8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3419/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Юрченко В.С.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Приватного підприємства "Черкаси-М"ясо" (Україна, 18021, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Героїв Дніпра, будинок 25/1, код ЄДРПОУ 43475218),
до фізичної особи - підприємця Тімофеєвої Ганни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ),
про стягнення грошових коштів,-
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ:
На розгляд Господарського суду Харківської області надійшов позов Приватного підприємства "Черкаси-М"ясо" до фізичної особи - підприємця Тімофеєвої Ганни Анатоліївни про стягнення заборгованості в розмірі 57 000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 454,24 грн, а також 3% річних 992,79 грн.
Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи № 922/3419/25 визначено суддю Юрченко В.С.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.09.2025 прийнято позовну заяву Приватного підприємства "Черкаси-М"ясо" до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3419/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання в порядку частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників даної справи не надходило.
Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів, викладених у позовній заяві не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного господарського процесуального законодавства. Так, оскільки відповідач не зареєстрований в системі "Електронний Суд", з метою повідомлення останньої про розгляд справи судом та про її право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі від 22.09.2025, направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлена про розгляд справи.
Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/3419/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі Осіпов проти України, де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
II.АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 в частині повного та своєчасного розрахунку.
Позиція відповідача.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
III. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.
Виклад обставин справи, встановлених судом.
28.11.2024 між Приватним підприємством "Черкаси-М'ясо" (далі за текстом - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "С.А.Т. Слобода" (далі за текстом - Покупець) укладено в простій письмовій формі договір поставки № 28.11.24-ЧМ (далі за текстом - договір, а. с. 5, том 1).
За умовами пункту 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно оплачувати його в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з пунктом 1.2. договору постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у письмових або усних заявках - замовленнях покупця переданих усно або письмово представнику постачальника.
Сторони погодили у пунктах 2.1 та 2.2 договору, що розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі, з відстрочкою платежу шляхом перерахування вартості товару (партії товару) на розрахунковий рахунок постачальника. За взаємним погодженням сторін, можлива інша форма розрахунків, згідно діючого законодавства. Термін оплати товару становить впродовж 7 (семи) календарних днів з урахуванням дня виписки видаткової накладної, але не пізніше наступного банківського дня з моменту отримання товару.
За пунктом 3.1 договору асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі специфікації постачальника, яка надається покупцю (прайс-цін), а також, в видаткових накладних.
У відповідності до 5.1 договору поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору, відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару (відповідно до підписаної Сторонами Специфікації), загальна ціна товару та інші умови.
За умовами пункту 5.4. договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документацій (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).
Пунктом 9.1 договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до проведення повного взаєморозрахунку між сторонами.
Договір підписано з боку обох сторін та скріплені їх печатками.
На виконання договору постачальник поставив покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи (а. с. 11-14, том 1).
01.04.2025 між Приватним підприємством "Черкаси-М'ясо" (далі за текстом - кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "С.А.Т. Слобода" (далі за текстом - первісний боржник) та фізичною особою - підприємцем Тімофеєвою Ганною Анатоліївною (відповідач, новий боржник) укладено в простій письмовій формі договір про переведення боргу № ПУ 02-03/25 (далі за тексом - договір про переведення боргу), згідно якого на момент укладення цього договору, сума заборгованості первісного боржника перед кредитором за договором поставки № 28.11.24-ЧМ від 28.11.2024, який укладено між первісним боржником та кредитором, складає 292 583,48 грн (пункт 1.1. договору про переведення боргу).
Згідно пункту 1.2. договору про переведення боргу кредитор підтверджує, що прийме виконання новим боржником умов цього договору як фактичне виконання грошового зобов'язання щодо сплати заборгованості за договором поставки №28.11.24-ЧМ від 28.11.2024, який укладений між первісним боржником та кредитором.
Відповідно до пункту 1.4. договору про переведення боргу, підписуючи цей договір кредитор підтверджує, що є належним чином повідомленим про переведення боргу та надає свою згоду на заміну Первісного боржника на Нового боржника у частині зобов'язань (переведення боргу), визначених в п.1.1. цього Договору.
За умовами пункту 1.5. договору про переведення боргу, новий боржник, з моменту набрання чинності цим Договором повинен виконати зобов'язання в сумі згідно пункту 1.1. цього договору замість первісного боржника на користь кредитора в строк до 31.05.2025 шляхом проведення оплати заборгованості на поточний рахунок кредитора або іншим не забороненим чинним законодавством способом. Новий боржник має право на проведення оплати заборгованості достроково без попереднього погодження з Кредитором.
Відповідно до пункту 1.7. договору про переведення боргу підписуючи даний договір новий боржник підтверджує, що йому було передано всю інформацію і документацію, що підтверджують переведений борг (зобов'язання) та дійсність вимог Кредитора.
Договір підписаний з боку трьох сторін та скріплений їх печатками.
Відповідачем не було проведено оплату заборгованості в повному обсязі в строк, визначений умовами договору про переведення боргу до 31.05.2025, внаслідок чого сформувалась заборгованість в розмірі 117 000,00 грн.
13.08.2025 позивач скерував до нового боржника та первісного боржника претензію з проханням терміново погасити заборгованість в розмірі 117 000,00 грн (а.с.19, том 1).
Звертаючись до суду із позовом, позивач визначає в якості предмета позову суму заборгованості відповідача (нового боржника) в сумі 57 000,00 грн (тобто в меньшому розмірі ніж зазначена сума у вимозі від 13.08.2025) із застосуванням до боржника відповідальності за порушення грошового зобов'язання шляхом стягнення інфляційних втрат в розмірі 1 454,24 грн, а також 3% річних 992,79 грн.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За приписами статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Спірні правовідносини сторін, які покладені в основу позову, є господарськими, та виникли з договору поставки № 28.11.24-ЧМ від 28.11.2024 укладеного в простій письмовій формі та договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 також укладеного в простій письмовій формі.
Доказів визнання недійсними чи розірвання вказаних договорів матеріали справи не містять.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши умови договору поставки № 28.11.24-ЧМ від 28.11.2024, суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення статті 629 ЦК України, зазначений договір є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Сторони погодили у пунктах 2.1 та 2.2 договору, що розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі, з відстрочкою платежу шляхом перерахування вартості товару (партії товару) на розрахунковий рахунок постачальника. За взаємним погодженням сторін, можлива інша форма розрахунків, згідно діючого законодавства. Термін оплати товару становить впродовж 7 (семи) календарних днів з урахуванням дня виписки видаткової накладної, але не пізніше наступного банківського дня з моменту отримання товару.
За умовами пункту 5.4. договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документацій (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).
На підтвердження поставки товару в матеріалах справи містяться видаткові накладні № 1651 від 02.12.2024 та № 18.12.2024 від 18.11.2024, а також товарно-транспортні накладні № Р1651 від 02.12.2024 та № Р1729 від 18.12.2024, на яких містяться підписи та печатки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "С.А.Т. Слобода" (первісного боржника) про прийняття товару від позивача.
Договором про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 сторони підтвердили заборгованість за поставлений за договором поставки № 28.11.24-ЧМ від 28.11.2024 товар в сумі 292 583,48 грн та узгодили, що у строк до 31.05.2025 новий боржник (відповідач) зобов'язується сплатити кредитору (позивачеві) борг у загальному розмірі 292 583,48 грн.
При цьому предметом позову виступає сума заборгованості у розмірі 57 000,00 грн, що є меньшою, аніж визначена в договорі про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 сума 292 583,48 грн.
Правовідносини щодо переведення боргу регулюються статтями 520-523 Цивільного кодексу України.
Згідно зі статей 520, 521 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень стаття 513 цього Кодексу.
Наслідками переведення боргу є вибуття первісного боржника із зобов'язання, вступ до цього зобов'язання нового боржника та збереження у повному обсязі змісту самого зобов'язання при зміні суб'єктного складу. Для породження правових наслідків переведенням боргу необхідним є існування 2 складових: вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, яке переводиться на нового боржника; надання кредитором згоди на переведення боргу.
Як зазначено судом, договір поставки № 28.11.24-ЧМ від 28.11.2024 укладено в простій письмовій формі, і форма договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 також відповідає формі основного договору. Підписуючи договір про переведення боргу, всі три сторони, у тому числі кредитор (позивач у справі) був обізнаний з його умовами та надав згоду на переведення боргу.
Як констатує Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Із встановлених обставин справи вбачається, що договір про переведення боргу відповідач уклав в добровільному порядку, погодився на його умови, та не оспорював його в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач в якості розрахунку суми заборгованості відповідача, представляє власний розрахунок заборгованості, вважаючи, що останній є таким, що заборгував йому суму коштів у розмірі 57 000,00 грн. Втім, розрахунок суми основної заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує рух коштів, які вказані позивачем в позовній заяві. При цьому, позивач до матеріалів справи не представляє первинних документів, на підставі яких він був складений, а також не надає жодних доказів на підтвердження руху коштів від відповідача в рамках виконання договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025, зокрема виписки за картковим рахунком або іншого первинного облікового документу.
Відсутність виписки за картковим рахунком відповідача або іншого первинного облікового документу не може бути підставою для відмови в позові через його недоведеність, з урахуванням стандарту доказування "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, аніж не мав місце, свідчать про те, що заборгованість відповідача договором про переведення боргу №ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 має місце у сумі 292 583,48 грн.
Та відповідно, з 01.06.2025 (наступний за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано) відповідач є таким, що прострочив позивачеві сплату заборгованості за поставлений товар в сумі 292 583,48 грн в рамках виконання договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025.
Надана до матеріалів справи претензія від 13.08.2025 позивача, скеровано новому та попередньому боржнику, не може бути покладена в основу доведенного факту зменьшення заборгованості за договором про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 до 117 000,00 грн, з підстав відсутності доведення первинними документами та/або виписками по рахунку коштів виконання договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 з боку відповідача (як нового боржника).
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач свого обов'язку по перерахуванню коштів в рамках виконання договору про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025 не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 292 583,48 грн, а відтак порушив договірні зобов'язання (стаття 610 ЦК України), що є поведінкою, яка суперечить добросовісній та чесній діловій практиці в сфері господарських відносин.
Враховуючи принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду, що визначає заборону суду виходити за межі позовних вимог, з огляду на предмет і обсяг заявлених вимог, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення основної заборгованості у сумі 57 000,00 грн.
Також позивач нарахував за прострочення оплати боргу інфляційні втрати в розмірі 1 454,24 грн, а також 3% річних 992,79 грн.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі частини 2 статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
З урахуванням зазначеного, оскільки відповідачем порушено строки оплати за договором про переведення боргу № ПУ 02-03/25 від 01.04.2025, з огляду на вимоги статті 625 ЦК України, у позивача виникло право вимагати сплати відповідачем 3% річних та інфляційних.
При цьому, суд зазначає, що у розрахунках позивача щодо похідних вимог останнім невірно визначено розмір заборгованості, який обліковується за відповідачем з 01.06.2025 та який є базою для формування алгоритму по математичному розрахунку 3% річних та інфляційних втрат: замісь вірної суми 292 583, 48 грн зазначено невірну суму - 242 583,48 грн.
Суд, перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем, та відповідно до наявних доказів в матерілах справи, беручи до уваги визначену судом суму заборгованості відповідача перед позивачем, встановив, що за загальний період з 01.06.2025 по 11.09.2025, обгрунтованими та арифметично вірним розміром 3% річних є 2 476,94 грн.
Суд, перевірив розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та відповідно до наявних доказів в матерілах справи, беручи до уваги визначену судом суму заборгованості відповідача перед позивачем, встановив, що за загальний період з 01.06.2025 по 11.09.2025, обгрунтованими та арифметично вірним розміром інфляійних втрат є 1 162,15 грн.
Враховуючи принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду, що визначає заборону суду виходити за межі позовних вимог, з огляду на предмет і обсяг заявлених вимог, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення основної заборгованості у сумі 57 000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 162,15 грн, а також 3% річних в розмірі 992,79 грн.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, щосуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про часткове задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
IV.СУДОВІ ВИТРАТИ.
Розподіл витрат на оплату судового збору.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача пропропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи - підприємця Тімофеєвої Ганни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "Черкаси-М"ясо" (Україна, 18021, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Героїв Дніпра, будинок 25/1, код ЄДРПОУ 43475218) основну заборгованості в розмірі у сумі 57 000,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 1 162,15 грн, а також 3% річних в розмірі 992,79 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 3 013,12 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині позову щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 292,09 грн - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "19" листопада 2025 р.
Суддя В.С. Юрченко