03 листопада 2025 року
м. Київ
справа №753/13626/24
провадження № 61-13138ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лепіхіна Ольга Петрівна, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від10 квітня 2025 рокута постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила:
1) встановити факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з квітня 2013 року по 18 червня 2016 року;
2) визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 та грошові кошти на рахунках відповідача у банківських установах станом на 11 квітня 2024 року;
3) у порядку поділу майна визнати за позивачем право на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 грошових коштів, розміщених у банківських установах АТ «Приватбанк» та
АТ «Укрсиббанк» станом на 11 квітня 2024 року, та стягнути з відповідача на користь позивача 18 367,79 грн та 1 011,25 євро;
4) у порядку поділу майна визнати за відповідачем право на 1/2 частини квартири за адресою АДРЕСА_1 та 1/2 грошових коштів, розміщених у банківських установах АТ «Приватбанк» та АТ «Укрсиббанк» станом на 11 квітня 2024 року, що становить 18 367,79 грн та 1 011,25 євро.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року позов задоволено частково.
В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнуто з
ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, набутих за час шлюбу, що становить 9 367,79 грн та 1 011,25 євро в національній валюті станом на день виконання рішення суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у суді першої інстанції в розмірі 29 744 грн.
23 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лепіхіна О. П. через підсистему «Електронний Суд» направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2025року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня
2025 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім цього, представник заявника не погоджується із постановою апеляційного суду в частині скасування ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 11 червня 2025 року та задоволення заяви відповідача про компенсацію витрат на правничу допомогу.
У частині першій статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставою касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16,
від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 200/786/15-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19,
від 22 квітня 2021 року у справі №707/2882/19, від 11 січня 2022 року у справі № 644/6483/17, від 26 червня 2024 року у справі №367/3859/20,
від 14 березня 2024 року, від 30 липня 2024 року у справі № 522/10944/21.
Також, представник заявника посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 57 та 69 Сімейного кодексу, а саме щодо питання, чи може лише наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору бути достатнім доказом для спростування презумпції спільного майна подружжя, якщо відсутні інші докази того, що майно придбане за особисті кошти.
Представник заявника вказує, що виключна правова проблема полягає у тому, що при засвідченні підпису, а не посвідченні такої згоди, як цього вимагає Сімейний кодекс України, нотаріусом не перевіряються факти, зокрема джерело походження коштів. Оскільки нотаріус не посвідчує заяву як правочин, не пояснює позивачу можливі юридичні наслідки підписання такої згоди, не перевіряє факти при посвідченні підпису позивача на заяві, така заява не може спростовувати сама по собі презумпцію спільної сумісної власності. Наразі, суди ухвалюють рішення на підставі таких заяв та не досліджують джерело походження коштів, перекладаючи тягар доказування на того з подружжя, хто вважає, що майно набуто у спільну сумісну власність, з того з подружжя, хто вважає, що майно є його особистою приватною власністю.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу (частина восьма
статті 394 ЦПК України).
Касаційна скарга подана у визначений законом строк та оформлена відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, зокрема містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої
статті 389 ЦПК України.
З огляду на викладене, касаційний суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та витребування матеріалів справи.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 394, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лепіхіна Ольга Петрівна, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2025року та постанову Київського апеляційного суду від 09 вересня 2025 року.
Витребувати із Дарницького районного суду міста Києва цивільну справу
№ 753/13626/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.
Надіслати учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк, що не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська