12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 371/893/23
провадження № 61-16659св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора - Синюк Ольги Михайлівни на рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року в складі судді Поліщука А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року в складі колегії суддів Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив відшкодувати шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та стягнути з Офісу Генерального прокурора шляхом безспірного списання з Єдиного казначейського рахунку 2 500 000,00 грн завданої моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 10 травня 2018 року йому старшим слідчим з особливо важливих справ Головного слідчого управління фінансових розслідувань Держєавної фіскальної служби України Дзюбаком О. В. вручено письмове повідомлення про підозру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016000000000015, за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 212 Кримінального кодексу (далі - КК) України.
Згідно з обвинувальним актом від 25 травня 2018 року його злочинні дії як службової особи Приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) «Миронівське хлібоприймальне підприємство» полягають в умисному ухиленні від сплати податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за період з 01 березня 2014 року до 26 лютого 2015 року, вчиненому за попередньою домовленістю із невстановленими слідством особами, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів на загальну суму 774 021,07 грн, що у 1000 і більше разів перевищує установлений законодавством України неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є значним розміром.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року його визнано невинуватим за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 212 КК України, та виправдано за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили саме 20 жовтня 2022 року.
Внаслідок змін у щоденному житті він був зобов'язаний прибувати за кожною вимогою суду, слідчого судді, слідчого або прокурора, за безпідставними викликами на допити до старшого слідчого з особливо важливих справ Головного слідчого управління фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України капітана податкової міліції Дзюбюка О. В . Такі виклики переслідували мету виключно здійснення психологічного тиску та визнання ним своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Він був зобов'язаний прибувати в численні судові засідання, де розгляд справи неодноразово більше 30 разів відкладався у зв'язку з неявкою прокурора. Він не міг здійснювати безпосередні трудові обов'язки як голови правління ПрАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство». Окрім того, погіршилися стосунки у сім'ї та з оточуючими. Його авторитет серед колег був підірваний. Кримінальна справа набула значного суспільного резонансу, неодноразово була висвітлена в засобах масової інформації, через мережу Інтернет. Ситуація щодо безпідставного обвинувачення в злочині суттєво вплинула на його репутацію як керівника підприємства та, як наслідок, створила негативний імідж його кандидатури під час останніх звітно-виборчих зборів голови правління ПрАТ «Миронівське хлібоприймальне підприємство», у зв'язку з чим він втратив роботу.
З моменту вручення письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили він фактично чотири з половиною роки перебував під слідством. Тягар обвинуваченого завдавав йому моральних переживань та страждань, він був позбавлений можливості реалізувати себе як зразковий громадянин держави Україна, керівник підприємства, голова родини. Протягом чотирьох років не мав можливості повноцінно відпочити, скористатись черговою відпусткою за місцем роботи, провести час з дружиною, дітьми та онуками. Протягом часу досудового розслідування та численних судових розглядів справи був морально пригніченим, відчував своє приниження, викликане неправомірними діями органу досудового розслідування та прокурора у кримінальному провадженні.
Враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких він зазнав, характеру немайнових втрат (їх тривалості протягом більше чотирьох з половиною років, необхідності тривалого безрезультатного психологічного відновлення) та з урахуванням принципів рівності, поміркованості, розумності, справедливості, спричинену моральну шкоду визначив у розмірі 2 500 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
08 травня 2024 року рішенням Миронівського районного суду Київської області позов задоволено частково. Стягнуто із Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в розмірі 268 505,20 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
11 листопада 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач перебував під слідством та судом 54 місяці (із 26 квітня 2018 року до 20 жовтня 2022 року), тому за статтею 13 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), зважаючи на розмір мінімальної заробітної плати за цей період, позов підлягає задоволенню в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 268 505,20 грн (2018 рік - 26 061,00 грн; 2019 рік - 50 076,00 грн; 2020 рік - 57 784,00 грн; 2021 рік - 71 500,00 грн; 2022 рік - 63 084,19 грн). У решті позов задоволенню не підлягає, оскільки позивач не надав доказів, які вказують на наявність підстав для стягнення більшого розміру моральної шкоди, ніж це передбачено частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 грудня 2024 року представник офісу Генерального прокурора - Синюк О. М. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року, в якій просить їх змінити в частині відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення його розміру.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР, відповідно до якої розрахунковою величиною для обчислення розміру відшкодування моральної шкоди є мінімальна заробітна плата на рівні 1 600,00 грн, передбачена для таких випадків статтею 8 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон про держбюджет).
Суд мав керуватися цією величиною - 1 600,00 грн - для обрахунку відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним перебуванням під слідством і судом.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
10 травня 2018 року Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань Державної фіскальної служби України позивача повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 212 КК України, відомості про яке 26 січня 2016 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32016000000000015.
Обвинувальний акт, за яким позивача звинувачено у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, вручено йому 15 червня 2018 року.
Вироком Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позивача визнано невинуватим у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення та виправдано.
Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року набрав законної сили 20 жовтня 2022 року.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдовувального вироку суду.
Виправдувальний вирок є офіційною констатацією незаконності повідомлення особі про підозру. Прийняття відповідного процесуального рішення щодо особи підтверджує протиправність її кримінального переслідування.
Відповідно до частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (стаття 1176 ЦК України).
Відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У частинах другій та четвертій статті 23 ЦК України зазначені підстави для відшкодування моральної шкоди, яка може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Законом № 266/94-ВР також установлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята й шоста статті 4 цього Закону).
Положення ЦК України застосовуються під час визначення підстав та розміру моральної шкоди, спричиненої потерпілій особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, та свідчать про обов'язкове встановлення під час відшкодування шкоди не тільки підстав для відшкодування, а й того, у чому саме полягала моральна шкода та виходячи з принципів розумності та справедливості під час визначення її розміру.
Однак у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Зазначена норма містить мінімальну гарантію потерпілій особі гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який повинні визначити суди у будь-якому випадку. Визначення мінімального розміру моральної шкоди свідчить про неможливість спору щодо її розміру, якщо потерпілою особою заявлено позовну заяву про відшкодування моральної шкоди саме в такому розмірі, а відтак і неможливість оцінки будь-яких доказів, що впливають на її розмір.
У справі, що переглядається, встановлено й не оспорюється, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 53 місяці 24 дні (із 26 квітня 2018 року до 20 жовтня 2022 року).
Заявник оспорює розмір мінімальної заробітної плати, яку необхідно враховувати під час розрахунку відшкодування моральної шкоди. Посилається в касаційній скарзі на відсутність Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у взаємозв'язку з абзацом 3 статті 8 Закону про держбюджет.
Однак такий висновок Верховний Суд формулював неодноразово.
Зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23 зроблено висновок про те, що у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положеннястатті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.
У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 710/228/24, від 05 березня 2025 року в справі № 166/789/24, від 10 березня 2025 року в справі № 613/25/24, від 09 квітня 2025 рокув справі № 757/1549/21-ц та інших зазначено, що Законом № 266/94-ВР не передбачено можливість запровадження Законом про держбюджет на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Закон № 266/94-ВР є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до вказаного Закону не вносилися. Отже, стаття 8 Закону про держбюджет у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР.
Висновки судів у цій справі повністю не узгоджуються з наведеними вище висновками Верховного Суду.
Моральна шкода у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України та статтею 4 Закону № 266/94-ВР, відшкодовується особі, щодо якої допущено передбачені статтею 1 цього Закону дії, без встановлення вини органу, що відповідає за відшкодування такої шкоди. Факт спричинення моральної шкоди, як і її розмір, що перевищує мінімально встановлений законом, підлягають встановленню та доведенню під час розгляду відповідної вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Такі висновки підтверджені сталою практикою Верховного Суду, зокрема в постановах від 16 січня 2025 року в справі № 607/21506/23, від 24 грудня 2024 року в справі № 740/6706/23, від 11 грудня 2024 року в справі № 740/463/22 та інших.
Статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн, з 01 квітня - 8000,00 грн. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Відповідно до статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.
До такого визначення поняття «мінімальна заробітна плата» відсилає стаття 13 Закону № 266/94-ВР, оскільки іншого тлумачення наведеного терміну законодавство не містить.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов'язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).
Призначення цього принципу у сфері відносин між людиною і публічною владою - забезпечити юридичну безпеку особи, підтримати стабільність правовідносин між людиною й державою, гарантувати певність її юридичного становища, передбачуваність правових наслідків своєї поведінки, охорону та захист правомірних очікувань і, зрештою, її довіру до держави.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність, тому в цій справі сторони повинні мати право очікувати, що в контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положеннястатті 3 Закону про оплату праці щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечатиме принципу правової визначеності.
У порядку реалізації статті 3 Закону про оплату праці статтею 8 Закону про держбюджет установлено з 01 січня 2024 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 01 січня - 7100,00 грн, з 01 квітня - 8000,00 грн.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), визнавши окремі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» такими‚ що не відповідають Конституції України‚ встановив, що зі змісту положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається‚ що закон про Державний бюджет України як правовий акт має особливий предмет регулювання‚ відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби‚ тому цим законом не можуть вноситися зміни‚ зупинятися дія чинних законів України‚ а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин‚ що є предметом інших законів України.
У Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Конституційний Суд України визначив, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони».
Оскільки статтею 13 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом та змін до цієї статті законодавець не вносив, відсутні підстави для висновку, що суд під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР має керуватися розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду, а не встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати.
На момент ухвалення рішення судом першої інстанції 08 травня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становив 8000,00 грн, як і на момент ухвалення постанови апеляційного суду 11 листопада 2024 року.
Саме таким розміром мінімальної заробітної плати мали керуватися суди під час розрахунку мінімального розміру відшкодування моральної шкоди та застосувати його до кожного місця й року перебування позивача під слідством і судом.
Однак суди для обрахунку відшкодування моральної шкоди застосували розмір мінімальної заробітної плати, встановлений окремо за кожен рік незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, та розрахували: за 2018 рік - 26 061,00 грн, 2019 рік - 50 076,00 грн, 2020 рік - 57 784,00 грн, 2021 рік - 71 500,00 грн, 2022 рік - 63 084,19 грн.
Визначена судами сума відшкодування моральної шкоди є меншою від гарантованого державою мінімального розміру.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, однак не може бути меншим гарантованого державою мінімуму, який у будь-якому випадку не підлягає зменшенню.
Заявник просить змінитиоскаржувані судові рішення в частині відшкодування моральної шкоди шляхом зменшення його розміру.
Проте відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скаргиу разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оскільки постанови Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23, від 05 серпня 2025 року в справі № 710/228/24, від 05 березня 2025 року в справі № 166/789/24, від 10 березня 2025 року в справі № 613/25/24, від 09 квітня 2025 року в справі № 757/1549/21-ц ухвалені пізніше звернення прокуратури із касаційною скаргою в цій справі (12 грудня 2024 року), колегія суддів уважає за необхідно вийти за межі касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України для врахування наведених висновків Верховного Суду.
Суди правильно виснували про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди в межах гарантованої державою компенсації, однак для обрахунку цієї суми використали неправильні вихідні дані щодо розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За нового розгляду справи суди мають урахувати, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Мінімальна заробітна плата для таких розрахунків визначається на дату присудження відшкодування - ухвалення судом рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані в справі докази.
Верховний Суд висновує, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника Офісу Генерального прокурора - прокурора відділу представництва інтересів органів прокуратури першого управління Департаменту представництва інтересів держави в суді Офісу Генерального прокурора - Синюк Ольги Михайлівни задовольнити частково.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська