ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.11.2025Справа №910/10362/25
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна»,
Печерської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання припиненими трудових правовідносин,
Суддя Зеленіна Н.І.
Секретар судового засідання Солонюк К.Г.
Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна», Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання припиненими трудових правовідносин.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем-1 не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна», чим було порушено його охоронювані законом права.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу у підготовче засідання на 24.09.2025.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позовну заяву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального закону строк не скористалися.
При цьому, про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10362/25 Товариство з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» повідомлялося належним чином за адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби,буд. 13, ЄДРПОУ 34046996), що підтверджується довідкою відділення поштового зв'язку та поштовим конвертом, в якому ухвала суду була надіслана на адресу відповідача; Печерська районна в місті Києві державна адміністрація має зареєстрований електронний кабінет, в який ухвала від 22.08.2025 була доставлена 22.08.2025.
За таких обставин, відповідачі вважаються належним чином повідомлені про розгляд Господарським судом міста Києва справи №910/10362/25.
Протокольною ухвалою суду від 24.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.11.2025.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
Суд дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представника позивача як щодо досліджених доказів, так і по суті позовних вимог.
12.11.2025 у судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
19.01.2006 загальними зборами учасників ТОВ «Мас медіа груп» (код ЄДРПОУ: 33549838) було прийнято рішення про створення товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» та призначення ОСОБА_1 , на посаду директора.
13.02.2006 Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією було проведено державну реєстрацію ТОВ «РБК-Україна».
Єдиним учасником ТОВ «РБК-Україна» є ТОВ «Мас медіа груп», якому належить 100% статутного капіталу товариства.
13.02.2006 на підставі вищезгаданого протоколу від 19.01.2006, був виданий наказ №1к про початок виконання мною обов'язків директора ТОВ «РБК-Україна» з 13.02.2006.
11.06.2016, реалізуючи своє право на вільний вибір праці, я подав заяву про звільнення з посади директора ТОВ «РБК-Україна» за власним бажанням з 18.07.2016 на підставі ч. ст. 38 Кодексу законів про працю України.
З метою дотримання встановленої законом та статутом товариства процедури звільнення, 14.06.2016 на адресу єдиного учасника ТОВ «РБК-Україна» - ТОВ «Мас медіа груп» ОСОБА_1 направив повідомлення про проведення позачергових загальних зборів 18.07.2016. До порядку денного було включено питання про його звільнення та призначення нового директора. До вказаного повідомлення також була додана копія заяви про звільнення ОСОБА_1 21.06.2016 ТОВ «Мас медіа груп» отримало повідомлення.
Однак, 18.07.2016 заплановані позачергові загальні збори учасників ТОВ «РБК-Україна» не відбулися через відсутність представника ТОВ «Мас медіа груп» на зборах, про що був складений акт від 18.07.2016 за підписом ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 .
ТОВ «РБК-Україна» не вжило жодних дій для розгляду заяви ОСОБА_1 та припинення трудових відносин.
19.07.2016 до та начальника Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Печерського району у місті Києві ОСОБА_1 направив лист про те, що з 19.07.2016 він не виконую посадових обов'язків директора (керівника) ТОВ «РБК-Україна».
За управління ТОВ «РБК-Україна» несе відповідальність його учасник - ТОВ «Мас медіа груп» (код ЄДРПОУ: 33549838, місцезнаходження за ЄДР: вул. Притисько-Микільська, № 9-А, офіс № 2, м. Київ, 04070, Україна), який має призначити нового директора товариства.
З метою інформування громадськості про те, що ОСОБА_1 більше не обіймає посаду директора ТОВ «РБК-Україна», останній розмістив у газеті «Урядовий кур'єр» № 40 від 01.03.2017, стор. 14 оголошення такого змісту: « 18.07.2016 ОСОБА_1 звільнився з посади директора ТОВ «РБК-Україна» (код ЄДРПОУ: 34046996) за власним бажанням».
Представник позивача стверджує, що незважаючи на вчинені ОСОБА_1 дії, рішення про його звільнення уповноваженим органом ТОВ «РБК-Україна» не прийнято, а відомості про нього як про керівника досі містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вказане зумовило звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників визначає Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закон).
Управління товариством з обмеженою відповідальністю здійснюється її органами. Вищим органом управління є загальні збори товариства (ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» директор товариства з обмеженою відповідальністю є виконавчим органом товариства, який здійснює управління поточною діяльністю товариства.
Обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства (п. 7 ч. 2 ст. 30 Закону).
Стаття 39 Закону України Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників. Повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що застосуванню підлягають положення частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
При цьому, суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
Враховуючи викладені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненими трудові правовідносини між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» на підставі ст. 38 КЗпП України
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб це офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Згідно з п. 13 ч.2 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до Єдиного державного реєстру підлягають внесенню відомості про юридичну особу, зокрема відомості про керівника юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо, зокрема, зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
Суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Тобто, законодавством передбачена можливість вчинення реєстраційних дій суб'єктом реєстрації на підставі рішення суду.
Тобто, не є обов'язковою попереднє звернення до суб'єкта реєстраційних дій із відповідною заявою до подачі позову, оскільки такий заявник може безпосередньо подати судове рішення, наслідком якого є внесення змін в Єдиному державному реєстрі.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18 та у постанові від 24.05.2023 у справі №127/9479/21, в яких зазначено про те, що факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до Єдиному державному реєстрі.
А тому, задоволення вимоги про виключення з Єдиного державного реєстру запису про директора/керівника юридичної особи в комплексі із вимогою про визнання трудових відносин припиненими є такими, що відповідають завданням судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед суровим розумінням права.
А тому, оскільки судом було задоволено позовну вимогу про визнання припиненим трудових відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна», суд вважає ефективним та таким, що повністю поновить порушенні права позивача, задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 провести реєстраційну дію з виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадський формувань відомостей (запису) про ОСОБА_1 як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так як спір виник внаслідок неправильних дій Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна», судовий збір покладається на відповідача 1 на підставі ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 2, 74, 76-80, 123, 126, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Визнати припиненими трудові правовідносини між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» (Україна, 01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд. 13; ідентифікаційний код: 34046996) у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» на підставі ст. 38 КЗпП України.
3. Зобов'язати Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (Україна, 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 15; ідентифікаційний код: 37401206), в особі уповноваженого державного реєстратора, провести реєстраційну дію з виключення запису з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відомостей про ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) як керівника (директора) Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» (ідентифікаційний код: 34046996) та особи, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РБК-Україна» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби,буд. 13, ЄДРПОУ 34046996) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення буде складено 19.11.2025.
Суддя Н.І. Зеленіна