вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
про відмову у забезпеченні позову
17.11.2025м. ДніпроСправа № 904/6457/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Іванова Т.В., розглянувши без участі (виклику) представників сторін заяву про забезпечення позову у справі
за позовом Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра (49051, Дніпропетровська область. місто Дніпро, вулиця Осіння, будинок 8)
в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора 2022" (49010, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Баха, будинок 19; ідентифікаційний код 44875991)
про стягнення коштів за використання земельної ділянки у розмірі 1 086 849,44 грн
14.11.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від керівника Керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора 2022" надійшла позовна заява про стягнення коштів за використання земельної ділянки у розмірі 1 086 849,44 грн, відповідно до якої прокурор просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аврора 2022" на користь Дніпровської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки за адресою: м. Дніпро, вулиця Каштанова, 47 за період з 05.09.2022 по 21.08.2025 у розмірі 1 086 849, 44 грн та на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2025 справу №904/6457/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
Разом із вказаною позовною заявою прокурор звернувся до господарського суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Аврора 2022" та будь-яким іншим особам, у тому числі суб'єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії, пов'язані з державною реєстрацією речових прав щодо нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель та споруд загальною площею 5065,9 кв. м, що розташовані на вулиці Каштановій, 47, у місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2630763112020), у тому числі шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни, про задоволення вимог іпотекодержателя, передачі в оренду, поділу об'єкта тощо.
Вказана заява про забезпечення позову обґрунтована наявністю достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття відповідних заходів може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, з огляду на наявність у відповідача нерухомого майна, яким він може вільно розпорядитися, відсутність будь-яких обмежень щодо такого майна, характер заявлених вимог про стягнення грошових коштів та підтверджений матеріалами справи ризик недобросовісної поведінки, пов'язаної з тривалим користуванням земельною ділянкою без належних правових підстав.
Господарський суд, розглянувши подану заяву і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду заяви, зазначає наступне.
Забезпечення позову є засобом, що призначений гарантувати виконання майбутнього рішення господарського суду. З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 №4-рп/2011).
Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ст. 137 ГПК України визначено перелік заходів забезпечення позову, а також регламентовано, що суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною ч. 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно з ч. 4 ст. 139 ГПК України у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів. Отже, з положень ч. 4 ст. 139 ГПК України слідує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Частиною 1 статті 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Подібні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 20.07.2021 у справі №904/1933/21, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20.
Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення боржником дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з кредитором, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення боржника від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Господарський суд встановив, що позивач у поданій заяві посилається виключно на те, що оскільки предметом спору є стягнення орендної плати, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, який на праві власності належать ТОВ "Аврора 2022", мінімально впливатиме на повсякденну роботу відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність.
Разом з тим, позивач зазначає, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Тобто фактично позивач посилається на можливість відчуження відповідачем майна, яке йому належить.
Однак, позивач жодним чином не обґрунтовує того, що у разі можливого задоволення позову відповідач не зможе погасити спірну заборгованість за рахунок наявних у нього коштів.
При цьому, наявність у власності відповідача нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель та споруд загальною площею 5065,9 кв. м, що розташовані на вулиці Каштановій, 47, у місті Дніпрі (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2630763112020), жодним чином не вказує на наявність наміру відповідача вказане майно відчужити з метою уникнення виконання зобов'язання щодо стягнення безпідставно набутих коштів внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою.
Інших доказів, які б могли підтвердити припущення позивача щодо наміру відповідача уникнути відповідальності щодо повернення безпідставно набутих 1 086 849,44 грн внаслідок несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою матеріали справи не містять.
Більш того, заявник не вказує, які саме дії відповідач фактично вчинив, а також того, що такі дії можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, які заявлені позивачем.
Водночас, саме лише посилання у заяві на потенційну загрозу утруднення виконання рішення суду без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Таким чином, звертаючись до суду із даною заявою, заявник не навів (та не надав доказів існування) фактичних обставин, з якими пов'язується необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, про застосування яких просить позивач. Зокрема, заявник не надав жодних доказів того, що майно на момент ухвалення та виконання судового рішення, у разі задоволення позовних вимог, може зникнути або зменшитись.
З поданої заяви про забезпечення позову також вбачається, що прокурор просить суд заборонити відповідачу та будь-яким іншим особам укладати, зокрема, договори оренди щодо об'єкта нерухомості, а також заборонити іншим суб'єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії.
Суд зазначає, що даний спосіб забезпечення позову не перебуває у безпосередньому зв'язку зі спором, що розглядається, та призводить до невиправданого обмеження прав відповідача, такі обмеження, про які просить прокурор у заяві, прямо впливають на господарську діяльність відповідача, оскільки унеможливлюють розпорядження та користування власним майном, у тому числі шляхом його передачі в користування чи оренду, а тому є надмірним та необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.12.2021 у справі №927/481/21, у якій суд наголосив, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, мати безпосередній зв'язок із заявленими вимогами та бути співмірними з ними. Суд у даній справі зазначив, що вжиття заборон щодо майна, яке не є предметом спору, а також обмеження господарської діяльності відповідача без доведених доказів реальних ризиків утруднення виконання рішення, є надмірним та необґрунтованим. Суд підкреслив, що забезпечення позову не може спричиняти невиправдане втручання в діяльність суб'єкта господарювання та має відповідати вимогам розумності, адекватності та співмірності. Зазначені висновки Верховного Суду повністю кореспондують обставинам даної справи та свідчать про відсутність правових підстав для застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову у даній частині.
Господарський суд звертає увагу, що предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених коштів, тобто вимоги, що випливають із недоговірного грошового зобов'язання.
Таким чином предметом спору у даній справі є грошові кошти, а забезпечення вимагається шляхом заборони вчинення дій щодо нерухомого майна.
У даній справі прокурор не обґрунтував, яким чином будь-яке обмеження права розпорядження нерухомим майном відповідача (у тому числі шляхом заборони передачі такого майна в оренду, укладення відповідних договорів, зміни правового режиму користування майном, вчинення реєстраційних дій щодо нього тощо) забезпечить можливість виконання рішення суду про стягнення грошової суми 1 086 849,44 грн.
Прокурор не доводить, що спірний об'єкт нерухомості є єдиним або визначальним активом відповідача.
Натомість обраний спосіб забезпечення спрямований на загальне блокування розпорядчих дій щодо нерухомого майна, включно з передачею його в оренду, без доведення того, що саме такі дії створюють ризик невиконання рішення у грошовій формі. З огляду на грошовий характер позовних вимог (стягнення безпідставно збережених коштів), основним критерієм необхідності забезпечення позову є ризик зникнення, зменшення або погіршення майна (коштів) відповідача, за рахунок якого може відбуватися виконання рішення, чого прокурор не довів.
Таким чином, між заявленим заходом забезпечення та предметом позову, яким є стягнення грошової суми, відсутній належний, безпосередній та причинно-наслідковий зв'язок, вказане прокурором належним чином не обґрунтовано та не доведено. Обраний спосіб забезпечення позову не відповідає природі спірних правовідносин, не доведено його необхідність для гарантування виконання рішення суду та він є надмірним втручанням у господарську діяльність відповідача.
Більше того, така заборона не підсилює гарантій виконання рішення, оскільки грошові зобов'язання можуть бути виконані за рахунок будь-якого майна чи коштів боржника, а не лише цього об'єкта. Тому обраний спосіб забезпечення позову не відповідає природі спірних правовідносин та не пов'язаний із предметом позову.
Невідповідність обраного прокурором способу забезпечення позову предмету спору також підтверджується правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої суд, вирішуючи заяву про забезпечення позову, повинен оцінити наявність прямого зв'язку між заходом забезпечення та предметом позовних вимог, а також з'ясувати, чи здатен такий захід забезпечити реальне та ефективне виконання майбутнього судового рішення.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, заходи забезпечення позову мають відповідати природі спірних правовідносин і не можуть виходити за межі предмета позову, оскільки це порушує вимоги розумності, адекватності та співмірності (пункти 8.3- 8.4 постанови).
Позиція Верховного Суду, викладена у справі №922/2163/17, також свідчить про відсутність правових підстав для задоволення заяви прокурора. Верховний Суд наголосив, що достатньо обґрунтованою для застосування заходів забезпечення позову є лише така заява, в якій заявник довів наявність фактичних обставин, що підтверджують реальний, а не гіпотетичний ризик утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду. При цьому обов'язок доказування таких обставин покладено виключно на заявника, а саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення не може бути підставою для вжиття обмежувальних заходів.
Також матеріали заяви про забезпечення свідчать, що право власності відповідача на будівлі та споруди виникло внаслідок передання їх до статутного капіталу на підставі нотаріально посвідченого акту приймання-передачі від 05.09.2022 (а.с. 55). Тобто майно було внесене як внесок до статутного капіталу.
Внесення майна до статутного капіталу товариства є однією з форм формування корпоративних прав учасників (статті 86, 115 Цивільного кодексу України; стаття 13 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
Суд виходить із того, що майно, на яке прокурор просить суд накласти арешт, перебуває у статутному капіталі товариства та становить господарську основу його діяльності. Застосування арешту до таких активів без доведення реальної, об'єктивної необхідності втручання призводить до блокування звичайних управлінських рішень товариства, унеможливлює проведення операцій, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, та фактично створює зовнішній судовий контроль за використанням майна юридичної особи. Це, у свою чергу, може впливати на корпоративне управління та господарську діяльність товариства без належного правового обґрунтування.
Між тим, відповідно до частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами.
Принцип співмірності, зокрема, вимагає від суду встановити відповідність між вартістю активу, на який заявник просить накласти обмеження, та розміром майнових вимог, які підлягають забезпеченню. У цьому контексті Суд має забезпечити баланс між правом заявника на ефективний захист та правом відповідача вільно володіти, користуватися й розпоряджатися своїм майном відповідно до статті 41 Конституції України.
Судом встановлено, що у поданій прокурором заяві про забезпечення позову відсутня будь-яка оцінка вартості нерухомого майна, на яке він просить накласти заборону щодо відчуження, передачі в оренду чи вчинення інших реєстраційних дій. Прокурор не подав жодного доказу, який би підтверджував співмірність вказаних заходів із сумою заявлених позовних вимог - 1 086 849,44 грн.
Разом з тим, виходячи з характеристик об'єкта (площа понад 5000 кв. м), його місцезнаходження та функціонального призначення, ринкова вартість об'єкта забезпечення може значно перевищувати суму позовних вимог. Це свідчить про очевидну неспівмірність застосування такого заходу забезпечення позову із розміром заявлених майнових вимог.
При цьому прокурор не надав жодного розрахунку, експертного висновку, довідки про ринкову вартість, витягу з оцінки майна чи інші документи, які могли б підтвердити, що накладення заборони на таке майно є необхідним і саме адекватним заходом для забезпечення можливого виконання майбутнього рішення суду. Більш того прокурором не зазначено в межах якої суми має бути накладено арешт.
Відсутність таких доказів у поєднанні з потенційно значною вартістю об'єкта нерухомості свідчить про те, що прокурор не виконав обов'язок щодо доведення співмірності обраного заходу забезпечення позову, що є самостійною підставою для відмови у його застосуванні.
Суд також зазначає, що наведений в частині 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України принцип диспозитивності вимагає, щоб заявник чітко визначав обсяг своїх вимог, при цьому суд не може вийти за ці межі.
У даній заяві прокурор не визначив у межах якої суми просить обмежити право розпорядження майном, зокрема, в межах ціни позову, або ж суму, що перевищує ціну позову, чи є меншою за вказану ціну.
Відсутність чітко окресленого обсягу забезпечення фактично ставить перед судом питання про накладення необмеженої за обсягом заборони, що суперечить принципу диспозитивності, оскільки суд не може самостійно визначати розмір чи межі забезпечення позову замість заявника.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
За змістом статті 136 Господарського процесуального кодексу України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин, як вказано вище, покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. (Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19). Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову судам необхідно дотримуватися згаданого принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору.
У сукупності наведені обставини свідчать, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, які б унеможливлювали чи істотно ускладнювали виконання рішення суду в разі його ухвалення.
Проаналізувавши доводи прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявник у своїй заяві про забезпечення позову не навів належних та беззаперечних доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на майно відповідача та не довів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов'язань чи виконання потенційного судового рішення.
Суд не вбачає наявності зв'язку між заявленими позивачем заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на визначене майно відповідача та адекватністю таких заходів, а також враховує, що вжиття відповідних заходів негативно може впливати на господарську діяльність відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що заява позивача не відповідає вимогам законодавства щодо принципів розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову.
Відтак дослідивши викладені заявником доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, перевіривши зв'язок між заявленим позивачем заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідача і предметом спору, співмірність і адекватність, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, у зв'язку із чим заява прокурора задоволенню не підлягає.
Суд звертає увагу заявника на те, що у разі виникнення реальної, підтвердженої загрози неможливості чи утруднення виконання судового рішення заявник не позбавлений в будь-який час повторно заявити про необхідність забезпечення позову з поданням суду відповідних доказів.
Керуючись статтями 139, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні заяви керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області (вх. суду №50240/24 від 14.11.2025) про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її складання - 17.11.2025 та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду у порядку та строки визначені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Т.В. Іванова