Дата документу 18.11.2025
Справа № 1-21/10
Провадження № 1-в/334/156/25
18 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Суддя Дніпровського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , розглянувши матеріали заяви ОСОБА_2 про скасування арешту майна, накладеного у кримінальній справі,
17 листопада 2025 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява ОСОБА_2 про скасування арешту, накладеного постановою слідчого СВ Запорізького міського управління поліції ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 від 18.12.2008 року на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання подане без посиланням на норми законодавства.
При цьому заявник ОСОБА_2 у клопотанні про скасування арешту не зазначає, що він був підозрюваною або обвинуваченою (підсудною) особою у кримінальній справі, яка зареєстрована в Ленінському (нані - Дніпровському) районному суді м.Запоріжжя за № 1-21/10, або є особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діянням підозрюваної чи обвинуваченої особи.
Натомість ним зазначено, що вказана справа стосувалася гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, та арешт накладено саме на його майно.
Вирішуючи питання щодо можливості прийняття клопотання (заяви) до розгляду, суд виходить з такого.
Заявник просить скасувати арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року.
Порядок щодо скасування арешту на майно було передбачено таким чином - на підставі постанови слідчого в порядку частини шостої 126 КПК України 1960 року, або судом під час попереднього судового засідання в порядку статті 253 КПК України 1960 року, під час ухвалення вироку в порядку статті 324 КПК України 1960 року, або судом в порядку виконання вироку в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.
Згідно зі статтею 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б це майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Згідно з пунктами 7 та 8 частини першої статті 324 КПК України 1960 року, постановляючи вирок, суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
У порядку, передбаченому статтею 411 КПК України 1960 року, суди вправі вирішувати питання, які виникають при виконанні вироку, зокрема щодо виконання вироку у частині цивільного позову чи конфіскації майна.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.
Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)). Залежно від суб'єктного складу учасників такого спору його потрібно розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).
При цьому, відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, сформульованого у постанові від 15.04.2024 у справі № 554/2506/22, у разі закриття слідчим, прокурором кримінального провадження в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, заходи забезпечення кримінального провадження, серед яких і арешт майна, припиняють свою дію в силу прямої вказівки ч. 4 ст. 132 КПК України.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.1ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Відповідно до частини першої статті 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно (частина друга статті 174 КПК України 2012 року).
Суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частинна 4статті 174 КПК України 2012 року).
Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.
Проте, арешт на спірну частину нерухомого майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 119 КК України на підставі положень КПК України 1960 року.
Як вже зазначалося, то згідно з пунктом 9розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до постанови слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 від 18.12.2008 року у кримінальній справі №11780801 на майно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де б воно не знаходилось, накладено арешт.
Згідно свідоцтва про право власності на житло №1941 від 03.11.2003 ОСОБА_4 на праві власності належало, зокрема, 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Судом встановлено, що арешт на спірне майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі щодо обвинувачення ОСОБА_4 , а з заявою про зняття арешту з майна звернувся ОСОБА_2 , який не є стороною кримінального провадження.
Згідно вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя (зараз - Дніпровський районний суд м. Запоріжжя) у справі №1-21/10 від 24.02.2010 року, ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено засудженого від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.
Матеріали кримінальної справи №1-21/10 свідчать про те, що кримінальна справа відносно ОСОБА_4 була судом розглянута та провадження по ній завершено ухваленням вироку, тобто провадження по ній, на момент звернення заявника до суду (17.11.2025 року), не триває.
Так, у пунктах 21.1, 21.4, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року визначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатогов період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 03 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 07 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
Разом з цим, 14 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/34216/19, провадження № 61-3868св21 (ЄДРСРУ № 99612857) наголосив, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Вказаний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19).
У пункті 21.4. цієї постанови Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюютьсяза правилами КПК України 2012 року.
За загальним правилом, арешт, накладений у рамках кримінального провадження, знімається за правилами кримінального судочинства. Але з цього правила існують винятки. Наприклад, у випадку арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 р. та не знятого за цим кодексом після закриття кримінальної справи, такий арешт знімається у порядку цивільного судочинства.
Таким чином, у разі, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право на майно, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, а останнє закрив своєю постановою слідчий, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.
Верховний Суд вказував на необхідність розгляду питання про звільнення спірної нерухомості з-під арешту в порядку КПК України 2012 року, оскільки такий порядок є єдиним визначеним способом захисту права власності позивача на квартиру, арешт на яку було накладено в межах кримінального провадження, якщо станом на дату ухвалення судових рішень останнє не є закінченим.
Отже, наявність незакінченого кримінального провадження виключає можливість розгляду справи про звільнення майна з-під арешту за правилами цивільного судочинства.
У випадку ж, який наводить заявник ОСОБА_2 в своїй заяві, не встановлено, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 не було завершеним і на час його звернення до суду з клопотанням про зняття арешту з нерухомого майна, немає рішення суду у виді вироку чи постанови, а навпаки з матеріалів справи судом встановлено наявність вироку у справі від 24.02.2010 року.
Таким чином, з наведеного випливає, що в будь-якому випадку клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 1960 року, не підлягає розгляду слідчим суддею чи судом в порядку, передбаченому КПК України 2012 року.
Окремо суд звертає увагу на таке.
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до копії Свідоцтва про право власності та копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності: 1/3 частки ОСОБА_2 , 1/3 частки ОСОБА_4 , 1/3 частки ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 37 років, в м. Запоріжжі, про що виданого Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області вчинено актовий запис за № 5326.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст. ст. 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень чч. 1, 2, ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).
Частина 1 ст. 1221 ЦК України передбачає, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно зі ст.ст.1222,1223ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2цього Кодексу). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно дочч.1-3ст.1268ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Стаття 1297 ЦК України визначає, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах -до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).
В свою чергу, заявником не долучено до заяви доказів на підтвердження його родинних відносин з ОСОБА_4 , отримання ним права на спадщину після його смерті або ж належності йому спірного майна на час звернення з клопотанням до суду, якщо воно було набуто ним у інший спосіб ніж спадкування. Отже, підстави звернення її як особи, прав якої стосується порушене питання щодо скасування арешту саме за правилами кримінального судочинства, не підтверджено належними доказами.
Разом з цим, у спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до гл. 29 ЦК України.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні.
Чинний КПК України не містить прямої норми щодо наслідків подання особою клопотання, розгляд якого слідчим суддею чи судом не передбачений.
Разом з цим, відповідно до ч. 9 ст. 6 чинного КПК України, у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Виходячи з цього, з метою забезпечення права заявника на розгляд порушеного ним питання належним судом в порядку належного виду судочинства, заява підлягає поверненню заявнику без розгляду.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. ст. 372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
Заяву ОСОБА_2 про скасування арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року постановою слідчого СВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 від 18.12.2008 року у кримінальній справі №11780801 на майно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - повернути заявнику без розгляду.
Роз'яснити заявнику право на звернення до місцевого суду за місцезнаходженням майна з позовною заявою про скасування арешту, накладеного на належне заявнику майно (або звільнення його з-під арешту), в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на її апеляційне оскарження.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня отримання її копії.
Суддя: ОСОБА_1