18 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 645/2107/25
провадження № 22-ц/818/3914/25
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Тичкової О.Ю.,
суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.
за участю секретаря судового засідання : Волобуєва О.О.,
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 30 травня 2025 року у складі судді Василенко О.Я,-
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі - відповідач або Товариство), в якому просить визнати недійсним укладений між сторонами у справі договір споживчого кредитування від 16.03.2025 №8862656, визнати нікчемними п.1.8.1-1.10.2 розділу І зазначеного договору та на час розгляду справи по суті зупинити виконання оскаржуваного договору, шляхом заборони відповідачу нараховувати відсотки за користування договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 16.03.2025 нею було укладено договір про надання споживчого кредиту №8862656 (далі - Кредитний договір) в електронній формі через інтернет-сторінку офіційного вебсайту або іншої інформаційно-телекомунікаційної системи відповідача, в електронній формі шляхом підписання одноразовим ідентифікатором. Сума кредиту - 30 000 грн. Позивач посилається на норми статей 3, 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», які регламентують порядок укладення електронних договорів, стверджує, що не підписувала Договір за допомогою ЕЦП чи КЦП, а інформація щодо її контактних номерів телефонів та електронної адреси, що зазначена в Договорі, є недостовірною. В Договорі відсутня дата народження позивача, що на її думку, унеможливлює її ідентифікацію. Крім того, позивач просить визнати нікчемними пункти 1.8.1-1.10.2 Договору, які визначають загальні витрати за кредитом, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту, вважає зазначені умови такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором.
Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 30 травня 2025 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення обґрунтовано тим, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Виходячи з оплатного характеру кредитного договору, обов'язковості визначення в договорі загальних витрат за кредитом, орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту, величина яких вираховується за встановленою НБУ методикою, відсутні підстави вважати, що умови Кредитного договору є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов'язків сторін договору. Крім цього отримані грошові .кошти позивач не повернула як помилково отримані, ними вона розпорядилася на власний розсуд, а так само не скористалася своїм правом, визначеним ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на відмову від Кредитного договору протягом 14 днів, що, на думку суду, свідчить про справжнє волевиявлення на укладення Кредитного договору та користування результатами його укладення.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов помилкового висновку про недоведеність позову. Додаткові номери, зазначені в оскаржуваному договорі, є недостовірними, а вказана в ньому електронна адреса - недійсною. Апелянт не підписувала даний договір за допомогою ЕЦП чи КЦП, жодних повідомлень на свою реальну адресу не отримувала. В договорі відсутня дата народження апелянта, що взагалі унеможливлює його ідентифікацію. Грошові кошти за кредитним договором були перераховані на банківську карту позивача без її згоди . Крім цього передбачена договором сума неустойки (штраф, пеня) суперечить вимогам Закону України «Про споживче кредитування» відповідно до яких сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором.
03.04.2025 представник Бабенкова Н.А, яка діє в інтересах ТОВ «Авентус Україна» подала відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду- без змін. Зазначила, що суд повно та всебічно встановив обставини у справі та ухвалив законе та обґрунтоване рішення. В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази укладання кредитного договору в електронному вигляді. Умови Кредитного договору відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 16.03.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір №1108434 про надання споживчого кредиту від 16.03.2025 (Кредитний договір), відповідно до якого Товариство надало позивачу в кредит грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а позивач зобов'язалася одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Кредитним договором (а.с.7-15).
Пунктами 1.3-1.5 визначено, що сторонами узгоджений предмет договору, сума кредиту: 30 000 гривень, строк кредиту 360 днів, з періодичністю платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, тип процентної ставки: фіксована процентна, стандартна процентна ставка 1,00% в день застосовується у межах строку кредиту, знижена процентна ставка 0,52% в день та застосовується у випадку виконання позивачем умов до зниженої процентної ставки.
Пунктом 1.8 Кредитного договору визначений розмір загальних витрат на дату укладення Кредитного договору за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом (108000,00 грн) та за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки (103680,00 грн). Відповідно до пп.2-4 Закону «Про споживчий кредит» загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом; загальний розмір кредиту - сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Пунктом 1.9. Кредитного договору визначена орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (2333,95% річних) та за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки (1692,40% річних). Пунктом1.10 Кредитного договору визначена орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (138000,00 грн) та за стандартно процентною ставкою з урахуванням періоду зниженої процентної ставки (1692,40% річних).
Відповідно до п. 6.4.6 Кредитного договору в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів), нарахованої за порушення споживачем зобов'язань за цим Договором, обмежується сумою, визначеної Законом України «Про споживче кредитування». Абзацом 2 ч. 2 ст. 21 Законом України «Про споживче кредитування» встановлено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
У розділі «Реквізити та підписи сторін» з боку відповідача міститься підпис «Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором С5922, 16.03.2025 14:09:22.
На виконання Кредитного договору відповідач надав кредит в сумі 30 000,00 грн на банківський рахунок позивача за реквізитами платіжної картки: маска картки НОМЕР_1 , через платіжного провайдера ТОВ «ПЕЙТЕК», яке надає Товариству послуги з переказу коштів на підставі Договору про прийом платежів №08082022-1 від 08.08.2022 (а.с.62-69). Зазначені обставини підтверджені листом ТОВ «ПЕЙТЕК» від 08.05.2025 №20250508-1 (а.с.61).
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №8862656 від 16.03.2025 заборгованість позивача складає 60 000, 00 грн з яких: 30 000, 00 грн - основний борг, 15 900,00 грн - заборгованість за відсотками та 14 100 грн -штраф (а.с.58-60).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно достатті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною 1статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Пунктами 5-7статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Зокрема, передбачено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12цього Законувважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимстаттею 12цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтями 1046-1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 686/13446/15.
Частинами 1-3 статті 1056-1ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана)та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У статтях 12, 81 ЦПК України зазначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
З договору №1108434 про надання споживчого кредиту від 16.03.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 вбачається, що у відповідності до вимог частини 1 статті 638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, який укладено в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатору, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства. На виконання умов договору 08.08.2022 ОСОБА_1 на картку перераховано кредитні кошти у розмірі 30 000,00.
За умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачена стандартна процентна ставка вдень 1% та знижена процентна ставка в день 0,52%,яка застосовується у випадку виконання позивачем умов до зниженої процентної ставки. Тобто сторонами було погоджено процентну ставку, яку має сплатити відповідачу межах строку кредитування за користування кредитними коштами (стаття1048ЦК України). Пунктом 1.8 Кредитного договору визначений розмір загальних витрат на дату укладення Кредитного договору за стандартною процентною ставкою за весь строк користування кредитом (108000,00 грн) та за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки (103680,00 грн).
Пунктом 1.9. Кредитного договору визначена орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (2333,95% річних) та за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки (1692,40% річних). Пунктом1.10 Кредитного договору визначена орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом (138000,00 грн) та за стандартно процентною ставкою з урахуванням періоду зниженої процентної ставки (1692,40% річних).
Кредитний договір укладений на визначений строк, за який позивач повинна сплатити проценти, які входять до формул розрахунків загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, та є платою за користування кредитом, а не компенсацією у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Термін «компенсація» у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» має значення захисного механізму у разі невиконання особою зобов'язань за договором. Дане поняття можна співвіднести з поняттям «штрафні санкції».
Натомість, відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Кредитним договором для позивача встановлена у вигляді сплати штрафних санкцій (розділ 6 Кредитного договору). Відповідно до п. 6.4.6 Кредитного договору в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів), нарахованої за порушення споживачем зобов'язань за цим Договором, обмежується сумою, визначеної Законом України «Про споживче кредитування». Абзацом 2 ч. 2 ст. 21 Законом України «Про споживче кредитування» встановлено, що сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов'язань споживачем на підставі договору про споживчий кредит, не може перевищувати половини суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Зазначене повністю відповідає вимогам п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Виходячи з оплатного характеру кредитних договорів, обов'язковості визначення в кредитному загальних витрат за кредитом, орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної вартості кредиту, величина яких вираховується за встановленою НБУ методикою, суд дійшов обгрунтовного висновку про порушення відповідачсем вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими пунктом 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 Цивільного кодексу України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як встановлено з матеріалів справи, банком нараховувалися лише відсотки за користування кредитними коштами відповідно до укладеного договору.
У свою чергу, на час дії воєнного стану законодавство України не передбачає скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора.
Колегія суддів зауважує, що проценти за кредитним договором є платою за користування кредитом, а не штрафними санкціями.
Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що позичальник звільняється від сплати відсотків за користування коштами банку на весь час дії воєнного стану в Україні, апеляційний суд відхиляє.
Враховуючи, що при укладенні Кредитного договору сторонами було додержано вимоги, необхідні для чинності цього правочину і передбачені Цивільним кодексом України та Законом України «Про споживче кредитування», судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги є необґрунтовані та підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 30 травня 2025 року- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судвого рішення складений 18.11.2025.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді О.В. Маміна
Н.П. Пилипчук