільки обставин, які викладені в статті 36 та статті 37 ЦПК України і які б вказували на необхідність відводу судді ОСОБА_15, не встановлено.

Доводи позивача, що суддя Попов В. В. розглянув 07 жовтня 2022 року заяву позивача про відвід судді ОСОБА_15, начебто посилаючись на пояснення судді ОСОБА_15, які надійшли в суд лише 12 жовтня 2022 року (а. с. 180), не відповідають дійсності, оскільки такі посилання в ухвалі від 07 жовтня 2022 року відсутні;

ухвалою судді ОСОБА_15 від 15 листопада 2022 року аналогічна заява про відвід, в якій позивач посилалась на іншу справу № 213/2961/16-ц, залишено без розгляду. Суд зазначив, що відвід заявлено у цій справі втретє, фактично з підстав, розглянутих раніше, тому заява про відвід підлягає залишенню без розгляду;

20 лютого 2023 року позивачем заявлено відвід головуючому, в якій зазначено, що головуючий не може далі продовжувати слухання справи, оскільки 07 лютого 2023 року не встановив у залі судового засідання особу представника ОСОБА_13 за заявою позивача, 08 лютого 2023 року не виніс окрему ухвалу за порушення представником відповідача законодавства, не вилучив з матеріалів справи нікчемну довіреність на представника відповідача, головуючий допустив до участі у справі неналежного представника за нікчемним правочином з назвою «довіреність»;

ухвалою судді Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_15 від 24 лютого 2023 року відвід, заявлений ОСОБА_1 головуючому, залишено без розгляду. Вказано, що позивач заявила відвід головуючому, приводом для заявлення якого стала ухвала від 08 лютого 2023 року, якою відмовлено у задоволенні її клопотань, заява про відвід подана після спливу строків, вказаних у абзаці 1 частини третьої статті 39 ЦПК України, обґрунтувань про причини пропуску вказаного строку не вказано, якщо позивач вважає, що про підстави для відводу їй стало відомо 08 лютого 2023 року, коли вона отримала ухвалу про відмову в задоволенні її клопотань, то строки, передбачені абзацом 2 частини третьої статті 39 ЦПК України, також не дотримані;

в судовому засіданні 03 березня 2023 року позивачем заявлено відвід головуючому. Зазначила, що головуючий допускає суттєві порушення норм процесуального характеру, законів, про що позивач заявляла заперечення на дії головуючого про залучення неналежного представника відповідача, про порушення стороною відповідача норм ЦПК України, позивач заявляла відводи головуючому, які були всі відхилені, позивач подала позов до головуючого про відшкодування моральної шкоди;

ухвалою судді ОСОБА_15 від 03 березня 2023 року відвід, заявлений ОСОБА_1 головуючому, залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що фактично позивач не погоджується з процесуальними рішеннями, з приводу цього розглядались питання про заперечення на дії головуючого, про неналежного, на думку позивача, представника відповідача, також це вже вказувалось позивачем як привід для відводу. Подання позову позивачем до головуючого не свідчить про упередженість суду та не передбачено нормами ЦПК України як підставу для відводу. Заява про відвід, подана після спливу строків вказаних частиною третьою статті 39 ЦПК України. Позивачем заявлено вже 5 відводів головуючому у справі, що може містити в собі ознаки зловживання процесуальними правами. Для подальшого добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню перешкод у здійсненні судочинства роз'яснено наслідки застосування судом статей 143, 144 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об'єктивності судді.

Право на справедливий суд насамперед повинне забезпечуватись безсторонністю судді.Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, для запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ найважливішим є довіра, яку суди повинні викликати у громадськості в демократичному суспільстві. Наявність безсторонності у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції оцінюється за двома критеріями: суб'єктивним, тобто з огляду на особисте переконання або поведінку конкретного судді у конкретній справі, і об'єктивним, тобто з урахуванням того, чи надає суд достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо його неупередженості.

Неупередженістьозначає відсутність упередженості чи необ'єктивності, що може бути перевірено як за суб'єктивним, так і за об'єктивним критерієм відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції. Суб'єктивний підхід передбачає з'ясування особистої неупередженості судді в конкретній справі, тоді як об'єктивний підхід полягає в оцінці того, чи існують достатні гарантії, здатні усунути будь-які обґрунтовані сумніви щодо неупередженості. Суддя, стосовно якого існують обґрунтовані сумніви щодо неупередженості, має бути усунутий від розгляду справи (див. Piersack v. Belgium, № 8692/79, від 1 жовтня 1982 року, § 30).

У кожній окремій справі необхідно вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу і ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. Pullar v. United Kingdom, № 22399/93, ЄСПЛ, від 10 червня 1996 року, § 38).

Не є обставинами, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді, зокрема, розгляд у минулому суддею справи, у якій брали участь ті самі сторони, або спору, який виник з тих самих підстав, якщо це рішення не було скасовано; факт подання особою, яка бере участь у справі, скарги на дії судді, крім випадків, коли сам суддя вважає неможливим у зв'язку із цим об'єктивний розгляд справи.

Необґрунтоване усунення судді від розгляду справи є порушенням права на справедливий суд, так само як і відмова у задоволенні обґрунтованої заяви про відвід судді або незаявлення самовідводу у випадках, передбачених процесуальним законом.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 неодноразово заявляла відводи судді ОСОБА_15 з підстав, визначених у частині першій статті 36 ЦПК України (наявність сумнівів в неупередженості або об'єктивності судді), з порушенням встановленого порядку та зі зловживанням своїми процесуальними правами, доводи заяв переважно зводилися до незгоди з процесуальними рішеннями судді, а інші доводи не підтверджують обставин, які об'єктивно могли б викликати сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Касаційний суд враховує, що суд апеляційної інстанції не розглянув питання обґрунтованості заявлених позивачу відводів судді ОСОБА_15, такі аргументи апеляційна скарга ОСОБА_1 містила. Проте таким доводам надана оцінка судом касаційної інстанції та підстави для відводу судді не визнані обґрунтованими, тобто які не вплинули на розгляд апеляційним судом справи по суті спору та не є такими, що призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

При цьому згідно з частиною другою статті 410 ЦПК Українине може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18 (провадження

№ 61-13667сво21).

Щодо перегляду справи по суті спору

Відповідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України).

У частині другій вказаної статті визначений перелік осіб, яким при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації надається перевага в залишенні на роботі, а в частині третій статті 42 КЗпП України передбачено, що перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Тлумачення статті 42 КЗпП України дає підстави для висновку, що переважне право на залишення на роботі при скороченні однорідних професій та посад визначається кваліфікацією і продуктивністю праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України, а також якщо це передбачено законодавством України.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників (частини перша - третя стаття 49-2 КЗпП України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією. При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 725/3265/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/2308/20, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов'язок суду з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09 квітня 2020 року у справі № 182/1670/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 683/1084/17 та інші).

Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України. У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.

Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.

Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України.

Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника».

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (див. постанову Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі № 577/3997/15-ц (провадження № 6-1723цс17)).

При вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. За змістом статті 42 КЗпП України коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17).

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (неповне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахуванням інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18).

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування) (див. постанову Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц, на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України). Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (ч. 3 ст. 492 КЗпП України). Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у своїх постановах від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-2487цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15».

Розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша стаття 43 КЗпП України).

Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок) (частина третя статті 252 КЗпП України).

Аналогічне положення передбачене і в частині третій статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Тлумачення частини третьої статті 252 КЗпП України свідчать, що звільнення з ініціативи роботодавцячленів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Норма статті 252 КЗпП України пов'язує можливість звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке виборного органу, членом якого є вивільнюваний працівник. Проте обговорення правомірності такого обґрунтування лежить поза межами компетенції власника або уповноваженого ним органу, а також суду.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13.

Відповідно до статті 1 Конвенції Міжнародної організації праці № 135 про захист прав представників працівників на підприємстві та можливості, що їм надаються (ратифіковано Законом № 798-IV від 15 травня 2003 року), представники працівників на підприємстві користуються ефективним захистом від будь-якої дії, яка може завдати їм шкоди, включаючи звільнення, що ґрунтується на їхньому статусі чи на їхній діяльності як представників працівників, чи на їхньому членстві у профспілці або на їхній участі в профспілковій діяльності, в тій мірі, в якій вони діють відповідно до чинного законодавства чи колективних договорів або інших спільно погоджених умов.

Для цілей цієї Конвенції термін «представники працівників» означає осіб, яких визнано такими відповідно до національного законодавства чи практики, зокрема: a) представників професійних спілок, а саме представників, призначених чи обраних професійними спілками або членами таких профспілок; або b) виборних представників, а саме представників, вільно обраних працівниками підприємства відповідно до положень національного законодавства чи правил або колективних угод, і до функцій яких не входить діяльність, яку визнано як виключну прерогативу професійних спілок у відповідній країні (стаття 3 Конвенції № 135).

У статті 37Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Свої повноваження первинні профспілкові організації здійснюють через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом профспілки

Відповідно до статті 16 вказаного Закону профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Легалізація всеукраїнських профспілок та їх об'єднань, інших профспілок та їх об'єднань здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань. Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, об'єднання профспілок. У разі невідповідності поданих документів профспілки, об'єднання профспілок зазначеному статусу легалізуючий орган пропонує профспілці, об'єднанню профспілок надати додаткову документацію, необхідну для підтвердження статусу. Про належність до певної профспілки організації, які діють на підставі статуту цієї профспілки, надсилають легалізуючому органу за місцем свого знаходження повідомлення із посиланням на свідоцтво про легалізацію профспілки, на підставі якого вони включаються до реєстру об'єднань громадян. Первинні профспілкові організації також письмово повідомляють про це роботодавця.

У постанові Верховного Суду України від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12 вказано, що «із матеріалів справи вбачається, що профспілка працівників ЗМІ "Медіафронт" має статус місцевої профспілки, легалізована в установленому порядку (а. с. 7, 80). 20 лютого 2008 року заступник голови Київської профспілки працівників ЗМІ "Медіафронт" повідомив голову правління ЗАТ "Міжнародний медіа центр СТБ" про створення первинного осередку Київської міської профспілки працівників ЗМІ "Медіафронт" (а. с. 85). Такий порядок легалізації професійних спілок та їх об'єднань визначений ст. 16 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Зокрема, зазначено, що профспілки, їх об'єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Первинні профспілкові організації письмово повідомляють про це роботодавця. Отже, первинний осередок Київської міської профспілки працівників ЗМІ "Медіафронт" був легалізований шляхом письмового повідомлення ЗАТ "Міжнародний медіа центр СТБ" про створення зазначеного первинного осередку, тому його дія поширюється на ЗАТ "Міжнародний медіа центр СТБ"».

У рішенні Конституційного суду України від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/98 (справа № 1-31/98) зазначено, що поняттям «професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації», яке вживається в абзаці шостому частини першої статті 43-1 КЗпП України, охоплюється будь-яка професійна спілка (профспілкова організація), яка відповідно до Конституції та законів України утворена на підприємстві, в установі, організації на основі вільного вибору її членів з метою захисту їх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, незалежно від того, чи є така професійна спілка стороною колективного договору, угоди. Професійні спілки, які діють на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації, мають рівні права і є рівними перед законом. Питання надання згоди на розірвання трудового договору з працівником у передбачених законом випадках і порядку вирішує професійна спілка, яка діє на підприємстві, в установі, в організації, членом якої є працівник.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 638/10716/19, на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що частина друга статті 252 КЗпП України встановлює необхідність отримання попередньої згоди не лише виборного органу, а і вищого виборного органу професійної спілки для членів виборного профспілкового органу і застосовується у взаємозв'язку зі статтею 43 КЗпП України, якою передбачені випадки отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу при звільненні з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16 (провадження

№ 61-30894сво18) зазначено, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України), суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалась на те, що при її звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідач не запропонував їй іншої роботи (усіх вакантних посад) на підприємстві, не врахував її переважне право на залишення на роботі, відмовив у прийнятті від неї заяви про згоду на працевлаштування дозиметристом або бухгалтером першої категорії після надання додаткової інформації, не врахував, що вона є профспілковим представником Міської організації НПГУ м. Кривого Рогу на підприємстві відповідача, та не узгодив її звільнення з профспілкою;

суди встановили, що у АТ «ПІВДГЗК» відбулося скорочення чисельності та штату працівників; посада бухгалтер відділу обліку собівартості головної бухгалтерії управління АТ «ПІВДГЗК», яку обіймала позивач, скорочена та виключена зі штатного розпису; відповідач 14 квітня 2022 року попередив ОСОБА_1 про майбутнє звільнення за два місяці, з пропозицією переведення на іншу роботу, в якому їй пропонувалося надати згоду на переведення на вільну вакансію або відмовитись від переведення; відповідач також пропонував вакантні посади на підприємстві (переведення на іншу роботу): 19 травня 2022 року, 27 травня 2022 року, 30 травня 2022 року, 03 червня 2022 року, 07 червня 2022 року, а також напередодні звільнення - 16 червня 2022 року; позивач отримувала направлення на співбесіди з питань працевлаштування та їх відвідувала, зокрема на посади бухгалтера 1 категорії та дозиметриста; ОСОБА_1 у період звільнення зверталась до відповідача із заявами про надання всього переліку вакансій на підприємстві, надання інформації про умови забезпечення продовження трудових відносин тощо, однак не надала згоду на переведення на жодну із запропонованих вакансій; відповідачем надано виписку з штатного розкладу АТ «ПІВДГЗК» станом на 12 квітня 2022 року та 17 червня 2022 року, в якій вказано кількість штатних одиниць та посади, у відділі обліку собівартості головної бухгалтерії управління АТ «ПІВДГЗК» посада бухгалтер з 18 квітня 2022 року виключена зі штатного розпису, у цей період не приймалися працівники в штат підприємства в структурний підрозділ «Головна бухгалтерія»; наказом № 246-зв від 17 червня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 17 червня 2022 року з посади бухгалтера відділу з обліку собівартості головної бухгалтерії Управління у АТ «ПІВДГЗК» за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників;

суди врахували, що правила статті 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (неповне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. ОСОБА_1 була єдиним працівником на посаді бухгалтера відділу обліку собівартості головної бухгалтерії, аналогічних посад в АТ «ПІВДГЗК» не було, інші працівники бухгалтерії мали присвоєні категорії та займали вищі посади (бухгалтер 1 категорії, провідний бухгалтер, начальник відділу), а тому вирішення питання наявності у позивача переважного права залишення на роботі не було необхідним. Тому правильним є висновок судів, що позивач не мала переважного права на залишення на роботі;

суди вважали, що позивач, будучи обізнаною з датою майбутнього звільнення та зі списком вакантних посад, які були на підприємстві протягом періоду з дня попередження її про вивільнення до дня розірвання трудового договору,не виявляла бажання на зайняття однієї із них, не надала відповідної згоди. Суди відхилили твердження ОСОБА_1 , що відповідач відмовився прийняти її заяву про згоду на переведення на посади дозиметрист та бухгалтер 1 категорії, оскільки встановили відсутність доказів її звернення з такою заявою у будь-якій формі;

разом з тим, суди не врахували, що оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення;

суди не перевірили, чи існували на підприємстві відповідача вакантні посади (інша робота) на день звільнення позивача та чи запропонував їх відповідач ОСОБА_1 у день її звільнення - 17 червня 2022 року. Тому передчасними є висновки судів, що відповідачем дотримано порядок вивільнення позивача, передбачений статтею 49-2 КЗпП України;

суд першої інстанції вказав, що в АТ «ПІВДГЗК» діє лише одна первинна профспілкова організація, на профспілковому обліку якої позивач не перебуває, але є членом в Міській організації НПГУ м. Кривого Рогу. Доказів щодо обрання або призначення позивача профспілковим представником Міської організації НПГУ м. Кривого Рогу та щодо повідомлення АТ «ПІВДГЗК» про легалізацію цієї первинної профспілкові організації як профспілки підприємства суду не надано. Крім того, суд проаналізував статут НПГУ, згідно з яким повноваження і обов'язки профспілка здійснює через виборні органи - Ради голів (профспілкові комітети), обрання чи призначення профспілкового представника та надання йому повноважень на представництво інтересів членів профспілки статутом НПГУ не передбачено. Тому вважав, що АТ «ПІВДГЗК» правомірно звільнило позивача без повідомлення виборного органу первинної профспілкової організації;

апеляційний суд зробив протилежний висновок та вважав обов'язковим отримання згоди Міської організації НПГУ міста Кривого Рогу та НПГУ на звільнення ОСОБА_1 , запитав такі згоди та визнав їх необґрунтованими;

неправильним є посилання суду першої інстанції, що Міська організація НПГУ м. Кривого Рогу як профспілка підприємства легалізована АТ «ПІВДГЗК» не була, а зобов'язання роботодавця отримати згоду профспілкової організації на звільнення працівника виключене відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки повідомлення первинної профспілкової організації роботодавця про легалізацію профспілки не є передумовою такої легалізації, а визначає момент, з якого первинна профспілкова організація вважається такою, що діє на підприємстві, в установі, організації. Частина друга статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не застосовуються у випадку звільнення працівників, обраних до профспілкових органів, у тому числі профспілкових представників (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), звільнення яких допускається не лише за наявності попередньої згоди виборного органу, а й вищого виборного органу цієї професійної спілки (об'єднання професійних спілок);

суди не перевірили та не зробили висновків, чи була Міська організація НПГУ м. Кривого Рогу первинною профспілковою організацією, яка діяла в АТ «ПІВДГЗК» до моменту звільнення позивача, а позивач обрана або призначена профспілковим представником цієї організації на підприємстві позивача, відповідно, чи був у відповідача обов'язок отримувати згоду профспілкових організацій НПГУ щодо звільнення позивача як профспілкового представника в АТ «ПІВДГЗК»;

за встановлення такого обов'язку судам належить врахувати, що відповідно до вимоги частини третьої статті 252 КЗпП України звільнення з ініціативи роботодавця членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок). Норма статті 252 КЗпП України пов'язує можливість звільнення працівника - члена виборного профспілкового органу з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке виборного органу, членом якого є вивільнюваний працівник. Проте обговорення правомірності такого обґрунтування лежить поза межами компетенції власника або уповноваженого ним органу, а також суду;

помилковими є висновки суду першої інстанції, що надана позивачем копія ухвали Дніпровського апеляційного адміністративного суду не завірена належним чином та не містить відомостей про джерело, звідки роздрукована копія, тому є недопустимим доказом. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що надана позивачем роздруківка ухвали Дніпровського апеляційного адміністративного суду (а. с. 91-94 т. 1) відповідає тексту судового рішення від 01 липня 2015 року у справі № 804/3052/15, який внесений до Реєстру. Суди не проаналізували зазначене рішення та не з'ясували, чи містить воно преюдиційні або інші обставини, які мають значення для вирішення цієї справи, зокрема про те, що Міська організація НПГУ м. Кривого Рогу діє як первинна профспілкова організація в АТ «ПІВДГЗК», або що позивач є профспілковим представником в АТ «ПІВДГЗК».

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

При цьому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, незаконного переведення її згідно з наказом № 154п від 13 квітня 2021 року, оскільки стягнення заборгованості за такими виплатами та оскарження наказу № 154п від 13 квітня 2021 року не є предметом спору у цій справі.

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року скасувати.

Передати справу № 213/1492/22 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 травня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

Попередній документ

131885208

Наступний документ

131885210

Інформація про рішення:

№ рішення:	131885209
№ справи:	213/1492/22
Дата рішення:	12.11.2025
Дата публікації:	20.11.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (05.02.2026)
Дата надходження:	02.12.2025
Предмет позову:	про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Розклад засідань:

Минулі засідання (26)

26.09.2022 12:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
07.10.2022 10:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
15.11.2022 15:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
25.11.2022 10:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
12.12.2022 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
19.01.2023 11:30	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
30.01.2023 10:30	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
07.02.2023 12:30	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
08.02.2023 10:30	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
24.02.2023 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
03.03.2023 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
20.03.2023 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
10.04.2023 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
21.04.2023 11:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
05.05.2023 14:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
19.05.2023 12:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
15.11.2023 12:00	Дніпровський апеляційний суд
20.12.2023 12:00	Дніпровський апеляційний суд
20.12.2023 15:00	Дніпровський апеляційний суд
10.01.2024 16:00	Дніпровський апеляційний суд
17.01.2024 12:50	Дніпровський апеляційний суд
13.02.2024 12:10	Дніпровський апеляційний суд
23.04.2024 14:40	Дніпровський апеляційний суд
24.12.2025 14:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
28.01.2026 14:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу
05.02.2026 14:00	Інгулецький районний суд м.Кривого Рогу