8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3559/23 (922/3512/25)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт"
про стягнення коштів в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс"
без виклику учасників справи
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.09.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс", код ЄДРПОУ 37298595; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Бурлаченка Миколу Миколайовича (свідоцтво № 2069 від 20.12.2022).
Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024 року, ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.
30.09.2025 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" про стягнення коштів, в якій ліквідатор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" (ідентифікаційний код юридичної особи 36121980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (ідентифікаційний код юридичної особи 37298595) заборгованість в сумі 200 000,00 грн та судові витрати.
В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс".
Відповідно до ч. 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.09.2025 позовна заява в межах справи про банкрутство (вх. №3512/25 від 30.09.2025) передана на розгляд судді Міньковського С.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2025 року прийнято позовну заяву ліквідатора ТОВ "Полесадсервіс" до розгляду та відкрито провадження за №922/3512/25 в межах справи №922/3559/23; відкрито провадження у справі № №922/3559/23 (922/3512/25); ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України встановлено строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; відповідачу відповідно до ст. 251 ГПК України встановлено строк 5 календарних днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу.
21.10.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечує проти позовних вимог та зазначає, що будь-яка заборгованість у ТОВ "Агроексперт" перед ТОВ "Полесадсервіс" відсутня, обґрунтовуючи це тим, що перераховані відповідачем у якості поворотної фінансової допомоги (згідно уточненого призначення платежу - лист про зміну призначення платежу №37 від 29.05.2019 року) грошові кошти в сумі 950000 грн. на рахунок ТОВ "Полесадсервіс" згідно платіжного документу №48 від 29.05.2019 р., в подальшому були повернуті ТОВ "Полесадсервіс" на рахунок відповідача згідно платіжного доручення №48 від 08.08.2019 р. у повному обсязі.
05.11.2025 року від ліквідатора надійшла відповідь на відзив, в якому позивач зазначає, що лист ТОВ "Агроексперт" №37 від 29.05.2019 року не є належним доказом у зв'язку з тим, що зміна волевиявлення у розпорядженні коштами є господарськими правовідносинами та визначається цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами. Також, у справі відсутні докази відправки листа на адресу позивача і відсутні докази про отримання листа позивачем, що вказує на відсутність взаємного узгодженого волевиявлення платника (позичальника) та отримувача коштів (позикодавця) саме на "уточнення" призначення платежу за вже виконаним платіжним дорученням. Отже, відповідач не спростував належними доводами і доказами жодної обставини вказаної позивачем у позовній заяві; зробив хибний висновок відносно правомірності зміни платежу; неправильно застосував до правовідносин норми матеріального права; не надав належних доказів в підтвердження обставин якими заперечував обставини вказані в позові, а тому заперечення відповідача викладені у відзиві, не можуть бути прийняти до уваги, як такі які допомагають справедливо вирішити судовий спір з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.
11.11.2025 року до суду від відповідача надійшли заперечення (відповідь на відзив), в якому він зазначає, що сторони взаємним волевиявленням визначили, що кошти в сумі 950 000,00 грн. є поворотною фінансовою допомогою, волевиявлення сторін у даному випадку полягало у діях відповідача по перерахуванню коштів на рахунок Позивача, складанню та направленню листа про зміну призначення платежу та у діях Позивача по поверненню коштів на рахунок відповідача у тому ж самому розмірі і з узгодженим сторонами призначенням платежу, а саме повернення поворотної фінансової допомоги. Отже дії відповідача і в подальшому позивача свідчать про наявність дійсного волевиявлення сторін саме на вчинення господарської операції з надання та повернення поворотної фінансової допомоги.
17.11.2025 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що не заперечує проти того, відповідач не мав права змінити призначення платежу, він стверджує, що така заміна повинна відбуватися у відповідності до загальних засад, щодо таких змін, а саме докази направлення документа і докази отримання такого документу.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Враховуючи те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що під час виконання своїх обов'язків, ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" було виявлено, що між ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Агроексперт" існували господарські правовідносини, у межах яких було встановлено, що ТОВ "Агроексперт" має заборгованість перед ТОВ «Полесадсервіс» на загальну суму 950000,00 грн., яка утворилась при наступних обставинах.
Так, аналіз виписки руху коштів на рахунку позивача в АТ «Райффайзен Банк» показав, що між сторонами було укладено договір зворотної фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р., а також що ТОВ «Полесадсервіс» перерахувало на рахунок ТОВ "Агроексперт" кошти у розмірі 950000,00 грн. з призначенням платежу "Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019р." Проте, аналіз інших банківських виписок руху коштів показав, що ТОВ "Агроексперт" будь-яких коштів на підставі договору фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 на рахунок ТОВ «Полесадсервіс» не перераховувало, що вказує на те, що ТОВ "Агроексперт" отримало вказані кошти без достатньої правової підстави.
З метою повернення виявленої суми дебіторської заборгованості арбітражним керуючим Бурлаченком М.М. 01.11.2024 на адресу відповідача була направлена вимога-претензія про повернення коштів у розмірі 950 000,00 грн. (вих.№ 01-11-24/2/02-02)
Відповідач надав відповідь, в якій надав заперечення проти існуючого боргу та зазначив, що ТОВ «Полесадсервіс» повернув грошові кошти з призначенням платежу «повернення» зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019», проте не вказав, що ця фінансова допомога була коли-небудь позивачеві надана.
Досліджуючи матеріали справи, судом встановлено, згідно наданих до суду банківських виписок, 29.05.2019 ТОВ "Агроексперт" перерахував на користь ТОВ "Полесадсервіс" грошові кошти в сумі 950 000,00 грн. з призначенням платежу: «Сплата за нітроамофоску по дог.№ 592019 від 22.02.2019р., рах.№ 537 від 02.05.2019 р. в т. ч. ПДВ 20% 158333.33 грн» (платіжний документ №48).
Відповідач надав лист за вих. №37 від 29.05.2019 р. , в якому він просить ТОВ "Полесадсервіс" вважати вірним призначення плaтeжу згідно платіжного доручення 48 від 29.05.2019 р. на суму 950 000 грн.: «Перерахування коштів по договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р. Без ПДВ».
Доказів направлення вищезазначеного листа позивачу або отримання його позивачем ТОВ "Агроексперт" не надав.
В подальшому, 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000,00 грн згідно платіжного доручення №48 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019».
Як вже було зазначено, відповідач в запереченнях на відповідь на відзив заявив, що наданими ним доказами підтверджується факт того, що ТОВ "Агроексперт" на рахунок ТОВ "Полесадсервіс" були перераховані грошові кошти в сумі 950 000 грн. у якості поворотної фінансової допомоги (згідно уточненого призначення платежу) згідно платіжного документу №48 від 29.05.2019 р., які в подальшому були повернуті ТОВ "Полесадсервіс" на рахунок ТОВ "Агроексперт" згідно платіжного доручення №48 від 08.08.2019 р. у повному обсязі, а тому враховуючи наведені обставини та принцип вірогідності доказів, закріплений у ст. 79 ГПК України, будь-яка заборгованість у ТОВ "Агроексперт" перед ТОВ "Полесадсервіс" відсутня.
Проте, суд не погоджується з позицією відповідача та вважає дане твердження відповідача необґрунтованим, виходячи з наступного.
По-перше, відповідач в поданому до суду відзиві зазначає, що на адресу позивача навправлявся лист за вих. №37 від 29.05.2019 р., в якому ТОВ "Агроексперт" просив вважати вірним призначення плaтeжу згідно платіжного доручення 48 від 29.05.2019 р. на суму 950 000 грн.: Перерахування коштів по договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р. Без ПДВ. Проте суд звертає увагу на те, що договір поворотної фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р., на який посилається відповідач, ним не доданий та не міститься в матеріалах справи.
З матеріалів справи вбачається, що ліквідатор ТОВ "Полесадсервіс", у зв'язку із відсутністю у нього первинної документації банкрута, оскільки вона не була передана керівником ТОВ "Полесадсервіс", звернувся в порядку ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства із відповідним запитом до ТОВ "Агроексперт", яке є стороною фінансово-господарських операцій, щодо надання належним чином завіреної копій договору № 29/05/19ФП від 29.05.2019 року, проте відповідач на запит не відреагував. Вищевказаного договору у відповідь на запит ліквідатора не надав.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень.
Отже, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач повинен надати договір фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 року, укладений між ТОВ "Агроексперт" та ТОВ "Полесадсервіс", на виконання якого ТОВ "Полесадсервіс" були перераховані (повернуті) грошові кошти на суму 950 000,00 грн, чого останнім зроблено не було, що ставить під сумнів існування цього договоруфінансової допомоги.
По-друге, суд зазначає, що загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, на час виникнення спірних правовідносин врегульовані Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 за №22.
Згідно з пунктом 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Пунктом 1.7 зазначеної Інструкції передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.
Згідно з пунктом 1.8 даної Інструкції Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією.
Із системного правового аналізу наведених норм вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику, особі, що здійснює відповідний платіж. У даній справі таке право визначення призначення платежу по зобов'язанню належало ТОВ "Агроексперт".
Водночас, відповідно до пункту 2.29 зазначеної Інструкції, платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.
Тобто до списання грошових коштів з рахунку платник наділений правом змінити реквізит "Призначення платежу" шляхом відкликання платіжного доручення.
Згідно зі статтею 5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України.
Разом із цим, переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", що діяв в момент виникнення спірних правовідносин).
Тобто, з моменту перерахування грошових коштів на рахунок отримувача обов'язок банку з виконання доручення платника вважається виконаним.
Отже, внесення змін до призначення платежу такого платіжного доручення є неможливим, а питання уточнення інформації, вказаної у реквізиті "Призначення платежу" виконаного платіжного доручення вирішується сторонами у порядку, узгодженому між ними, без участі банку.
Суд звертає увагу, як було зазначено вище, положення ст.5 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачають, що відносини між суб'єктами переказу регулюються на підставі договорів, укладених між ними з урахуванням вимог законодавства України. Тобто, після перерахування грошових коштів платником на рахунок отримувача (незалежно від призначення платежу у платіжному дорученні) доручення платника вважається банком виконаним, і подальша зміна волевиявлення у розпорядженні коштами між кредитором та боржником, без участі банку, є господарськими правовідносинами та повинно визначатись відповідноми цивільно-правовими угодами, укладеними між сторонами.
Отже, на думку суду, ТОВ "Полесадсервіс" та ТОВ "Агроексперт" повинні були оформити правовідносини щодо помилкового перерахування вищевказаних грошових коштів на суму 950 000,00 грн. за іншим призначенням платежу шляхом укладенням виключно відповідної додаткової цивільно-правової угоди між сторонами за вищевказаним договором поворотної фінансової допомоги.
Близька за змістом є правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2024 за № 910/15023/21.
Натомість в матеріалах справи відсутнє як документальне підтвердження укладання угоди (додаткової угоди) між ТОВ "Агроексперт" та ТОВ "Полесадсервіс" про узгодження (погодження) сторонами призначення платежу згідно платіжного доручення за №48 від 29.05.2019, у зв'язку з допущеної технічної помилки у призначення платежу під час перерахування коштів так і безпосередньо сам договір поворотної фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 р.
Складений ТОВ "Агроексперт" в односторонньому порядку лист за вих. №37 від 29.05.2019 року про зміну призначення платежу, без доказів його направлення, отримання та схвалення боржником, не свідчить про наявність згоди обох сторін на зміну волевиявлення щодо розпорядження грошовими коштами у розмірі 950000,00 грн, перерахованими банком на рахунок ТОВ "Полесадсервіс".
Щодо пояснень відповідача у наданому до суду відзиві про відсутність реєстрації ПДВ з операцій поворотної фінансової допомоги, суд зазначає наступне.
По-перше, як вже було неодноразово вказано, сам договір поворотної фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019, на який посилається відповідач - відсутній та не міститься в матеріалах справи.
По-друге, формування та реєстрація податкової накладної стосується взаємовідносин між платником податків та контролюючим органом в особі державної податкової служби по сплаті податку на додану вартість та не свідчить про реальність господарської операції.
Отже, за даними матеріалами справи вбачається, 08.08.2019 ТОВ "Полесадсервіс" здійснило платіж на користь ТОВ “Агроексперт» на суму 950 000,00 грн згідно платіжного доручення №48 з призначенням платежу “Повернення зворотної фінансової допомоги згідно договору №29/05/19ФП від 29.05.2019. ТОВ "Агроексперт" будь-яких грршових коштів на підставі договору фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 року на рахунок ТОВ «Полесадсервіс» не перераховувало, зазначений договір до суду не надало, що вказує на те, що ТОВ "Агроексперт" отримало вказані кошти без правової підстави, протилежного відповідачем не доведено.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність будь-якої заборгованості перед ТОВ «Полесадсервіс» не підтверджено належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст.76-77 ГПК України.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам та їх правову кваліфікацію, суд виходить з наступного.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. "condictio sine causa" - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Як вже було зазначено, договір фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019 року, на виконання якого ТОВ "Полесадсервіс" були перераховані (повернуті) грошові кошти ТОВ "Полсадсервіс" на суму 950 000,00 грн відсутній, отже наразі відповідач неправомірно володіє грошовими коштами в розмірі 950 000,00 грн без достатньої правової підстави.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Отже, згідно принципу вірогідності доказів, що представлені сторонами на підставі поданих до суду документів, суд вважає, що докази позивача є більш переконливими ніж докази, що представлені відповідачем. Тобто, спростовується твердження відповідача про зміну призначення платежу у платіжному дорученні №48 від 29.05.2019 р та перерахування грошових коштів позивачу у розмірі 950 000,00 грн саме за договором фінансової допомоги № 29/05/19ФП від 29.05.2019, які в подальшому були повернуті ТОВ «Полесадсервіс» на рахунок відповідача, що свідчить про відсутність його заборгованості перед позивачем.
З наведеного слідує, що заборгованість ТОВ "Агроекпсерт" перед ТОВ "Полесадсервіс" становить 950 000,00 грн.
Разом із тим, в поданій заяві позивач, з огляду на недостатність коштів для сплати судового збору для стягнення всієї суми боргу, просить наразі стягнути з відповідача 200 000,00 грн.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 1.ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Таким чином, враховуючи приписи ч.1 ст.14 ГПК України, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог у розмірі 200 000,00 грн, у зв'язку з чим вважає за доцільне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).
Враховуючи, що судом задоволено позов повністю, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
За таких обставин та керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ч. 1 ст. 1212 ЦК України, ст.ст. 14, 73-74, 86, 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроексперт" (код 36121980, адреса : 62408, Харківський р-н, Харківська обл., селище Елітне, вулиця Насіннева, будинок 12-3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (адреса: 63722, Харківська обл., Куп'янський р-н, с. Петропавлівка, вул. Студентська, 65, код 37298595) заборгованість в сумі 200 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Всього: 202422,40 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення направити позивачу, відповідачу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "19" листопада 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський