ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 листопада 2025 року Справа № 903/25/25 (903/703/25)
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Тимошенко О.М. , суддя Юрчук М.І.
секретар судового засідання Верещук А.В.
за участю представників сторін:
позивача: Марчука Г. В. адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія АІ № 2030335 від 20.10.2025
відповідача: Міщенка А.Л., адвоката, ордер на надання правничої (правової) допомоги, серія АА № 1422867 від 21.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 09.09.25р. суддею Шум М.С. о 11:57 у м.Луцьку, повний текст складено 12.09.25р. у справі № 903/25/25 (903/703/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», м.Київ
про спростування майнових дій боржника шляхом визнання недійсним зарахування зустрічних однорідних вимог та стягнення 27 730 154, 39 грн
в межах розгляду справи №903/25/25
за заявою Акціонерного товариства “Райффайзен Банк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК»
про банкрутство
08.07.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», в якій позивач просить суд:
Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнати недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).
Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) грошові кошти у розмірі 27 730 154,39 грн. (двадцять сім мільйонів сімсот тридцять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 39 коп.).
Позовні вимоги обґрунтовані таким:
14.08.2024 між ТОВ “ДЛ Солюшн» в особі директора Лабазова Владислава Григоровича та ТОВ “Волиньтабак» в особі генерального директора Гасюка В.М. укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до п.1 Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог ТОВ “ДЛ Солюшн» та ТОВ “Волиньтабак», маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, діючи на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до п.1.1. Угоди зустрічні однорідні вимоги випливають з договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, згідно якого, ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» є кредитором, а ТОВ “Волиньтабак» є боржником при виконанні грошового зобов'язання в сумі 30 000 000,03 грн.
Відповідно до зазначеного пункту, ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» є боржником ТОВ “Волиньтабак» відповідно до договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024 на суму 27 730 154,39 грн.
Згідно з п.1.2. зобов'язання сторін за вище зазначеними договорами припиняються в частині грошових вимог на суму 27 730 154,39 грн.
Відповідно до п.2 Угоди з моменту набрання чинності цією Угодою сторони не є зобов'язаними за вищевказаними договорами у обсязі (частині), що зазначеній в п.1, пп.1.2. цієї Угоди; за ТОВ “Волиньтабак» залишається заборгованість перед ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» у розмірі 2 269 845,64 грн за Договором поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Таким чином, у зв'язку із наявністю зустрічних однорідних вимог ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» та ТОВ “Волиньтабак», між останніми здійснено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на підставі ст. 601 ЦК України, а саме припинення грошового зобов'язання ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» щодо сплати грошових коштів на загальну суму 27 730 154,39 грн на користь боржника шляхом зарахування вимоги у зобов'язанні ТОВ “Волиньтабак».
Розпорядник майна зазначає, що правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог у формі угоди ТОВ “ДЛ СОЛЮШ» від 14.08.2024 було вчинено 14.08.2024, тобто менше, ніж за 6 місяці до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Станом на дату укладення Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 у ТОВ “Волиньтабак» вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме:
- ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 621 768, 89 грн, а станом на 30.06.2024 заборгованість збільшилася до 179 122 294,19 грн;
- перед ТОВ “Торговий дім “Марвел» на суму 658 379,00 грн;
- перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75 894,00 грн;
- ПМУ ДПС ВВП на суму 104 159,31 грн.
Крім цього, 31.01.2020 між АТ “Райффайзен Банк» та ТОВ “Волиньтабак» укладено Договір про надання гарантії №019/Д5-КБ/4/006 від 31.01.2020.
В рамках Договору про надання гарантії №019/Д5-КБ/4/006 від 31.01.2020 АТ “Райффайзен Банк» на підставі заяв ТОВ “Волиньтабак» надано такі банківські гарантії:
1) гарантія платежу №GRI0075LV20 від 03.02.2020 згідно якої Банк зобов'язувався виплатити АТ “Джей Ті Інтернешнл Компані Україна» 70 000 000,00 грн.
2) гарантія платежу № GRI0253LV22 від 21.12.2022 згідно якої Банк зобов'язувався виплатити на користь ТОВ “Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» 142 500 000,00 грн.
В подальшому, у зв'язку із невиконанням своїх зобов'язань товариством-боржником Банк подав заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Волиньтабак» до Господарського суду Волинської області.
Позивач звертає увагу суду, що відповідно до Договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024, укладеного між ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» та ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» предметом договору були: сигарети фабричного виробництва, продукція на основі технології електричного нагрівання тютюнових виробів, безтютюнова нікотиновмісна продукція та інша продукція, вироблена та/або імпортована АТ “ДЖЕЙ ТІ ІНТЕРНЕШНЛ КОМПАНІ УКРАЇНА» та/або ТОВ “ФІЛІП МОРРІС СЕЙЛЗ ЕНД ДИСТРИБ'ЮШН».
Розпорядник майна зазначає, що саме вказаний товар є можливим заставним майном кредитора АТ “Райффайзен Банк», який відповідно до вище зазначеного договору, поставлялося ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» без участі банку, що спричинило шкоду ініціюючому кредитору на суму, як мінімум, 142 000 000 грн.
Позивач зауважує, що сума коштів, які сплатило ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» на користь ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК», а саме 159 000 000 грн, фактично ідентична сумі заставного майна, яке ТОВ “Волиньтабак» передало як гарантію виконання своїх зобов'язань Банку.
Враховуючи наведене, на думку позивача, є обґрунтовані сумніви вважати, що даним договором здійснювалось виведення можливого заставного майна ТОВ “Волиньтабак», у зв'язку із чим в подальшому було ініційовано відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК».
Відповідно до звіту про проведення аналізу фінансово-господарською діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ “Волиньтабак» визначено, що в боржника наявні ознаки дій з доведення до банкрутства, оскільки розпорядником майна 28.02.2025 було проведено інвентаризацію активів та зобов'язань ТЗОВ “ВОЛИНЬТАБАК» за результатами якої із активів було виявлено лише дебіторську заборгованість в розмірі 398,7 тис. грн, інших оборотних активів та основних засобів, що належать ТЗОВ “ВОЛИНЬТАБАК» виявлено не було. Таким чином розмір активів ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» станом на 28.02.2025 зменшився на 1 032 566,3 тис грн в порівнянні із розміром активів компанії на кінець 2023 року.
Розпорядник майна в позовній заяві зазначає, що у 2024 боржник цілеспрямовано вчиняв дії із зменшення (виведення) активів, зокрема грошових коштів на підставі договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Фактично на момент укладення оспорюваних правочинів згідно звіту про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності останню звітність ТОВ “Волиньтабак» подавав до контролюючих органів у 2023 році, що свідчить про те, що фактично припинялася господарська діяльність боржника ТОВ “Волиньтабак» у незаконний спосіб.
Враховуючи усе вище зазначене, ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» не тільки проводило діяльність по виведенню активу на підставі договору поставки №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024, а й у свою чергу утворило фіктивну заборгованість ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» перед ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» у розмірі 30 000 000,03 грн.
Вказане на думку розпорядника майна доводить, що у період коли боржник ТОВ “Волиньтабак», припиняв свою господарську діяльність, в останнього не було потреби для укладення договорів на постачання товарів, тому іншого висновку крім того, що такі правочини були виключно вчинені для неможливості задоволення вимог кредиторів в майбутньому та виведенню активу боржника, який ще був наявний.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 у справі №903/25/25 (903/703/25) позовну заяву задоволено повністю.
Спростовано майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнано недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).
Спростовано майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) грошові кошти у розмірі 27 730 154,39 грн (двадцять сім мільйонів сімсот тридцять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 39 коп.)
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) Демчана О. І. 4 844, 80 грн в повернення витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись із винесеним рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 по справі № 903/25/25 (903/703/25) повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» - відмовити.
Зазначає, що 24 травня 2024 року між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.
На виконання умов договору № 25 відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 562 204 698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.
Вказує, що відповідачем за результатами господарських операцій із позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.
Станом на 14.08.2024 позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по договору № 25 у розмірі 532 204 698,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 30 000 000,03 грн.
Крім того, вказує, що 01 серпня 2024 року між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як постачальником, був укладений договір поставки № 02/08-24Т.
На виконання умов договору № 02/08 позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 187 413 154,39 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Зазначає, що позивачем, за результатами господарських операцій із відповідачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки.
Станом на 14.08.2024 відповідачем було здійснено оплату позивачу за отриманий Товар по договору № 02/08 у розмірі 159 683 000,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 27 730 154,39 грн.
Враховуючи ту обставину, що за результатами господарських операцій за вищеописаними договорами поставки у сторін виникли по відношенню одна до одної взаємні зобов'язання строк виконання яких настав, а саме: відповідач був кредитором за договором № 25, а позивач відповідно боржником на загальну суму 30 000 000,03 грн, і в той же час позивач був кредитором за договором № 02/08, а відповідач боржником на загальну суму 27 730 154,39 грн, сторони дійшли згоди та 14 серпня 2024 року уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог. залишок боргу склав 2 269 845,64 грн за договором поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.
Відповідна заборгованість була оплачена позивачем 21.08.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 12206.
На думку скаржника, зазначені обставини дають всі підстави стверджувати, що господарські взаємовідносини сторін за вказаними договорами поставки не були формальними чи уявними, а навпаки мали реальний характер, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. Належне виконання умов зазначених договорів поставки підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення виконання боржником зобов'язань перед іншими кредиторами, на що суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу.
В оскаржуваному рішенні суд робить висновок, що ТОВ «Волиньтабак», шляхом погодження на зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою з ТОВ «ДЛ СОЛЮШН» від 14.08.2024 менше ніж 6 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство та у період, коли у боржника уже існувала заборгованість, прийняло виконання грошового зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, та, фактично, відмовилось від власних майнових вимог до ТОВ «ДЛ СОЛЮШН» за договором №02/08-24Т від 01.08.2024 у розмірі 27 730 154,39 грн.
Вважає, що відмовою може вважатись така дія сторони, в наслідок якої вона втрачає можливість отримати для себе благо. Водночас, в результаті укладення Угоди позивач в тому числі отримав благо у вигляді зменшення своєї існуючої заборгованості перед відповідачем на суму 27 730 154,39 грн. З огляду на викладене, твердження про те, що в результаті укладення оспорюваної Угоди позивач відмовився від права вимоги до відповідача є безпідставним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, судом першої інстанції не було встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що в результаті укладення оспорюваної Угоди боржник став неплатоспроможним.
На виконання умов договору № 02/08 відповідачем було перераховано на рахунок позивача суму у розмірі 159 683 000,00 грн, що в рази перевищує суму, по якій було здійснено сторонами взаємозалік однорідних вимог, що навпаки свідчить про реальний характер господарських взаємовідносин між сторонами та жодним чином не свідчить про бажання відповідача утворити фіктивну заборгованість позивача з метою зменшення (виведення) його активів. При цьому, позивач в рамках судової справи 903/25/25 (903/659/25) оскаржує договори поставки, за якими відповідач був постачальником товарів позивачу, однак жодним чином не ставить під сумнів договір поставки № 02/08-24Т, за яким ТОВ «Волиньтабак» здійснювало поставку товару відповідачу та отримало за нього грошові кошти у сумі 159 683 000,00 грн.
Таким чином, отримання позивачем від відповідача грошових коштів за договором № 02/08 та укладення оспорюваної угоди фактично мало наслідком зменшення існуючого боргу позивача, та ніяким чином не могло негативно вплинути на майновий стан ТОВ «Волиньтабак» та у жодному разі не вказує на те, що зобов'язання ТОВ «ДЛС», які виникли з Договору № 02/08 були припинені не на підставах, що визначені ст. 601 ЦК України, а відповідно до 605 ЦК України.
Суд безпідставно не звернув увагу, що Угода повністю відповідає як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначені v ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, а саме: зобов'язання позивача і відповідача були зустрічними; зобов'язання були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов'язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови такої угоди погоджені та прийняті сторонами.
Отже, наведені норми законодавства спростовують висновок суду першої інстанції про те. що уклавши оспорювану угоду ТОВ «Волиньтабак» фактично відмовилось від власних майнових вимог до ТОВ «ДЛС».
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що станом на дату укладення Угоди 14.08.2024 у ТОВ «Волиньтабак» вже існувала заборгованість перед кредиторами, а саме: ТОВ «Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 621 768, 89 грн, а станом на 30.06.2024 заборгованість збільшилася до 179 122 294,19 грн; перед ТОВ «Торговий дім «Марвел» на суму 658 379,00 грн; перед ГУ ДПС у Вінницькій області на суму 75 894,00 грн; ПМУ ДПС ВВП на суму 104 159,31 грн.
Скаржник зауважує, що відповідно до наданої позивачем виписки по рахунку ТОВ «Волиньтабак», відкритому у АТ «Райффайзен Банк», у період з 01.07.2024 по 27.08.2024 ТОВ «Волиньтабак» здійснило перерахування грошових коштів на рахунок ТОВ «Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» у розмірі 163 678 165,01 грн. А отже, враховуючи циклічність поставки товарів, зокрема за укладеним договором із ТОВ «Філіп Морріс Сейлз Енд Дистриб'юшн» та розрахунків за нього на умовах відтермінування платежів, можна стверджувати, що заборгованість у сумі 179 122 294,19 грн, на яку посилається суд, не була простроченою кредиторською заборгованістю.
Звертає увагу, що ТОВ «Філія Морріс Сейлз енд Дистриб'юшн» було перераховано позивачем - 1 105 969 326,00 грн, тобто відповідна сума повністю погасила заборгованість позивача перед цим кредитором у розмірі 179 122 294,19 грн, про існування якої на 30.06.2024 зазначає суд в оскаржуваному рішенні.
Та обставина, що після укладення оспорюваної угоди позивач також здійснював перерахування грошових коштів вищезазначеним контрагентам також підтверджується і банківськими виписками, які долучені позивачем до позовної заяви, дає змогу зробити висновок, що укладення між сторонами Угоди не вплинуло на платоспроможність позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.
Суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача, стосовно того, що із банківських виписок, які надані позивачем до позовної заяви, вбачається, що позивач у період укладення Угоди здійснював свою звичайну господарську діяльність з реалізації товарів своїм контрагентам за рахунок чого отримував стабільне надходження грошових коштів на свої рахунки та здійснював оплату своїх операційних витрат (зокрема продовжував закупівлю товару, оплачував комунальні платежі, оренду, заробітну плату, тощо).
Зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться жодних обґрунтувань обставин визнання Угоди недійсною в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій позивача та відповідача при укладенні Угоди, та якими доказами це підтверджується.
Вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують те, що:
1.Договори поставки, за якими в подальшому було укладено оспорювану Угоду, були укладені та виконувалися відповідно до вимог законодавства без порушення принципів цивільного права;
2.Відсутній умисел сторін на ухилення від виконання зобов'язань боржника перед іншими кредиторами;
3.Відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення Угоди;
4.Укладення Угоди не було відмовою позивача від майнових вимог до відповідача.
5.Угода не відповідає жодним ознакам визначеним ст. 42 КУзПБ, які є підставою для визнання її недійсною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Серед іншого вказує, що відповідно до звіту про проведення аналізу фінансово-господарською діяльності, інвестиційного становища та становища на ринках ТОВ «Волиньтабак» визначено, що в боржника наявні ознаки дій з доведення до банкрутства, оскільки розпорядником майна 28.02.2025 було проведено інвентаризацію активів та зобов'язань ТОВ «Волиньтабак» за результатами якої із активів було виявлено лише дебіторську заборгованість в розмірі 398,7 тис. грн, інших оборотних активів та основних засобів, що належать ТОВ «Волиньтабак» виявлено не було.
Фактично на момент укладення оспорюваного правочину, згідно звіту про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності останню звітність ТОВ «Волиньтабак» подавав до контролюючих органів у 2023 році, що свідчить про те, що фактично припинялася господарська діяльність боржника ТОВ «Волиньтабак» у незаконний спосіб ще у 2023.
Суд першої інстанції належним чином оцінив зібрані докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку, що укладення спірної угоди мало наслідком зменшення активу боржника, чим порушено права кредиторів.
Просить апеляційну скаргу ТОВ «ДЛ Солюшн» на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 по справі №903/25/25(903/703/25) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 по справі №903/25/25(903/703/25) залишити без змін.
У додаткових поясненнях з приводу приналежності долучених відповідачем до матеріалів справи видаткових накладних за господарськими операціями з поставки товару саме до договору № 02/08-24Т від 01.08.2024 у справі скаржник посилається на Звіт 1-ОТ за серпень місяць 2024 року, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктами 2.1, 2.3 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, постанови Верховного Суду, зокрема, від 27.07.2022 у справі № 908/1719/21 (908/2090/21), від 19.06.2018 у справі №826/7704/16, від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17.
Зауважує, що всі обставини в своїй сукупності підтверджують той факт, що видаткові накладні, які містяться в матеріалах справи, складалися за господарськими операціями з поставки позивачем товару відповідачу у серпні місяці 2024 року саме на підставі договору № 02/08-24Т.
Зазначає, що 13 серпня 2024 року сторонами перед укладенням оскаржуваної Угоди, було підписано Акти звірки взаємних розрахунків, в яких сторони відобразили поставки за укладеними договорами та здійснені оплати та відповідно залишок непогашеної заборгованості (копії актів звірки додаються). Так, зазначені в акті звірки по договору поставки № 02/08-24Т від 01.08.2024 видаткові накладні, за якими у позивача виникло право грошової вимоги до відповідача, в повній мірі співпадають з долученими позивачем видатковими накладними до відзиву на позовну заяву.
Крім того, звертає увагу, що арбітражним керуючим не ставляться під сумнів господарські операції за договором поставки від 01.08.2024 № 02/08-24Т, щодо постачання товару позивачем відповідачу і отримання за нього від відповідача грошових коштів та відповідно не визнає такий договір недійсним у судовому порядку.
У письмових поясненнях представник позивача - арбітражний керуючий Демчан О.І. вказує, що надані відповідачем документи свідчать про поставку тютюнових виробів ТОВ «Волиньтабак» на користь ТОВ «ДЛ Солюшн», крім цього, скаржник ТОВ «ДЛ Солюшн» не заперечує факт поставки тютюнових виробів ТОВ «Волиньтабак» відповідно до договору №02/08- 24Т від 01.08.2024.
Звертає увагу, що копій документів щодо ТОВ «Волиньтабак» колишнім керівником боржника ТОВ «Волиньтабак» ліквідатору не було передано, відповіді на запити не надано, що унеможливило безпосереднє дослідження первинної документації боржника. Таким чином, ліквідатор був позбавлений можливості перевірити господарські операції безпосередньо за оригіналами документів підприємства.
За таких умов ліквідатор, виконуючи свої повноваження, у межах компетенції та в інтересах кредиторів, змушений керуватись виключно документами, отриманими від відповідача.
Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «ДЛ Солюшн» на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.2025 по справі №903/25/25(903/703/25).
В судовому засіданні 04.11.2025 представник скаржника підтримав доводи викладені в своїй апеляційній скарзі та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу задоволити.
Представник позивача заперечив проти доводів скаржника з підстав викладених у відзиві, та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Крім того, в судовому засіданні 07.11.2025 сторони надали пояснення з приводу своїх поданих додаткових пояснень щодо долучених видаткових накладних на підтвердження поставки товару згідно договору поставки №02/08-24Т від 01.08.2024.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
03.02.2025 оприлюднено на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення (повідомлення №75170) про відкриття Господарським судом Волинської області провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» (вул. Транспортна, буд.1, м.Луцьк, код ЄДРПОУ 21736857).
Ухвалою суду від 09.06.2025 затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника.
Товариство з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» немає серед кредиторів боржника.
24.05.2024 між ТОВ “ДЛ СОЛЮШН», як постачальником, та ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК», як покупцем укладений договір поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, який долучено до матеріалів справи.
Відповідно до п. 1.1 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони погодили, що в порядку і на умовах передбачених договором постачальник зобов'язується поставляти Товар у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар на умовах, зазначених у цьому Договорі. Придбані покупцем за цим договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об'єкти Покупця на території України.
Умовами пункту 1.5 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони визначили, що під Товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Відповідно до пункту 4.3 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з Постачальником.
Відповідно до п. 4.15 договору максимальний строк відтермінування оплати за товар , вироблений / імпортований ПрАТ “А/Т тютюнова компанія В.А.Т.-Прилуки», компаніями Групи British America Tobacco зі максимальним строком становить 20 (двадцять) календарних днів і обраховується від дати виписки видаткової накладної / та/або ТТН постачальником.
Решта товару по договору відпускається на умовах повної передоплати (п. 4.16 договору).
На виконання умов Договору № 25 Відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на суму 562 204 698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук, які відповідачем надано суду.
Станом на 14.08.2024 позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 532 204 698,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 30 000 000,03 грн.
01.08.2024 між ТОВ “ДЛ СОЛЮШН», як покупцем, та ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК», як постачальником, був укладений договір поставки № 02/08-24Т.
Відповідно до пункту 1.1 договору № 02/08-24Т постачальник зобов'язується поставити і передати у власність (повне господарське ведення) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.
Положеннями пункту 1.2 договору № 02/08-24Т сторони визначили, що предметом поставки є сигарети фабричного виробництва, продукція на основі технології електричного нагрівання тютюновмісних виробів, безтютюнова нікотиновмісна продукція та інша продукція, вироблена та/або імпортована АТ “ДЖЕЙ ТІ ІНТЕРНЕШНЛ КОМПАНІ УКРАЇНА» та/або ТОВ “ФІЛІП МОРРІС СЕЙЛЗ ЕНД ДИСТРИБ'ЮШН».
Відповідно до п. 5.1 договору оплата товару, що поставляється за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу 7 календарних днів з дати поставки товару покупцю.
На виконання умов Договору № 02/08-24Т позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 187 413 154,39 грн, що підтверджується видатковими накладними. При цьому, відповідач пояснив, що у видаткових накладних помилково міститься покликання на інший договір поставки, що є технічною опискою. Факт поставки позивач підтвердив, як усно так і письмово. Відтак дана обставина є підтвердженою.
Станом на 14.08.2024 відповідачем було здійснено оплату позивачу за отриманий товар по договору № 02/08-24Т у розмірі 159 683 000,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 27 730 154,39 грн.
14.08.2024 ТОВ “ДЛ СОЛЮШН» та ТОВ “ВОЛИНЬТАБАК» уклали оспорювану Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Умовами цієї оспорюваної угоди сторони погодили, що маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, діючи на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають із вищезазначених договорів поставки.
Умовами пункту 1.2 оспорюваної угоди визначено, що зобов'язання сторін за вищезазначеними договорами припиняються у частині грошових вимог на суму 27 730 154,39 грн, у т.ч. ПДВ (0%).
Відповідно до пункту 2 оспорюваної угоди з набранням чинності цією Угодою сторони не є зобов'язаними за вищевказаними договорами у обсязі (частині), що зазначені в п. 1, пп. 1.2 цієї Угоди. За стороною-2 (ТОВ “Волиньтабак») залишається заборгованість перед стороною-1 (ТОВ “ДЛС») у розмірі 2 269 845,64 гривень за договором поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Відповідна заборгованість була оплачена позивачем 21.08.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 12206.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно частини 1 статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема судовий захист цивільного права та інтересу.
Статтею статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК України).
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно частини 6 статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Згідно статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника.
Як зазначалося вище, від Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬТАБАК» в особі розпорядника майна товариства Демчана Олександра Івановича до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН», надійшла позовна заява в якій позивач просить суд:
Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та визнати недійсною Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул.Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101).
Спростувати майнові дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) грошові кошти у розмірі 27 730 154,39 грн. (двадцять сім мільйонів сімсот тридцять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 39 коп.).
Розпорядник майна боржника (позивач) правовою підставою заявлених вимог визначив приписи статті 42 КУзПБ.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про недійсність Угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 14.08.2024 є безпідставними та такими, що зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування всіх фактичних обставин справи, виходячи із наступного.
Так, 24 травня 2024 року між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, був укладений договір поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС.
Відповідно до п. 1.1 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони погодили, що в порядку і на умовах передбачених договором, постачальник зобов'язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі. Придбані покупцем за цим договором тютюнові вироби і ТВЕН, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах, будуть в подальшому реалізовуватися через торгівельні об'єкти покупця на території України.
Найменування, асортимент, кількість, ціна товару визначаються сторонами на умовах цього договору (пункт 1.2 Договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).
Умовами пункту 1.5 Договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС сторони визначили, що під товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Згідно з пунктом 2.1 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з даним договором вказується у видаткових накладних або видаткових накладних/товарно-транспортних накладних, або товарно- транспортних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Положеннями пункту 2.3 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС встановлено, що видаткова накладна або видаткова накладна/товарно-транспортна накладна, або товарно-транспортна накладна також виконує функцію акту-прийому передачі, підтверджує фактичне виконання умов договору, передачу товару постачальником та отримання його покупцем.
Відповідно до пункту 3.3 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС поставка товару здійснюється або транспортом постачальника, або транспортом покупця (EXW - склад постачальника, або DDP - склад покупця). Право вибору умов постачання товару залишається за постачальником. Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору.
Покупець приймає товар у відповідності до вимог законодавства, згідно з супровідними документами, що надані постачальником (пункт 3.5 договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС).
Умовами пункту 3.7 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС визначено, що з дати підписання видаткової накладної або видаткової накладної/товарно-транспортної накладної, або товарно- транспортної накладної представниками обох сторін, поставка товару вважається такою, що відбулась належним чином, товар вважається таким, що прийнятий покупцем по кількості та якості.
Відповідно до пункту 4.3 договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Проте не виключаються інші способи розрахунків, передбачені чинним законодавством України, за погодженням з постачальником.
Особливістю цього договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС було те, що позивачу постачався товар вироблений / імпортований ПрАТ «А/Т тютюнова компанія В.А.Т.-Прилуки», компаніями Групи British America№ Tobacco зі максимальним строком відтермінування оплати 20 (двадцять) календарних днів, про що було погоджено сторонами у пункті 4.15 договору.
У п. 8.2. договору сторони визначили, що на момент укладення даного договору покупець зобов'язаний надати постачальнику засвідчені уповноваженою особою копії наступних актуальних документів Покупця: 1) всі сторінки виписки/витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), - з інформацією, що зобов'язана співпадати з актуальними даними ЄДР, або, свідоцтво про державну реєстрацію і довідку/відомості з органу статистики, - з інформацією, що зобов'язана співпадати з актуальними даними ЄДР, 2) якщо покупець є платником податку на додану вартість (далі - ПДВ) то свідоцтво платника ПДВ, або витяг з реєстру платників податків, що підтверджує відповідний статус платника ПДВ - з інформацією, що зобов'язана відповідати актуальним відкритим даним державного податкового (фіскального) органу; 3) реквізити рахунку в банківській установі в форматі ІВАМ на паперовому носії (довідка з банку, тощо), які будуть використані для здійснення платежів за Товари. Вказати актуальний номер телефону для зв'язку; 4) діючу ліцензію на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з внесеною оплатою за квартал, в якому укладається договір на кожен торгівельний об'єкт, або діючу ліцензію на право оптової торгівлі тютюновими виробами з внесеною оплатою за рік в якому укладається і діє договір разом з діючою довідкою з єдиного державного реєстру місць зберігання про внесення місць зберігання оптових партій тютюнових виробів, або діючою довідкою з єдиного державного реєстру місць зберігання про внесення місць зберігання роздрібних партій тютюнових виробів разом з діючою ліцензію на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з внесеною чинною оплатою за квартал в якому укладається договір - для відпуску/поставки тютюнових виробів та ТВЕІІ; 5) діючу ліцензію на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами з внесеною оплатою за квартал, в якому укладається договір на кожен торгівельний об'єкт, або діючу ліцензію на право оптової торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, з внесеною оплатою за рік в якому укладається і діє договір, або діючу ліцензію на право роздрібної торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах з внесеною оплатою за квартал, в якому укладається договір на кожен торгівельний об'єкт - для відпуску/поставки рідин, що використовуються в електронних сигаретах; 6) діючого дозволу, ліцензії з внесеною чинною оплатою, документу/документів дозвільного характеру, чинного на дату відпуску/поставки товару для даної групи продукції, якщо необхідність такого документу передбачена чинним законодавством України.
Як вказує, відповідач, перед підписанням договору №25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС, позивач, керуючись пунктом 8.2 договору надав відповідачу усі дозвільні документи, які підтверджували його право на здійснення господарської діяльності з придбання, зберігання тютюнової продукції та її подальшу реалізацію, зокрема, позивачем були надані копії ліцензій на право оптової торгівлі тютюновими виробами, на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, довідки про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру, витяги з Єдиного державного реєстру місць зберігання. Окрім зазначених дозвільних документів позивач надав завірену копію виписки з ЄДРЮОФОПГФ та свідоцтва платника ПДВ.
На виконання умов договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС відповідачем було здійснено поставку товару позивачу на загальну суму 562 204 698,03 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 913 штук.
Як убачається із матеріалів справи, відповідачем, за результатами господарських операцій із позивачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні у кількості 913 шт., які були прийняті податковим органом, що підтверджується Квитанцією №1.
Станом на 14.08.2024 позивачем було здійснено оплату за отриманий товар по договору № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС у розмірі 532 204 698,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 30 000 000,03 грн.
Крім того, 01 серпня 2024 року між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як постачальником, був укладений договір поставки № 02/08-24Т.
Відповідно до пункту 1.1 договору № 02/08-24Т постачальник зобов'язується поставити і передати у власність (повне господарське ведення) покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах договору.
Положеннями пункту 1.2 договору № 02/08-24Т сторони визначили, що предметом поставки є сигарети фабричного виробництва, продукція на основі технології електричного нагрівання тютюновмісних виробів, безтютюнова нікотиновмісна продукція та інша продукція, вироблена та/або імпортована АТ «ДЖЕЙ ТІ ІНТЕРНЕШНЛ КОМПАНІ УКРАЇНА» та/або ТОВ «ФІЛІП МОРРІС СЕЙЛЗ ЕНД ДИСТРИБ'ЮШН».
Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом цього договору, визначається в накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі - передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару (пункт 1.3 договору № 02/08-24Т).
Згідно з пунктом 2.1 договору № 02/08-24Т ціни на товар встановлюються, формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних.
Відповідно до пункту 4.4 договору № 02/08-24Т строк поставки товару погоджується сторонами при прийнятті замовлення. Постачання здійснюється самовивозом транспортом покупця або іншої особи, призначеної покупцем для отримання товару (вантажоодержувача), або перевізника, призначеного для цього покупцем чи вантажоодержувачем (ЕХW-франко-склад). Умови поставки викладені у відповідності з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року.
Умовами пункту 4.5 договору № 02/08-24Т визначено, що датою поставки партії товару постачальником та датою отримання партії товару покупцем є дата підписання сторонами відповідної накладної про приймання-передачу товару.
На виконання умов договору № 02/08-24Т позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 187 413 154,39 грн, що підтверджується видатковими накладними.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем, за результатами господарських операцій із відповідачем, були складені та направлені на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні за вищенаведеними операціями з поставки.
Станом на 14.08.2024 відповідачем було здійснено оплату позивачу за отриманий товар по Договору № 02/08-24Т у розмірі 159 683 000,00 грн та неоплаченим лишився залишок у розмірі 27 730 154,39 грн.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у справі у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 908/1390/19(908/2964/21) від 22.05.2025, суд прийшов до висновків, щодо підтвердження господарської операції за спірним договором є: первинні документи на підтвердження господарської операції за спірним договором; видаткові накладні; податкові накладні; документи, що підтверджують права власності на продукцію, що нібито була поставлена боржнику за спірним договором, наявність фінансових, трудових, технічних та технологічних ресурсів для придбання цієї продукції та її постачання боржнику, залучення третіх осіб для поставки товару, наявність в боржника ділової мети для придбання такої продукції та її використання у подальшій господарській діяльності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами були укладені договори поставки, які містять усі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для договорів відповідного виду. На виконання умов зазначених договорів сторонами були оформлені первинні документи, що підтверджують факт постачання товару - зокрема, видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками обох сторін.
Крім того, як убачається із матеріалів справи, позивачем і відповідачем, на виконання умов договорів поставки, здійснювалась оплата отриманого товару, що підтверджується наявними платіжними інструкціями та виписками з банку. Факт фактичного постачання товару, його прийняття як позивачем так і відповідачем та проведення розрахунків за нього свідчать про належне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань.
Отже, зазначені договори поставки не є формальними чи уявними, а навпаки - відображають реальні господарські операції, які фактично мали місце. Їх виконання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського обліку та фінансовими операціями, що виключає ознаки фраудаторності та намір їх використання для уникнення сплати боржником зобов'язань перед іншими кредиторами.
Як вказує, відповідач, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, доцільність укладення відповідних договорів поставки між сторонами обумовлювалась можливістю здійснення закупівлі продукції конкретних виробників у одного постачальника зі складських приміщень, які розташовуються в регіонах здійснення сторонами своєї діяльності (вказане обумовлює економію на логістичні витрати), на більш лояльних умовах щодо умов його оплати (умови закупівлі товару у виробників передбачають наявність забезпечення у вигляді банківських гарантій, витрати на обслуговування яких вимагають значних фінансових витрат, договорів застави) та враховуючи сезонне підвищення споживання продукції тютюнового асортименту і необхідність поповнення запасів продукції у найкоротші строки.
Вказані вище обставини на переконання колегії суддів свідчать, що взаємовідносини сторін є тривалими, та ділова активність має документальне та економічне підтвердження.
Разом з тим, колегія суддів бере до уваги, що відповідач є суб'єктом господарювання реального сектору економіки, який володіє усіма необхідним дозвільними документами для здійснення такого виду господарської діяльності як оптова та роздрібна торгівля тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, володіє матеріальними, фінансовими та трудовими ресурсами, що дозволяють здійснювати господарську діяльність на усій території України та у значних об'ємах, що спростовує доводи позивача про протилежне.
Крім того, як убачається із долучених відповідачем документів (копії договору, звітів № 1-ОТ за 2023 р, щодо реалізації товару позивачу, банківських виписок, по якому між сторонами відбувалась співпраця, здійснювалась поставка Товарів та відповідно його оплата), між позивачем та відповідачем в березні 2023 року був укладений договір поставки № 10-ЛВ/23/КК/УН/ХБ та вчинялися дії на його виконання.
Однак судом першої інстанції не було взято до уваги факт, що між позивачем та відповідачем прослідковується системність у господарських взаємовідносинах та те, що вони існували і до укладення оспорюваної угоди.
Враховуючи ту обставину, що за результатами господарських операцій за вищеописаними договорами поставки у сторін виникли по відношенню одна до одної взаємні зобов'язання строк виконання яких настав, а саме: відповідач був кредитором за договором № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС , а позивач відповідно боржником на загальну суму 30 000 000,03 грн, і в той же час позивач був кредитором за договором №02/08-24Т, а відповідач боржником на загальну суму 27 730 154,39 грн, сторони дійшли згоди та 14 серпня 2024 року уклали Угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Умовами цієї оспорюваної угоди сторони погодили, що маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, діючи на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають із вищезазначених договорів поставки.
Умовами пункту 1.2 оспорюваної угоди визначено, що зобов'язання сторін за вищезазначеними договорами припиняються у частині грошових вимог на суму 27 730 154,39 грн. /двадцять сім мільйонів сімсот тридцять тисяч сто п'ятдесят чотири гривні 39 копійок, у т.ч. ПДВ (0%).
Відповідно до пункту 2 оспорюваної угоди з набранням чинності цією Угодою сторони не є зобов'язаними за вищевказаними договорами у обсязі (частині), що зазначені в п. 1, пп. 1.2 цієї Угоди. За стороною-2 (ТОВ «Волиньтабак») залишається заборгованість перед стороною-1 (ТОВ «ДЛС») у розмірі 2 269 845,64 гривень (Два мільйона двісті шістдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок п'ять гривень 64 копійки) за договором поставки № 25-ЛВ/24/КК/УН/ДЛС від 24.05.2024.
Відповідна заборгованість була оплачена позивачем 21.08.2024, що підтверджується платіжною інструкцією № 12206.
Місцевий господарський суд задовольняючи позов прийшов до висновку, що коли у боржника на момент укладення спірної додаткової угоди вже існувала заборгованість перед іншими кредиторами, відтак боржник відмовився від власних майнових прав за договором від 01.08.2025 на суму 27 730154,30грн. Апеляційний господарський суд не погоджується із таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частина 2 ст. 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.
Статтею 207 ЦК України визначено, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов (ст. 610 ЦК України).
Пунктом 1 статті 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 180 ГК України (яка була чинна на момент укладення договорів та угоди) деталізовано істотні умови господарського договору. Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.
За встановленими у статті 601 Цивільного кодексу України правилами, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 в справі № 910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202, 203 Господарського кодексу України:
-зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;
-вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги;
-безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;
-за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;
-заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;
-наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.
За змістом статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог - це правова дія, спрямована на припинення зобов'язань, а не на відмову від права вимоги. Воно ґрунтується на принципі взаємного задоволення вимог: кожна сторона є одночасно кредитором і боржником.
Припинення зобов'язання через зарахування зустрічних однорідних вимог має ту саму юридичну силу, що і його виконання, і не має правових наслідків, характерних для відмови від права.
В свою чергу відмова від права - одностороння дія без взаємного задоволення. У ЦК України прямо не передбачено відмову від права, але на практиці й у теорії права вона трактується як реалізація принципу диспозитивності, в рамках якого сторона може відмовитись від свого суб'єктивного права. Така дія має ознаки: здійснюється в односторонньому порядку; не передбачає зустрічного задоволення; тягне безумовне припинення права вимоги.
Зарахування зустрічних однорідних вимог - не еквівалент відмови від права, оскільки ґрунтується на взаємності. Для зарахування зустрічних однорідних вимог обов'язковими є такі умови як наявність зустрічних зобов'язань; однорідність вимог; настання строку їх виконання. Відмова від права не потребує таких умов. Таким чином, правова природа зарахування зустрічних однорідних вимог принципово відрізняється від відмови від права вимоги.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана угода повністю відповідає як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначені у ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, а саме: зобов'язання позивача і відповідача були зустрічними; зобов'язання були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов'язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови такої угоди погоджені та прийняті сторонами.
Разом з тим, варто звернути увагу, що стаття 1087 ЦК України «Форми розрахунків» закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Натомість, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов'язань, врегульованих главою 50 ЦК України «Припинення зобов'язань». Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601-602 Цивільного кодексу України, ця підстава припинення зобов'язання відрізняється від виконання зобов'язання (стаття 599 ЦК України) або припинення зобов'язання за домовленістю сторін (стаття 603 ЦК України). Висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є формою розрахунків, також викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 в справі № 910/11116/19.
У ситуації, коли між сторонами укладено взаємні договори поставки, які реально виконувалися (тобто відбувалися зустрічні поставки товарів), то залік грошових вимог є відображенням реального комерційного обігу.
У разі зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі договорів поставки: відсутня відмова від права вимоги, а є взаємне припинення зобов'язань; відсутня шкода кредиторам, бо виконання зобов'язань у формі заліку не зменшує загальної вартості активів (як і при грошовому виконанні); відсутня безпідставність, оскільки залік ґрунтується на законі (ст. 601 ЦК України) та договірних підставах.
Відповідно правочин про зарахування грошових вимог, який виник з реального виконання зобов'язань за договорами поставки, не може бути визнаний недійсним з підстав передбачених ч. 1 ст. 42 КУзПБ, оскільки: не є відмовою від права вимоги, не завдає шкоди кредиторам, не є безпідставним чи фіктивним, є реалізацією вимоги в законний спосіб.
Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, наведені норми законодавства спростовують доводи позивача про те, що уклавши оспорювану угоду ТОВ «Волиньтабак» оплачував іншій особі або приймав від неї майно в рахунок виконання грошових вимог на шкоду іншим кредиторам та відмовилось від власних майнових вимог.
Крім того, слід вказати, що відмовою може вважатись така дія сторони, в наслідок якої вона втрачає можливість отримати для себе благо. Водночас, в результаті укладення Угоди позивач в тому числі отримав благо у вигляді зменшення своєї існуючої заборгованості перед відповідачем на суму 27 730 154,39 грн. З огляду на викладене, твердження про те, що в результаті укладення оспорюваної Угоди позивач відмовився від права вимоги до відповідача є безпідставним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. Крім того, судом першої інстанції не було встановлено жодних обставин, які б свідчили про те, що в результаті укладення оспорюваної Угоди боржник став неплатоспроможним.
Таким чином, отримання позивачем від відповідача грошових коштів за договором № 02/08-24Т та укладення оспорюваної угоди фактично мало наслідком зменшення існуючого боргу позивача, та ніяким чином не могло негативно вплинути на майновий стан ТОВ «Волиньтабак» та не вказує на те, що зобов'язання ТОВ «ДЛС», які виникли з договору № 02/08 були припинені не на підставах, що визначені ст. 601 ЦК України, а відповідно до 605 ЦК України.
Суд безпідставно не звернув увагу, що Угода повністю відповідає як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначені у ст. 601 ЦК України та ст. 203 ГК України, а саме: зобов'язання позивача і відповідача були зустрічними; зобов'язання були однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов'язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови такої угоди погоджені та прийняті сторонами.
Отже, колегія суддів вважає, що наведені вище обставини спростовують висновок суду першої інстанції про те. що уклавши оспорювану угоду ТОВ «Волиньтабак» фактично відмовилось від власних майнових вимог до ТОВ «ДЛС» та завдало шкоди кредиторам боржника.
Також, варто відмітити, що в рамках судової справи 903/25/25 (903/659/25), де позивач оскаржує укладені між позивачем та відповідачем договори поставки, ним стверджувалось, що у період співпраці між позивачем та відповідачем за оспорюваними договорами поставки, тільки з червня 2024 року позивач перерахував таким контрагентам як АТ «Джей Ті Інтернешнл Компані Україна», ТОВ «Філіп Морріс Сейлз енд Дистриб'юшн», Пз І І «Імперіал Тобако Юкрейн» ТОВ «Бритіш Американ Тобакко Сейлз енд Маркетинг Україна» сумарно - 2 082 457 995,80 грн.
Та обставина, що після укладення оспорюваної угоди позивач також здійснював перерахування грошових коштів вищезазначеним контрагентам також підтверджується і банківськими виписками, які долучені позивачем до позовної заяви, дає змогу зробити висновок, що укладення між сторонами оспорюваної угоди не вплинуло на неплатоспроможність позивача та неможливість розрахуватись зі своїми кредиторами.
За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.).
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Верховного Суду № 917/782/20 від 14.04.2021).
Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Згідно висновків, викладених в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 про те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально- правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
У постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок: "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Різниця між загальними та спеціальними підставами для оскарження правочинів боржника є принциповою. Загальні підстави визначені ст. ст. 203, 215 ЦК України, а спеціальні підстави - статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Згідно зі ст. 42 КУзПБ, Господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:
-боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
-боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
-боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
-боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
-боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
-боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
-боржник уклав договір із заінтересованою особою;
-боржник уклав договір дарування.
Отже, буквальне тлумачення норм ст. 42 КУЗПБ встановлює, що спеціальні підстави можуть бути застосовані до правочинів, вчинених у так званий "підозрілий" період, що становить три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.
З урахуванням наведених обставин, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями відсутні ознаки недійсності та фраудаторності оспорюваної угоди.
У постанові від 29.05.2025 року по справі № 922/4391/23 (922/2216/24) Верховний Суд звернув увагу, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у "підозрілий період", а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУПБ.
Позивачем не доведено ознак фраудаторності оспорюваної угоди, оскільки: 1) не доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов'язань перед кредиторами; 2) відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цього правочину; 3) угоду укладено відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права.
Також позивачем не доведено обставин, що мало б наслідком визнання оспорюваної угоди недійсною в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ, зокрема, що боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог, що мало б наслідком визнання спірних договорів недійсними в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ.
Позивачем не наведено ґрунтовних доказів в підтвердження очевидності недобросовісних дій сторін оспорюваної угоди, як не доведене належними, достовірними доказами й зловживання правом, чого не допускають приписи ч. 3 ст. 13 ЦК України.
Фактів настання для позивача будь-яких негативних економічних наслідків внаслідок вчинення оспорюваної угоди не прослідковується.
Самі лише припущення позивача щодо нереальності укладених між сторонами договорів та посилання на підозрілий період в момент їх укладення при загрозі неплатоспроможності та наявній заборгованості не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання їх фраудаторними та недійсними.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (частини перша - друга статті 80 ГПК України).
За частиною четвертою статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому господарському процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22).
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наводиться жодних обґрунтувань обставин визнання Угоди недійсною в розумінні приписів ст. 42 КУзПБ у чому конкретно полягає неправомірність дій позивача та відповідача при укладенні Угоди, та якими доказами це підтверджується.
З огляду на все вищевикладене, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно не врахував, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують те, що: договори поставки, за якими в подальшому було укладено оспорювану Угоду, були укладені та виконувалися відповідно до вимог законодавства без порушення принципів цивільного права; відсутній умисел сторін на ухилення від виконання зобов'язань боржника перед іншими кредиторами; відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення Угоди; укладення Угоди не було відмовою позивача від майнових вимог до відповідача; угода не відповідає жодним ознакам визначеним ст. 42 КУзПБ, які є підставою для визнання її недійсною.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За наведеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Крім того, відповідно до ст. 129 ГПК України у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір за її подачу підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДЛ СОЛЮШН» на рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.25 у справі № 903/25/25 (903/703/25) задоволити.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 09.09.25 у справі № 903/25/25 (903/703/25) скасувати. Прийняти нове рішення. У позові відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (43010, м. Луцьк, вул. Транспортна, буд. 1, ідентифікаційний код 21736857) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЛ СОЛЮШН» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, буд. 13/5, ідентифікаційний код 44895101) 7267,20 грн витрат за сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Господарському суду Волинської області видати наказ на виконання даної постанови.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286-291 ГПК України.
6. Справу №903/25/25 (903/703/25) повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "19" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Тимошенко О.М.
Суддя Юрчук М.І.