Справа № 147/997/25
Провадження № 1-кп/147/224/25
18 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
із участю секретаря ОСОБА_2
прокурораОСОБА_3
обвинуваченого потерпілоїОСОБА_4 ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у селищі Тростянець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2025 за №12025020120000061 про обвинувачення ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України,-
встановив:
У провадженні Тростянецького районного суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 подав клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України. Ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 21.04.2025 щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого продовжено до 29.11.2025. Причетність ОСОБА_4 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень підтверджується зібраними письмовими доказами, показами свідків та іншими матеріалами у своїй сукупності. У той же час, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які слугували підставою для застосування щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати та жодним чином не зменшилися. Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до восьми років. Тому усвідомивши невідворотність покарання, останній без застосування запобіжного заходу може зникнути та переховуватися від суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п.1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Також існує високий ступінь ризику того, що ОСОБА_4 буде незаконно впливати на свідків та потерпілих, оскільки згідно з ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Без продовження строку перебування під вартою, ОСОБА_4 перебуваючи на волі матиме можливість незаконно впливати на потерпілих та свідків з метою створення для себе сприятливих умов, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1ст. 177 КПК України. Крім того ОСОБА_4 не має постійного джерела доходів, обвинувачується у вчиненні тяжких корисливих злочинів, а тому перебуваючи на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про наявність ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Відтак, необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
З метою забезпечення належного та неухильного виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов'язків, та за сукупності наведених обстави прокурор просить клопотання задовольнити, продовжити обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів з визначенням розміру застави в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840,00 грн.
В судовому засіданні прокурор оголосив зміст клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підтримав його та просив його задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу підтримав.
Потерпіла ОСОБА_5 клопотання прокурора підтримала.
Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши подане письмове клопотання, дійшов наступних висновків.
Ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 21.04.2025 до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на шістдесят днів до 17 червня 2025 року включно, строк якого продовжено до 14.08.2025 ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 16.06.2025 та пізніше ухвалою суду від 08.08.2025 до 06.10.2025 та ухвалою суду від 01.10.2025 до 29.11.2025.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення Кодексом передбачено види заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належать запобіжні заходи, включаючи домашній арешт та тримання під вартою (статті 131,176,181,183 КПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Положення ст. 199 КПК України передбачають, що при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, ураховуються обставини, які свідчать про те, що ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою та обставини, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У рішенні Європейський суд з прав людини у справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 зазначено, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 № 33977/96 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_4 строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на неповнолітніх потерпілу та свідків чи інших учасників кримінального провадження.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено.
Суд враховує, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, вчинених в умовах воєнного стану, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, та проступку. Водночас суд зазначає, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки така обставина свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.
Також, надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, а також незаконно впливати на інших учасників провадження, суд враховує стадію розгляду кримінального провадження, а саме, те, що справа перебуває на стадії судового розгляду, ще жодні письмові та речові докази судом не досліджені, свідки та потерпілі не допитані, обвинувачений визнає вину частково, а тому існує певна ймовірність того, що обвинувачений може незаконно впливати на них з метою уникнення покарання.
Суд не вправі на даному етапі судового розгляду оцінювати покази свідків, які не допитані в судовому засіданні, без оцінки доказів в сукупності. На даному етапі суд тільки встановлює наявність чи відсутність ризиків передбачених ст.177 КПК України для вирішення підставності продовження чи не продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Враховуючи вищевказане, суд дійшов до висновку про продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки і надалі існує обґрунтована підозра у вчиненні обвинуваченим інкримінованого кримінального правопорушення, об'єкт посягань кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , який є військовослужбовцем, його наслідки в умовах сьогодення, а саме те, що кримінальні правопорушення вчинені під час правового режиму воєнного стану, з проникненням у сховище та повторно, обставини та характер вчинення останнього, вид і тяжкість санкції за інкриміновані діяння, вік обвинуваченого, перебування справи на початку стадії судового розгляду, тобто коли свідки та обвинувачений не допитані, інші докази не досліджені - у сукупності дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків у даному кримінальному провадженні. Зазначені ризики є суттєвими і таким ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_4 будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, з врахуванням обставин даного кримінального провадження, не встановлено, а тому існування зазначених ризиків виправдовує подальше тримання його під вартою.
Відомостей, які б вказували про неможливість перебування обвинуваченого в місцях тримання під вартою, зокрема, за станом здоров'я судом не здобуто.
Крім цього, під час проведення судового засідання судом не здобуто відомостей, щодо міцних соціальних зав'язків, матеріального стану чи іншого комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст.177 КПК України.
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність у даному випадку виключних обставин, передбачених ч.4 ст.183 КПК України, які дають підстави не визначати розмір застави, суд, відповідно до вимог ч. 4 ст. 182 КПК України, визначає розмір застави, який повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього, враховуючи обставини кримінального правопорушення, його тяжкість, шкоду завдану потерпілим, майновий і сімейний стан підозрюваного ОСОБА_4 та встановлені вище ризики.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов переконання, що обвинуваченому ОСОБА_4 варто визначити розмір застави у межах передбаченого законом за підозрою у вчиненні тяжкого злочину, у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем), з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Внесення застави саме в такому розмірі, на думку суду, може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
Водночас суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі ОСОБА_4 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, його вік і стан здоров'я дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 177,183,199, 331 КПК України, суд-
ухвалив:
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, з 18 листопада 2025 року до 16 січня 2026 року включно.
Одночасно визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90840 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень, після внесення якої обвинувачений звільняється з-під варти під заставу.
Застава може бути внесена у будь-який момент протягом дії ухвали як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401, призначення платежу: запобіжний захід - застава.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документа з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій особі місця ув'язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово, прокурора та суд.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі внесення застави на обвинуваченого покласти наступні обов'язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.
У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, заставу буде звернуто в дохід держави.
Термін дії обов'язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
Копію ухвали для відома та виконання направити начальнику Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 19.11.2025 о 08 год. 30 хв.
Суддя ОСОБА_1