(ЗАОЧНЕ)
Єдиний унікальний номер №943/848/25
Провадження №2/943/1012/2025
18 листопада 2025 року м.Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Коса І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Дутки С.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» через представника за довіреністю Дармограй А.Т. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 154,45 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 19 лютого 2024 року між сторонами було укладено електронний Договір про надання кредиту №489473-КС-002, який відповідачка підписала одноразовим ідентифікатором у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього Договору відповідачка отримала у позивача грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. шляхом перерахування позивачем коштів на банківську картку відповідачки. Указаний кредит відповідачці наданий строком на 24 тижні (до 05.08.2024), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,95% на день, який відповідачка зобов'язалася повернути та сплатити вказані проценти за користування цим кредитом. Крім того, між вказаними сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 09.05.2024 року до цього Договору, за яким відповідачка ОСОБА_1 додатково отримала в позивача грошові кошти в розмірі 10000,00 грн., тобто за вказаними договорами відповідачка ОСОБА_1 сукупно отримала у позивача кредити на загальну суму 17000,00 грн., які зобов'язалася повернути не пізніше 24.10.2024 року та сплатити проценти за користування кредитом. Однак, взятих на себе зобов'язань за цими договорами відповідачка не виконала, що призвело до виникнення у неї заборгованості перед позивачем. Станом на 29.04.2025 року відповідачка має існуючу перед позивачем заборгованість на загальну суму 57 154,45 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16110,49 грн., нарахованих відсотків на прострочений кредит у розмірі 39543,96 грн., заборгованість по комісії в розмірі 1500 грн. Оскільки відповідачка добровільно не погашає вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 27.05.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача за довіреністю Дармограй А.Т. в судове засідання не з'явилася, У позовній заяві просить проводити розгляд справи без участі представника позивача, а проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання, направивши чергову заяву про відкладення розгляду справи від 18.11.2025 (вх. №ЕП-1771/25 від 18.11.2025), яку мотивує тим, що вона у пошуках адвоката, а тому просила відкласти судове засідання на іншу дату.
Проте, враховуючи повторну неявки в судове засідання відповідачки, яка повідомлена належним чином, а подана нею чергова заява про відкладення розгляду справи від 18.11.2025 є аналогічною за своїм змістом попередньо поданій заяві відповідачки ОСОБА_1 від 04.09.2025, а також клопотала про відкладення судового засідання у заяві від 10.10.2025 через її перебування на обстеженні в лікарні, документи на підтвердження чого відповідачка зобов'язувалась надати суду, однак такі нею не надані. Відтак, суд визнає чергову неявку відповідачки неповажною, спрямованою на затягування розгляду справи, а тому згідно ч. 1, п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 223 ЦПК України суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Ураховуючи згоду представника позивача, яка у поданій до суду позовній заяві просила розглядати справу за відсутності представника позивача та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі, а відповідачка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання та повторно не з'явилася в судове засідання без поважних причин, а тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням частини першої статті ст. 280 ЦПК України.
Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 19 лютого 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту №489473-КС-002, згідно якого відповідачка отримала у позивача шляхом перерахунку грошові кошти в розмірі 7000,00 грн., строком на 24 тижні (дата повернення кредиту - 05.08.2024), зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,95% на день за користування цим кредитом та сплатою комісії за надання кредиту одноразово в розмірі 1050 грн., які зобов'язалась повернути та сплатити відсотки.
Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, що 19 лютого 2024 року відповідачка ОСОБА_1 уклала із ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вищевказаний кредитний договір шляхом підписання своїм електронним підписом в особистому кабінеті, наклавши одноразовий ідентифікатор «UA-3002», шляхом підтвердження відповідачем 19.02.2024 о 10:32:54 год. через власний номер телефону НОМЕР_1 .
Крім того, 09 травня 2024 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду №1 до цього Договору, за якою відповідачка ОСОБА_1 додатково отримала у позивача грошові кошти в розмірі 10000,00 грн., строком на 24 тижні (дата повернення кредиту - 24.10.2024), зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,95% на день за користування цим кредитом та сплатою комісії за надання кредиту одноразово в розмірі 1500 грн., які зобов'язалась повернути та сплатити відсотки.
Також, як слідує із п. 1 цієї Додаткової угоди №1 до Кредитного договору від 09.05.2024 року, що сторони у цій справі (кредитодавець та позичальник за договором) підтвердили, що станом на 09.05.2024 року сума неповернутого позичальником (відповідачкою ОСОБА_1 ) кредиту, отриманого відповідно до умов Договору становить: 6 110,49 грн.
Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, що 09 травня 2024 року відповідачка ОСОБА_1 уклала із ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» вищевказану Додаткову угоду до кредитного договору шляхом підписання своїм електронним підписом в особистому кабінеті, наклавши одноразовий ідентифікатор «UA-5293», шляхом підтвердження відповідачем 09.05.2024 о 18:45:43 год. через власний номер телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачкою ОСОБА_1 було використано одноразовий ідентифікатор «UA-3002» для підписання Кредитного договору №489473-КС-002 від 19.02.2024 року, а також нею використано одноразовий ідентифікатор «UA-5293» для підписання Додаткової угоди №1 до цього Договору від 09.05.2024 року.
Згідно умов Кредитного договору, позивач (кредитодавець) взяв на себе зобов'язання надати відповідачу (позичальнику) кредит шляхом надання їй грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а остання зобов'язалася повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування за основним кредитним договором у термін до 05.08.2024 року та за додатковою угодою до нього у термін до 24.10.2024 року.
Як убачається із матеріалів справи, що позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало взяті на себе зобов'язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачці кредит, відповідно до умов укладеного Кредитного договору №489473-КС-002 від 19.02.2024, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 7000,00 грн. на банківську картку відповідачки ОСОБА_1 «MONOBANK» НОМЕР_2 , що підтверджується платіжною інструкцією ТОВ «ПрофітГід» за №890f8573-cf01-11ee-b90a-000c29d57ed21 від 19.02.2024.
Крім того, як убачається із матеріалів справи, що позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою вищевказаного кредитного договору в повному обсязі, надавши відповідачці кредит, відповідно до умов укладеної Додаткової угоди №1 до Кредитного договору від 09.05.2024, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 10000,00 грн. на банківську картку відповідачки ОСОБА_1 «PRIVAT BANK» НОМЕР_3 , що підтверджується платіжною інструкцією ТОВ «ПрофітГід» за №3bd0b8ee-0e1b-11ef-b90a-000c29d57ed2_1 від 09.05.2024.
Отже, із матеріалів справи об'єктивно слідує, що позивач ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» виконало взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами у повному обсязі, надавши відповідачці ОСОБА_1 кредити, шляхом перерахування їй грошових коштів на загальну суму 17000,00 грн. (7000,00 грн. від 19.02.2024 та 10000,00 грн. від 09.05.2024).
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).
Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Як слідує із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості та інших матеріалів справи, що заборгованість позичальника ОСОБА_1 з приводу видачі кредиту №489473-КС-002 від 19.02.2024 року станом на 30.04.2025 року становить загальну суму в розмірі 57 154,45 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16110,49 грн., нарахованих відсотків на прострочений кредит у розмірі 39543,96 грн., заборгованість по комісії в розмірі 1500 грн.
Проте, відповідачка ОСОБА_1 не надала до суду належних та допустимих доказів, які би спростовували вищевказаний розрахунок суми боргу (контррозрахунку заборгованості), як і не надано доказів щодо належного виконання нею умов кредитного договору.
За відсутності будь-яких інших доказів у справі щодо розміру заборгованості відповідачки перед позивачем та погашення нею такої заборгованості, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості останньої перед позивачем на загальну суму в розмірі 57 154,45 грн., чого відповідачка не спростувала, що є заборгованістю за тілом кредиту, нарахованими відсотками та комісією.
Відтак, суд приходить до переконання про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а тому враховуючи повне задоволення цього позову, такий збір слід стягнути із відповідачки на користь позивача.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 280, 354 ЦПК України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість в сумі 57 154,45 грн. (п'ятдесят сім тисяч сто п'ятдесят чотири гривень 45 копійок) та судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривень 40 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239).
Представник позивача: Дармограй Анастасія Тимофіївна (01133, м. Київ, бульвар Л Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя: І. Б. Кос