Іменем України
19 листопада 2025 року
м. Харків
справа №644/8716/24
провадження № 22-ц/818/4666/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
Суддів Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
розглянувши в порядку ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Яковенко Оксани Григорівни на рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 09 липня 2025 року, постановлене під головуванням судді Бабенко Ю.П.,
У жовтні 2024 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № С-506-012151-23-980 від 04.04.2023 року у розмірі 89156,46 грн. та судові витрати у справі.
Рішенням Індустріального районного суду м.Харкова від 09 липня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за договором у розмірі 89156,46 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Яковенко Оксана Григорівна, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Вказує, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивачем не доведено всі істотні обставини справи, не додані до позову належні та допустимі докази на підтвердження дійсного розміру заборгованості розрахунку та виписці по картці.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню у повному обсязі.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судовим розглядом встановлено, що 04.04.2023 року ОСОБА_1 уклала з АТ «Ідея Банк» угоду про відкриття та обслуговування кредитної картки №С-506-012151-23-980. Відповідно до угоди, банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитного ліміту в сумі 200 000,00 грн, розмір кредитної лінії у дату укладання угоди становив 5 000,00 грн із зазначенням, що розмір кредитного ліміту може бути змінений в межах максимального розміру за ініціативою банку або клієнта. Процентна ставка узгоджена у розмірі 72% річних.
Згідно умов договору № С-506-012151-23-980 від 04.04.2023 року, сторони погодили, що клієнт ознайомлений з умовами Договору, що затверджений розпорядженням Банку із усіма змінами та доповненнями, які оприлюднені на Інтернет-сторінці Банку за електронною адресою www.ideabank.ua, та які ОСОБА_1 роз'яснені, зрозумілі та з якими вона цілком згідна, про що зазначено в п. 4.
ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, в якому визначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача.
Договір разом з письмовою Угодою про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки є Договором приєднання, в розумінні ст. 634 ЦК України.
Публічна пропозиція АТ «Ідея Банк» про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб в редакції, чинній на момент підписання Угоди, розміщені та зберігаються на офіційному вебсайті Банку www.ideabank.ua. Таким чином, кожен бажаючий може ознайомитися зі всіма редакціями Договору.
Згідно умов Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, Угода № С-506-012151-23-980 від 04.04.2023 року про відкриття кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, як індивідуальна письмова частина Договору, містить усі необхідні умови, а саме: ліміт кредитної лінії, процентна ставка за користування коштами кредитної лінії, які визначені п.п. 3.1 - 3.3.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що між банком та ОСОБА_1 досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору.
Позивач виконав свої зобов'язання згідно умов договору, що підтверджується виписками по поточному рахунку. Однак, відповідачка в повній мірі не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки за договором.
У зв'язку із невиконанням умов Угоди № С-506-012151-23-980 від 04.04.2023 року утворилась заборгованість, яка згідно банківської виписки по рахунку клієнта, довідки-розрахунку становить станом на 30.08.2024 року суму 89156,46 грн та складається із: простроченого кредиту -71683,86 грн, прострочених проценти - 17472,6 грн. Також зазначено, що строкові проценти за кредит в розмірі 705,10 грн, які були зазначені станом на 30.08.2024 року, зі спливом часу віднесені до прострочених процентів.
У зв'язку із невиконанням умов договору, на адресу ОСОБА_1 банком направлено вимогу про усунення порушення кредитних зобов'язань від 09.07.2024 року. Згідно даної вимоги AT «Ідея Банк» вимагало терміново, протягом 30 календарних днів з дня направлення вище вказаної вимоги виконати зобов'язання по кредитному договору, а саме достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами. Також, ОСОБА_1 було повідомлено, що у випадку непогашення заборгованості за кредитним договором в тридцятиденний строк з дня направлення цієї вимоги AT «Ідея Банк» будуть здійсненні заходи щодо примусового стягнення із неї заборгованості за кредитним договором на власний вибір банку.
З виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами, здійснювала перекази, сплачувала частково заборгованість та проценти за користування кредитними коштами.
Відповідачка свої зобов'язання за договором № С-506-012151-23-980 належним чином не виконала, у зв'язку із чим утворилась вищевказана заборгованість.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст.626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Договір № С-506-012151-23-980 від 204.04.2023 року містить інформацію про суму кредитного ліміту, умови та порядок видачі, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, він підписаний відповідачкою, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому частково виконувала його умови.
ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та протягом тривалого періоду часу частково виконувала зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується випискою по рахунку.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Стороною відповідача не заперечується факт отримання та використання кредитних коштів, зазначені дії було нею погоджено шляхом сплати відповідних платежів, а тому суд не вбачає підстав вважати, що між сторонами не склались договірні правовідносини.
Доводи сторони відповідача щодо того, що заборгованість за тілом кредиту мала б становити 46824,66 грн, спростовуються розрахунком заборгованості та виписками по рахунку відповідачки, з яких вбачається, що 09.07.2024 року відбулося останнє нарахування процентів відповідачці. У період з 10.07.2024 року по 04.08.2024 року відбулося перенесення кредиту та процентів на прострочку. Згідно з випискою з поточного рахунку № НОМЕР_1 за період з 04.04.2023 року по 26.06.2025 року, заборгованість відповідачки за кредитом становить 89156,46 грн, що складається з простроченого боргу у розмірі 71683,86 грн та прострочених процентів у розмірі 17472,60 грн.
Таким чином, виписка станом на 26.06.2025 року підтверджує, що нарахування процентів по кредиту було припинено 09.07.2024 року та після цього жодні проценти (інші складові боргу) не нараховувалися. Сума боргу за договором станом на даний час також становить 89156,46 грн, як і заявлено у позовній заяві.
Що стосується відсотків за користування кредитними коштами, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 10.21 договору якщо на кінець останнього операційного (банківського) дня Платіжного періоду (з врахуванням умов Індивідуального порядку внесення суми Обов'язкового мінімального платежу) Клієнт не здійснив сплати суми Обов'язкового мінімального платежу та суми Несанкціонованої заборгованості (в разі її наявності), Банк вважає таку несплачену суму Обов'язкового мінімального платежу та суму Несанкціонованої заборгованості (у разі її наявності) простроченою заборгованістю Клієнта за Кредитом на наступний операційний (банківський) день Банку, що йде за останнім операційним днем Платіжного періоду.
Пунктом 3.3 договору встановлено, що процентна ставка за користування Кредитом становить 72% річних (протягом пільгового періоду 0,01% річних на заборгованість, що виникла внаслідок здійснення безготівкової оплати за допомогою банківської платіжної картки в торговельно-сервісній мережі і Інтернеті, зняття готівки, безготівкового переказу), яка є фіксованою протягом усього строку дії Угоди та може бути зміненою за умови погодження Сторонами в порядку визначеному цією Угодою. Процентна ставка на прострочену суму кредиту при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту протягом дії Угоди 72% річних. Процентна ставка за використання коштів понад витратний ліміт (технічний овердрафт) 48% річних.
Виходячи з вищевикладеного судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання сторони відповідача щодо фактичного нарахування відсотків до 05.09.2024 року є безпідставними, оскільки з виписки та розрахунку заборгованості нарахування процентів було припинено саме з 09.07.2024 року.
Також матеріали справи містять докази направлення досудової вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, яка була направлена 09.07.2024 року на поштову адресу ОСОБА_1 зі списком згрупованих відправлень АТ «Укрпошта». Саме з 09.07.2024 року було припинено нарахування процентів. З 10.07.2024 року по 04.08.2024 року відбулося перенесення кредиту та процентів на прострочку, що відповідає умовам договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб.
З представлених позивачем письмових доказів за договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, угоди про відкриття та обслуговування кредитної картки №С-506-012151-23-980 від 04.04.2023 року вбачається, що відповідачка належним чином взяті на себе зобов'язання не виконувала, у визначені договором строки погашення заборгованості за договором не здійснювала, внаслідок чого, у неї перед позивачем утворилась заборгованість у сумі 89156,46 грн, що складається з простроченого боргу у розмірі 71683,86 грн та прострочених процентів у розмірі 17472,60 грн.
Відповідачка не надала даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку. Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідачки від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також є неприйнятними доводи представника відповідача щодо використання з кредитного рахунку 46 824,66 грн, адже такі розрахунки відповідачка зробила на основі виписки по рахунку клієнта-фізичної особи №100000-2025/062 від 26 червня 2025 року, в той час як відповідно до виписки по рахунку клієнта-фізичної особи №100000-2024/0830 від 30 серпня 2024 року, сума простроченого кредиту становить 89 156,46 грн.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.п. 5, 30, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, бухгалтерський облік ведеться безперервно з часу реєстрації банку до його ліквідації. Банк самостійно визначає систему організації операційної діяльності залежно від його структури, обсягів та видів банківських операцій, кількості працюючих, розвитку інформаційних технологій. Банк самостійно розробляє технології здійснення банківських операцій. Оброблення інформації про операції та її зберігання мають виконуватися на серверах та/або іншій комп'ютерній техніці, які/яка повинні/а фізично розташовуватися на території України, за винятком збереження резервних копій, захищених із використанням відповідних засобів технічного та/або криптографічного захисту, а виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Надана позивачем виписка про рух коштів по картці підтверджує обставини видачі кредиту та його розмір, а також розмір заборгованості за кредитом станом на 30 серпня 2024 року, тобто охоплює у повному обсязі період за який пред'явлено до стягнення заборгованість.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують погодження сторонами всіх істотних умов договору, факт надання Банком кредитних коштів ОСОБА_1 , користування ними та не повернення апелянтом наданих позивачем коштів у повному обсязі.
А отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову є обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим обставинам у справі. Тому безпідставними є посилання та доводи апелянтки на відсутність у неї боргових зобов'язань перед позивачем та їх розміру.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст.367,368,369,375,381,382,383,384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Яковенка Оксани Григорівни - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Харкова від 09 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Ю.М. Мальований
О.Ю. Тичкова