17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 727/10944/22
провадження № 61-13309ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради (далі - КНП «Міська стоматологічна поліклініка»), в якому просила:
визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Струка В. І. від 21 жовтня 2022 року № 28-зв
«Про звільнення з роботи ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка»;
стягнути з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 жовтня 2022 року до дати поновлення на посаді.
Шевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 27 березня
2023 року (у складі судді Мамчина П. І.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 березня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 05 червня 2023 року (у складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Литвинюк І. М., Одинака О. О.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 березня 2023 року залишив без змін.
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 березня 2023 року та постановою Чернівецького аппляційного суду
від 05 червня 2023 року, ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку.
Верховний Суд постановою від 04 вересня 2024 року (у складі колегії суддів: Крата В. І., Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 27 березня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 червня 2023 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження
№ 61-15446св23).
Шевченківський районний суд міста Чернівців рішенням від 19 травня
2025 року (у складі судді Чебан В. М.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Не погодившись з рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 19 травня 2025 року, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Чернівецький апеляційний суд постановою від 22 вересня 2025 року (у складі колегії суддів Кулянди М. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівців від 19 травня
2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав незаконним та скасував наказ генерального директора КНП «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради Струка В. І.
від 21 жовтня 2022 року № 28-зв «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ».
Поновив ОСОБА_1 на посаді лікаря-стоматолога-терапевта лікувального відділення КНП «Міська стоматологічна поліклініка».
Стягнув з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 344 078,20 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Допустив негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
23 жовтня 2025 року КНП «Міська стоматологічна поліклініка» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, в якій заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму та не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Шевченківський районний суд міста Чернівців ухвалою від 26 вересня
2024 року справу № 727/10944/22 призначив повторно до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті 19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з резолютивною частиною постанови Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року, зокрема стягнуто з КНП «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 344 078,20 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Позивачкою були також заявлені позовні вимоги немайнового характеру (визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі), проте з аналізу спірних правовідносин, обставин справи, застосованих норм права вбачається, що заявлені позовні вимоги немайнового характеру на складність справи не впливають.
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява
№ 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Слід зазначити, що справа розглядалася судами неодноразово. Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
З огляду на положення статті 19 у системному зв'язку з нормами
статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Касаційна скарга містить посилання на те, що дана справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для КНП «Міська стоматологічна поліклініка».
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Посилаючись на існування зазначених обставин, заявник не навів жодних аргументів і не додав до касаційної скарги будь-яких доказів, які б підтверджували те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або про те, що справа має виняткове значення для заявника. Сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі, без належного обґрунтування таких обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Що ж до посилання скаржника, які містяться в касаційній скарзі, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, то суд зазначає, що наведений пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджують наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Отже, скаржником у касаційній скарзі не наведено обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію пункту 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України для перегляду справи в касаційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (рішення у справі «Пелевін проти України», заява № 24402/02, від 20 травня 2010 року).
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у пункті 1 частини другої статті 394 ЦПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами цивільного судочинства.
Зазначення у постанові Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня
2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради на постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська стоматологічна поліклініка» Чернівецької міської ради про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк