19 листопада 2025 року м. Харків Справа №905/664/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (вх.№1939Д/1) на рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25,
за позовом Управління поліції охорони в Київській області, м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер», с.Добропілля, Донецька область,
про стягнення 121340,75 грн,-
Управління поліції охорони в Київській області звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» про стягнення 121340,75 грн, з яких: 114720,00 грн - заборгованість за послуги з охорони, 4676,80 грн - пеня, 1491,36 грн - інфляційні втрати та 452,59 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором про забезпечення охорони фізичної особи підрозділами поліції охорони №2343/24 від 05.07.2024 року відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату наданих послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість за вказаним договором.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25 (повний текст складено 18.08.2025 року, суддя Лейба М.О.) позов задоволено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (85032, Україна, Покровський р-н, Донецька обл., село Добропілля, Промзона №1, вул. Промислова, будинок, 4; код ЄДРПОУ 43327309) на користь Управління поліції охорони в Київській області (01033, Україна, місто Київ, вулиця Сім'ї Прахових, будинок, 8; код ЄДРПОУ 40109063) заборгованість в сумі 114720,00 грн, 3% річних в сумі 452,59 грн, інфляційні втрати в сумі 1491,36 грн, пеню в сумі 4676,80 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.
Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25 в частині стягнення:
- 3% річних в сумі 452,59 грн, інфляційних втрат в сумі 1491,36 грн та пені в сумі 4676,80 грн;
- прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні таких позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права - ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України, ст.218 Господарського кодексу України, а також внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Скаржник вказує, що він є юридичною особою за законодавством України, код ЄДРПОУ 43327309, місцезнаходження якого зареєстроване за адресою: 85032, Донецька обл., Покровський р-н, село Добропілля, Промзона №1, вул. Промислова, будинок 4, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.01.2025 року. Вказана адреса місцезнаходження знаходиться в межах Криворізької сільської територіальної громади Покровського району Донецької області. Відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за №380/43786, Криворізька сільська територіальна громада Покровського району Донецької області є територією можливих бойових дій (код UA14160090000058463).
Відповідач зазначає, що вищезазначена суттєва обставина за відсутності його вини та з незалежних від його волі обставин суттєво вплинула на ведення ним своєї господарської діяльності, призвела до фактичного припинення здійснення ним основного виду господарської діяльності, яким є «Неспеціалізована оптова торгівля», код КВЕД 46.90, наслідком чого стали втрата прибутку від здійснення основного виду господарської діяльності, неможливість виконання обов'язків щодо сплати податків і зборів до бюджетів всіх рівнів внаслідок відсутності виручки від реалізації кондитерських виробів, неможливість виконання своїх договірних зобов'язань перед третіми особами за укладеними договорами.
Внаслідок настання вищевказаних обставин непереборної сили (форс-мажору) та впливу їх наслідків на фінансово-господарську діяльність підприємства відповідача відбулось значне погіршення його фінансового стану та зростання рівня кредиторської заборгованості підприємства перед бюджетом, банками та контрагентами, що спричинило неспроможність своєчасного виконання фінансових зобов'язань з причин, що об'єктивно не залежать від відповідача та перебувають поза його волею, зокрема, до виникнення заборгованості за договором про забезпечення охорони фізичної особи підрозділами поліції охорони №2343/24 від 05.07.2024 року.
Апелянт зазначає, що місцевим господарським судом не враховано наявності непереборної сили (форс-мажору), що стало підставою для тимчасового невиконання стороною, яка піддається впливу таких обставин, свого зобов'язання, а також є підставою для звільнення такої сторони від відповідальності в зв'язку з такими обставинами, що обумовлює передчасність заявлення позивачем до стягнення грошових коштів за начебто неналежне виконання грошового зобов'язання за договором про забезпечення охорони фізичної особи підрозділами поліції охорони №2343/24 від 05.07.2024 року у вигляді 3% річних в сумі 452,59 грн, інфляційних втрат в сумі 1491,36 грн та пені в сумі 4676,80 грн, а відтак, позовні вимоги в цій частині є безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» на рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25. Встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 22.09.2025 року витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/664/25.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена сторонам у справі через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 19.09.2025 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
24.09.2025 року матеріали справи №905/664/25 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№11803 від 06.10.2025 року, тотожний вх.№11805 від 07.10.2025 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач вказує, що за умовами укладеного між сторонами договору, у випадку настання форс-мажорних обставин сторона, що постраждала від настання таких обставин має повідомити про це іншій стороні протягом трьох днів з дня настання форс-мажорних обставин. Повідомлення про настання, закінчення і строк дії форс-мажорних обставин має бути підтверджене висновком Торгівельної промислової палати України. У той час, відповідач таких вимог не дотримався, а саме будь-якого повідомлення не надавав. Сертифікат ТПП України, який є документом встановленої форми, що засвідчує факт форс-мажорних обставин відсутній. Більш того, скаржник укладав договір у липні 2024 року, тобто під час дії воєнного стану та повинен був передбачити можливі негативні наслідки.
Позивач зазначає, що за змістом норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Такий правовий висновок закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі №903/602/24 Також Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат.
Саме лише посилання скаржника на неможливість виконати свої зобов'язання за договором через форс-мажорні обставини, а саме через те, що зареєстроване місцезнаходження юридичної особи входить до Переліку територій, на яких ведуться бойові дії та припинення ним своєї господарської діяльності за відсутності відповідного сертифікату Торгово-промислової палати України про форсмажор саме для конкретного випадку, не свідчить про наявність підстав для не застосування до відповідача заходів відповідальності у вигляді пені та штрафу.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2025 року у зв'язку з відпусткою судді Склярук О.І. для розгляду справи сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення у відзиві, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
На підставі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
Так, 05.07.2024 року між Управлінням поліції охорони в Київській області (охорона/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» (замовник/відповідач) укладено договір №2343/24 про забезпечення охорони фізичної особи підрозділами поліції охорони (далі - договір).
Згідно з умовами договору охорона здійснює забезпечення охорони (особистої безпеки) особи вказаної у додатку 1 до договору, а замовник зобов'язаний оплатити надані послуги (пункт 1.1. договору).
Відповідно до пункту 2.1. договору ціна послуг охорони за цим договором є договірною і визначається на підставі: - протоколу узгодження договірної ціни за годину охорони згідно з додатком 2 до договору; - кількості годин охорони згідно з дислокацією-розрахунком (додаток 3 до договору), але не менше 8 (восьми) годин за робочий день (в час виконання послуг охорони враховується отримання службовим нарядом зброї, спеціальних засобів, інструктажу та повернення наряду після виконання завдання до підрозділу). Оплата часу знаходження наряду охорони в режимі очікування здійснюється згідно з дислокацією-розрахунком (додаток 3 до договору).
Згідно з пунктом 2.2. договору оплата витрат на обладнання приміщень, транспортних засобів, інших місць перебування особи технічними засобами контролю за станом її особистої безпеки здійснюється у відповідності із затвердженими в установленому порядку розцінками на ці послуги за рахунок замовника.
Забезпечення наряду охорони озброєнням, спорядженням і формою одягу понад штатну належність здійснюється за рахунок замовника на підставі погодженого сторонами окремого розрахунку (пункт 2.5. договору).
Пунктом 2.6. договору визначено, що оплата замовником за виконання заходів охорони особи згідно з цим договором здійснюється в національній валюті, на умовах попередньої оплати щомісяця, до 5 (п'ятого) числа кожного місяця у вигляді внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок охорони у розмірі 100% від суми вартості послуг охорони, визначеної згідно з дислокацією-розрахунком (додаток 3 до договору) та протоколом узгодження договірної ціни (додаток 2 до договору).
Перший платіж по договору у сумі вартості послуг охорони за перший місяць, здійснюється замовником впродовж 5 (п'яти) банківських днів після підписання сторонами договору та виставлення службового наряду охорони. Усі наступні платежі по договору здійснюються замовником не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного місяця за цей місяць (п.п. 2.6.1.).
Остаточний розрахунок проводиться протягом 5 (п'яти) банківських днів від дня підписання сторонами акту виконаних робіт (п.п.2.6.2.).
Згідно з пунктом 2.7. договору датою оплати вважається дата зарахування коштів замовника на банківський рахунок охорони.
За умовами пункту 2.11. договору акт виконаних робіт підписується сторонами в кінці кожного календарного місяця і по закінченню дії договору.
Підписаний сторонами акт виконаних робіт є підтвердженням надання замовнику послуг. Акти надаються охороною до 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за звітним.
Якщо протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання від охорони акту виконаних робіт замовник не повернув підписаний примірник охорони, не подав письмової мотивованої відмови від його підписання або обґрунтованих письмових заперечень, послуги вважаються наданими належним чином, прийнятими замовником та підлягають оплаті в повному обсязі.
Пунктом 11.2. договору передбачено, що за кожний день прострочення платежів за здійснення заходів охорони замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діє в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.
Відповідно до пункту 14.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та виставлення службового наряду охорони (акт про виставлення службового наряду охорони, додаток 5 договору) і діє до 30.09.2024 року.
Якщо за 15 днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення, договір вважається продовженим ще на три місяці, без обмеження кількості пролонгації.
Договір підписаний представниками сторін, підписи скріплені печатками.
Сторонами договору також підписані протокол узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони, дислокація-розрахунок на 2024 рік, озброєння і екіпіровка службового наряду «охорони», акт про виставлення службового наряду охорони що здійснюватиме заходи по забезпеченню особистої безпеки особи від 08.07.2024 року, акт про зняття службового наряду охорони що здійснював заходи по забезпеченню особистої безпеки особи від 10.02.2025 року, протокол узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони протягом періоду дії воєнного стану у 2025 році, дислокація-розрахунок на 2025 рік.
Згідно з протоколом узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони, дислокація-розрахунок на 2024 рік досягнута домовленість про договірну ціну за здійснення заходів охорони, виходячи із розрахунку 250,00 грн (у тому числі ПДВ) за годину роботи кожного працівника охорони, задіяного на виконання умов договору. Розрахунки між сторонами, виходячи з визначеної цим протоколом ціни, здійснюються з 5 липня 2024 року.
Згідно з протоколом узгодження договірної ціни за здійснення заходів охорони, дислокація-розрахунок на 2025 рік досягнута домовленість про договірну ціну за здійснення заходів охорони, виходячи із розрахунку 260,00 грн (у тому числі ПДВ) за годину роботи кожного працівника охорони, задіяного на виконання умов договору. Розрахунки між сторонами, виходячи з ціни визначеної цим протоколом, здійснюються з 1 січня 2025 року і діють до закінчення воєнного стану, або до 31.12.2025 року (включно), залежно від того, що наступить раніше.
На виконання умов договору відповідачу надані послуги на загальну суму 938220,00 грн, які прийнятті ним, на підтвердження чого суду надані акти прийому-здачі наданих послуг, а саме: від 31.07.2024 №ТИ-0000381 за липень 2024 року на суму 109500,00 грн, від 31.08.2024 №ТИ-0000406 за серпень 2024 року на суму 132000,00 грн, від 30.09.2024 №ТИ-0000472 за вересень 2024 року на суму 126000,00 грн, від 31.10.2024 №ТИ-0000536 за жовтень 2024 року на суму 138000,00 грн, від 30.11.2024 №ТИ-0000596 за листопад 2024 року на суму 126000,00 грн, від 31.12.2024 №ТИ-0000655 на суму 132000,00 грн, від 31.01.2025 №ТИ-0000030 на суму 143520,00 грн, від 10.02.202025 №ТИ-0000086 за лютий 2025 року на суму 31200,00 грн.
Вказані акти прийому-здачі наданих послуг підписані електронними цифровими підписами виконавця та замовника послуг. Акти підписані зі сторони відповідача без жодних зауважень та заперечень.
Як вказує позивач, послуги охорони із забезпечення охорони об'єкта замовника за період липень 2024 року - лютий 2025 року відповідачем оплачені частково в сумі 823500,00 грн, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 114720,00 грн.
На підтвердження часткової оплати послуг матеріали справи містять копії платіжних інструкцій на загальну суму 803500,00 грн. В іншій частині, позивач не надав докази оплати відповідачем наданих послуг на суму 20000,00 грн проте це як вірно відзначено судом першої інстанції не позбавляє позивача права заявити позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача у розмірі 114720,00 грн.
Претензіями №567/43/30/02-2025 від 06.03.2025 року та №1225/43/30/04-2025 від 18.06.2025 року позивач звертався до відповідача з вимогами про сплату боргу, на підтвердження чого надані копії поштових накладних АТ «Укрпошта», фіскальних чеків та описів вкладень у цінний лист. Однак заборгованість відповідачем не сплачена.
Вказані обставини стали підставою для звернення Управління поліції охорони в Київській області до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» про стягнення 121340,75 грн, з яких: 114720,00 грн - заборгованість за послуги з охорони, 4676,80 грн - пеня, 1491,36 грн - інфляційні втрати та 452,59 грн - 3% річних.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку, що позивачем доведено факт прострочення відповідачем оплати за отримані послуги в сумі 114720,00 грн, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу в розмірі 114720,00 грн.
Рішення суду від 18.08.2025 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення 114720,00 грн основного боргу не оскаржуються. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції переглядає рішення в частині задоволення позовних вимог щодо пені, інфляційних втрат та річних в межах доводів та вимог апеляційної скарги згідно приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Крім того, частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно із статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
У пункті 11.2. договору передбачено, що за кожний день прострочення платежів за здійснення заходів охорони замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діє в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу.
Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення пеню в розмірі 4676,80 грн за період з 01.05.2025 року по 17.06.2025 року.
Судом першої інстанції перевірено правомірність та правильність здійсненого розрахунку пені і встановлено, що нарахування відповідають погодженим умовам договору, положенням законодавства, встановленим обставинам справи, розрахунок з огляду на прострочення сплати основної заборгованості виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 4676,80 грн є обґрунтованою.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов'язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов'язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов'язання.
3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).
Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов'язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.
На підставі вищевказаної норми Закону позивачем зроблений розрахунок та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 452,59 грн за період з 01.05.2025 року по 17.06.2025 року та інфляційних втрат у розмірі 1491,36 грн за період травень 2025 року.
Суд першої інстанції, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат встановив, що вони здійснені методологічно та арифметично правильно, нарахування відповідають положенням законодавства, встановленим обставинам справи. Таким чином місцевий господарський суд дійшов вірного висновку з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції про обґрунтованість і доведеність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 452,59 грн та інфляційних втрат у розмірі 1491,36 грн.
Відносно посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з урахуванням принципу свободи договору. Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони за допомогою договору можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов'язання, яке виникло на підставі договору (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі №686/16312/22).
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 року у справі №910/9226/23 зазначив, що:
«Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (постанова Верховного Суду від 21.07.2021 року у справі №912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
У постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
Пунктом 12.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань за договором, якщо таке невиконання сталось внаслідок дії обставин непереборної сили, що виникли після укладення даного договору незалежно від волі сторін.
Згідно із п.12.3. та п.12.4. договору, у випадку настання форс-мажорних обставин сторона, що постраждала від настання таких обставин має повідомити про це іншій стороні протягом трьох днів з дня настання форс-мажорних обставин. Повідомлення про настання, закінчення і строк дії форс-мажорних обставин має бути підтверджене висновком Торгівельної промислової палати України.
В матеріалах справи відсутній сертифікат торгово-промислової палати, який би засвідчував форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо невиконання обов'язку (зобов'язання), а саме щодо сплати за договором з наданих послуг охорони. Так само як і відсутні докази згідно умов договору про належне і своєчасне повідомлення відповідачем позивача про наявність обставин неможливості виконання ним своїх зобов'язань у встановлений договором строк.
Колегія суддів також враховує, що договір у зв'язку з невиконанням якого виникла заборгованість укладено у липні 2024 року, тобто в період коли вже було введено та діяв військовий стан і протягом двох років вже тривала збройна агресія Російської Федерації.
При цьому наразі є сумнівним посилання на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року №376 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 року за №380/43786.
Так, до набрання чинності вищевказаного Переліку діяв інший Перелік, а саме Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309, до якого також входила Криворізька сільська територіальна громада Покровського району Донецької області.
Отже, укладаючи договір у липні 2024 року сторони були обізнані про вказані обставини.
Істотним є те, що в матеріалах справи міститься додаток №1 до договору №2343/24 від 05.07.2024 року, який є його невід'ємною частиною з якого вбачається, що особою, щодо якої здійснюються заходи забезпечення за договором є фізична особа - ОСОБА_1 з місцем постійного (тимчасового) проживання (перебування) у місті Києві.
Тобто, виконання договору за яким заявлено до стягнення суму заборгованості відбувалось у місті Києві, а не на території де зареєстрована юридична особа.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе суб'єкт господарювання, а, відповідно, нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть покладатися на іншу сторону, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.
Сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 25.11.2021 у справі №905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Тобто, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини, суд має оцінювати цей доказ у сукупності з іншими.
Колегія суддів зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
У будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконанні нею конкретних договірних зобов'язань. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Колегія суддів виснує, що між обставинами непереборної сили (випадку) та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили (випадку), а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов'язання.
Наразі, посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили - збройна агресія та введення воєнного стану, за умови укладення договору під час їх введення та дії - не були доведені перед судом належними та допустимими доказами і свідчать у розрізі спірних правовідносин про відсутність причинно-наслідкового зв'язку.
Щодо вимог про стягнення 3% річних, то Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
У постанові від 05.06.2024 року у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Таким чином зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних не підлягає зменшенню судом більше ніж гранично встановлений мінімум (до 3%). Такий правовий висновок закріплений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25).
Також Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат, які не є штрафними санкціями за своєю правовою суттю - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 року у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 року у справі №917/991/22, від 01.10.2024 року у справі №910/18091/23 та від 05.11.2024 року у справі №902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі №712/4975/22.
Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своєї позиції по справі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25 має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВР Кондитер» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 18.08.2025 року у справі №905/664/25 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя І.А. Шутенко