65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про зупинення провадження у справі
"17" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/398/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до відповідача: Херсонського державного університету (73003, м. Херсон, вул. Університетська, буд. 27)
про стягнення 2 667 858, 60 грн
у відкритому судовому засіданні за участі
представників сторін:
від позивача: Бернацька О.В. (брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від відповідача: не з'явився.
Судове засідання 17.11.2025 проведено в порядку ст. 197 ГПК України в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 01.02.2024 (вх. № 4182/24 від 01.02.2024), в якій просить стягнути з Херсонського державного університету борг у загальній сумі 2 667 858,6 0 грн, у тому числі: основний борг у сумі 1 834 399, 48 грн, пеню у сумі 386 927, 97 грн, три проценти річних у сумі 89 750,97 грн, інфляційні втрати у сумі 356 780, 18 грн та суму сплаченого судового збору в розмірі 32 014, 30 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.02.2024 (суддя - Степанова Л.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/398/24; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2024 зупинено провадження у справі № 916/398/24 до закінчення перегляду справи № 908/1162/23 об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.10.2025 поновлено провадження у справі № 916/398/24; прийнято справу № 916/398/24 до свого провадження на стадії підготовчого провадження; підготовче засідання призначено на 17.11.2025 о 12:30 з викликом учасників справи.
Відповідач у клопотанні, сформованому в системі «Електронний суд» 16.11.2025 (вх. № 36571/25 від 17.11.2025), проінформував суд, що 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду направлено на розгляд Великої Палати справу № 280/5808/23 щодо застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв'язку з незгодою з правовою позицією викладеною Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23.
Вказує, що під час підготовки правової позиції у даній справі cпирається на перебіг та результати розгляду пов'язаної справи у Верховному Суді, оскільки правові висновки, які можуть бути сформульовані судом касаційної інстанції, матимуть істотне значення для належного та обґрунтованого формування позиції захисту. У зв'язку з цим, з метою забезпечення всебічної, повної та об'єктивної підготовки правової позиції, відповідач просив суд врахувати його доводи перенести розгляд справи на іншу дату, достатню для отримання та аналізу відповідних матеріалів і правових висновків Верховного Суду.
Позивач у судовому засіданні 17.11.2025 усно повідомила про відсутність заперечень стосовно відкладення та стосовно зупинення провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, клопотання відповідача, вислухавши позивача, суд встановив.
Місцезнаходженням відповідача Херсонського державного університету є: м. Херсон, вул. Університетська, 27.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022р. “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 376 від 28.02.2025 м. Херсон був тимчасово окупований з 01.03.2022 по 11.11.2022.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості з відповідача за договором № 20-1035/21-БО-Т від 03.11.2021 постачання природного газу за період листопад 2021 року по травень 2022 року.
Підставою позову вказано є не виконання умов договору № 20-1035/21-БО-Т від 03.11.2021 постачання природного газу щодо оплати отриманого природного газу.
Тобто, предметом дослідження у даній справі є факт постачання однією стороною та споживання іншою природного газу на об'єкти, що були розташовані на тимчасово окупованих територіях та на об'єкти, які і наразі є окупованими.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.11.2025 у справі № 280/5808/23 на розгляд ВП ВС передано справу для відступу від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, від 23.10.2023 у справі № 908/1162/23 та від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 щодо застосування обмежень на здійснення господарської діяльності, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», лише з огляду на загальновідомий факт окупації територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Підстави направлення справи на розгляд Великої Палати зокрема наступні:
«При цьому Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 і 13-1 Закону на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тому, на переконання колегії суддів, немає й підстав поширення означених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.
У вищенаведених постановах вказане (маються на увазі постанови КГС в тому числі по справі № 908/1162/23, див. за змістом ухвали) не враховано, а саме, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях.
При цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
Так само загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень. Ця обставина також не була врахована у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2025 року у справі № 908/1162/23, у якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Слід зазначити, що згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Згідно з частиною четвертою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя.
Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.
Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду в означених вище справах, оскільки вирішувалося питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень. Спільним для цих справ є також правова природа спору, що пов'язана з визначенням умов, за яких факт окупації може бути підставою для застосування економічних обмежень, установлених зазначеними статтями Закону, а відтак - і з необхідністю наявності офіційного рішення Кабінету Міністрів України як передумови для поширення дії обмежень на відповідну територію.
Зазначеними постановами фактично ототожнено сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Водночас законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час постановлення ухвали) в умовах воєнного стану передбачає обов'язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення означених норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями».
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов'язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об'єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, які перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у справі № 233/2021/19 конкретизувала власні правові висновки та правові висновки Верховного Суду України щодо критеріїв встановлення подібності правовідносин, визначивши, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними в порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом.
Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, стосовно якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність треба також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Згідно з імперативними вимогами ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст. 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
За змістом ч. 2 ст. 315 ГПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.
Судом встановлено, що правовідносини у справах № 916/398/24 та № 280/5808/23 є подібними, оскільки стосуються питання можливості застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, що виникли на територіях, які були фактично окуповані, але щодо яких Кабінетом Міністрів України не приймалося окреме рішення про застосування обмежень, що в свою чергу зумовлює необхідність урахування висновку, який буде сформульований під час розгляду справи № 280/5808/23 Великою Палатою Верховного Суду.
З метою дотримання єдності судової практики та зважаючи на предмет та підстави позову (стягнення заборгованості за природний газ, який в період з лютого 2022 року по травень 2022 року постачався на тимчасово окуповану територію), суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 916/398/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Ч. 3 ст. 228 ГПК України передбачено, що з питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених: пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
При цьому суд вважає, що зупинення провадження у цій справі є цілком виправданим, оскільки врахування висновків Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатами вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Провадження у справі № 916/398/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до відповідача Херсонського державного університету про стягнення 2 667 858, 60 грн зупинити до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
Ухвала набирає законної сили 17 листопада 2025 року у відповідності до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Повну ухвалу складено та підписано 19 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Мусієнко