Справа №303/4891/25
2/303/1751/25
Ряд. стат. звіту - 26
18 листопада 2025 року м.Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в особі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.
з участю секретаря судових засідань Славич М.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - Романенко Михайла Едуардовича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - Романенко М.Е. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 30.04.2024 року за власного волевиявлення, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», ОСОБА_1 подала Заявку на отримання кредиту №7844509. Відповідно до умов Кредитного договору до укладення Договору відповідач отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід'ємною частиною цього Договору.
Хронологія вчинення дій щодо укладення Кредитного договору у формі електронного правочину, інформація з інформаційно-телекомунікаційної системи ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» про надсилання позивачем СМС на номер відповідача та інформацію з електронного файлу щодо підтвердження підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір у формі електронного правочину містяться у кредитному договорі«Порядок укладення договору».
Таким чином, відповідач уклав Договір про надання споживчого кредиту №7844509 від 30.04.2024 року з ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7 300 гривень.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин, внаслідок чого, 27.11.2024 року відступлено право вимоги за Кредитним договором №7844509 від 30.04.2024 року на користь ТзОВ «Діджи Фінанс».
Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором становить: 26 206 гривень, із яких: 7 300 гривень заборгованість за тілом кредиту, 13 116 гривень - заборгованість за відсотками та 5 790 гривень заборгованість за пенею.
На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання грошових зобов'язань і заборгованість за Договором не погашає, що і стало підставою для звернення до суду із позовом.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) за наявними у справі матеріалами. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 відзив на позовну заяву не подала.
Вивчивши позовну заяву та дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.
30.04.2024 року між ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №7844509 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відразу після вчинення дій відповідача, 30.04.2024 року ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» перерахувало відповідачу грошові кошти в сумі 7 300 гривень на банківську карту, що свідчить про те, що первісний кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі.
27.11.2024 року між ТзОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу №27.11/24-Ф, відповідно до умов якого до ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Як вбачається із позовної заяви, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання, у передбачений договором строк, не виконала належним чином, а тому за нею рахується заборгованість у розмірі 26 206 гривень.
Правовідносини між сторонами регулюються нормами ЦК України.
Із врахуванням встановленого вище, суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором №7844509 від 30.04.2024 року у ОСОБА_1 ..
За приписами ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору:
(а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України);
(б) дарування (ч.2 ст.718 ЦК України);
(в) факторингу (глава 73 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
Згідно із ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Тлумачення ст.516, ч.2 ст.517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.
Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
З наведених вище договору відступлення прав вимоги слід прийти до висновку про те, що до ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшли всі права кредитора за кредитним договором №7844509 від 30.04.2024 року.
З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі №732/670/19 від 23.03.2020 року у справі №404/502/18 від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в неї боргових зобов'язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договорами відступлення прав вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В силу ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Надані представником позивача докази, суд визнає належними і допустимими, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Що стосується вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, то суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19) витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до правових висновків висловлених Верховним Судом у справі №922/1964/21 від 16.11.2022 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
При цьому, суд приходить до висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).
Судом встановлено, що 01.01.2025 між ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання правової допомоги №42649746.
Із Акту №7844509 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 31.03.2025 року вбачається вартість наданих послуг адвокатом:
- правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» - 2 год., вартість 1 500 грн/год., загальна 3 000 гривень;
- складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи 2 год., вартість 1 000 грн/год., загальна 2 000 гривень;
- формування додатків до позовної заяви (письмові докази) 0,5 год., вартість 1 000 грн/год., загальна 500 гривень;
- консультація щодо документів та доказів - надання юридичних консультацій щодо правильності оформлення і подачі документів, оцінка їх сили у судовому процесі - 0,5 год., вартість 1 000 грн/год., загальна 500 гривень.
Загальна вартість наданих послуг складає 6 000 гривень.
У свою чергу, суд бере до уваги те, що дана справа не є складною, є типовою для представника позивача та не потребує значного проміжку часу для підготовки та подання позову, розмір витрат на оплату адвоката повинен бути співмірним із ціною позову, а тому суд приходить до висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 гривень є завищеною, яку слід зменшити до 4 000 гривень.
Разом з тим, представник позивача просить суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 суму заборгованості за пенею у розмірі 5 790 гривень.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Так, п.15 та п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У свою чергу, представник позивача просить суд стягнути із відповідача суму заборгованості за пенею у розмірі 5 790 гривень, яка, як вбачається із матеріалів справи, була нарахована у період воєнного стану в Україні. Натомість, враховуючи вищезазначені норми закону, суд вважає, що позичальник, тобто відповідач ОСОБА_1 звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) пені за таке прострочення, а отже в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 549-552, 1054 ЦК України та ст.ст. 12, 13, 19, 76-83, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задоволити - частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №7844509 від 30.04.2024 року у розмірі 20 416 (двадцять тисяч чотириста шістнадцять) гривень.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» сплачену суму судового збору у розмірі 1 887 (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) гривень 19 копійок, а також 4 000 (чотири тисячі) гривень витрати за професійну правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.
Позивач: ТзОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 42649746, місце знаходження: 04112, м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.№8.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 18.11.2025 року.
Головуючий Ю.Ю. Куцкір