ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.11.2025Справа № 910/10064/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" до Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" про стягнення 593 306,35 грн,
за участю представників:
позивача: Балики П.О.;
відповідача: Лизогубенко І.Г.;
У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВВК" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" (далі - Компанія) 593 306,35 грн, з яких: 481 122,48 грн - інфляційні втрати, 112 183,87 грн - три проценти річних, що нараховані на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання на суму 5 396 625,00 грн, яке підтверджене рішенням Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
19 серпня 2025 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2025 року відкрито провадження у справі № 910/10064/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 25 вересня 2025 року.
8 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від вказаної дати, у якому останній заперечував проти задоволення позову та зазначав, що через неодноразові масовані ракетні обстріли міста Києва були зруйновані будівлі за місцем здійснення господарської діяльності Компанії, у результаті чого зруйновано/пошкоджено виробничі, адміністративні, господарські та складські приміщення й обладнання відповідача. Вказані обставини зумовили зупинення частини виробництва, що призвело до суттєвих затримок у виконанні Компанією її фінансових зобов'язань. При цьому, відповідач вимушений за рахунок власних обігових коштів проводити роботи з ліквідації наслідків ракетних ударів. Обігові кошти Компанії також направлені на виконання державних контрактів на виготовлення продукції для Збройних Сил України. Компанія неодноразово зверталась до позивача з листами, у яких повідомляла про наміри належного виконання своїх фінансових зобов'язань після відновлення стабільної господарської діяльності. Разом із відзивом Компанія подала заяву про зменшення розміру заявлених до стягнення позивачем компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 ЦК України, на 90%.
9 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 8 вересня 2025 року, у якій останній зазначав, що відповідач не заперечував ні проти факту наявності основної заборгованості перед Товариством, ні щодо обґрунтованості розміру заявлених до стягнення компенсаційних виплат. Наведені у відзиві обставини не звільняють Компанію від відповідальності за невиконання її грошового зобов'язання. При цьому, з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що відповідач здійснює стягнення заборгованості зі своїх контрагентів у судовому порядку, що спростовує твердження останнього про неможливість здійснення розрахунків із позивачем. Передбачені статтею 625 ЦК України грошові нарахування не є штрафними санкціями, а мають виключно компенсаційний характер та направлені на відшкодування кредитору матеріальних збитків, які останній поніс внаслідок інфляційних процесів. Відтак, заявлені до стягнення з відповідача суми трьох процентів річних та інфляційних втрат зменшенню не підлягають.
15 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 16 вересня 2025 року задоволено.
У підготовчому засіданні 25 вересня 2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13 листопада 2025 року.
У судовому засіданні 13 листопада 2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях. Просив у задоволенні позову відмовити, а у разі його задоволення - зменшити розмір заявлених до стягнення з відповідача компенсаційних виплат.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
За приписами частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24 за позовом Товариства до Компанії про стягнення заборгованості, яке набрало законної сили 29 квітня 2025 року, встановлено, що 14 лютого 2023 року між сторонами було укладено договір № 51-23, за умовами якого позивач зобов'язався виготовити та поставити визначену в специфікації продукцію, а Компанія - прийняти й оплатити даний товар на умовах, передбачених цією угодою.
Вказаним рішенням встановлено, що на виконання умов зазначеного правочину відповідач 6 липня 2023 року та 5 січня 2024 року перерахував передоплату на суму 66 558 375,00 грн. У свою чергу, позивач поставив Компанії товар на загальну суму 71 955 000,00 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи № 910/15248/24 копіями відповідних видаткових накладних та банківської виписки по особовому рахунку позивача. Однак, залишок вартості поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару на суму 5 396 625,00 грн у визначений договором строк оплачений не був, у зв'язку з чим у Компанії перед позивачем виникла заборгованість на вказану суму.
Зазначеним рішенням позов Товариства задоволено частково, стягнуто з Компанії на користь позивача 5 396 625,00 грн основної заборгованості, 451 967,29 грн інфляційних втрат, нарахованих на вищевказану суму основного боргу за період з 5 січня 2024 року по 31 жовтня 2024 року, 141 953,85 грн трьох процентів річних, нарахованих на відповідні суми основної заборгованості (вартості частково поставленого товару) за загальний період прострочення з 16 листопада 2023 року по 1 грудня 2024 року, та 89 858,20 грн судового збору.
Вказані обставини не заперечувались представниками сторін у судовому засіданні в даній справі.
5 травня 2025 року на виконання вказаного рішення було видано відповідний наказ.
За частиною 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2025 року в справі № 910/15248/24 на момент подачі даного позову відповідачем виконано не було, належна до сплати на користь позивача сума основної заборгованості не погашена.
У зв'язку з вищевикладеними обставинами, Товариство просило суд стягнути з Компанії 248 881,34 грн трьох процентів річних, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості за період з 2 грудня 2024 року по 11 серпня 2025 року, а також 281 675,82 грн інфляційних втрат, нарахованих на відповідну суму основної заборгованості за період з 1 листопада 2024 року по 30 червня 2025 року.
За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання. При цьому, чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 15 серпня 2019 року в справі № 910/8625/18.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2019 року в справі № 910/12604/18.
Оскільки невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на своє скрутне фінансове становище, зумовлене втратою/пошкодженням виробничих потужностей, а також необхідністю відновлення нормальної господарської діяльності за рахунок власних обігових коштів, оскільки частиною 2 статті 617 ЦК України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, чітко встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу і статтею 193 ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року в справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.
Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, не перевищує розраховані судом суми, позов Товариства підлягає задоволенню.
Заява відповідача про зменшення розміру нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат не підлягає задоволенню, оскільки, як вже зазначалося судом, нарахування, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 551 ЦК України, на яку посилався відповідач у своїй заяві.
Також і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24 виклала правовий висновок щодо неможливості зменшення сум інфляційних втрат та мінімального розміру трьох процентів річних, передбачених статтею 625 ЦК України.
Таким чином суд відмовляє в задоволенні заяви Компанії про зменшення сум нарахованих позивачем компенсаційних виплат.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позов Товариства підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 028,00 грн.
При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 7 119,68 грн (593 306,35 х 1,5% х 0,8).
Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Товариство сплатило 8 899,60 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 13 серпня 2025 року № 478 на вищевказану суму.
Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.
Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7 119,68 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства "Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування" (04050, місто Київ, вулиця Юрія Іллєнка, будинок 2/10; ідентифікаційний код 14307699) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" (69001, місто Запоріжжя, вулиця Патріотична, 7-А; ідентифікаційний код 25480811) 481 122 (чотириста вісімдесят одну тисячу сто двадцять дві) грн 48 коп. інфляційних втрат, 112 183 (сто дванадцять тисяч сто вісімдесят три) грн 87 коп. трьох процентів річних та 7 119 (сім тисяч сто дев'ятнадцять) грн 68 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 19 листопада 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко