Справа № 147/1708/25
Провадження № 1-кп/147/334/25
18 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
із участю секретаря ОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченого захисника ОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тростянецького районного суду Вінницької області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 16.07.2025 за №62025240040003124 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст 382, ч. 5 ст. 407 КК України,- встановив:
провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 16.07.2025 за №62025240040003124 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст 382, ч. 5 ст.407 КК України.
Прокурор через канцелярію суду подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується в тому, що, 14.05.2025 року ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області у справі №147/385/25, провадження №1-кп/147/123/25, постановлено про звільнення ОСОБА_4 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, запобіжний захід скасовано, звільнено з під варти у залі судового засідання та зобов'язано, невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України для продовження проходження військової служби. Підозрюваним ОСОБА_4 та його захисником, апеляційна скарга не подавалась, отже вищезазначена ухвала суду, набрала законної сили 22.05.2025 та ОСОБА_4 , зобов'язаний був прибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , протягом 72 годин, однак не пізніше 22.05.2025.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, достеменно знаючи про необхідність виконання ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 14.05.2025 у справі №147/385/25, провадження №1-кп/147/123/25, маючи реальну можливість її виконати, не виконав вищезазначену ухвалу суду та не прибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України.
Крім того, солдат ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, без поважних причин, в умовах воєнного стану, будучи ознайомленим зі змістом ухвали Тростянецького районного суду Вінницької області від 14.05.2025 у справі №147/385/25, провадження №1-кп/147/123/25, якою останнього зобов'язано невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання законної сили ухвали суду прибути до військової частини НОМЕР_1 , для продовження військової служби, 25.05.2025 не з'явився вчасно на службу до вказаної військової частини для продовження проходження військової служби, та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 02.08.2025, коли добровільно прибув у супроводі працівників поліції до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління, про свою належність до військової служби не повідомляв та проводив час на власний розсуд. Таким чином ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, та проступку вчиненого в умовах воєнного стану.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.08.2025 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 03.10.2025. Причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного правопорушення підтверджується зібраними доказами, зокрема показаннями свідків, актом службового розслідування та іншими матеріалами у своїй сукупності. У той же час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які слугували підставою для застусування стосовно ОСОБА_4 запобіжного захолу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати та жодним чином не зменшилися. Так ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину вчиненого в умовах воєнного стану за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, усвідомивши невідворотність покарання, останній без застосування запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, може зникнути та переховуватися від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків, оскільки відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Без продовження строку тримання під вартою, ОСОБА_4 перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на свідків з метою створення сприятливих на себе умов, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема продовжити ухилятися від проходження військової служби, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відтак, необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, може бути застосований запобіжний захід лише у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим, враховуючи те, що запобігти вказаним ризикам неможливо без застосування запобіжного заходу, прокурор просить клопотання задовольнити, продовжити обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави.
В судовому засіданні прокурор оголосив зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, підтримав його та просив його задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання, просив застосувати до нього більш м'який запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
Захисник позицію обвинуваченого підтримала, вказала, що зазначені прокурором ризики не підтверджені, просила обрати запобіжний захід ОСОБА_4 у виді цілодобового домашнього арешту.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подані письмові документи, дійшов наступних висновків.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.08.2025 до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 03.10.2025, строк якого продовжено до 29.11.2025 ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 01.10.2025.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому, відповідно до частини восьмої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.
В судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_4 , раніше не судимий, має зареєстроване в установленому порядку місце проживання, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, розгляд кримінального провадження в суді перебуває на стадії призначення справи до судового розгляду, думка обвинуваченого щодо інкримінованого злочину судом ще не з'ясована, жодні докази судом не дослідженні.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, його наслідки в умовах сьогодення, а саме те, що злочин вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, тяжкість покарання за злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , стадію судового розгляду, суд, аналізуючи положення ч. 8 ст. 176 КК України, під час розгляду клопотання дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_4 перебуваючи на волі може переховуватися від суду, впливати на свідків у даному кримінальному провадженні з метою уникнення відповідальності за інкримінований злочин.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення. Об'єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, обставини кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_4 обвинувачується в тому, що вчиняв дії, які свідчать про його ухилення від проходження військової служби, наслідки кримінального правопорушення в умовах сьогодення, а саме те, що кримінальне правопорушення вчинено під час правового режиму воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, особу обвинуваченого, перебування справи на початку стадії судового розгляду, тобто на стадії, де свідки та обвинувачений не допитані, письмові докази не досліджені - у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти без застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді триманням під вартою.
Будь-яких даних про відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, з врахуванням обставин даного кримінального провадження, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, його вік і стан здоров'я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.
Щодо зміни запобіжного заходу на такий, що не пов'язаний із триманням під вартою, то суд застосовує норми ч. 8 ст. 176 КПК, які передбачають, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст. 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Абзацом 8 частини четвертої статті 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
З огляду на конкретні обставини справи, а також з врахуванням того, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, обвинувачується у скоєнні злочину передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 331 КПК України, суд,-
ухвалив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 (шістдесят) днів, тобто з 18 листопада 2025 по 16 січня 2026 року включно.
У задоволенні клопотання обвинуваченого про застосування запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відмовити.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
Копію ухвали для відома та виконання направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвала, в частині продовження запобіжного заходу, може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 19.11.2025 о 08:15 год
Суддя ОСОБА_1