ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/9294/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Медичні закупівлі України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" про стягнення 1 635 257,07 грн., за участю: позивача - Шпіня В.І., відповідача - Бегейовича Р.В.,
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 1 635 257,07 грн. штрафу за Договором про закупівлю № 09/487-11/2024 від 11.11.2024 року на підставі статей 509, 525, 526, 599, 615, 626, 628, 629, 664 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.09.2025 року.
18.08.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає про відсутність в його діях вини щодо своєчасного надання реєстраційного посвідчення, оскільки останній своєчасно звернувся із відповідною заявою для проведення експертизи в установленому порядку. Так, 29.11.2024 року листом на адресу позивача направлено повідомлення та копії листа-прийняття зави про проведення державної реєстрації лікарського препарату "Екземестан 25 мг". Листом за вих. № 1086 від 14.05.2025 року повідомлено позивача, що 24.04.2025 року Міністерство охорони здоров'я України на підставі експертизи Державного підприємства "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України" зареєструвало та надало реєстраційне посвідчення на використання лікарського препарату "Екземестан 25 мг". Отже, за загальними засадами цивільного та господарського права, порушник зобов'язань, у даному випадку відповідач, не може вважатися винуватим, якщо правомірний варіант поведінки не був йому об'єктивно доступний, у зв'язку з чим просить в позові відмовити повністю.
20.08.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У судовому засіданні 03.09.2025 року судом оголошено перерву у справі на 17.09.2025 року.
13.10.2025 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив відповідача позивача, в яких останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.11.2025 року.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що за оголошеною Державним підприємством "Медичні закупівлі України" (позивач) закупівлею було оголошено процедуру відкритих торгів з особливостями за предметом закупівлі "ДК 021:2015 - 33600000-6 Фармацевтична продукція (Екземестан 25 мг)".
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДойчФарм" (відповідач), як постачальника визнано переможцем відкритих торгів з особливостями за предметом закупівлі "ДК 021:2015 - 33600000-6 Фармацевтична продукція (Екземестан 25 мг)" та акцептовано тендерну пропозицію.
Після перемоги Товариством з обмеженою відповідальністю "ДойчФарм" в аукціоні (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2024-10-01-012106-a) 11.11.2024 року між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено Договір про закупівлю № 09/487-11/2024 (Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити замовнику фармацевтичну продукцію - Екземестан 25 мг; ДК 021:2015, код 33600000-6 у кількості 1 062 780 таблеток (товар) (номер оголошення про проведення процедури закупівлі UA-2024-10-01-012106-a) на загальну суму вартості товару 8 176 285,37 грн. з ПДВ, у тому числі ПДВ - 534 897,17 грн., а замовник зобов'язується прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник бере на себе зобов'язання поставити замовнику фармацевтичну продукцію, асортимент, ціна та обсяг якої вказується в специфікації (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору, а замовник прийняти таку продукцію та оплатити її в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Згідно з пунктом 2.1 Договору поставка продукції здійснюється відповідно до Incoterms 2020.
За пунктом 3.1 Договору загальна ціна й ціна за одиницю продукції вказується в специфікації (Додаток № 1) та складає 8 176 285,37 грн. з ПДВ.
Якщо інше не передбачено цією угодою, за загальним правилом оплата продукції здійснюється замовником на умовах попередньої оплати з урахуванням положень бюджетного законодавства й нормативно-правових актів, що регулюють питання здійснення попередньої оплати (пункт 3.4 Договору).
Пунктом 4 Додатку № 1 до Договору (специфікації) передбачений обов'язок постачальника відповідно до пункту 4.1. вказаного правочину здійснити поставку продукції у строк до 28.05.2025 року включно.
За змістом пунктом 5.1 Договору постачальник не менше ніж за 14 робочих днів до дати запланованої відправки продукції в пункт призначення зобов'язаний надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором, скановані копії документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього (за наявності), яке видається Міністерством охорони здоров'я України (далі - Міністерство) для кожного виду продукції, що постачається, а у випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством - документ, що підтверджує реєстрацію продукції у Сполучених Штатах Америки, Швейцарській Конфедерації, Японії, Австралії, Канаді, або реєстрацію компетентним органом Європейського Союзу за централізованою процедурою та застосування на території однієї з таких країн.
У підпункті 7.1.1 Договору сторони погодили, що у разі, якщо на дату укладення цього правочину продукція є незареєстрованою в Україні та не має реєстраційного посвідчення, свідоцтва про державну реєстрацію (крім випадку, коли незареєстрована продукція може ввозитись на митну територію України в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством), постачальник зобов'язується належним чином зареєструвати продукцію в Україні та на підтвердження цього не пізніше ніж протягом 60 календарних днів з дати укладення договору (або не пізніше строку, передбаченого у пункті 5.1. договору, якщо цей строк настане раніше) надати замовнику засобами електронної пошти та/або шляхом заповнення електронних форм в електронному кабінеті постачальника, створеному в інформаційно-аналітичній системі замовника, у порядку, визначеному цим договором, скановану копію реєстраційного посвідчення, яке видається Міністерством для кожного виду продукції, що постачається.
Пунктом 8.1 Договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, що виникають з цього правочину, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
У підпункті 8.3.1 Договору сторони погодили, що у разі недотримання постачальником вимог підпунктів 7.1.1, 7.1.2 пункту 7.1. цього Договору, з постачальника крім пені та/або штрафу, зазначених у пункті 8.2 Договору, стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості непоставленої (неприйнятої) продукції.
Пунктом 8.4. Договору визначено, що у разі застосування пені/штрафу постачальник зобов'язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати направлення замовником письмового повідомлення постачальнику, оскільки відповідач своїх обов'язків зі сплати штрафу не виконав, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Пунктом 6 Додатку № 1 до Договору (специфікації) визначено, що відповідно до пункту 10.1. договору останній діє до 13.06.2025 року включно, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, зокрема в частині штрафних санкцій та поставки продукції - до повного виконання.
З наявної у матеріалах справи копії платіжної інструкції № 8483 від 25.11.2024 року вбачається, що позивач на виконання умов Договору здійснив попередню оплату погодженого сторонами товару на суму 8 176 285,37 грн.
Зважаючи на порушення відповідачем установленого пунктом 7.1.1 Договору 60-денного строку для подання сканованої копії реєстраційного посвідчення продукції, яке видається Міністерством, позивач на підставі пункту 8.2 Договору нарахував відповідачу штраф у сумі 1 635 257,07 грн. та звернувся до останнього з претензією за вих. № 05/433-02/2025 від 04.02.2025 року про сплату вищевказаної суми неустойки за Договором.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори й інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факту неналежного виконання взятих на себе за договором спірних зобов'язань.
Оскільки матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачу у строк, встановлений пунктом 5.1 Договору, сканованих копій документів, зокрема реєстраційного посвідчення та усіх наявних вкладок до нього, суд дійшов висновку про обґрунтованість розрахунку 60-денного календарного строку з дати укладення спірного правочину.
Відтак, з огляду на положення пункту 7.1.1 Договору, відповідачу необхідно було надати позивачу скановану копію реєстраційного посвідчення на продукцію до 10.01.2025 року включно.
Однак, судом встановлено, що відповідачем вказане зобов'язання у визначений Договором строк не виконало й скановану копію реєстраційного посвідчення у визначеному порядку позивачу у вказаний строк не надано.
При цьому, пропуск установленого строку на подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію та на саму поставку продукції у відзиві відповідачем фактично не заперечувався.
Водночас, суд звертає увагу, що відповідач, підписуючи спірний Договір, був обізнаний з усіма його положеннями та умовами, зокрема щодо необхідності звернення до Міністерства для отримання реєстраційного посвідчення на продукцію та відповідальності за порушення договірних умов, що підтверджується листом-згодою з проектом договору про закупівлю за вих. № 2130/10/2024 від 10.10.2024 року, наданого відповідачем на адресу позивача.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Враховуючи факт невиконання відповідачем зобов'язань з подання сканованої копії реєстраційного посвідчення на продукцію та зобов'язань зі своєчасної поставки товару в установлений Договором строк, а також те, що заявлена позивачем до стягнення сума штрафу є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафу саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 року у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 року у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 року у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафу; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення штрафу, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України).
Суд, з огляду на наявні в матеріалах справи докази та доводи відповідача, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, наслідків порушення зобов'язання, вжиття останнім всіх заходів до виконання зобов'язання, незначності прострочення поставки, відсутність прямої вини відповідача в несвоєчасному виконанні спірних зобов'язань, повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в частині поставки обумовленого товару, а також відсутності збитків позивача внаслідок неподання реєстраційного посвідчення на продукцію у встановлений договором строк, прийшов до висновку про наявність існування виняткових обставин для можливості застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення розміру штрафу на 80%, а саме до суми 327 051,42 грн.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010 року). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 року у справі № 902/339/16.
Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, які пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дойч-Фарм" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 21, кімната 506; ЄДРПОУ: 40581739) на користь Державного підприємства "Медичні закупівлі України" (01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; ЄДРПОУ: 42574629) 327 051 (триста двадцять сім тисяч п'ятдесят одна) грн. 42 коп. штрафу та 19 623 (дев'ятнадцять тисяч шістсот двадцять три) грн. 09 коп. судового збору.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено 19.11.2025.
Суддя С.О. Чебикіна