2/130/89/2025
127/32861/23
"11" листопада 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Заярного А.М.,
з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника позивача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
третьої особи ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, ОСОБА_5 про позбавлення батьківських прав,
24.10.2023 позивач звернулась до суду з цим позовом, в якому просила постановити рішення про позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області був розірваний. Від даного шлюбу вони мають дитину, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дитина залишилась проживати разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області з відповідача на користь позивача на утримання дитини присуджені до сплати аліменти в розмірі 1/4 частки від всіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
З часом відповідач перестав надавати допомогу на утримання дитини, перестав цікавитись нею та приймати участь у її вихованні. Ставлення до дитини відповідача характеризується навіть тим, що останній звертався до суду з позовом щодо оспорювання батьківства та припинення обов'язку сплачувати аліменти, проте в подальшому подав заяву про залишення позовної заяви без розгляду.
Відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків по відношенню до дитини, зокрема не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально її не утримує, не любить її як батько, не проявляє батьківської турботи про дитину. На даний час відповідач не виконує аліментні зобов'язання по відношенню до дитини, в результаті чого заборгованість по аліментам з січня по жовтень 2023 року становила 20381,32 грн.
22.02.2018 позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , який наразі проживає разом з позивачем, розділяє з нею турботу про дитину, приймає участі в її утриманні, вихованні та любить її, також у шлюб у них народилась спільна дитина, син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Чоловік позивача має намір усиновити доньку ОСОБА_6 , яка і сама бажає цього та просить змінити їй прізвище та по - батькові на таке як у її брата ОСОБА_7 .
Отже, на думку позивача, відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків взагалі, зокрема не піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально її не утримує, не любить її як батько. Наведені позивачем обставини щодо не виконання відповідачем батьківських обов'язків відносно малолітньої доньки ОСОБА_6 свідчать про його ухилення від виконання цих обов'язків, оскільки відповідач свідомо не виконує їх.
29.05.2024 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення по суті позовних вимог, відповідно до яких представник вказала, що активність відповідача у побаченні з донькою можна спостерігати виключно в період з кінця 2017 року та початку 2018 року, надалі батько не згадував про існування своєї дитини, а усі дії спрямовані на намагання відповідача бачитись з донькою наразі зводяться виключно до того, що відповідач має намір отримати відстрочку від мобілізації, однак це не є його істинним бажанням дійсно займатись вихованням дитини та бачити її.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА.
08.05.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі у зв'язку з безпідставністю позовних вимог, адже з моменту розлучення він приходив до дитячого садочка, щоб побачитись з донькою, яка чекала на його прихід, вони спілкувались, донька приймала від нього подарунки. Позивач безпідставно забороняла йому бачитись з донькою, у зв'язку з чим він був змушений протягом 2014-2017 років звертатись до різних інстанцій, зокрема служби у справах дітей, суду, поліції. Він робив усе можливе, задля того, щоб позивач не чинила перешкод в спілкуванні з донькою. У 2019 році він дійсно звертався до суду з позовом про оспорювання батьківства, оскільки позивач постійно наголошувала на тому, що він не являється батьком дитини. Напередодні він дзвонив позивачу та пропонував провести генетичну експертизу в добровільному порядку, проте остання проігнорувала дану пропозицію. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 16.11.2017 був визначений порядок його участі у вихованні дитини, проте рішення залишається не виконаним через те, що позивач чинить усілякі перешкоди у його вихованні та спілкуванні з дитиною. Відповідач бажає приймати участь у житті дитини, але позивач постійно чинить перешкоди у спілкуванні з донькою, таким чином ускладнюючи відносини між ними. Позивач не повідомляє його про стан здоров'я дитини, в якій школі вона навчається. З моменту розлучення він постійно надає позивачу матеріальну допомогу, згідно рішення суду він сплачує аліменти на утримання доньки. Станом на 23.04.2024 заборгованість по їх сплаті відсутня, що стверджується відповідною довідкою.
До відзиву, на підтвердження своїх доводів відповідачем було додано: розруківку спільного фото з донькою; листи служби у справах дітей Вінницької міської ради, адресовані відповідачу у відповідь на його звернення; копію витягу з рішення Вінницької міської ради про встановлення порядку участі у вихованні дитини; відповідь ГУНП у Вінницькій області на його звернення з приводу прийняття мір до ОСОБА_1 ; скріншот смс повідомлення; довідки КНП «Барська міська лікарня» від 03.11.2019 та 17.01.2024, відповідно до яких ОСОБА_2 за медичною допомогою до лікаря нарколога та психіатра не звертався; копії листів з навчального закладу та центру соціальних служб та копію листа Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниця про відсутність заборгованості по сплаті аліментів (Т.1 а.с.80-95).
06.09.2024 від представника відповідач до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення представника позивача від 27.05.2024, відповідно до яких представник відповідача просив не брати до уваги під час розгляду справи додаткові пояснення представника позивача, не брати до уваги під час розгляду справи диск із записом розмови; приєднати докази щодо витрат відповідача на правничу допомогу, а в задоволенні позовних вимог відмовити.
ІСТОРІЯ СПРАВИ.
24.10.2023 позивач звернулась з даним позовом до Вінницького міського суду Вінницької області.
01.12.2023 ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області цивільна справа передана за підсудністю до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області.
16.01.2024 справа надійшла в провадження судді Порощука П.П .
19.01.2024 ухвалою судді Порощука П.П. вищевказану справу передано за підсудністю до Барського районного суду Вінницької області.
Розпорядженням голови Барського районного суду Вінницької області від 05.04.2024 цивільна справа, на підставі п.2 ч.1 ст. 31 ЦПК України передано до Жмеринського міськрайонного суду як найбільш територіально наближеного суду.
11.04.2024 справа надійшла в провадження судді Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_25
15.04.2024 справа прийнята ним до свого провадження та призначена до розгляду на 28.05.2024.
08.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
28.05.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 08.08.2024.
29.05.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
01.08.2024 від служби у справах дітей Вінницької міської ради до суду надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2
08.08.2024 підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду на 02.10.2024.
06.08.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення представника позивача.
02.10.2024 справа знята з розгляду та в подальшому призначена на 13.11.2024.
13.11.2024 ухвалою суду вирішено повернутись до стадії підготовчого засідання. Яке призначене на 09.12.2024.
03.12.2024 від представника позивача надійшла заява про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_5
09.12.2024 ухвалою суду залучено до участі у справі у якості третьої особи ОСОБА_5 . Підготовче засідання відкладено на 22.01.2025.
22.01.2025 та 25.02.2025 справа була знята з розгляду у зв'язку з перебуванням судді ОСОБА_25 у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 25.02.2025.
09.04.2025 на підставі розпорядження керівника апарату Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_25
09.04.2025 справа надійшла в провадження судді Заярного А.М.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ.
22.04.2025 ухвалою судді Заярного А.М. цивільна справа прийнята до розгляду. У справі призначено підготовче засідання на 25.06.2025.
25.06.2025 підготовче засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті на 03.11.2025.
03.11.2025 представник третьої особи, служби у справах дітей Вінницької міської ради в судове засідання не з'явився, попередньо В. Педосич подала до суду заяву, відповідно до якої просила справу розглядати та виносити рішення у її відсутність.
Оскільки представник третьої особи подав заяву про розгляд справи у його відсутність, то його неявка в судове засідання, згідно з ч. 3 ст.211 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність представника третьої особи.
03.11.2025 суд відкритому судовому засідання розглянув справу, провів дебати та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 11.11.2025, де було проголошено вступну та резолютивну його частини.
ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. Позивач ОСОБА_1 вказала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по відношенню до своєї доньки, від якої він відмовився б, якби не боявся мобілізації. Всі його дії, спрямовані на спілкування з дитиною пов'язані лише з поданням до суду позовної заяви. Окрім того, дитина сама не бажає зустрічатись з батьком, вона вважає батьком свого вітчима ОСОБА_5 , якого любить і поважає.
Представник позивача вказала, що позивач жодним чином не перешкоджала відповідачу у спілкуванні з донькою, проте останній після розлучення з позивачем не цікавився донькою та не приймав участі в її вихованні, він почав проявляти увагу до доньки лише після подання позову про позбавлення батьківських прав, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні просив відмовити в позові в повному обсязі, з підстав того, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайньою мірою, відповідач не ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків та бажає брати участь у житті доньки ОСОБА_6 , проте позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, що призвело до того, що певний проміжок часу він не мав можливості приймати участь у вихованні доньки. Бажання позивача позбавити відповідача батьківських прав ґрунтується виключно бажанням її нинішнього чоловіка усиновити ОСОБА_6 , та не пов'язана з не виконанням відповідачем своїх батьківських обов'язків.
Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні вказав, що піклується про ОСОБА_6 , забезпечує її матеріально, тепло відноситься до дитини, любить її. Вказав, що біологічний батько приходив, під час такого відвідування між ними стався конфлікт через пізнє відвідування.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (Т.1 а.с.4; 80).
Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають в АДРЕСА_1 (Т. 1 а.с.5-7), що також стверджується довідкою міського комунального підприємства «Управляюча компанія територія комфорту» від 29.08.2023 №1492 (Т.1 ас.10).
Згідно копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню НОМЕР_6 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на дитину станом на 30.09.2023 складає 20381,32 грн (Т.1 а.с.8).
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , 22.02.2018 було зареєстровано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , яка після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_1 » (Т. 1 а.с.9).
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.08.2019 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про оспорювання батьківства залишено без розгляду (Т. 1 а.с.11-12).
Відповідно до копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.10.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (Т.1 а.с.13-13 зворот).
Згідно копії рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.10.2017 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , присуджені до сплати аліменти в розмірі 1/4 частки від всіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття (Т.1 а.с.14-15).
З листів служби у справах дітей Вінницької міської ради від 01.12.2017, 18.12.2017, 01.02.2024,03.01.2018 адресованих відповідачу у відповідь на його звернення, вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово скаржився на дії матері ОСОБА_1 у побаченні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_6 (Т.1 а.с.82-84).
Згідно витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради про встановлення порядку участі у вихованні дітей від 16.11.2017 №2601, встановлено ОСОБА_2 порядок участі у вихованні дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т. 1 а.с.86).
Як вбачається з відповідей ГУНП у Вінницькій області від 01.11.2017, 11.12.2017, адресованих ОСОБА_2 , він неодноразово скаржився на дії матері ОСОБА_1 щодо перешкоджання йому у побаченні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.87-88)
Як вбачається із копії листів: Департаменту освіти Вінницької міської ради від 07.03.2024, Вінницького міського центру соціальних служб від 15.03.2024, відповідач ОСОБА_2 цікавився навчанням дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив організувати зустріч в присутності психолога з нею (Т.1 а.с.92, 94).
Як вбачається із копії довідки Третього відділу державної виконавчої служби у місті Вінниця, станом на 23.04.2024 заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутня (Т.1 а.с.92).
Відповідно до копії ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23.02.2018, була прийнята відмова від позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком (Т.1 а.с.112).
Як вбачається з скріншоту з сайту Судова влада, 24.10.2023 до Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та рух даної справи (Т.2 а.с.114).
Відповідно до копій роздруківок про зарахування коштів ОСОБА_2 були перераховані кошти в рахунок сплати аліментів з 2022 по 2024 роки (Т.1 а.с.115-116).
Згідно копії листа ФОП ОСОБА_17 від 23.02.2024, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігається у ФОП ОСОБА_17 лікарем ЗПСМ ОСОБА_18 , ОСОБА_2 здоров'ям своєї доньки з часу заключення декларації не цікавився, не проводив доньку на огляди та щеплення до лікаря. На огляди та щеплення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до лікаря приводила мати ОСОБА_1 (Т.1 а.с.117).
Згідно відповіді закладу «Вінницька дитяча школа мистецтва «Вишенька» від 23.02.2024, наданої на адвокатський запит, батько ОСОБА_6 не приводить ученицю на заняття, не цікавиться творчим життям своєї доньки, не відвідує батьківські збори. Мати дитини, ОСОБА_1 займається забезпеченням здобуття дитиною мистецької освіти, оплачує навчання, з батьком дитини адміністрація та викладачі школи не знайомі (Т.1 а.с.118).
Відповідно до копії листа КЗ «Вінницький ліцей №1» від 22.02.2024 №02-09/68, за весь час навчання ОСОБА_6 у навчальному закладі, батько дитини ОСОБА_2 не з'являвся у закладі та не справлявся про успішність і поведінку дочки, не відвідував батьківські збори, інші заходи. Контроль за навчанням та поведінкою ОСОБА_6 , яка успішно навчається здійснюють її мати ОСОБА_1 та вітчим ОСОБА_5 (Т.1 а.с.119).
Згідно консультація лікаря, ОСОБА_6 має неврологічні захворювання у зв'язку з чим потребує лікування (Т.1 а.с.120-121).
Як вбачається з психологічної характеристики дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дитина відноситься тепло до мами та до «батька» ОСОБА_5 . Для неї важливо мати родину. В батькові ОСОБА_5 вона знаходить безумовну любов та можливість розслабитись та відпочити (Т.1 а.с.122-123).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради, який надійшов до суду за відсутності рішення про його затвердження, про доцільність позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки і піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що своєю поведінкою ОСОБА_2 порушив вимоги статей 150,150 СК України, які покладають на батьків обов'язки по вихованню та утриманню дітей (Т.1 а.с.140-142).
Окрім того, в судовому засіданні був заслуханий диск з фрагментом запису телефонної розмови між позивачем та відповідачем (Т.1 а.с.159), наданий позивачем, розмову на якому сторони підтвердили у судовому засіданні, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 наполегливо радила відповідачу відмовитись від батьківських прав на доньку, взамін на її відмову від стягнення з нього аліментів на утримання доньки, на що відповідач не погодився, натомість погодився сплачувати аліменти на утримання доньки, висловив бажання, щоб донька проживала разом з ним. Пояснив також, що у нього є певні труднощі з сплатою аліментів, у зв'язку з втратою роботи.
Також в судовому засіданні були допитані свідки.
Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2 вказав, що не ухилявся від виконання батьківських обов'язків відносно доньки ОСОБА_6 , проте позивач чинила перешкоди у спілкуванні з дитиною. Він жодним чином не використовує доньку як засіб ухилення від військової служби, адже маючи можливість виїхати за межі території України він до цього часу цього не зробив, залишається в Україні, щоб бачитись з донькою, адже розуміє, що коли донька підросте він матиме можливість спілкуватись з нею, щоб не травмувати її через неприязні відносини з позивачем, навідується до неї не часто.
Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні вказала, що відповідач ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні спільної з позивачем доньки ОСОБА_6 з часу розлучення позивача та відповідача. Він не цікавився дитиною, не був присутній під час святкування днів народження дитини, не вітав її, не відвідував шкільні заходи, не дарував подарунки.
Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні вказала, що проживає по сусідству з позивачем, проте жодного разу не бачила відповідача разом з донькою ОСОБА_6 , бачила лише ОСОБА_5 , чоловіка позивача, який завжди казав, що є батьком ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_22 вказала, що навчала ОСОБА_6 з першого класу, по усіх питаннях з приводу дитини вона як вчитель виключно зверталась до ОСОБА_5 навіть не підозрюючи, що він не являється біологічним батьком ОСОБА_6 , біологічного батька ОСОБА_2 вона жодного разу у школі не бачила та не контактувала з ним.
Свідок ОСОБА_23 вказала, що її син ОСОБА_2 має бажання бачитись та спілкуватись з донькою, проте позивач чинить йому перешкоди в цьому. ОСОБА_2 намагався зв'язатись з донькою, проте остання не виявила бажання спілкуватись з батьком.
Проти допиту малолітньої ОСОБА_6 позивач заперечила.
Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони містять інформацію щодо предмета доказування.
МОТИВИ СУДУ, НОРМИ ПРАВА ЗАСТОСОВАНІ СУДОМ.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Між сторонами виник спір з приводу позбавлення відповідача батьківських прав.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»)
Спірні правовідносини виникли між позивачем та відповідачем з приводу позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд вважає, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні.
В справі не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочкою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір'ю, а навпаки батько під час розгляду справи проти позбавлення батьківських прав заперечував, надавав суду докази.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дитини займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22).
Посилання позивача як на доказ на довідки з лікувальних закладів, дошкільних закладів освіти, спортивних гуртків та характеристики, у яких зазначено, що мати приводила на огляд дитину, мати здійснює контроль за навчанням дитини, займається здобуттям дитиною мистецької освіти, не може бути достатнім та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки батьки проживають окремо, мати одружилась вдруге, дитина фактично проживає з матір'ю, однак ОСОБА_2 намагається налагодити контакт з дитиною шляхом визначення днів спілкування з дитиною.
Позовні вимоги базуються лише на тому, що батько недостатньо уваги приділяє доньці. Ці вимоги не містять посилання на необхідність захистити дитину від будь-якої небезпеки, або будь-яких інших переконливих доводів щодо застосування крайнього заходу впливу на батька.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, враховуючи бажання відповідача відновити спілкування з донькою, намагання відповідача брати участь у вихованні доньки, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом до батька дитини.
Враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, та встановивши відсутність вчинення відповідачем будь-якого негативного психологічного тиску на свою дитину, спричинення їй будь-якої моральної чи фізичної шкоди, суд приходить до висновоку про відмову в задоволенні позову.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).
З огляду на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків.
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).
Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, тому з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, суд ураховує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, ким вони здійснюються, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Доводи про те, що відповідачем не вчинялися реальні спроби спілкування з дитиною, відсутність інтересу щодо стану здоров'я дитини та будь-якої турботи до дитини, наявність у нього меркантильних цілей по відношенню до дитини є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів його свідомого нехтування своїми обов'язками, як батька дитини.
Також не заслуговують на увагу доводи позивача, що відповідач не відвідує доньку за її місцем проживання, наявність заборгованості по аліментам, яка була сплачена відповідачем лише після подання позовної заяви про позбавлення його батьківських прав, оскільки такі обставини не можуть вказувати на необхідність позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, оскільки цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Щодо висновку органу опіки і піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне. Під час засідання комісії батько дитини ОСОБА_2 повідомив, що любить доньку, хоче з нею спілкуватись, бачитись, зазначив, що звертався до органу опіки та піклування, щоб визначити дні побачень з донькою.
Верховний суд у постанові від 12 серпня 2024 року у справі № 758/9245/22 зазначив, що оскаржуваний висновок органу опіки та піклування не породжує певних правових наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин, правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається оцінка усім доказам в сукупності, в тому числі й висновку органу опіки та піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про визначення місця проживання дитини.
Процесуально висновок органу опіки та піклування не є рішенням, а носить рекомендаційний характер та може бути врахований на розсуд суду.
Висновок органу опіки та піклування не містить ознак рішення суб'єкту владних повноважень, оскільки не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії, так як не породжує жодних юридичних наслідків, не впливає на права та обов'язки сторін, а є носієм доказування при наявності цивільного спору, несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування, має рекомендаційний характер.
Суд вивчивши зазначений висновок оцінює його лише як доказ у даній справі, який носить для суду суто рекомендаційний характер без породження певних правових наслідків, з яким суд не погоджується, оскільки його висновки зроблені в супереч встановленим фактичним обставинам справи.
ВИРІШЕННЯ ПИТАННЯ РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.
На підставі ст.ст. 141, 142 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог з позивача на користь відповідача документально підтверджені витрати на правничу (Т.1 а.с.173-177).
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 4, 5, 7, 10-13, 76-82, 89, 206, 259, 263-265 ЦПК України, Суд
У задоволенні позову відмовити повінстю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7000 грн на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи: позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради (місцезнаходження: 21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Соборна, буд. 50, ЄДРПОУ 44566028).
Третя особа - ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ
Дата складання повного судового рішення 19.11.2025