18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 705/2159/19
провадження № 61-12087св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
боржник - Приватне підприємство «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО»,
суб'єкт оскарження - директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменський Дмитро Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка представляє інтереси ОСОБА_1 , на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року у складі судді Сивокінь С. С. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів Мурашка С. І., Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_2 , яка представляє інтереси
ОСОБА_1 , звернулася до суду зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання.
Cкаргу мотивовано тим, що рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року визнано незаконним та скасовано наказ
від 03 липня 2019 року № 25 Приватного підприємства «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО» (далі - ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО») про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО».
Стягнуто з ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року до 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
24 квітня 2025 року постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та надано боржнику три дні для виконання рішення суду.
30 червня 2025 ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, директору Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано скаргу в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України як звернення.
Листом від 10 липня 2025 року за підписом директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменського Д. надано відповідь, яка, на думку заявниці, є доказом невиконання вимог статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», а саме не розглянуто скаргу в порядку статті 74 Закону, розділу ХІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5) та не прийнято рішення у передбаченому законодавством порядку.
Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменський Д. не виконав вимоги законодавства, що, на переконання заявниці, є протиправною бездіяльністю.
Виходячи з наведеного, заявниця просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменського Дмитра щодо невиконання приписів статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»
під час розгляду скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2,
від 30 червня 2025 року;
- зобов'язати директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменського Дмитра розглянути скаргу представника
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, від 30 червня 2025 року в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та прийняти рішення
у визначеному законом порядку.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Шполянський районний суд Черкаської області ухвалою від 23 липня 2025 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, відмовив у прийнятті скарги представника скаржника ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 22 липня 2025 року.
Відмовляючи в прийнятті скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, також він не є іншою посадовою особою органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем під час виконання судового рішення.
У цьому випадку скаржниця не має права звертатися до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень згідно з розділом 7 ЦПК України, оскільки вирішення скарги належать до юрисдикції адміністративних судів і її слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Скаржниця має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України порушені її права, свободи або законні інтереси.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 вересня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у цій справі, у якій представник заявниці, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18) та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 175/2504/13 (провадження № 61-12799св23), від 26 червня 2024 року у справі № 2-6510/11 (провадження № 61-4716св24) та, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що директор Департаменту виконавчої служби
Міністерства юстиції України є посадовою особою та наділений повноваженнями щодо проведення перевірок законності виконавчого провадження, тому бездіяльність директора Департаменту державної виконавчої служби як посадової особи правомірно оскаржена представником скаржника до суду шляхом звернення до суду зі скаргою, яка підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 жовтня 2025 року відкрив касаційне провадження за поданою касаційною скаргою, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
16 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Доводи відзивів на касаційні скарги
У відзиві на касаційну скаргу від 22 жовтня 2025 року представник Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Колексник А. С. просить касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувані судові рішення без змін. У відзиві на касаційну скаргу від 22 жовтня 2025 року представник ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО» В. Моспан просить касаційну скаргу залишити без задоволення а оскаржувані судові рішення без змін.
27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, подала відповідь на відзиви на касаційну скаргу, просила її долучити до матеріалаів справи та задовольнити в повному обсязі касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб),
що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання
їх у добровільному порядку врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження
і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно із частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
За частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.
Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.
Керівник вищого органу державної виконавчої служби у разі виявлення порушень вимог закону визначає їх своєю постановою та надає доручення начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, щодо проведення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини.
Згідно зі статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця
чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу, за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).
Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами
ЦПК України, та з його примусовим виконанням (постанова Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 2-6133/10, провадження № 61-16849св23).
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних
чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають,
що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Згідно з пунктами 1, 3, 5 Положення про Департамент державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2005 року
№ 711, Департамент є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мін'юсту та підпорядковується йому. Основним завданням Департаменту є участь у реалізації державної політики у сфері примусового виконання рішень судів
та інших органів (посадових осіб). Департамент відповідно до покладених на нього завдань: організовує своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень у порядку, встановленому законодавством; здійснює керівництво органами державної виконавчої служби, а також фінансове, матеріально-технічне та нормативно-методичне забезпечення їх діяльності; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань організації виконання рішень та діяльності органів державної виконавчої служби, а також проводить їх правову експертизу; узагальнює практику застосування законодавства з питань організації виконання рішень та діяльності органів державної виконавчої служби, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд Міністра юстиції; організовує ведення статистичної звітності органів державної виконавчої служби та узагальнення практики державних виконавців щодо виконання окремих рішень; організовує ведення діловодства та архіву, контролює стан діловодства в органах державної виконавчої служби; забезпечує представництво інтересів органів державної виконавчої служби у судах; виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.
Суди встановили, що Шполянський районний суд Черкаської області рішенням від 17 березня 2025 року:
визнав незаконним та скасував наказ від 03 липня 2019 року № 25 ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
поновив ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО»;
стягнув з ПП «ЦЕНТР-МОНТАЖ-ЕНЕРГО» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року до 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України;
рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допустив до негайного виконання.
24 квітня 2025 року постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) Паливоди О. П. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 та надано боржнику три дні для виконання рішення суду.
30 червня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася зі скаргою до директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України як звернення.
У прохальній частині скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, просила провести перевірку законності дій начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Віталія Лаптінова під час перевірки скарги від 06 червня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та прийняти постанову за результатом перевірки законності ВП № НОМЕР_1.
Листом від 10 липня 2025 року директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Роменський Д. В. повідомив ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, про те, що листом Департаменту державної виконавчої служби від 10 червня 2025 року № 82042/К-13708/20.3.2 звернення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, від 06 червня 2025 року скеровано для розгляду до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Отже, у цій справі державним виконавцем є головний державний виконавець
Паливода О. П., яка безпосередньо підпорядковується начальнику відділу державної виконавчої служби у місті Умані Уманського району Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Керівником державної виконавчої служби вищого рівня є начальник Управління забезпечення виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є начальником відділу, якому безпосередньо підпорядковується державний виконавець, а також не є керівником органу державної виконавчої служби вищого рівня щодо до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Зі змісту листа директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10 червня 2025 року № 82042/К-13708/20.3.2 відомо, що звернення ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, від 06 червня 2025 року скеровано для розгляду до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
У поданій скарзі виконувачу обов'язків директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, порушила питання щодо проведення перевірки законності дій начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Віталія Лаптінова під час перевірки скарги від 06 червня 2025 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 та прийняття постанови за результатом перевірки законності ВП № НОМЕР_1.
Тобто у справі, яка переглядається, листом від 10 червня 2025 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, від 06 червня 2025 року направив для розгляду до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Після прийнятого рішення начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) В. Лаптіновим, заявниця оскаржила його в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», яке було зареєстроване як звернення.
Оскільки директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не є виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, також він не є іншою посадової особи органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем під час виконання судового рішення, тому заявниця в цьому випадку не має права звертатися до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень відповідно до розділу 7 ЦПК України.
Отже, директор Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є суб'єктом владних повноважень, його дії, що оскаржуються, не пов'язані з прийняттям будь-яких рішень під час вчинення виконавчих дій щодо виконання рішення суду, а стосуються здійснення ним владних управлінських функцій, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку цивільного судочинства.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 червня
2021 року у справі № 552/1811/15-ц (провадження № 61-15215св20).
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розгляд скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2, належить до юрисдикції адміністративних судів та її слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 175/2504/13 (провадження
№ 61-12799св23), від 26 червня 2024 року у справі № 2-6510/11 (провадження
№ 61-4716св24) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня
2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), колегія суддів зазначає таке.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Посилання представника заявниці про неврахування судами висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду та постанові Великої Палати Верховного Суду зводяться до незгоди представника заявниці з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки ними доказів. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, представник заявниці намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. Крім цього, фактичні обставини у зазначених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі
№ 660/612/16-ц» (провадження № 14-19цс18) викладено висновок про поширення юрисдикції адміністративного суду на спори щодо судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС
або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. У цій справі наголошено на тому, що саме в таких випадках (оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій) згідно з частиною першою статті 287 КАС України відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
У справі № 175/2504/13 (провадження № 61-12799св23) подавалася скарга на рішення-постанову директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельова М. Є. від 13 січня 2022 року
№ 1/20.3-20/22.
У справі № 2-6510/11 (провадження № 61-4716св24) оскаржувалася бездіяльність директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кисельова М. Є. під час розгляду скарги від 21 серпня 2023 року щодо не проведення перевірки законності виконавчого провадження, не прийняття процесуального рішення в формі постанови про результати перевірки законності виконавчого провадження, не направлення заявнику копії постанови про проведення перевірки законності виконавчого провадження за його скаргою.
Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою касаційного оскарження судових рішень, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, в якій подано касаційну скаргу. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, правильним є висновки судів про те, що скарга не може бути розглянута в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, визначеного розділом 7 ЦПК України, оскільки зміст вимог скарги підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням встановлених у цій справі обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Шполянського районного суду Черкаської області від 23 липня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська