Справа № 127/35180/25
Провадження № 3/127/7368/25
18.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
31.10.2025 о 21.15 год по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, а саме ображав її нецензурною лайкою та наніс тілесні ушкодження.
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення визнав частково та суду пояснив, що він після контузії перебуває на лікуванні. В нього зі співмешканкою виникло непорозуміння. Факт перебування у стані сп'яніння не заперечував.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини першої статті 173-2 КпАП домашнє насильство полягає у вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Аналогічне визначення закріплене у пункті 3 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Зокрема, згідно з визначенням, даним у зазначеній правовій нормі, домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Зі змісту пункту 5 частини другої статті 3 Закону № 2229-VIII випливає, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється, зокрема, на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхніх батьків та дітей.
Згідно з визначення, наданого у пункті 14 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Відповідно до визначення, наданого у пункті 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII, фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що 31.10.2025 о 21.15 год по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, вчинив стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 домашнє насильство фізичного та психологічного характеру, а саме ображав її нецензурною лайкою та наніс тілесні ушкодження.
На підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суду надані рапорт працівника поліції (далі - Рапорт), протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (далі - Протокол), письмові пояснення ОСОБА_2 (далі - Пояснення), фото із зображенням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - Фото), форма оцінки ризиків вчинення домашнього насильства (далі - Форма), копію термінового заборонного припису (далі - Припис).
Вище суд зазначив, що обов'язок доведення обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, покладений на орган, який склав відповідний протокол. При цьому на підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надані наведені вище матеріали.
У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Суд враховує, що про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння відомості зазначені лише у Рапорті. Інші докази на підтвердження цієї обставини надані суду матеріали не містять. Разом з тим, ОСОБА_1 у судовому засіданні цієї обставини не заперечував. Тому суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт перебування ОСОБА_1 на момент виникнення події, яка є предметом судового дослідження, у стані алкогольного сп'яніння.
Також суд враховує, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечував обставин, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. Наведені обставини були підтверджені й ОСОБА_2 , яка просила суд закрити провадження у справі у зв'язку з їх примиренням.
Враховуючи викладене, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 охоплюється складом правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КпАП, за ознаками вчинення домашнього насильства психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров'ю потерпілого.
Вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до статті 22 КпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Разом з тим, з примітки до статті 22 КпАП випливає, що положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п'ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п'ятою статті 126, статтями 130, 161-1 і 173-2 цього Кодексу.
Отже, застосування приписів статті 22 КпАП у цьому випадку не можливе. Також суд враховує, що приписи КпАП не містять можливості закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням особи, яка вчинила правопорушення, з потерпілим.
Саме тому суд вважає, що на ОСОБА_1 має бути накладене відповідне стягнення.
Вирішуючи питання щодо виду стягнення, яке слід накласти на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини. В судовому засіданні ОСОБА_1 надав суду копії медичних документів щодо характеру його захворювань та виду лікування, яке він у зв'язку з цим отримує. Також суд враховує, що надані суду матеріали справи не містять відомостей про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення аналогічних діянь. Тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає за доцільне з метою попередження вчинення ОСОБА_1 аналогічних правопорушень у майбутньому застосувати до останнього адміністративне стягнення у виді штрафу.
Згідно зі статтею 40-1 КпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з особи, на яку накладено стягнення, справляється судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Надані суду матеріали не містять відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 може бути звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 173-2, 283, 284 КпАП, суд
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 20 (двадцяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень на користь держави.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: